Парта, розділена надвоє. Одна половина – обгоріла, понівечена. Як втілення руйнувань і втрат, що їх війна в серці Європи спричинила для українських дітей, освітнього процесу, громад. Друга – неушкоджена. Це символ надії на мир, безпеку й щасливе майбутнє.Із 17 до 19 червня інсталяція «Одна парта. Два сліди» представлена у Відділенні Організації Об’єднаних Націй у Женеві (UNOG) у Палаці Націй – будівлі, що з 1936 року слугує центром світової багатосторонньої дипломатії.У промові з нагоди відкриття виставки зазначила:«За даними ЮНІСЕФ та ООН, майже 2 тисячі навчальних закладів в Україні пошкоджено або зруйновано. За кожною цифрою – дитина, чиє право на навчання та розвиток так само понівечене. Вчитель, змушений нести знання з бомбосховища».Також відеозвернення з нагоди відкриття виставки записали перші леді Діана Наусєдєнє (Литва) та Сір’є Каріс (Естонія), що особисто приїздили до України в часи повномасштабного вторгнення та стали свідками руйнувань, яких завдала Росія.Шлях парти розпочався на п’ятому Саміті перших леді та джентльменів, де ми поставили її як фізичне втілення глобальної кампанії «Кожне покоління лишає слід. Освіта визначає який», створеної у співпраці з ЮНІСЕФ. Наступна зупинка – Гданськ.
❓ Чи можна винести зі шкільних років корисну звичку на все життя? Тобто здобути не тільки знання з предметів, а й життєві навички, які допомагатимуть у будь-якому віці? Не кожен дорослий, на жаль, може таким похвалитися, бо і школи, і досвід різні. Але саме зараз маємо шанс дати таку корисну звичку, яка підтримує, принаймні нинішньому поколінню українських школярів, що так мужньо вчиться в умовах оборони країни. 🟦 Усі ці роки ми продовжуємо реформу шкільного харчування, оновлюємо кухні, харчоблоки й меню, не тільки щоб нагодувати тут і зараз (хоч і це важливо: фактично безкоштовні шкільні обіди, доступні нині для учнів 1–4-х класів, стали частиною продуктової безпеки цілих родин. І цілих громад – бо створюють робочі місця, обіг закупівель тощо).Реформа переслідує також більш тривалу, розтягнуту в часі мету: прагнемо, щоб уже дорослі люди колись, через роки, зберігали звичку здорового харчування, набуту саме в школі, тобто зараз. Але мало приготувати корисні страви в новенькій шкільній їдальні. Треба ще й донести інформацію про їхню корисність до учнів, їхніх родин і цілих громад. 💬 Як це зробити, розповідала представникам шкіл, громад та ОВА команда реформи. Відзначили: найкраще пропагують здорове харчування неформальні заходи – активності, екскурсії, фестивалі. Підтверджую, бо нещодавно була на такому фестивалі на Хмельниччині, який відбувся на базі місцевого кулінарного хабу. Батьки, діти, вчителі разом вчилися готувати традиційні страви, зокрема гречаники. Було тепло, невимушено. І очевидно, що знання, здобуті в такій атмосфері, в цікавій, майже ігровій формі, дитина точно пам’ятатиме довго. Саме з того дня, думаю, у меню багатьох родин точно увійшли гречаники – як щось нове, як спільна пригода, цікавий досвід. Так закладаються традиції. 👥 Сподіваюся, почуте сьогодні надихне школи та громади на нові ідеї з використанням власних рецептів, регіональних продуктів і з обов’язковим акцентом на здоров’я. Якщо працювати над цим зараз – виростимо покоління зі свідомим ставленням до харчування, яке з повним правом казатиме: «Цього нас навчили ще у школі».
