​​Маю одну контроверсійну думку: “Те, як ми турбуємося про наших нащадків і те, як доглядаємо могили предків, визначає, наскільки ми хороші люди”.Якщо з турботою про нащадків у нашому суспільстві все більш-менш добре, то з доглядом могил наших померлих ситуація геть сумна. Про могили предків пам’ятають зазвичай люди старшого покоління, бо вони більше думають про вічність. Молодшим це зазвичай видається геть не потрібним, тим паче що є хтось, хто робить це замість них. Тож коли вони самі досягають віку, коли питання родинної пам’яті починає їх турбувати, знання про те, хто і де похований, втрачається. Знають хіба про те, де поховані батьки чи дідусі з бабусями, всі інші родичі втопають у мороці забуття.У моїй родині питання могил предків дуже болюче. Я не знаю, де похований мій прадід Тимофій, що помер від голоду в 1933-му. Але ми з татом доглядаємо могилу його дружини на старому цвинтарі. Крім могили прабабусі, там ще доглянуті десь 2–3 могили, усі інші забуті й занедбані. Нещодавно мені вдалося відшукати могилу прапрабабусі по іншій лінії. Пам’ять про це зберегла моя тітка, яка й доглядала за могилою довгий час.А яка найдавніша могила ваших предків, про яку ви знаєте? Чи доглядаєте ви за нею? Чи відвідуєте ваших померлих на Провідний тиждень?P.S. На фото приклад того, як вдало підібраний надгробок продовжує розповідати історію власника і після смерті.