Днями очільник інституту нацпамяті Дробович запропонував визначити принципи меморіалізації нинішньої війни. Найбільше його хвилює, щоб нікого не образити, щоб «збірним образом оборонця» у нас не стала «постать білого молодого військового міцної статури», щоб пам'ять про війну не містила жодної ідеології, особливо «нетолерантної», а також не відбулось «надмірної мілітаризації публічного чи символічного простору». В принципі, нічого нового, все згідно сучасних ліберальних методичок (до речі, чомусь пан Дробович не згадав комунізм у своєму переліку людиноненависницьких ідеологій, але то таке).Маєте розуміти, що в основі сучасного ліберального світогляду лежить постійний страх когось образити. Людей загнали в рамки, маніпулюючи поняттям «вразливі групи» (які, насправді, в переважній більшості ніякі не вразливі, а паразитуючі) чи «нерівність» (тому рівність у нинішніх умовах трактується не як «рівні стартові позиції для всіх», а як «додаткові преференції для членів вразливих груп»). Вихід за ці рамки означає обструкцію та виключення з фахового та суспільного життя.Пан Дробович правий в тому, що у війні задіяні чимало людських колективів. Чоловіки і жінки, молоді і старі. Військові, волонтери, люди цивільних професій, які працюють на оборону тощо. Родичи загиблих, біженці та іншим чином постраждалі від війни цивільні. Всі вони мають право на свою меморіалізацію. І в кожного з цих умовних колективів буде своя пам'ять про війну. З багатьма спільними моментами, але одночасно і з суперечливими. Крім цього у нас присутні інші колективи – люди, які абстрагувалися від війни та ухилянти. Подобається це комусь, чи ні, але вони також частка нашого суспільства та повноправні громадяни з правом голосу. І в них також буде своя пам'ять про війну.З цього слідує, що наше суспільство занадто неоднорідне, щоб загнати у вузькі рамки спільну пам’ять, окресливши це красивими словами про «принципи». І в нас немає офіційної державної ідеології, навколо якої можна було б розбудовувати меморіалізацію. Як це було в СРСР, де держава легко узурпувала пам'ять про Другу світову. В цих умовах неминучими є і будуть суперечності, і буде не можливо когось не образити. Характерний приклад – постать Георгія Тарасенка – лідер організації «Фрайкор» та командир однойменного підрозділу, який загинув в бою 25 березня 2022 року. Посмертно отримав звання Героя України, на його честь у Харкові назвали вулицю. Проте оскільки ідеологія «Фрайкору» відверто суперечить сучасним ліволіберальним цінностям, то певні українські громадські діячи та організації виступили проти вшанування пам’яті Тарасенка. І на думку Дробовича» саме вони мають рацію.Сутність в тому, що загальна пам'ять про війну апріорі жодних рамок не потребує. Кожний умовний колектив у нас вже має і далі буде мати можливість для власної меморіалізації. Згідно своїх цінностей, світогляду та принципів, які він вважає за потрібне. Проте в умовах відсутності державної ідеології, зіткнення різних меморіалізацій будуть неминучими. Уникнути цього неможливо. Тому ображені і невдоволені завжди будуть. Просто прийняти це як даність та далі робити свою справу.