Записки диванного архівіста

Новини Інвентаріуму!🔍 У реєстрі Інвентаріуму вже 1707 записів!🥇 З великим відривом лідирує Львівська область — 585 інвентарів.🥈 Тернопільська й 🥉 Хмельницька області замикають трійку лідерів із показниками 177 та 175 інвентарів відповідно.Проте їм уже “дихають у потилицю” Вінницька (165), Івано-Франківська (156) та Черкаська (155) області.📌 З цікавинок:— У реєстрі з’явилися перші урбари по Закарпаттю.— Інвентаріум форсував Дніпро й упевнено закріпився на Лівобережжі — з’явилися перші інвентарі з Чернігівщини та Полтавщини.Ще не заходили на сайт Інвентаріуму? Можливо, чекаєте на знак? Ось він 🪧Перевіряйте, чи з’явилися записи по вашому населеному пункту, та підписуйтеся на оновлення:👉 https://inventarium.org.ua/map👕 Мерч Інвентаріуму — вже тут!Наші футболки — заговорені на пошук архівних документів. Якщо зайдете до архіву у футболці Інвентаріуму — вам відкриються раніше недоступні справи 😉Отримати футболку можна в якості подарунку, якщо ви додасте 1000 записів. Один з наших волонтерів уже має 970 — тож це цілком реально!Також футболки можна буде виграти у серпневих інвентарних активностях, або ж просто придбати, написавши мені в особисті повідомлення.🤝 У нас є чудова спільнота волонтерів, де панує атмосфера підтримки й обміну досвідом. Обговорюємо, як і де шукати інвентарі, допомагаємо одне одному. Хочете шукати інвентарі — вам до нас!💬 Якщо ви хочете допомогти проєкту ще якось — і ви журналіст, редактор чи дизайнер — дуже запрошуємо вас долучитися. Кілька годин вашого часу на волонтерських засадах можуть зробити велику справу.Приєднуйтеся до команди: https://inventarium.org.ua/volunteerПоширення цього допису у ваших соцмережах очищує карму і сприяє підвищенню швидкості оцифрування архівних документів українськими архівами.

​​Перемігши у двобої за доступ до оцифрованих фондів зі змієм на ім’я "ДАВіО", я нарешті здобув те, що шукав: у скарбах цього змія знайшов п’ять останніх метричних книг села Ширмівка. Саме їх мені бракувало, щоб почати дослідження однієї з найменш відомих гілок мого родоводу.І ось, переглядаючи записи початку XX століття, я знову бачу знайому й завжди страшну картину: сторінка за сторінкою, смерть за смертю — переважно діти. Скільки разів у різних селах я вже натрапляв на це, а звикнути все одно неможливо.Трохи цифр. За 1913 рік у Ширмівці померла 141 особа: 101 дитина віком до 16 років і 35 дорослих. Тобто на одного дорослого — три дитини. Думаю, схожий розподіл буде й в інших населених пунктах того часу. Але ось що справді дивне: якщо ви підете на будь-яке старе кладовище з похованнями початку XX століття, ви не знайдете там такої кількості дитячих могил. Їх — одиниці. Перше, що спадає на думку — дитячі поховання просто не збереглися. Минуло понад сто років, час нещадний. Але чисто статистично: якщо дітей помирало втричі більше, ніж дорослих, то й до нашого часу їхніх могил мало б зберегтися бодай у два-три рази більше. А їх — немає. Чому?Може, дітей не вважали «повноцінними» членами громади? Можливо, їм не ставили кам’яних чи металевих хрестів — обмежувалися дерев’яними, які зникали разом із пам’яттю? Може, за їхніми могилами не доглядали так ретельно як за похованнями дорослих?Запитань наразі більше, ніж відповідей. А що ви думаєте з цього приводу?

