Я з України

Сьогодні, 31 серпня, ми згадуємо день народження надзвичайної постаті — Андрія Гумницького (у чернецтві Агапія Гончаренка) — українця, який пройшов шлях від сільського хлопця на Київщині до політичного емігранта, революціонера, видавця та засновника першої слов’янської друкарні у США.Він народився 31 серпня 1832 року в селі Крива (тепер Таращанський район Київщини). Ще дитиною почув від діда пророцтво:"Дитя моє, ти будеш перевертнем! Кам’янецькі люди вільні козаки!"Ці слова глибоко запали йому в душу і визначили подальший шлях.У 1840 році батько відвіз Андрія до Києва в бурсy. Згодом він став ченцем Києво-Печерської лаври, отримавши ім’я Агапій. Його помітив митрополит Філарет і взяв секретарем у канцелярію. Саме тоді Агапій познайомився з Кулішем, Драгомановим, прочитав вірші Шевченка.Синод відправив його представником у Грецію. Там Агапій вивчав мови, спілкувався з революціонерами Гарібальді, Герценом, Огарьовим, а також почав друкуватися у виданні "Колокол" під псевдонімом Гончаренко. Після статті "Монастирське кріпосне право" він потрапив у поле зору царської охранки, пережив арешт і дивовижну втечу з в’язниці в Константинополі.У Лондоні Агапій Гончаренко працював у друкарні Герцена, викладав, займався нумізматикою, підтримував контакти з українською інтелігенцією. Сам Тарас Шевченко надіслав йому "Кобзаря". За голову Агапія царська влада обіцяла 5 тисяч карбованців.Він мандрував Туреччиною, Єгиптом, Єрусалимом, а в Александрії дивом урятувався від замаху.У 1865 році емігрував до Америки. У Філадельфії служив у православній церкві, але і тут царські агенти переслідували його. Згодом, після продажу Аляски, Гончаренко переїхав до Сан-Франциско, де заснував першу слов’янську друкарню та бібліотеку у США.1 березня 1868 року він започаткував англо-російськомовну газету Alaska Herald ("Вісник Аляски") з додатком "Свобода", у якому друкувалися тексти й українською. Це була справжня трибуна свободи для емігрантів.Через кілька років Агапій продав газету й оселився у Гейварді, неподалік Сан-Франциско. Своє господарство він назвав символічно — "Україна". Там він жив зі своєю дружиною Альбіною, облаштував невеликий вівтар просто неба та створив своєрідний осередок української пам’яті.7 травня 1916 року Андрій Гумницький (отець Агапій Гончаренко) відійшов у вічність. Похований у Каліфорнії на власній фермі, яка сьогодні внесена до списку історичних місць штату під номером 1025.15 травня 1999 року колишній хутір Агапія офіційно оголосили державним заповідником під назвою "Україна".Постать Андрія Гумницького-Агапія Гончаренка — це символ незламності, любові до України та боротьби за свободу, навіть на іншому кінці світу.Він став голосом українців у час, коли їхню мову й культуру намагалися знищити.

