Канапа

"Скок тигра". Чортківська офензива УГА.На початку червня 1919 року уряд Західної Області Української Народної Республіки (ЗО УНР, до 22 січня 1919 р. – ЗУНР) і більша частина УГА опинилися на півдні нинішньої Тернопільщини. Тимчасовою столицею став Бучач. В цьому місті у Василіянському монастирі 2 червня відбулася нарада за участі президента Української Національної Ради (тимчасового парламенту ЗО УНР) Євгена Петрушевича, членів уряду (державних секретарів) на чолі з Ізидором Голубовичем, генералів Михайла Омеляновича-Павленка і Олександра Грекова, полковника Віктора Курмановича, отамана Альфреда Бізанца й інших старшин УГА. На нараді розглядалися різні варіанти виходу з критичної ситуації, зокрема перехід УГА за Збруч чи за Дністер."В головнокомандуванні були заступлені дві різні концеп­ції; головнокомандувач генерал Омелянович-Павленко зва­жав на дві можливості: 1. повністю зліквідувати фронт у Галичині і передати дальшу долю УГА в руки Антанти, а потім, по використанні всіх можливостей

16 червня 1919 р. делегація УНР на чолі з Сергієм Дельвігом без консультації і згоди з урядовими колами ЗоУНР уклала з представниками Польщі договір про перемир'я.На початку червня 1919 р. Українська галицька армія розпочала Чортківський наступ, в ході якого завдала ряд серйозних поразок польським військам і звільнила значну частину території Західної Області Української Народної Республіки (ЗоУНР). В цей же час Директорія УНР розпочала з польським урядом переговори про перемир'я, сподіваючись у випадку припинення наступу галицьких частин отримати військову допомогу у війні з більшовиками.16 червня 1919 р. делегація УНР на чолі з Сергієм Дельвігом без консультації і згоди з урядовими колами ЗоУНР уклала з представниками Польщі договір про перемир'я, який мав вступити в силу з 21 червня 1919 р. За умовами перемир'я між УГА і польською армією встановлювалася демаркаційна лінія, за основу якої було взято «Дл.» (Залізці — р. Серет —Тернопіль — Острів — Літятин — р. Золота Липа — р. Дністер.

2 червня 1918 року в Києві гетьман Павло Скоропадський прийняв надзвичайних посланців Німеччини барона Альфонса фон Мумма та Австро-Угорщини графа Йоганна Форгача. Посли в урочистій обстановці передали Гетьману свої посольстві грамоти, в яких за дорученням своїх урядів вони підтверджували визнання нового державного ладу в Україні. Подякувавши послам, Гетьман запевнив, що вестиме Українську Державу в тісному єднанні з центральними державами. Церемонія засвідчила міжнародне визнання Української Держави провідними союзниками Брестського миру. Під час зустрічі сторони підтвердили готовність до політичного й економічного співробітництва. Для Скоропадського це було важливим кроком до зміцнення легітимності нової влади, тоді як для Берліна та Відня — гарантією стабільності в Україні та виконання господарських угод. Саме через посередництво фон Мумма й Форгача надалі відбувалися ключові переговори між українським урядом та Центральними державами.Надзвичайно важливою є заувага Павла Скоропадського .

Командир Запорізької дивізії генерал Олександр НАТІЄВ (в центрі) та підполковник Петро БОЛБОЧАН зі знаками розрізнення отамана бригади, всупереч наказу шеврони нашиті на лівому рукаві. Весна 1918 року. Із спогадів сотника Бориса Монкевича: «Не можна оминути й не завважити того факту, що Натієв як вищий начальник був позбавлений хоробливого честолюбства, яке було невідємною прикметою багатьох наших отаманів. Натієв умів оцінити заслуги і здібності! своїх блищих помішників. Не будучи карієристом, він не боявся суперництва тих, що своїми заслугами і хистом підіймалися вище загального рівня. Він одразу завважив видатну військову талановитість полковника Болбочана і не побоявся передати в його руки керування всіма боєвими операціями на шляху від Київа до Харкова. І дійсно, безпосередній провід усіми боєвими операціями лежав на полковникові Болбочанові, натомість отаман Натієв зайнявся наладжуванням звязку з Урядом, організацією поповнень для фронтових частин і адміністрації в містах звільнених від більшовиків.

У лавах легіону Українських Січових Стрільців (УСС) та Української Галицької Армії (УГА), що на початку минулого століття вели затяжну війну боротьбу за самостійну Українську державу, служили і жінки. Із героїнь, які зі зброєю в руках були на передовій, найбільш відомими є Олена Степанів, Софія Галечко, Ганна Дмитерко.Але є ще одна, про яку сьогодні розповім. Нажаль відомостей про неї мало.Мова йде про Ольгу Підвисоцьку.Вона народилася 19 травня 1899 року в Чорткові на Тернопільщині в родині акторів театру «Руська Бесіда» Юлії та Спиридона Підвисоцьких. Її батько мав яскравий акторський талант — про один із його виступів свого часу писав Іван Франко. Рано осиротівши, Ольга разом із братами й сестрами пережила непрості випробування, які загартували її характер.Після закінчення школи вступила до вчительської семінарії у Станіславові. Була учасницею «Пласту», брала активну участь у січово-стрілецькому русі. Не завершивши навчання, у 1915 році вступила до легіону УСС, навмисно додавши собі один рік .