​​Як відновити пошкоджені сімейні фото: корисний інструмент від AdobeКожен, хто цікавиться сімейною історією, знає, наскільки цінними є старі родинні фотографії. Іноді ними охоче діляться родичі, а іноді їх доводиться буквально випрошувати. Добре, якщо знімки збереглися в гарній якості — зроблені в салоні, з правильно виставленим світлом і чітким зображенням. Але часто час і недостатньо дбайливе ставлення призводять до того, що фотографії доходять до нас у жахливому стані: розмальовані, розірвані, із втраченими фрагментами.Якщо покращити світло, контрастність і зменшити потертості допомагає інструмент покращення фото від MyHeritage, то відновлення втрачених частин зображення раніше було складним завданням.Але зараз є чудове рішення — інструмент «Generative Fill» від Adobe (https://firefly.adobe.com/). Він аналізує зображення та автоматично доповнює відсутні фрагменти, ґрунтуючись на збережених деталях. Результат виходить досить якісним, і це чудовий спосіб оживити пошкоджені фото.💡 Важливо: у безкоштовній версії є певні обмеження щодо кількості використань, але для разових задач цього цілком достатньо.Ось як у мене вийшло відновити фото:

​​Кожен генеалог-початківець на початку своїх досліджень припускає: "Якщо у людей одне прізвище – це одна родина". Генеалог із досвідом знає, що все не так однозначно, і додає уточнення: "Якщо вони з одного села" або "Якщо це підтверджується ДНК-тестом". Дослідник-експерт розуміє, що одна й та сама родина могла змінювати прізвище в різні періоди, і часом це траплялося не раз.Вперше я зіткнувся з цим явищем, коли раптом мої Тимощуки на 20 років стали Лежнюками. Детальніше про це писав тут і тут.Згодом, досліджуючи історію того ж села Куманівка, помітив інші подібні випадки: Мрежук став Даниловим, Домбровський – Городиським.Але справжня загадка чекала на мене в історії родини моєї прабабці Онисії.🔍 Зміна прізвища в кожному поколінніВ її метриці зазначено, що її батько – Остап Козлюк. Проте в самій метриці Остапа він записаний як син Петра Кириловича Кирилюка.А в документах про народження Петра він уже значиться як син Кирила Козійчука.Батько Кирила в офіційних записах фігурував як Козієв або Козій.Тобто майже кожне покоління з 1760-х до 1880-х змінювало прізвище:👉 Козій → Козійчук → Кирилюк → КозлюкЧому так сталося? Причини для мене досі залишаються загадкою.💡 Прізвище як спосіб уникнути покаранняОднак деякі використовували зміну прізвища свідомо. Рідного брата мого прапрадіда Остапа, Семена Козлюка, як мінімум чотири рази засуджували до тюремного ув’язнення за крадіжки. І кожного разу він називався по-іншому. Чи робив він це для того, щоб уникнути суворішого покарання? Ймовірно так. Адже за повторну крадіжку термін ув’язнення збільшувався.📌 P.S. До речі, статистика злочинів кінця XIX століття в Куманівці дуже цікава і показова.Роздумую, чи не написати окремий допис під заголовком "Куманівський кримінал".

​​У своїх пошуках інвенатрів старих сіл навколо Махнівки, а головне любої моєму серцю Куманівки натрапив на відомий давно документ, опублікований в Архіві ЮЗР Ч.6 Т.1 - стор. 223 - 232Це Інвентар маєтків, що належать панам Остапу (Євстафію), Юрію, Петру і Олександру Тишкевичам - Логойським, в Житомирському повіті, Київського воєводства з кількістю селян, міщан і їх повинностей складений 7 жовтня 1593 рокуНадзвичайно захопливий інвентар, особливо ось який фрагмент мене зацікавив:Автор документа передає слова місцевих мешканців Слободищ (колись містечко, а зараз село поблизу Бердичева), які розповідають що їх будинки спалив "пан Краківський", через що власник Слободищ Федір (Фридрих) Тишкевич Логойський звільнив їх від податків на 5 років."... тепер його милість пан Федір, наш пан, усе це відпустив, оскільки ми були сильно ображені від першого пана воєводи Волинського, а теперішнього пана Краківського, який спалив наші гумна і землі під містом, за греблею, співпрацюючи з паном Харміським, і після того забрав і надав нам його милість, що ми від пана Краківського вогнем згоріли, свободу на п’ять років, що почалася від року тисяча п’ятсот дев’яносто першого, і згідно з наданням його милості, ми більше не будемо виконувати жодних повинностей ..."Цим паном Краківським є ніхто інший як Януш Острозький, син Василя-Костянтина Острозького. Суперечки ці разом з взаємними наїздами, спаленням сіл і містечок тривали кілька десятиліть. Федір багато скаржився на дії Януша Острозького, який осадив слободи на землях Тишкевича під Махнівкою, зганяв з земель селян Федора і садив на ці землі своїх. Януш Острозький відомий серед іншого тим, що був великим поборником католицької віри, через що наче мав конфлікт з своїм батьком Василем. Судячи з наведеного фрагменту конфлікт між Острозькими і Тишкевичами тривав як мінімум з 1590-х років. Як раз тоді у Федора Тишкевича народився син, якого назвали... Янушем. Він подорослішавши теж став ревним католиком і противником православ'я. Саме Януш Тишкевич фондував кляштор Босих Кармелітів в БердичевіНа фото два Януша, Острозький і Тишкевич.