"Не правильно" жив Андрій Парубій. Не накрав і не набудував собі палаців, як інші чинушки. Міг зробити собі 15-метровий паркан, за якими збудувати власний спортзал із басейном і не ходити з сумкою через плече, як прості смертні, до публічних залів. Навіть будучи уже главою Верховної ради, другою людиною в державній ієрархії, ходив на роботу пішки, від готелю, де і проживав. Бо не палаци і кортежі для Андрія Парубія були головними. У Андрія Парубія дід воював в Українській Галицькій армії. Дядьки Парубія воювали в УПА. Всю сім'ю Парубія орки вислали у Сибір. Але вони повернулися. Мама Андрія Парубія, зайшовши в рідне село, на радощах цілувала українську землю. Сам Андрій молодим хлопцем ще до падіння СССР відсидів у камері за антирадянську діяльність. Україна була головною для Андрія Парубія! Тому саме Парубій виявився потрібною людиною в потрібний момент Української Історії. Коли беркут на Майдані розігнав людей, саме він організував людей в Сотні Самооборони. Так, це народ зробив Майдан. Але народу в Білорусі і Казахстані на їх протестах не вистачило саме таких людей серед організаторів і лідерів, яким був у нас Андрій. Тому в 2014 році, коли рашка напала на Україну і в перші дні далеко не всі державні служби були готові битися з "в 15 разів більшим" Мордором, саме Андрій Парубій на посаді Секретаря РНБО став ядром Волі, яка запустила Український Спротив. Колись Андрія Парубія обізвали "старимі ліцамі". Не захотіло українське суспільство таких "чинушок с ліпкімі ручонкамі". Та саме життя і розсудило, де була правда і хто був ким. Андрій Парубій був найкращим з нас. Андрій Парубій був українським політиком, лідером країни, представником еліти, яким ми можемо пишатися. Андрій був дійсно представником Української Еліти. Вічна Слава Герою. Андрій Парубій віднині назавжди вписав своє ім'я в історію України. Як і хотів би кожен патріот.Джон Сміт

У Стародавній Греції забезпечені жінки вели безтурботний спосіб життя і єдиним гідним заняттям вважали розглядання коштовностей. Вони не працювали, не навчалися грамоти, a для годування власних немовлят брали молочних рабинь.Жінки, незгодні з таким станом речей, називалися гетерами. Вони були освічені, вели незалежний спосіб життя і дуже рідко виходили заміж, оскільки вважалися поганими дружинами. Зазвичай гетера перебувала на утриманні в багатого покровителя, користувалася повагою, за функціями була подібна до гейш Японії - але при цьому була здатна знімати фізичну сеĸсуальну напругу чоловіка. Так, Герпіліда була коханкою філософа Аристотеля (і матір'ю його сина), Таїс Афінська була коханою Олександра Македонського і дружиною фараона Птолемея I Сотера.У перекладі з давньогрецької, гетера - це "подруга". Гетери добре зналися на музиці, літературі, філософії та мистецтві. Вони могли підтримати діалог на будь-яку тему, їхній інтелектуальний розвиток не поступався чоловічому.Чи можна гетер назвати повіями? Річ у тім, що гетери стояли на вищому щаблі соціальних сходів, ніж повії з публічних будинків, і користувалися повагою в суспільстві. З ними радилися видатні державні діячі, філософи та письменники. Крім того, вони мали право обирати своїх супутників, відмовляли тим, хто їм не подобався, і надовго залишалися поруч із тими, кого любили.Фріна, яку називали найвідомішою і найкрасивішою гетерою Афін, стала моделлю для Праксителя, який ліпив статую Афродіти, за що її звинуватили в блюзнірстві. Вона постала перед судом, але її виправдали - вона оголилася перед винесенням вироку і підкорила суддів. Фріна сама призначала ціну за свої послуги - царю Лідії через виплачений "гонорар" довелося підняти податки в країні, щоб поповнити бюджет, а Діогену це не коштувало грошей, оскільки Фріна захоплювалася його розумом.