20 травня 1969 р. помер Ріхард (Ріко) Франциск Маріан ЯРИЙ — сотник УГА та Армії УНР, командир 2-го кінного полку Кінної бригади УГА; полковник ДУН, член Проводу ОУН(б); працював на щонайменше на 4 розвідки. * * *Варшава. 15 червня 1934 року. Міністр внутрішніх справ Польщі Броніслав Перацький прибуває на обід до ресторану "Товариський клуб". Тим часом член ОУН Григорій Мацейко підходить до нього і пробує підірвати бомбу. Пристрій не спрацьовує, тож ОУНівець дістає пістолет і кількома пострілами смертельно ранить міністра. Вбивство Перацького шокує всю Європу. Втім, насправді тоді мав загинути німецький пропагандист Йозеф Геббельс, який перебував у Варшаві з візитом. Він і був основною ціллю замаху. Про це противники Гітлера домовилися з лідером ОУН, розвідником Ріко Ярим, найбільш загадковою постаттю українського визвольного руху. Ріхард Франциск Маріан Ярий народився 1898 року у Ряшеві, на території сучасної Польщі. Коли почалася Перша світова війна, він повинен був перейти до 7 класу.

9 травня 1919 р. отаман повстанських військ Херсонщини і Таврії Григор’єв розпочав повстання проти більшовиків. Причини та програмові засади повстання було оприлюднено в документі під назвою "Універсал".* Передісторія *13 грудня 1918 р. Херсонська повстанська дивізія Армії УНР під командуванням отамана Григор’єва увійшла в Миколаїв. Вибитий із міста німцями, Григор’єв оволодів Миколаєвом удруге 31 грудня 1918 р. Розвиваючи успіх, 10 січня 1919 р. григор’євці захопили Херсон і Олешки. Коли за домовленістю з Директорією, 25-30 січня 1919 р. у Миколаєві й Херсоні висадилися французькі, грецькі й англійські війська, Григор’єв усупереч наказам Директорії ввійшов у конфлікт з Антантою, вбачаючи в чужоземній експансії замах на своє повновладдя в реґіоні. Наприкінці січня 1919 p. Григор’єв оголосив себе «отаманом всіх військ незалежної Радянської України» і перекинувся до більшовиків, Зрада Григор’єва зруйнувала петлюрівський фронт на півдні України, примусивши Армію УНР відійти на Поділля і Волинь.

Квітень 1918 року. Бої за Олександрівськ (сучасне Запоріжжя). Саме тоді у запеклому зіткненні з більшовиками загинув усус Михайло Ярема — герой сотні скорострілів Легіону УСС.Його поховали там, де дихає сама історія — на могутньому кургані «Козача Могила» поблизу села Біленьке, неподалік легендарної Хортиці.«Поховали ми його гарно на високій козацькій могилі, близько стрімкого берега Дніпра, серед широкого степу», — згадував четар Мирон Заклинський.Українські січові стрільці діяли рішуче та самостійно. Попри перевагу ворога, вони штурмом взяли південний вокзал Олександрівська, чим відкрили шлях для союзних військ без зайвих втрат.Сам Василь Вишиваний (архикнязь Вільгельм Габсбург) висловив легіону щиру подяку, окремо вшанувавши подвиг Яреми: «З почестю згадую погибшого героя Михайла Ярему... Висказую в імені Найвищої Служби мою подяку і повне признання».Сьогодні цей високий курган над Дніпром залишається символом спадкоємності поколінь: від козацьких часів до борців за волю України XX століття.

Никифор Григор’єв: Зрадник чи патріот Степової України?Сьогодні ми згадуємо події, що стали точкою неповернення для одного з найсуперечливіших отаманів українських визвольних змагань. Саме 17 квітня 1919 року бригада Никифора Григор’єва, яка щойно відіграла ключову роль у витісненні французьких інтервентів з Одеси, залишила місто. Військо рушило на відпочинок до району Знам’янки та Помічної — у саме серце рідної для бійців Кіровоградщини.Це повернення додому на Великодні свята стало фатальним для радянської влади. Козаки Григор’єва, які номінально вважалися частиною Червоної армії, на власні очі побачили реалії більшовицької політики. Жорстка «продрозкладка», пограбовані комори та свавілля продовольчих загонів перетворили вчорашніх союзників на запеклих ворогів. Саме в ці квітневі дні, на тлі загального невдоволення селян, отаман почав готувати ґрунт для масштабного антибільшовицького виступу.Ким же був Никифор Григор’єв насправді — зрадником, який змінював прапори, чи патріотом, який шукав шлях.

Прапори 1-го кінного полку ім. Максима Залізняка та 2-го Уманського полку кінних запоріжців.Під час проведення дослідницько-пошукових робіт в Канаді вдалося виявити невеликий прапор, ідентифікований в облікових матеріалах як “прапор-штандарт 2-го Уманського полку кінних запоріжців Окремої кінної дивізії Армії УНР з 1920 р.”Кінний Запорізький полк було сформовано у січні 1920 р. у складі Запорізької збірної дивізії з бійців колишнього 3-го кінного полку, кінної сотні ім. Петра Сагайдачного та гайдамацьких підрозділів. Пізніше до нього ще включено сотню кінного полку ім. Костя Гордієнка. У вересні 1920 р. полк передано до складу Окремої кінної дивізії, де він отримав порядковий номер 2, а згодом і назву “Уманський” [1]. Окрему кінну дивізію поділено на дві бригади: 1-у бригаду склали 1-й кінний Лубенський ім. Максима Залізняка полк і 2-й кінний Уманський Запорізький; 2-у бригаду – 3-й кінний Чигиринський ім. гетьмана Богдана Хмельницького полк і 4-й кінний Ніжинський ім. кошового отамана Івана Сірка полк.