Нехай кожен, хто говорить про «велику російську культуру», побачить це. Росію в дії.Фото охопленого вогнем Успенського собору Києво-Печерської лаври, пам’ятки ЮНЕСКО, можуть довести нормальну людину до сліз. Пам’ятка, важлива для кожного киянина, українця, кожного, хто хоч раз її бачив, пережила 10 віків і сотні навал, але постраждала від «руского міра», який, за іронією, продовжує називати себе «християнським» і навіть колись претендував на Лавру як свою святиню. Але ось справжня ціна слів росіян про їхню велику духовність.Сьогодні агресор бив по культурі, історії, освіті, ідентичності, адже, крім Лаври, поцілив у музейний комплекс «Мистецький Арсенал», один із цехів кіностудії ім. Довженка, Будинок органної та камерної музики в Дніпрі, розташований у приміщенні столітньої Свято-Миколаївської (Брянської) церкви…Але навіть охоплені вогнем пам’ятки, які обов’язково відновимо, не затьмарять страшних незворотних людських втрат: на Харківщині підлим повторним ударом росіяни вбили чотирьох рятувальників.Зростає лік загиблих у різних регіонах, бо під російськими ударами були понад 90 населених пунктів, зокрема на Дніпровщині, Донеччині, Запоріжжі, Сумщині, Миколаївщині, Харківщині. Лише в Києві – 26 пожеж. Горять будинки, освітні заклади, залізничні станції.Чекаємо на реакцію ЮНЕСКО, міжнародних партнерів, зокрема США, та всіх, хто розуміє: пам’ятки у вогні й непокараний підпалювач-убивця в центрі Європи – вкрай небезпечна ситуація для всіх.Уклін і подяка всім співвітчизникам і друзям, які в цю хвилину допомагають, рятують, прихищають тих, хто втратив дім, лікують поранених, втішають тих, хто в горі. Ми – люди. І людяність – наша найголовніша цінність, яку не можна зруйнувати чи відібрати.
🏛 Його стіни спеціально зробили скляними – на противагу закритості репресивних режимів, про які він розповідає. Музей окупацій та свободи Vabamu – найбільший приватний неприбутковий музей Естонії. Він зберігає пам’ять про радянську та нацистську окупацію Естонії, 40 тисяч артефактів, фотографій, листів і документів. Серед експонатів – особисті речі депортованих, предмети, виготовлені в таборах ГУЛАГу, листи й записи на березовій корі, а також матеріали, присвячені діяльності руху опору та боротьбі за незалежність Естонії.А заснувала музей жінка, яка народилась у Києві, – лікарка й меценатка Ольга Кістлер-Рітсо (Olga Kistler-Ritso). Її батька репресувала більшовицька влада, сама Ольга мусила стати емігранткою, але після того, як країна відновила незалежність, інвестувала значні кошти в збереження пам’яті про репресії, щоб вони ніколи не повторились.Дуже важливе місце і дуже зрозуміле Україні й українцям, адже ми пройшли той самий шлях, зазнали тих самих репресій і боролись із тими самими поневолювачами.🟦 Тому дуже ціную і вдячна команді музею, Українському посольству в країні, усім причетним за те, що сьогодні тут з’являється український аудіогід. Почути свідчення та послання музею тепер можна українською мовою. І більше української стає у світі, адже музей долучається до великої родини українських аудіогідів у найцікавіших місцях планети, що налічує тепер уже 117 пам’яток у 59 країнах.Першими слухачами української екскурсії стали українці, що зараз живуть у Таллінні.🌍 Але дуже хочу, щоб історію, яку оповідає музей, почув і зрозумів увесь світ.
🏫 Напередодні я відвідала Веселинівський ліцей на Миколаївщині, де Фундація Олени Зеленської облаштувала укриття. Тут навчаються 937 учнів, серед яких є діти з інвалідністю. 👥 Для мене було важливо побачити не лише саме приміщення, а й те, як воно працює. Адже безпечне укриття – це не просто відремонтований простір. Це можливість продовжувати навчання, спілкуватися з однолітками, зберігати відчуття нормального дитинства навіть під час війни. Під час повітряних тривог навчання тут не зупиняється, і завдяки безбар’єрним рішенням усі діти мають рівний доступ до безпечного освітнього середовища.Учні Веселинівського ліцею звернулися до мене з проханням. Вони попросили передати власноруч виготовлені фігурки янголів як символ пам’яті та шани дітям, яких убила Росія.🤲 Сьогодні, 4 червня, я виконала їхнє прохання. Маленькі паперові янголята, створені руками учнів із Миколаївщини, стоять поруч з іграшками, які ми поклали сьогодні на знак вшанування українських дітей, яких забрала країна-агресор.Діти з прифронтового регіону, які самі живуть під загрозою обстрілів, пам’ятають про інших дітей. І нагадують нам: пам’ять – це не лише слова. Це дія.
