Маша поганого не порадить

​Джокер: Божевілля на двохКінокритики другу частину рознесли з питанням "Навіщо це все?". Тут я згодна, адже перший фільм був самодостатній, продовження не потребував. Але нам все ж показали Артура Флека у в'язниці, де всі над ним знущаються, а він встигає зустріти фанатичну Харлі Квін. Половина фільму, то взагалі судова драма та мюзикл в стилі 1960-х. Але з цього ми нічого нового не дізнаємося: світ жорстокий, люди теж, і вбивця Джокер тут виглядає чи не найнормальнішим, а Леді Гага красуня і прекрасна співачка, як і Хоакін Фенікс.Розумію, що тут наче і намагалися говорити про нашу одержимість харизматичними негідниками, які нібито йдуть проти системи (Тампа, Маска за це і люблять їх фанати). І про викривлену реальність, яку нам створюють медіа. І все це нібито у новій формі - галюциногенні музичні номери в голові головного героя. Якщо в першій частині реальність від його фантазії було важко відрізнити, то тут це дуже театральна та метафорична історія. Але ми вже її бачили. Другий Джокер повторює першого.Знову є люди, які знущаються з Артура, знову система ламає його, а близькі люди обманюють. І він один в цьому злому світі, де тільки сила має значення.Але це все ж таки хороший фільм з неймовірними акторськими перформансами (Хоакін вже за це Оскара отримав), непересічною історією та дуже страшним задумом. Театральні номери неймовірно прекрасні та драматичні (світло, знімання, дизайн, грим - вау), а музичний супровід бере за душу.Перший фільм мене просто вивернув, він дуже некомфортний, різкий, болючий. Після нього присмак, ніби тебе в чомусь вимазали - депресії, самотності, булінгу, сварках з близькими. Другий має таку ж силу, просто ми вже це пережили. Нема ефекту вау, який був після перегляду оригінального. Пам'ятаю, як тоді у 2019 році після перегляду не могла заснути, бо думала про сенс життя. Цього ж разу згадувала костюми Леді Гаги.Божевілля на двох було б шикарним кіно, якби не було першого фільму. Але якщо ви не дивилися Джокер 2019, то Джокер 2024 можна дивитися як окреме кіно. Він не для попкорну, а для сліз. І він таки шикарний.P.S. Помітила, що обидва фільми критикують ті, хто очікували супергеройське кіно. Джокер та Харлі тут як неймовірна іронія нашого буття. І це точно не комікс.

Речі, які я не зробила в Маріуполі, а тепер шкодую (бо багато тепер неможливо):1. Не бачила виплавку металу на заводі. Вживу. В цеху. Це не так просто туди потрапити, а 2 мої спроби відкладалися. То я думала, що якось іншим разом.2. Лише 1 раз виходила на човні в море і бачила берег з іншої сторони. Мене нудить на воді, тому човники не моє.3. Не була на могилі моєї прабабусі. Не люблю кладовища, в родині теж не було традицій їздити до мертвих. Хоча в дідусів та бабусь я була, а тут ні:( 4. Не відвідала оновлену льодову арену.5. Не була на жодному матчі на найстарішому стадіоні Маріуполя Азовець6. Не відвідала музей порту.7. Не була в Максимі. Тут прям орррррррр8. Весь час планувала, але відкладала полежати в шезлонгах біля басейну.9. Не була в міському басейні і дуже чекала відкриття Нептуна. 10. Не була в ПК Карла Маркса всередині.11. Не була в середині СК Азовсталь12. Не полазила всередині закритого ПК Моряків, поруч була, планувала там навіть фотосет, але якось не склалося.13. Не була в середині лікерогорільчаного заводу.14. Не була в оновленому ПК Будівельник ака Міський палац культури на Лівому березі.Найголовніше, я розумію, що могла більше допомагати ЗСУ після 2014, бути більш активною і чмирити відкриту вату. Дуже мені сміливості не вистачало, багато кого і чого боялася.