​​Маю одну контроверсійну думку: “Те, як ми турбуємося про наших нащадків і те, як доглядаємо могили предків, визначає, наскільки ми хороші люди”.Якщо з турботою про нащадків у нашому суспільстві все більш-менш добре, то з доглядом могил наших померлих ситуація геть сумна. Про могили предків пам’ятають зазвичай люди старшого покоління, бо вони більше думають про вічність. Молодшим це зазвичай видається геть не потрібним, тим паче що є хтось, хто робить це замість них. Тож коли вони самі досягають віку, коли питання родинної пам’яті починає їх турбувати, знання про те, хто і де похований, втрачається. Знають хіба про те, де поховані батьки чи дідусі з бабусями, всі інші родичі втопають у мороці забуття.У моїй родині питання могил предків дуже болюче. Я не знаю, де похований мій прадід Тимофій, що помер від голоду в 1933-му. Але ми з татом доглядаємо могилу його дружини на старому цвинтарі. Крім могили прабабусі, там ще доглянуті десь 2–3 могили, усі інші забуті й занедбані. Нещодавно мені вдалося відшукати могилу прапрабабусі по іншій лінії. Пам’ять про це зберегла моя тітка, яка й доглядала за могилою довгий час.А яка найдавніша могила ваших предків, про яку ви знаєте? Чи доглядаєте ви за нею? Чи відвідуєте ваших померлих на Провідний тиждень?P.S. На фото приклад того, як вдало підібраний надгробок продовжує розповідати історію власника і після смерті.

Як добре ви знаєте населені пункти, які досліджуєте? Чи задумувалися коли-небудь, що не лише міста мають райони, а й села поділяються на так звані «кутки»?Більшість таких назв відомі лише місцевим мешканцям або вихідцям із села, і саме тому ця інформація часто залишається в тіні. А даремно! Вона не лише цікава, а інколи й дуже корисна.Так, до прикладу, в одному з архівів я натрапив на документ «Інвентарний опис сіл Кашперівка, П'ятигірка і Закиянка». Перші два населені пункти ідентифікував одразу, а от Закиянки в сучасних реєстрах не знайшов. Довго шукав відповідь, аж доки не поговорив із мешканкою Кашперівки. Вона розповіла, що Закиянка – це нинішня назва одного з кутків села. Колись це було окреме невеличке поселення за річкою Киянка (звідси й назва). З часом Кашперівка розрослася, поглинула його, і тепер Закиянка – лише частина села.Історія не унікальна. Чимало сіл мають такі кутки, що зберігають у своїх назвах відлуння минулого. Тому я вирішив створити карту «Географічні кутки» 🗺 – проєкт, який допоможе зберегти та систематизувати ці дані.💡 Долучитися до проєкту дуже просто:🔹 Ознайомитися з картою можна тут: Географічні кутки🔹 Надіслати пропозиції щодо кутків ваших населених пунктів можна за допомогою цієї форми.Поки що зосереджуємося на селах та маленьких містечках, а великі міста залишимо на потім. Якщо ідея «зайде», то спробуємо масштабувати проєкт і зробити його публічним.📝 Маєте зауваження чи пропозиції? Напишіть у коментарях! Разом ми можемо створити унікальну базу місцевої топоніміки.