Вона обрала шлях боротьби за незалежність України.Дарія Гнатківська-Лебідь,розвідниця ОУН.Дарія народилася 22 жовтня 1912 року в селі Смодна біля Косова. Зроставши в родині греко-католицького священника й активної громадської діячки, вона з малих літ дихала атмосферою національного пробудження. Її батько Омелян очолював «Просвіту», мати Олександра — Косівську філію «Союзу Українок». Дівчинка росла допитливою, розумною, артистичною. Освіту здобувала в Косові, Львові, навчалася в консерваторії, але вибрала інший шлях — шлях боротьби.Маленька Одарка (Дарія) змалку називала себе «Ода», так прив’язалося до неї це дитяче ім’ячко, що стало підпільним прізвиськом Гнатківської.Цікаво, що, попри високий статус родини, мати Дарії не тільки не забороняла, а й заохочувала доньку гратися з сільськими дітьми. За спогадами старожилів, пані Гнатківська часто запрошувала їх до своєї резиденції та пригощала випічкою. Ця відкритість сформувала в дівчинки міцний зв'язок з рідною землею та народом.Ще гімназисткою Дарія вступила до «Пласту», а вже вісімнадцятирічною — до Організації Українських Націоналістів. Була зв’язковою, розповсюджувала підпільну літературу, допомагала організовувати культурні події, мала сміливість і волю, яких потребувала доба. Її діяльність привела її в середовище провідних діячів ОУН — серед них і Микола Лебедь, з яким її поєднає життя й шлюб, укладений у тюремній камері.На відміну від широко відомого факту, що Степан Бандера відмовився говорити на суді польською, мало хто знає, що Дарія також принципово обрала українську мову. Вона брала участь у підготовці до замаху на міністра Пєрацького — символа польських репресій проти українців. У 1934 році її арештовують. Варшавський процес став показовим: молода гуцулка відмовлялася говорити польською, трималася гідно. Їй дали 15 років. Більш того, зовнішній вигляд відповідав її гідній поведінці. Як писала «Газета польська»: «Гнатківська одягнена в чорну сукню, зіп'яту під шиєю запинкою, визначається оригінальністю, українською красою з виразною східною домішкою. Виразисті риси, зрослі брови, вірлиний ніс. При вході кивком голови вітається з матір'ю».У 1939-му, після приходу радянської армії, Дарія вийшла на волю. Але спокій був недовгим: німецька окупація, арешти, переховування. У 1942 році вона народжує доньку Зоряну у шпиталі у Львові — чоловік приходив до них ночами. Але 1944 року її з дитиною арештує гестапо. Їх вивозять до Німеччини й поміщають у концтабір Равенсбрюк. Там Дарія стає частиною мережі допомоги, підтримує інших в’язнів, рятує доньку, яка стала наймолодшою бранкою табору. Разом із Зорею переживає пекло, від якого багатьом не судилося повернутися.Після війни — життя і еміграції, спершу в Німеччині, потім у США. Вона працювала в структурах українського визвольного руху в еміграції, писала спогади, виховувала доньку, переживала за долю України з-за океану.Дарія Гнатківська-Лебедь прожила непросте, але глибоке життя — з вірою, що її зусилля були не марні. У Йонкерсі, США, 1989 року після важкої хвороби вона відійшла у засвіти. Похована в Саут-Баунд-Брук, поруч із іншими українськими діячами. А її історія — це нагадування, що навіть у найтемніші часи є світло гідності, любові й боротьби.