Подивилася інтерв'ю Богдана Кротевича — начштабу Азову, захисника Маріуполя, який був в полоні, а зараз боронить країну на Донеччині. Там багато інфи про генерала Содоля — який був керівником оборони Маріуполя, але по факту не вів підготовки до неї та виїхав з міста в перший день. За ним з міста поїхав і мер Бойченко.Маріуполь знищили росіяни, але оборона міста могла бути більш ефективною та менш кривавою, якби:— були достатньо підготовлені оборонні споруди та лінії оборони (вони були на папері та анонсовані містянам, а по факту ні)— цивільна інфраструктура теж була підготовлена — бомбосховища, запаси води, медикаментів, їжа— евакуйовані пацієнти лікарень, дитячі будинки, люди з інвалідністю— Содоль покинув місто і за ним частина військових самовільно покинули позиції. Подібна ситуація була і під Волновахою, захоплення якої створило блокаду міста— Азов та інші бригади, прикордонники, поліцейські взяли на себе відповідальність і закривали проблеми, які мав би закривати Содоль— міська влада піддалася паніці та мінімально координувала роботу2 роки захисники Маріуполя в полоні, а генерал Содоль ще в кількох битва робив всякі погані штуки і не поніс за це відповідальності.

В Твітері чи Х вчора був флешмоб, що багато нових українських користувачів реєструвалися. Старі користувачі ділилися датою приєднання до мережі. Я в твітері з 2008 року. І зареєструвалася там, щоб було краще слідкувати за новинами про Сутінки, спілкуватися з іноземними фанами. Потім почала ще там слідкувати за Щоденниками вампіра, Леді Гагою, Бейонсе, Тейлор Свіфт та їх фанбазами. Короче Твітер в мене був виключно англомовний та пов'язаний з музикою, кіно. Така собі інтертейнмент інфобульбашка.В 2014 я там почала публікувати пости про росію та війну. Мене почали вперше банити, видаляти пости. А потім щокілька тижнів мій аккаунт взламували. Я заходжу на свою сторінку, всі мої пости зникли, підписки теж, а замість них пости арабською хз про що та підписки на арабські акаунти. Я змінювала паролі, пошти, робила двофакторний вхід. Але раз на кілька тижнів араби мене наздоганяли. В 2016 році я пішла з Твітеру.В 2022му створила новий акаунт і відкрила для себе світ україномовного твітеру. Досі його відкриваю, багато чого і кого там не знаю, не розумію. Виходить, що я новоприбула користувачка з 15 річним досвідом.

Моя сестра з дитинства має інвалідність і все життя приймає ліки, які в Україні ми завжди купували за свої гроші. Їй назначена соцвиплата у розмірі 2000 грн. Яку весь час перебування сестри в Литві Україна намагається не виплачувати - то треба підтвердитися у Пенсійного фонді, то в Дії, то в банку. І це при тому, що в Литву ми заїздили з території України і перед виїздом були і в банку, і в соц.службі. Окей, це лірика. Розумію, що державі важко, грошей нема. Але нещодавно моя держава утнула те, чого я точно від неї не очікувала. В Литві сестрі підтвердили інвалідність, назначили лікаря, безкоштовні ліки та невелику доплату. Яку минулого місяця не виплатили. Вона звернулася про це з питанням і виявилося, що Пенсійний фонд України подав списки людей, які не підтвердили щось там у нього, і попросив литовські соцслужби по цим людям припинити виплати. Литовські служби дуже здивувалася і вирішили почекати, поки Україна і українці між собою щось порішають. Але ми то дані оновлювали ще до подачі цих списків.Тобто фактично Україна попросила не платити соцвиплати своїй громадянці з інвалідністю. Ми всьо порішали, литовці трохи офігівають від ситуації.А я весь день думала, яка користь від цього державі? Ось вона хоче, щоб її громадяни поверталися додому, і давить на всіх. А чим повернення моєї сестри, яка є тягарем для медичної системи та очевидно, що буде і фінансовим тягарем - допоможе Україні? Я завжди розумію, коли держава намагається зекономити або підловити на махінаціях. В цьому є сенс. А в цій ситуації якій сенс? Забрати ці 3 копійки в сестри, наробити нам нервів та додаткових візитів у соцслужбу.Якщо ви подумали, що це пост про ниття українки закордоном за виплатами, то це не так. Ми з травня 2022 року працюємо, самостійно за свої гроші знімаємо житло, і тільки сестра має невелику доплату. Але найголовніше, що в неї тепер медична допомога краще за ту, що була в неї в Маріуполі.  І ми насправді переживемо без української виплати, і без цієї. Просто в такі моменти дуже хочеться плакати, коли твоя державна система робить тобі підніжку, а державна система іншої країни допомагає тобі не впасти. Я люблю Україну, в мене нема ілюзій, хто ворог, а хто ні. Я однозначно повернуся, але іноді так хочеться побути людиною, яка кляне всіх і вся. Ну і понити.Загалом ситуацію ми вирішили, залишився неприємний осад, але ми з високо піднятою головою пішли працювати і донатити.