Край

Делез — СтоліттяГоворити про Делеза завжди певний ризик, бо він, його думка, вислизає, здається тим, чим не є, і вимагає від нас залишити спроби визначити його як щось остаточно зрозуміле й конкретне. Делез завжди чекає у засідці: спробувати вполювати його — значить потрапити в пастку. Тому ми лише пригадуємо, звертаємося до його знахідок, особливо стосовно кіно.Делез у своїх виступах і лекціях був відкритим, доступним, однак кожен хід його думки сприймався так, немов він говорить про щось зворотне. Говорити про зворотне — взагалі складова його стилю. Він мислив не просто через парадокси, а з них і поза ними, реалізуючи їх у своїх концепціях. Зворотне — це ситуація кінематографічна, тому і свідомість, і мислення за своєю суттю, природою, збігаються з кіно. Вони відображають одне одного, існують синхронно, взаємодоповнюють. Свідомість і є екраном, на якому відбувається найцікавіше.Кіно — не трамплін для «критиків», де можна шукати ключі до інших дисциплін. Кіно привнесло рух в образ. Це подив, який дає змогу рухатися й нам, глядачам, ставати співучасниками задуму. Делез і сам відтворив ту співучасть: «зняв» свій «Алфавіт» — самостійний твір, справжнє кіно, яке зараз, в 100-річчя від дня народження автора, є привід передивитися.Навряд чи підхід «Краю» міг би виникнути таким, яким є, якби не Делез. У певному сенсі, не режисер, не кінокритик, не сценарист, а він «показав» нам кіно таким, яким воно має бути. Показав нам мистецтво — цей акт спротиву смерті.

2.Одіар протягом усього фільму дотримується бінарного поділу на добре і погане. Але цей поділ перехідний: учасники банд, наркоторговці, викрадачі, намагаючись викупити свої гріхи (знову ж таки за допомогою сповіді), роблять перехід, чи хоча б крок, на сторону добра. Ті ж, хто у фільмі добрий (наприклад, Ріта), під тиском суспільства мають переступати межу і вдатися до насильства — хоча лише для того, щоб звільнити Емілію, котра, згідно ще одного міфу — балансу справедливості— проходить через досвід своїх минулих жертв, зрештою будучи викраденою бандою.Якщо розглядати роботу лише за сюжетом, то це цілісний світ, позбавлений несподіванок. Але у фільм постійно вторгається «мюзикл», який перериває, розриває чи радше прориває звичний потік перегляду, перетворюючи діалоги на спів або речитатив, а внутрішні монологи персонажів — на поліфонічний хор, що підтримує їх у прийнятті рішень. Ці музично-танцювальні вставки, різко змінюючи регістр сприйняття фільму, провокують подразнення у непідготовленого ока і вуха, але водночас потім непомітно повертають до звичного кінематографічного потоку.Але якою б ця комбінація не була — комусь привабливою за своїм змістом, комусь саме формою, а комусь фільм у цілому, — краще не забувати, що будь-який міф потребує уважного вслухання на різних рівнях і тлумачення почутого та побаченого.

Як підступитись до британського кіно? Навряд хтось здатний про це може розповісти краще, ніж британець.У суботу, 28 вересня, зустріч на "Краю" відбудеться англійською, оскільки про особливості британського кіно говоритиме сучасний англійський письменник Гебріел Краузе:"Жорсткий реалізм колись був наріжним каменем британського кінематографу. Наразі ж не до кінця зрозуміло, що визначає британське кіно. «Покидьки» (Scum, 1979) з молодим Реєм Вінстоном – класичний британський фільм, що демонструє такий реалізм через розповідь про жорстокість виживання. Однак, окрім історії про виживання у в'язниці, це фільм про безпосередність – одну з багатьох тем, які ми обговоримо. Напередодні зустрічі в суботу варто також переглянути інший фільм, що являє цю грубу якість, що вирізняє британське кіно, але стосується іншої форми соціального насильства (цього разу – насильства над самим існуванням) – режисерський дебют Гері Олдмана «Не ковтати» (Nil by Mouth, 1997), де також знявся старший Рей Вінстон у головній ролі. 28 вересня (субота) ⏰ 15:00📍 вулиця Саксаганського, 6, Будинок кіно, Мала зала (1 поверх)💰 250 грн🇬🇧Захід відбудеться англійською мовою з синхронним перекладом📨Зареєструватись можна за посиланням:https://www.onthekrai.com/scumСайт, Інстаграм, Телеграм, Кінопростір