🟦 На Миколаївщині відвідали дві великі прийомні родини, які вже облаштовують своє життя у нових будинках, зведених у межах проєкту Фундації Олени Зеленської «Адреса дитинства».👨👩👧👦 У Новому Бузі ми побували в родині Оксани та Євгена Коваленків. Подружжя виховує п’ятьох дітей, позбавлених батьківського піклування, та рідного сина. Попри попередні обмежені житлові умови вони змогли створити для дітей справжній дім – місце турботи, підтримки та любові.Також відвідали родину Тетяни та Валерія Гончаренків. Першу дитину під опіку вони взяли восени 2022 року, а згодом стали дитячим будинком сімейного типу. Сьогодні подружжя виховує п’ятьох прийомних дітей і рідну доньку Валерію.🏡 Обидві родини вже понад місяць живуть у нових будинках, зведених з урахуванням потреб великих прийомних сімей. Для дітей це не лише комфортні умови, а й можливість зростати в безпечному та стабільному середовищі поруч із людьми, які стали для них справжньою родиною.Будинки в Новому Бузі зведені в межах проєкту «Адреса дитинства» завдяки сприянню наших данських партнерів – A.P. Moller Relief Foundation.🤝 Щиро вдячна партнерам за підтримку проєкту «Адреса дитинства». Разом ми допомагаємо великим прийомним родинам створювати для дітей найважливіше – відчуття дому, безпеки та впевненості в майбутньому.Станом на сьогодні вже 21 велика прийомна родина в 11 областях України має власну «Адресу дитинства». Ми продовжуємо цю роботу, адже надзвичайно важливо, щоб якомога більше українських дітей зростали в сім’ях, а не в інституційних закладах.Кожна дитина заслуговує на дім. І кожна дитина заслуговує зростати в сім’ї.
👥 Понад 3700 заходів умістив Всеукраїнський тиждень безбар’єрності, що триває з 25 по 31 травня. Це значить, у створенні рівних можливостей для всіх та інформуванні про них були задіяні не лише столиця та обласні центри, а й безліч громад країни.Чому це важливо? Є багато соціологічних досліджень щодо природи громадської думки.📍 Зокрема й таке: люди змінюють свої погляди, звички, поведінку не так під тиском голих фактів, як під впливом найближчого оточення – сусідів, друзів, колег. Людей і спільнот, із якими пов’язує їх життя. А саме це і є громада. Якщо на рівні найменших громад безбар’єрність буде свідомим вибором – поступово вона стане нормою для кожного українця.Сьогодні мали нагоду поглянути на безбар’єрність з точки зору жителів конкретного міста – Вінниці. Побачили конкретні долі, які вона змінила на краще.Студент із порушенням слуху може опанувати улюблену професію, бо для цього є умови. Людина з порушенням зору може піти в театр, зайнятися хобі, спробувати себе в IT. Мама й тато дитини з інвалідністю не залишаються наодинці – є куди прийти і є ті, хто допоможе.Ключове слово: «можуть». Безбар'єрні рішення повертають людям можливості, на які вони мали право від початку. Саме тому наше гасло: «Безбар'єрність – коли можеш» – це ще й питання до кожного, хто цим займається: «Я збільшую цим можливості людей чи навпаки?».💬 На спеціальному заході «Мова гідності» письменниця й засновниця ГО «Видимі» Олена Пшенична нагадала ще про одне важливе правило: «Спочатку людина, потім її обставини й діагноз»,– це стає звичкою лише тоді, коли застосовуєш його щодня. Навіть коли ніхто не дивиться.Тиждень безбар'єрності завершується. Робота – ні.