Чудова історія.Дякую Боже, що я Українець 🇺🇦---Потяг Київ-Франківськ, ще званий Стефанія.В купе приємна білява жінка, 50+, їде лікуватись в Моршин, вона виглядає як людина в очікуванні відпустки, балакуча, стомлена, але намагається бути усміхненою.В неї системне порушення сну, розповідає, дізнавшись, що я працюю в секторі медицини.Заходить він.Військовий, ще дуже молодий, гарний, років 25-27, з великим рюкзаком, карематом, і сумними очима людини, що повернулась з фронту в бурхливий та майже безтурботний Київ.Наша розмова «ні про що» з жіночкою вмить припиняється.Ми починаємо метушливо пропонувати йому все що маємо: банани, цукерки, мінеральну воду, заварну каву, бутерброди.Він трохи ніяковіє від такого натиску материнської турботи, і я починаю його розпитувати, поки він наспіх влаштовується на верхній полиці:- Ви у Франківськ їдете?- Так, я вас не розбуджу раніше, сподіваюсь - Ви сам з Франківська?- Так- Додому, до батьків?- Мами нажаль вже немає..- А звідки зараз? - Біля Краматорська служу. 3 дні в мене на все. Доброї ночі…Через хвилину він вже спав.Він спить вже 12 годину.Може за рік це його найдовший та найсолодший сон? ..А ми з жіночкою перемигуємось знаками, говоримо пошепки, зокрема, попередивши провідницю, щоб слідкувала за тишею в вагоні.Моя сусідка з самого ранку вже приготувала йому сніданок, витерла його черевики, замовила порцію кави, щоб не закінчилась на інших пасажирах, і дбайливо чекає коли він проснеться.Бо її сину теж 28, розповідає. І він зараз воює під Марʼїнкою.І їй дуже сильно хочеться, щоб він спав в нормальному ліжку, просто спав цим міцним сном молодого парубка. Щоб приїхав додому. Щоб мріяв та будував своє мирне життя. Вона тихо розповідає про сина.А сльози душать мене.За цього хлопчика, який вже втративши маму, ризикував втратити країну, тому готовий втратити за неї своє життя..За цю добру жінку, як багато жінок сьогодні, кожен день і ніч молиться за свого сина, і за всіх інших синів, що захищають нас на фронті, тому страждає на безсоння ...Сльози стоять в горлі від того, що стала свідком, як цей юнак, був огорнутий уві сні, справжньою маминою турботоюІ як одна жінка, чекаючи на свого сина, готова ділитись любовʼю з усіма українськими воїнамиВона виходить в Моршині. І під подушкою юнака, який все ще спить, залишає маленьку іконку, яку вона в останній момент витягає з сумочки - Будь ласка, передайте йому, що зараз всі ми - його мами…❣️❤️Tulinova Nataliia.

Пізньою любовю Юрія Липи (як, до речі, і Василя Стуса) був Рільке. Історичний роман Липи «Козаки в Московії» (1934) про події Хмельниччини, написаний в дусі Вальтера Скотта, критик А. Доленго називав «цінною книжкою». Опублікував Юрій Іванович ряд оповідань, серед яких «Чародій», «Справжній ворог», «Вартовий». Юрій Шерех називав Юрія Липу та Віктора Петрова найкращими есеїстами. Звертаючись до подій української державності, письменник видав тритомний «Нотатник». Юрій Липа вже 1938 року склав підручник державотворення під назвою «Призначення України». Як небуденний політолог і філософ історії він дав цікаві обґрунтування прав України на Чорноморський арсенал, дослідження генетичних коренів національного буття.1937 року Юрій Липа одружився з молоденькою галичанкою (уродженкою с. Рахиня на Івано-Франківщині) художницею Галиною Захарясевич, невдовзі зявилися на світ Іванна й Марта.