RomPonomarenko

Вчора ЗСУ почали військове вторгнення на територію РФ, в Курську область. Йдеться не про диверсійний рейд, на кшталт тих, що вже кілька разів робилися проти Білгородської області, а саме про масштабну операцію. В цьому сенсі треба звернути увагу на наступне:1. Операція виглядає добре спланованою та організованою. ЗСУ вдалося забезпечити приховану передислокацію та зосередження значного угрупування військ та техніки біля російського кордону. Вчора МО РФ заявило, що сили для наступу ми перекинули від кордону з Білоруссю. Тобто «всесильна» російська розвідка провалилася, не змігши викрити рухи військ та техніки біля свого кордону.2. Ворог був захоплений зненацька і півдня взагалі не розумів, що відбувається.3. Загальний задум ми не знаємо. Сценаріїв проглядається декілька, в тому числі дуже амбітні, на кшталт захоплення Курської АЕС. Коли останні кілька місяців тільки і говорять про мирні перемовини, на які Україні треба виходити з позиції сили, амбітність, підкріплена діями, не завадить.4. Цей удар для нас значно перспективніший, ніж, наприклад, скерування задіяних військ на Донбас. Це стратегія непрямих дій, в дусі Ліддел-Гарта, коли удар завдається туди, де противник не чекає, і де можна здобути значних результатів меншими зусиллями та втратами. Проте на гарячі ділянки фронту це теж вплине, бо вже вчора розпочалось перекидання на Курщину додаткових ворожих сил.5. З приємного – за вчора підтверджено знищення двох російських ударних гелікоптерів – Ка-52 та Мі-28.

Днями очільник інституту нацпамяті Дробович запропонував визначити принципи меморіалізації нинішньої війни. Найбільше його хвилює, щоб нікого не образити, щоб «збірним образом оборонця» у нас не стала «постать білого молодого військового міцної статури», щоб пам'ять про війну не містила жодної ідеології, особливо «нетолерантної», а також не відбулось «надмірної мілітаризації публічного чи символічного простору». В принципі, нічого нового, все згідно сучасних ліберальних методичок (до речі, чомусь пан Дробович не згадав комунізм у своєму переліку людиноненависницьких ідеологій, але то таке).Маєте розуміти, що в основі сучасного ліберального світогляду лежить постійний страх когось образити. Людей загнали в рамки, маніпулюючи поняттям «вразливі групи» (які, насправді, в переважній більшості ніякі не вразливі, а паразитуючі) чи «нерівність» (тому рівність у нинішніх умовах трактується не як «рівні стартові позиції для всіх», а як «додаткові преференції для членів вразливих груп»). Вихід за ці рамки означає обструкцію та виключення з фахового та суспільного життя.Пан Дробович правий в тому, що у війні задіяні чимало людських колективів. Чоловіки і жінки, молоді і старі. Військові, волонтери, люди цивільних професій, які працюють на оборону тощо. Родичи загиблих, біженці та іншим чином постраждалі від війни цивільні. Всі вони мають право на свою меморіалізацію. І в кожного з цих умовних колективів буде своя пам'ять про війну. З багатьма спільними моментами, але одночасно і з суперечливими. Крім цього у нас присутні інші колективи – люди, які абстрагувалися від війни та ухилянти. Подобається це комусь, чи ні, але вони також частка нашого суспільства та повноправні громадяни з правом голосу. І в них також буде своя пам'ять про війну.З цього слідує, що наше суспільство занадто неоднорідне, щоб загнати у вузькі рамки спільну пам’ять, окресливши це красивими словами про «принципи». І в нас немає офіційної державної ідеології, навколо якої можна було б розбудовувати меморіалізацію. Як це було в СРСР, де держава легко узурпувала пам'ять про Другу світову. В цих умовах неминучими є і будуть суперечності, і буде не можливо когось не образити. Характерний приклад – постать Георгія Тарасенка – лідер організації «Фрайкор» та командир однойменного підрозділу, який загинув в бою 25 березня 2022 року. Посмертно отримав звання Героя України, на його честь у Харкові назвали вулицю. Проте оскільки ідеологія «Фрайкору» відверто суперечить сучасним ліволіберальним цінностям, то певні українські громадські діячи та організації виступили проти вшанування пам’яті Тарасенка. І на думку Дробовича» саме вони мають рацію.Сутність в тому, що загальна пам'ять про війну апріорі жодних рамок не потребує. Кожний умовний колектив у нас вже має і далі буде мати можливість для власної меморіалізації. Згідно своїх цінностей, світогляду та принципів, які він вважає за потрібне. Проте в умовах відсутності державної ідеології, зіткнення різних меморіалізацій будуть неминучими. Уникнути цього неможливо. Тому ображені і невдоволені завжди будуть. Просто прийняти це як даність та далі робити свою справу.

