2.Одіар протягом усього фільму дотримується бінарного поділу на добре і погане. Але цей поділ перехідний: учасники банд, наркоторговці, викрадачі, намагаючись викупити свої гріхи (знову ж таки за допомогою сповіді), роблять перехід, чи хоча б крок, на сторону добра. Ті ж, хто у фільмі добрий (наприклад, Ріта), під тиском суспільства мають переступати межу і вдатися до насильства — хоча лише для того, щоб звільнити Емілію, котра, згідно ще одного міфу — балансу справедливості— проходить через досвід своїх минулих жертв, зрештою будучи викраденою бандою.Якщо розглядати роботу лише за сюжетом, то це цілісний світ, позбавлений несподіванок. Але у фільм постійно вторгається «мюзикл», який перериває, розриває чи радше прориває звичний потік перегляду, перетворюючи діалоги на спів або речитатив, а внутрішні монологи персонажів — на поліфонічний хор, що підтримує їх у прийнятті рішень. Ці музично-танцювальні вставки, різко змінюючи регістр сприйняття фільму, провокують подразнення у непідготовленого ока і вуха, але водночас потім непомітно повертають до звичного кінематографічного потоку.Але якою б ця комбінація не була — комусь привабливою за своїм змістом, комусь саме формою, а комусь фільм у цілому, — краще не забувати, що будь-який міф потребує уважного вслухання на різних рівнях і тлумачення почутого та побаченого.