Із початком німецько-польської війни лікаря було мобілізовано, однак він скоро повернувся до Варшави, де став фундатором Українського громадського комітету, - організації, яка опікувалася українськими біженцями зі східних районів. Наступного року разом із Іваном Шовгеневим (батьком Олени Теліги), В. Садовським та Л. Биковським Юрій Липа створив у Варшаві Український Чорноморський інститут - науково-дослідну установу вивчення й прогнозування політичних та економічних проблем, які стануть перед Україною після здобуття нею незалежності.1943 року родина Лип переїхала на батьківщину дружини у Яворів, пізніше у село Бунів поблизу Яворова. Під час війни Юрій Липа лікував хворих, часто не тільки безкоштовно, а й даючи гроші людям. Він став шефом санітарної служби УПА-Південь, сам виїздив на виклики у ліси та боївки. Коли наблизилася орда «визволителів», лікаря вмовляли виїхати на Захід, уже чекали запряжені коні. Майна, крім великої бібліотеки, Липа не мав. Дружина забрала найдорожче: за одну руку тримала Іванну, другою рукою держала бляшану ванну із меншою донечкою. Уже підійшли до воза, але - ні. «Тут вороги й там неприятелі. Одні й другі вимагатимуть упідлюватися. Краще вмерти на своїй землі гідно в боротьбі!» - прийняв рішення Юрій Липа.На Спаса, 19 серпня, опівдні двоє офіцерів «червоної мітли» приїхали за підпільним лікарем. «Слово советского офицера, что врач через 2-3 часа будет дома,» - дав один із прибульців. 20 серпня молода вдова знайшла й поховала тіло чоловіка, замордованого методом «кастрації». А ще через кілька днів загинула Галина Липа й дочка Іванна. Півторарічну Марту добрі люди врятували. Довгий час дівчинка носила чуже прізвище і батьком вважала пана Олексія, який виховав її.(с) Ганна Черкаська

В грудні 1936 року з ініціативи членів ОУН на основі реорганізованої СУМ було створено Українську Далекосхідну Січ (УДС). Кожної неділі члени УДС проходили військовий вишкіл.Звістка про створення Карпатської України виклика неабияке пожвавлення серед українців Маньчжурії. До УДС в Харбіні масово почали вступати українці, які вимагали видачі паспортів й надання їм громадянства. Для потреб Карпатської Січі була проведена грошова збірка, а для популяризації визвольного руху видано карту Карпатської України.Відносини між українською діаспорою та японською адміністрацією були неоднозначними. З одного боку, частина українців сподівалася на допомогу японців, з метою створення на території Зеленого Клину Української Далекосхідної Республіки. Інші вважали, потрібно уникати співпраці з Японією. Не було єдності і серед японського військового керівництва: одна частина підтримувала український національний рух, інша робила ставки на російських емігрантів.Євген Коновалець зумів переконати японський генштаб у тому, що Україна має виняткове політично-стратегічне та економічне значення в аспекті розв’язання східної проблеми. Також Провід Українських Націоналістів намагався впливати через Японію на політику Німеччини у Східній Європі. У 1937 році зусиллями ПУН були видані японською та китайською мовами книги про Україну.Генерал Ошіма подав пропозицію створити представництво ОУН в Токіо та організувати Антибільшовицький фронт на Далекому Сході. На його думку, цьому сприяла наявність української діаспори в Маньчжурії та великий відсоток українців в Сибіру й гарнізонах Червоної армії. Японська влада організувала для представників ОУН в Харбіні навчання російській мові, для них проводились совєтознавчі курси. Після проходження курсів члени ОУН опрацьовували на випадок війни з СССР різноманітні летючки, брошури, оголошення, заклики українською й російською мовами. Але єдності щодо прояпонської політики лідерів Української Національної Колонії не було. Врешті решт, японська влада почала згортати діяльність українських установ. Восени 1944 р. японська адміністрація організовувала військові відділи з іноземців, більшість із яких були росіяни. Туди ж намагалися включати й українців, але заходами ОУН більшість відмовилися. З початком Харбіно-Гіринської операції 9 серпня 1945 року майже всі члени ОУН виїхали з Харбіну останнім потягом. 19 серпня 1945 року до міста увійшли совєцькі війська, управління містом перебирає совєцька військова адміністрація. .Провідні діячі Української Національної Колонії — очільник УНК Олександр Вітковський, М. Нетребенко, І. Шевченко М. Заїка були арештовані та розстріляні. Сотні українців було вивезено в совєцькі концтабори. Українська Національна Колонія припинила своє існування.Андрій Парубій