Анонсований на сьогоднішню ніч напад Ірана на Ізраїль, очікувано, не відбувся. Попри палку воєнну риторику та показний релігійний фанатизм, іранські лідери розуміють, що у військовому плані потенціали країн не порівняти. До того ж, Ізраїль має додаткову підтримку з повітря від США та Британії. Починати війну з ним в таких умовах ніхто не буде.Чого чекати? Максимум, вже звичного для цього регіону спектакля, за стандартним сценарієм. Ізраїль чи хтось інший завдає точкового удару. В Ірані починається масова воєнна істерія, яка триває кілька днів чи навіть тижнів. Погрожують війною, джихадом і всіма небесними карами. Далі йде демонстрація іранської «військової потуги», щось типу масованого обстрілу території Ізраїлю ракетами чи БПЛА. При цьому ППО збиває майже все, реальна шкода від цих ударів невелика. Проте картинка ефектна, і на її підставі Іран оголошує «перемогу» для внутрішнього споживача, настає розрядка. Ізраїль також відзвітує про «успішне відбиття агресії». Всі в дамках.Так вже триває не один рік, і буде тривати далі. Бо цей сценарій вигідний обом країнам. На тому все, питання про чергову війну на Близькому Сході можна закривати, і не звертати уваги на періодичні панічні заголовки ЗМІ.До речі, за певних умов, в перспективі подібний сюжет можна буде перенести і на Україну/Росію, коли після перемир’я, обидві країни будуть змушені співіснувати в перманентному конфлікті.

Новий закон про мобілізацію дозволив Україні щомісяця мобілізувати до 30 000 чоловіків. Ця кількість еквівалентна десь 5-6 бригадам. На папері це чимало, бо перекриває щомісячні втрати на фронті та залишає людей для створення нових підрозділів.В реальності ж значна частка цих мобілізованих демотивована. Це невелика проблема, коли збройні сили мають продуктивну систему вишколу, в якій новий рекрут відразу потрапляє в військовий організм, націлений на ефективність (як Корпус морської піхоти США в їхні кращі роки).Проте в Україні система базової військової підготовки загалом залишається малоефективною. Наприклад, до нас у батальйон зараз приходять хлопці, які проходили вишкіл в різних центрах підготовки. Відгуки про це навчання не дуже. Багато в чому воно здійснюється для галочки, бо є наказ і треба відзвітувати про виконання. Деякі інструктори прямо кажуть, щось на кшталт «ми вас навчаємо тому, що в статуті прописано, але на війні буде зовсім по іншому».Мотивацію такий вишкіл не підвищує, а навпаки вбиває. А далі погано навчений, і ще більше демотивований солдат, потрапляє в бойовий підрозділ. Очевидно, що толку від нього буде нуль, бо здебільшого він буде косити і симулювати. Проте на папері підрозділ є укомплектованим, і отримує задачі згідно цього.