📖 Люди йдуть по книжки. Ті самі люди, які кілька днів тому рятувалися від російського масованого обстрілу Києва, розчищали уламки у своїх помешканнях та бізнесах, знаходять час і сили на те, щоб читати, дізнаватись нове, думати, мріяти. «Книжковий Арсенал» у Києві триває під час повномасштабного вторгнення, і це не менш важливо для суспільної стійкості, аніж безліч спеціальних терапій. Література віддячує своїм поціновувачам тим, що допомагає триматись і «Нести свою свободу» – саме так звучить фокус-тема ХІV Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал», що відкрився сьогодні. Її куратор – український правозахисник і колишній військовополонений Максим Буткевич. «Програму письменника» куруватиме ще один письменник – військовослужбовець ЗСУ Андрій Любка. 👥 Ще понад 150 учасників і 240 подій представлять видавництва, книгарні, волонтерські ініціативи, а також ярмарок ілюстраторів. Разом із генеральною директоркою ДП «Мистецький Арсенал» Олесею Островською-Лютою та директоркою ХІV «Арсеналу» Юлією Козловець познайомилася з новинками видавництв. Їх сотні, і очі розбігались. Україну не спинити та не перемогти, якщо письменництво й читацтво переживає в нас такий підйом. 📚 Хотілося б прочитати все, але саме цього разу забираю із собою ось ці три книжки: «Гемінґвей нічого не знає» Артура Дроня («Видавництво Старого Лева»), «Трикутник влади: Врівноваження нового світового ладу» («А-ба-ба-га-ла-ма-га») – книжку Президента Фінляндії Александра Стубба, «Наративи масового ураження. Тактики і стратегії інформаційної війни» («Наш формат») – працю Артема Захарченка.🤝 Сьогодні ж у шведськомі місті Уппсала Президент України провів важливі перемовини з Премʼєр-міністром Швеції. Маємо новий пакет підтримки та сильні домовленості щодо постачання Україні «гріпенів». І хоча Президент не зміг сьогодні сам бути на «Книжковому Арсеналі», його вибір зупинився на книжках «1913: Літо століття» («Лабораторія») і «Час для гідності. Справедливість у несправедливому світі» («Наш формат»), яку подарував Ульфу Крістерссону. Запрошуємо всіх читати, підтримувати наших авторів і видавництва й підтримувати таким чином себе. Бо книжки це справді вміють.
👥 Безбар’єрність починається з того, як ми говоримо одне з одним і одне про одного. Наприклад, коли кажемо не звичне й зручне «інвалід», а «людина з інвалідністю». Не «сонячна дитина», а «дитина із синдромом Дауна».Чим відрізняється другий варіант? Правильно, на першому місці в ньому людина. Її ознаки – вже потім. Саме так і повинно бути. Людину не мають затавровувати жодні життєві ситуації і травми. Людина – це головна й найперша характеристика кожного з нас.📊 На жаль, згідно з результатами нещодавнього опитування від ЮНІСЕФ, у наших медіа та приватному спілкуванні все ще дуже багато образливих штампів – до 40–50 %. Звичка спрощувати й навішувати ярлики дуже сильна, бо її підтримували десятиліттями. Але, як і будь-яку погану звичку, цю теж треба й можна змінити. Саме для цього на початку року з’явився державний стандарт коректної, безбарʼєрної мови – його вже опановують посадовці на всіх рівнях, ті, хто працює з людьми та їхніми чутливими проблемами.🎨 Тим часом митці й мисткині артпроєкту «Безбар’єрність – це коли можеш за словами бачити людину» буквально намалювали цю тезу. Це проєкт охоплює серію ілюстрацій, які створили українські художники. У роботах митці досліджують, як слова формують наше сприйняття: чи бачимо ми за словами людину, чи лише її окрему ознаку або характеристику?До створення ілюстрацій долучилися такі українські митці та мисткині: Іван Кравець, Марія Фоя, Марта Кошулінська, Анна Птаха, Олег Грищенко, Катя Лісова, Анна Сарвіра, Світлана Гриб, Оксана Драчковська, Євгенія Полосіна, Сашко Даниленко, Мар’яна Микитюк, Ольга Дегтярьова.