Якість БЗВП це 3.14зда. І ви можете мені скільки завгодно писати "а у нас було норм" і приводити власні якісь позитивні приклади, це нічого не міняє. Вам все було заєбісь? Вам повезло, але загалом по Армії БЗВП це 3.14зда.Стаби переповнені в першу чергу жертвами орчих ФПВ-дронів і дроноскидів. Все інше, навіть жертви КАБ-ів губляться в цій масовці. Дрони залітають у незакриті бліндажі, у залишені отвори, вікна, двері, в відкриті траншеї без сіток, в стоячу просто так на узбіччі техніку. Абсолютно не закриту, не замасковану. В якій до того ж, часто якогось хєра сидить особовий склад або екіпаж. Просто сидить вночі і чекає смерті. Для "сонечок" досі повна несподіванка, що вони ніякий вже не "тил". Досі найпопулярніше пояснення пройобаним життям і техніки: "раніше сюди не прилітало"(!!!). Загалом хуй забитий дуже потужно. Не там, де можливостей/часу не було. Там, де були - також. Підземок нема. Стабпункти, пункти керування, якісь нички - закопують авральо, коли вже пізно. На добропілському напрямку сумна хаотично-панічна евакуація. Мирняк суєтиться, військові суєтяться. Відчувається що "3.14зда близенько"(с) І нефіг мені розказувати про "міцно стоїмо". Це було більше про "сонечок" чим про КоханийДеГенералітет.Тепер про КдГ: крім того що їхня БЗПВ 3.14зда, забезпечення - 3.14зда, тактика(глобальна) 3.14зда. Досі СП-шки і "ідітє, там нікого нєт", "ви починайте, ми вас потім прикриємо". Класні відосіки про оркошматування дронами, НРС і СБС, про "маштабування" - це якісь там 2-3 відсотки від фронту. Бо загалом на фронті 3.14зда.На фото: "Болт" Короля Артура.Павло Люмьєре

"Коли я потрапив у полон, московити почали кричати щось про те, що я пішов воювати проти братів. І я відповів: "По-перше, ви не брати нам. А по-друге, це не я прийшов на вашу землю вбивати, а ви до нас". За кожне українське слово - били нещадно. То все ж таки мова має значення?В Оленівці мене перевели в камеру двохсотих, де потім нас підірвали. У мене вціліла лише права рука, все інше - бите-перебите. Я з декількома важкопораненими побратимами дивом залишився живим.В Донецькій лікарні до нас ставилися жахливо. Приставили охорону з місцевих, які нас ненавиділи. Коли мене почало трусити від великої втрати крові, один із них поставив каталку зі мною під кондиціонер, ввімкнув його на повну потужністьі при потоку повітря в -16 градусів я лежав голий чотири години.Персонал ні слова не сказав проти. Санітарки возили каталки так, що ми, поранені, билися об стіну. Повезли на перев'язку лише на четвертий день. Операції робили без наркозу. Уламок від снаряду витягував сам.Коли нас повернули в Оленівку, нам влаштували жорстку прийомку. Я вів під руку товариша з ампутованою ногою,а вони нас лупили. Змушували сідати навпочіпки на декілька годин. Із перебитими ногами й ступнями. І били, били, били...Коли нас везли на обмін, очі зав'язали так туго, що бачити нічого не могли й ледве витримували біль. Та коли після літака я намацав велюрові сидіння автобусу, зрозумів - нас везуть додому!!!!Українцям бажаю завжди пам'ятати, що м.о.с.к.а.л.ь нам ніколи не був братом. І забути фразу "какая разніца".Олександр «Авокадо» Гришин. З 2014 року долучався до самооборони.25.02.2022 року приїхав добровольцем до м. Маріуполь, де приєднався до Азову. Далі були Азовсталь – Оленівка - барак «200» - Донецька лікарня – Оленівка.Після звільнення та реабілітації повернувся на службу.НескоренийОлександр Гришин.