Уточнення по розгрому «вагнерів» у Малі.25 липня армія Малі, за підтримки «вагнерів», розпочала операцію проти туарегських повстанців. ПВК забезпечували розвідку, БПЛА, саперів та підтримку в штурмах. Зі своїм завданням не впоралися. 26 липня біля Тін-Зуатіна урядові війська рухалися колоною, з бронемашинами на вістрі. Повстанці влаштували засідку та знищили від 6 до 8 бронемашин та позашляховиків. До вечора колона опинилася в напівоточенні, і почала повільно відкатуватися, розділившись на кілька груп. Туареги невідступно їх переслідували. Протягом наступного дня 27 липня тривав відступ з боями.Ввечері 27 липня група чисельністю до 120 вояків армії Малі та ПВК «Вагнер» потрапила в чергову засідку та була оточена. Вагнерівців там було біля 50. Спроби прорватися з оточення не вдалися. На допомогу їм скерували два гелікоптери. Мі-8 був збитий, екіпаж загинув. Другий дістався кільця, і кажуть навіть зміг забрати кількох поранених. Був підбитий під час зворотнього польоту, проте майже дотягнув до бази, впав біля неї, але тут без людських втрат.Після цього оточена колона була повністю знищена. Біля 80 осіб загинули, інших полонили. Загалом вбито до 25 вагнерівців, інші потрапили в полон. За наявною інформацією кількох своїх росіяни вже викупили у туарегів (звичайна практика для подібних конфліктів). Інформація про намір туарегів передати полонених вагнерівців Україні наразі серйозними джерелами не підтверджена.Серед найбільших сподівань – ближнім часом росіяни знімуть з українського фронту підрозділи «Африканського корпусу», які наразі воюють під Вовчанськом та перекинуть їх до Малі. Те саме стосується інших підрозділів АК РФ, які наразі проходять підготовку та на які російське командування розраховувало на українському фронті. В цьому контексті цікаво, що щодо колишніх колоній Франції в Африці РФ наразі активно експлуатує антиколоніальну повістку, підтримуючи будь-який африканський рух, коли він спрямований проти Франції. Проте самі беруть активну участь в придушенні національно-визвольного руху туарегів.

В Малі розгромили колону ПВК «Вагнер»Контекст На півночі Малі триває перманентна громадянська війна – місцеві племена туарегів воюють за створення власної держави. Ця невизнана держава відома як «Азавад». Цікаво, що влада Малі та її союзники цих повстанців іменують «Аль Каїдою», хоча насправді це суто локальний національно-визвольний рух.До чого тут «Вагнер»?Росія наразі активно влазить в Африку, здебільшого в колишні французькі колонії. З нинішнім урядом Малі (який прийшов до влади внаслідок перевороту в 2021 році) у них щось типу союзного договору, за яким російські військові допомагають тамтешній хунті в придушенні опозиції та повстання туарегів. Тому там діють загони ПВК «Вагнер», а також державного російського «Африканського корпусу».Що сталося?Велика група ПВК «Вагнер», плюс невелика група солдатів армії Малі, проводили операцію зі штурму міста Тін-Зуатін. Рухались на китайській бронемашинах VP11 та вантажівках. Судячи з усього без дотримання елементарних воєнних правил – компактна колона без груп прикриття і розвідки. Потрапили в засідку туарегів та були знищені.ВтратиСтаном на зараз відомо про 80 загиблих та більше 15 полонених «вагнерівців». Крім них вбито мінімум 15 солдатів армії Малі. Знищено більше 10 одиниць техніки та збито гелікоптер Мі-24, що прилетів їм на допомогу. Серед загиблих – відомий у вузьких колах пропагандист «Белий», він же «Пятисотий», який неодноразово був помічений в Україні та «Герой Росії» «Лотос», який був одним з керівників ПВК «Вагнер» при штурмі Соледару.Як це стосується нас?Будь-яка поразка Росії на зовнішній арені Україні вигідна. Це потужний удар по престижу РФ, особливо в контексті їхніх імперських претензій. Наразі росіяни втратили не менше сотні досвідчених військових, яких їм треба буде замінити, забравши інших солдатів із України. Також не виключено, що туарегам допомагали військові фахівці з інших країн, бо занадто вже гладко повстанці в капцях розгромили потужну колону з досвідченою піхотою та збили гелікоптер.