Кожного разу, коли я їду поїздом з Києва, на мене находить меланхолійний настрій. Я згадую історію загибелі мого пра-прадіда Йосипа. Його вбили біля залізниці, коли він повертався з Києва. Вбили, пограбували, а тіло кинули на узбіччя колії, щоб усе виглядало як нещасний випадок — начебто його збив поїзд. Про що він думав у свою останню поїздку? Можливо, підбивав підсумки останньої угоди чи планував наступні. Або ж просто мріяв нарешті потрапити додому, уявляючи, як його зустрінуть дружина й діти.Генеалогічні дослідження часто нагадують сухий каркас — схеми родоводу, виписки з метричних книг, переліки імен і дат. Але щоб оживити історію, їй потрібна плоть і кров — деталі, почуття, життєві обставини, що додають сенсу.Можна скласти родовід на кілька століть углиб, ретельно простежити всі родинні зв’язки, але цього замало. Уявляйте своїх предків, намагайтеся зрозуміти їх, осмислюйте їхні вчинки, зберігайте історії їхнього життя. Навіть якщо це лише дрібниці, які здаються вам несуттєвими.За можливості самі пишіть щоденники, чи ведіть блоги, аби вашим нащадкам було звідки дізнатися історії про вас. Бо минуле важливе, його треба досліджувати, але і теперішнє потребує фіксації і збереження. Пам'ятайте, що ваше життя - це чиєсь майбутнє генеалогічне дослідження.

​​Ті читачі “Записок диванного архівіста”, які давно стежать за каналом, знають, що я наполегливо досліджую історію села Куманівка, що знаходиться в Махнівському ключі. Одна з головних загадок, яка мене не полишає, – це питання, коли ж було засновано це село.Кілька років тому хтось у Вікіпедії зазначив, що Куманівка заснована у 1849 році. Але така дата виглядає сумнівною, адже я на власні очі бачив метричні записи 1790-х років. Зрозуміло, що село існувало значно раніше кінця XVIII століття.Я вирішив заглибитися в дослідження і звернувся до люстрацій та тарифів подимного податку. Ці документи дозволили мені припустити, що Куманівка була заснована між 1724 і 1731 роками. У люстрації 1724 року село ще не згадується, але в документі за 1731 рік воно вже присутнє. Більше того, там зазначено, що в Куманівці проживало сім родин слобожан. Серед них, до речі, була і родина моїх предків.На той час селом володіли Радзивіли, а саме Барбара Радзивілова з роду Завішів та її чоловік Миколай Фаустин Радзивіл. Я навіть знайшов документи 1740-х років, у яких Барбара номінувала священників для Куманівської церкви.Виходячи з цих даних, я побудував таку теорію. На початку XVIII століття все Правобережжя перебувало в руїнах: пусті села, зруйновані замки, незасіяні поля. Барбара, яка відома своєю активністю, отримавши землі Махнівського ключа, видала привілеї на заснування нових або відновлення старих поселень. Це пояснює, чому в 1731 році в Куманівці мешкало сім слобожан. Їх звільнили від податків, що може вказувати на той факт, що село було новозаснованим.Проте кілька днів тому я натрапив на витяг із документа 1650 року, який стосується розподілу маєтків Януша Тишкевича. У списку маєтків згадується й Куманівка. Ця знахідка усе змінила.Тепер виходить, що як мінімум станом на 1650 рік Куманівка вже існувала. На жаль, я поки що не знайшов оригіналу цього документа. Він, швидше за все, зберігався у Варшавських гродських книгах, і ймовірність віднайти цей оригінальний документ в повному вигляді дуже мала.Тож наступне завдання – з’ясувати, ким були ті сім слобожан, які жили в Куманівці у 1731 році. Чи це були давні мешканці села, яких звільнили від податків, чи переселенці, які відновили зруйноване поселення? Це питання поки залишається відкритим.