🖼 Серія їхніх постерів присвячена, зокрема, дитині, позбавленій батьківського піклування (правильно казати саме так, а не «сирота»!), людям старшого віку (не «стареньким»!), людям з ампутованими кінцівками (не «інвалідам») і ще багатьом і багатьом людям з їхніми унікальними обставинами життя, але головне – людям. Бо слова, формулювання, визначення – це наш найперший прояв уваги й поваги. 🤝 Дякую за це мистецьке висловлювання партнерам проєкту – ЮНІСЕФ, Міністерству культури України, радниці – уповноваженій Президента України з питань безбар’єрності та ГО «Безбар’єрність», урядам Німеччини та Великої Британії.Найближчими днями в межах Національного тижня безбар’єрності, що саме стартував, виставку побачать у різних куточках України. Її презентують у регіонах амбасадори безбар’єрності, громадські та культурні діячі, і кожна громада матиме змогу обговорити та відрефлексувати експозицію. А з 27 травня виставка відрита для всіх на ВДНГ.Слова мають значення. Адже саме з них починаються наші вчинки.
📊 Уже 63 % українців, відповідно до результатів опитування ЮНІСЕФ, говорять, що побачили приклади безбар’єрних рішень у своїх громадах. І вони мають на увазі вже не тільки пандуси. Дедалі більше українців починають розуміти й помічати інші виміри безбар’єрності, необхідні абсолютно всім членам суспільства: економічні, освітні, інформаційні. Серед головних асоціацій із безбар’єрністю люди все частіше називають доступність, рівність та свободу загалом. 👥 Наше суспільство змінюється. І за цими змінами, зокрема, – результат 25 проєктів з упровадження Національної стратегії безбар’єрності, які нині ведуть усі міністерства та відомства. Сьогодні про їхні результати говорили на засіданні Національної ради безбар’єрності за участі Юлії Свириденко, Прем’єр-міністерки України, представників міністерств, обласних військових адміністрацій, міжнародних партнерів та експертного середовища.Разом відкрили щорічний тиждень безбар’єрності, коли особливу увагу приділяємо освіті й просвіті на цю тему, зокрема коректному мовленню (воно ж – тема всього 2026 року).❓Чому слова не менш важливі, ніж вчинки? Тому що вони формують ставлення, отже, наші дії.З того ж опитування ЮНІСЕФ дізнаємося: частка стигматизуючих матеріалів у медіа та дописів у соціальних мережах залишається, на жаль, дуже великою – 40–50 %. Ідеться, наприклад, про болючі штампи на кшталт «інвалід», «даун», «безхатько». Вони досі живуть у заголовках, текстах, сюжетах, а значить, і мовленні читачів та слухачів.Це не означає, що суспільство не хоче змінюватися. Знання вказують напрямок, але саме звичка веде нас щодня. Тому зміни стаються тоді, коли нові дії стають звичними.А для цього за словами треба побачити людину. Не інвалідність – людину з інвалідністю. Не безробітного – людину в пошуках роботи.💬 Про таку коректну комунікацію посадовцям сьогодні розповіла на спеціальній лекції Олена Пшенична, письменниця та засновниця ГО «Видимі», членкиня правління «Мережі батьківських організацій». А буквально намалювали тезу «Безбар’єрність – це коли можеш за словами бачити людину» учасники однойменного мистецького проєкту під патронатом ЮНІСЕФ, ГО «Безбар’єрність», Міністерства культури України, радниці – уповноваженої Президента України з питань безбар’єрності Тетяни Ломакіної.Побачити роботи зможе вся країна, бо з амбасадорами безбар’єрності виставка їде до регіонів – для діалогу в громадах. А спочатку вона буде доступна для всіх на ВДНГ із 27 травня. Саме так змінюється культура – не зверху вниз, а всюди водночас.
TGLIST.COM.UA