В Україні в масову свідомість одночасно впроваджуються два протилежні меседжі. Один про швидке закінчення війни, найвірогідніше, за корейським сценарієм. Другий навпаки – що війна буде тривати довго, ледве не 10 років.Обидві ці меседжі деструктивні. Мало що так сильно демотивує солдата виконувати свій обов’язок, як віра в те, що війна скоро закінчиться і він повернеться до дому. Бо навіщо воювати, ризикувати, якщо вже все, скоро кінець? Американці зіткнулися з цим явищем у В’єтнамі, з 1969 року, наслідком стала швидка деморалізація армії, з дуже негативними наслідками, які ледве змогли приборкати. Але вони тоді не вели війну за власне виживання.Не менш негативно на вояцьку мораль впливають твердження, що ця війна буде тривати роками. Логіка проста – вояк втрачає перспективу майбутнього. Розуміє, що до дому він повернеться нескоро. А може й взагалі не повернеться. І, як я вже неодноразово писав, тривалі конфлікти тільки погіршують якість армії, а не покращують її.Насправді ж – ніхто не знає, коли наша війна скінчиться, так само, як і з яким результатом. Наразі жодна з озвучених мною передумов для мирних перемовин не настала.

Вчора Трамп представив свого потенційного віце-президента – 39-річний сенатор від Огайо Джей Ді Венс. Ветеран Корпусу морської піхоти США, служив в Іраку. Автор спогадів «Сільська елегія», за якими в 2020 році зняли однойменний фільм. Свою політичну кар’єру Ді Венс починав як противник Трампа, а зараз Трамп призначає його своєю правою рукою.Проте всіх нас цікавить ставлення Ді Венса до України. На жаль для інфантильної частки нашого суспільства, це ставлення характеризується холодним розрахунком та безжальною логікою. Наприклад, 12 квітня цього року Ді Венс опублікував статтю в NYT, в якій піднімає низку гострих питань: відсутність у адміністрації Байдена хоча б якоїсь стратегії щодо досягнення перемоги в Україні, проблеми американського ВПК, яке не може задовільнити гостру потребу в боєприпасах та озброєннях, перевага Росії в людях та ресурсах, українські труднощі з комплектацією війська тощо.Звісно, у нас подібне прагматичне ставлення рахується як антиукраїнське. Насправді, ж Ді Венс озвучує те, що і так давно в головах у всіх мислячих людей і про що республіканці говорять вже давно. Бо абсурдно вести війну за виживання з ворогом, який переважає у всьому, за відсутності хоча б якоїсь стратегії перемоги (яка що у нас, що у Байдена, замінена гаслами).Ну і головне для нас – співпрацювати з такими людьми як Трамп та Ді Венс можна і треба. І ця співпраця обіцяє чималі перспективи, на відміну від взаємодії з адміністрацією Байдена, результати якої ми всі бачимо прямо зараз.

Замах на Трампа. Його поранено у вухо, вбитий один з його прихильників.1. Стрілець 20-річний Метью Крукс, типовий сучасний американський лівак, який «ненавидить Трампа та республіканців». Встиг зробити 5 пострілів. Вбитий на місці охороною – на це їм знадобилося теж 5 пострілів.2. Найшвидше, стрілець був одинаком, який діяв за власної ініціативи. Не дивно, бо ультраліві прихильники демократів давно вже відкрито фантазують на тему вбивства Трампа. Схожі прецеденти теж були – в 2017 році інший ненависник Трампа розстріляв з АК групу конгресменів-республіканців, поранивши шістьох людей.3. Замовлення з боку демократів? Якщо брати вищій щабель – Байден, Гарріс, Клінтон, Обама – то це малоймовірно. Проте нижчі рівні демпартії значно радикальніші та плекають традиції лівого тероризму. Тому повністю виключати, що це ініціатива, так би мовити, «молодих демократів» не можна. До речі рівень виконання якраз в їхньому стилі – некомпетентне планування, недолугий, але фанатичний виконавець, і загалом все криво.4. В чому можна бути впевненим, що це точно не інсценування з боку Трампа. Воно йому не треба, там рейтинги й так захмарні. До того ж, інсценувати замах з завданням зі 120-140 метрів влучити у вухо з AR, коли стрілець явно не Лі Гарві Освальд (тут має бути посилання на культову сцену з FMJ) – завдання з великою зірочкою. І знову ж таки – навіщо?