Відсутність науково-технічного прогресу там вже давно перетворилася з випадковості на системну політику: талановиті їдуть, інститути йдуть в небуття, а залишки інтелектуальних кадрів догнивають в закритих КБ під замовлення чергової «пєрєдєлкі» радянських чи китайських розробок. В такій системі ніхто не інвестує в майбутнє, бо єдине, що дає швидкий політичний результат, це війна і репресії.Тому навіть якщо завтра умовний «мир» настане, це не буде періодом відбудови чи цивілізаційного зростання рф. Це буде затяжне гниття, змішане з точковими вибухами насильства, криміналу і міжрегіональних конфліктів.І саме в цьому болоті кремль буде вимушений балансувати, періодично підкидаючи своєму населенню нову «малєнькую пабєдную вайну», шоб хоч якось утримати бидломаси від питань «пачєму, єслі ми всєх пабєділі, ми всьо равно живьом хуже»?Для нас з вами (та й для всього цивілізованого світу, якшо чесно) це означає лише одне - жодні зустрічі в Алясці-Гваделупі-Гондурасі, домовленості-меморандуми і т не здатні змінити природу держави, яка вибудувала себе на агресії.Рф не може жити без зовнішнього ворога. Завжди має бути той, через кого в них все погано, у катсапіа. Сьогодні це Україна та Америка, а завтра може стати Польща, Монголія чи Білорусь І поки в кремлі знову розставлятимуть мапи на столах, шукаючи кого б ісчо асвабадіть, на самій росіі тріщатиме по швах все, шо вони роками латали пропагандою.Регіони, які зараз лише злегка бурчать про нестачу грошей, після зупинки військових вливань почнуть відверто саботувати центр. Кавказ, Далекий Схід, Сибір - кожен зі своїм набором претензій і особливим шляхом. Військові заводи, які лишилися без замовлень, перетворяться на руїни, а колишні робітники на озлоблених безробітних, яких кинулиРівень криміналу злетить настільки, що навіть офіційна статистика, яку на росії дуже люблять корегувати під зручні цифри, не зможе цього приховати. Росгвардія, фсб та поліція, замість того, шоб ловити диверсантів (амєріканскіх шпіонав і т д), будуть змушені вбивати власних «героїв». І все це буде відбуватися на фоні дефіциту бюджету, падіння рубля + нових хвиль еміграції всіх, хто ще має мозок і документи для виїзду та право звалити з єбанаріяВ такій ситуації будь-яка «мирна угода» з рф - це не гарантія тиші, а відстрочка перед наступною агресією. Тому шо ця держава не може існувати без війни, вона сама собі постійно її вигадує, шоб виправдовувати нездатність побудувати економіку і утримувати владу.Згадайте асланбека дудаєва (суркова), який чітко копіює нацистську риторику щодо «жизнєннава прастранства» та «імпєрія далжна расширяцца». Ви дійсно вірите в те, шо ідеологи кремля змінять думку щодо України та знищення українців?Будьмо відвертими - вони навіть не приховують, що не змінять. Бо це ніщо інше як офіційна доктрина існування держави, яку вклали в голови росіянам, від школяра до генерала. «Расширяться», «возвращать исторические земли», «денацифицировать» - все це імперське гівно глибоко вшите в їх політичний і генетичний код, як колись у нацистів було «Lebensraum» і «чистота раси».Сурков, Дугін, Примаков-молодший та інші кремлівські методологи десятиліттями відточували вищезгадану концепцію. Їх тези про «русский мир» не передбачають мирного співіснування з Україною: в ньому Україна взагалі не розглядається як суб’єкт - лише як «територія, яка тимчасово не контролюється».Найпаскудніше те, шо частина світу досі наївно вірить, що «можна домовитись». Ні, не можна. Змія завжди вкусить, бо це природа змії Питання не в тому, чи катсапи змінять думку, а в тому, чи готові ми прийняти очевидне: росія в сучасному вигляді не припинить воювати, доки її не позбавити можливості це робити військово, економічно, політично, ідеологічно.Все інше - від лукавого. Трамп цього не змінить. Світу потрібен Рейган та Сполучені Штати Європи, сильна Європа Жити в світі ілюзій можна, але це нічого не змінить. Змія зажди готова вжалити і зробить це за першої нагоди (Фашик)