Олена Зеленська | Olena Zelenska

👥 Понад 3700 заходів умістив Всеукраїнський тиждень безбар’єрності, що триває з 25 по 31 травня. Це значить, у створенні рівних можливостей для всіх та інформуванні про них були задіяні не лише столиця та обласні центри, а й безліч громад країни.Чому це важливо? Є багато соціологічних досліджень щодо природи громадської думки.📍 Зокрема й таке: люди змінюють свої погляди, звички, поведінку не так під тиском голих фактів, як під впливом найближчого оточення – сусідів, друзів, колег. Людей і спільнот, із якими пов’язує їх життя. А саме це і є громада. Якщо на рівні найменших громад безбар’єрність буде свідомим вибором – поступово вона стане нормою для кожного українця.Сьогодні мали нагоду поглянути на безбар’єрність з точки зору жителів конкретного міста – Вінниці. Побачили конкретні долі, які вона змінила на краще.Студент із порушенням слуху може опанувати улюблену професію, бо для цього є умови. Людина з порушенням зору може піти в театр, зайнятися хобі, спробувати себе в IT. Мама й тато дитини з інвалідністю не залишаються наодинці – є куди прийти і є ті, хто допоможе.Ключове слово: «можуть». Безбар'єрні рішення повертають людям можливості, на які вони мали право від початку. Саме тому наше гасло: «Безбар'єрність – коли можеш» – це ще й питання до кожного, хто цим займається: «Я збільшую цим можливості людей чи навпаки?».💬 На спеціальному заході «Мова гідності» письменниця й засновниця ГО «Видимі» Олена Пшенична нагадала ще про одне важливе правило: «Спочатку людина, потім її обставини й діагноз»,– це стає звичкою лише тоді, коли застосовуєш його щодня. Навіть коли ніхто не дивиться.Тиждень безбар'єрності завершується. Робота – ні.

📖 Люди йдуть по книжки. Ті самі люди, які кілька днів тому рятувалися від російського масованого обстрілу Києва, розчищали уламки у своїх помешканнях та бізнесах, знаходять час і сили на те, щоб читати, дізнаватись нове, думати, мріяти. «Книжковий Арсенал» у Києві триває під час повномасштабного вторгнення, і це не менш важливо для суспільної стійкості, аніж безліч спеціальних терапій. Література віддячує своїм поціновувачам тим, що допомагає триматись і «Нести свою свободу» – саме так звучить фокус-тема ХІV Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал», що відкрився сьогодні. Її куратор – український правозахисник і колишній військовополонений Максим Буткевич. «Програму письменника» куруватиме ще один письменник – військовослужбовець ЗСУ Андрій Любка. 👥 Ще понад 150 учасників і 240 подій представлять видавництва, книгарні, волонтерські ініціативи, а також ярмарок ілюстраторів. Разом із генеральною директоркою ДП «Мистецький Арсенал» Олесею Островською-Лютою та директоркою ХІV «Арсеналу» Юлією Козловець познайомилася з новинками видавництв. Їх сотні, і очі розбігались. Україну не спинити та не перемогти, якщо письменництво й читацтво переживає в нас такий підйом. 📚 Хотілося б прочитати все, але саме цього разу забираю із собою ось ці три книжки: «Гемінґвей нічого не знає» Артура Дроня («Видавництво Старого Лева»), «Трикутник влади: Врівноваження нового світового ладу» («А-ба-ба-га-ла-ма-га») – книжку Президента Фінляндії Александра Стубба, «Наративи масового ураження. Тактики і стратегії інформаційної війни» («Наш формат») – працю Артема Захарченка.🤝 Сьогодні ж у шведськомі місті Уппсала Президент України провів важливі перемовини з Премʼєр-міністром Швеції. Маємо новий пакет підтримки та сильні домовленості щодо постачання Україні «гріпенів». І хоча Президент не зміг сьогодні сам бути на «Книжковому Арсеналі», його вибір зупинився на книжках «1913: Літо століття» («Лабораторія») і «Час для гідності. Справедливість у несправедливому світі» («Наш формат»), яку подарував Ульфу Крістерссону. Запрошуємо всіх читати, підтримувати наших авторів і видавництва й підтримувати таким чином себе. Бо книжки це справді вміють.

👥 Безбар’єрність починається з того, як ми говоримо одне з одним і одне про одного. Наприклад, коли кажемо не звичне й зручне «інвалід», а «людина з інвалідністю». Не «сонячна дитина», а «дитина із синдромом Дауна».Чим відрізняється другий варіант? Правильно, на першому місці в ньому людина. Її ознаки – вже потім. Саме так і повинно бути. Людину не мають затавровувати жодні життєві ситуації і травми. Людина – це головна й найперша характеристика кожного з нас.📊 На жаль, згідно з результатами нещодавнього опитування від ЮНІСЕФ, у наших медіа та приватному спілкуванні все ще дуже багато образливих штампів – до 40–50 %. Звичка спрощувати й навішувати ярлики дуже сильна, бо її підтримували десятиліттями. Але, як і будь-яку погану звичку, цю теж треба й можна змінити. Саме для цього на початку року з’явився державний стандарт коректної, безбарʼєрної мови – його вже опановують посадовці на всіх рівнях, ті, хто працює з людьми та їхніми чутливими проблемами.🎨 Тим часом митці й мисткині артпроєкту «Безбар’єрність – це коли можеш за словами бачити людину» буквально намалювали цю тезу. Це проєкт охоплює серію ілюстрацій, які створили українські художники. У роботах митці досліджують, як слова формують наше сприйняття: чи бачимо ми за словами людину, чи лише її окрему ознаку або характеристику?До створення ілюстрацій долучилися такі українські митці та мисткині: Іван Кравець, Марія Фоя, Марта Кошулінська, Анна Птаха, Олег Грищенко, Катя Лісова, Анна Сарвіра, Світлана Гриб, Оксана Драчковська, Євгенія Полосіна, Сашко Даниленко, Мар’яна Микитюк, Ольга Дегтярьова.🖼 Серія їхніх постерів присвячена, зокрема, дитині, позбавленій батьківського піклування (правильно казати саме так, а не «сирота»!), людям старшого віку (не «стареньким»!), людям з ампутованими кінцівками (не «інвалідам») і ще багатьом і багатьом людям з їхніми унікальними обставинами життя, але головне – людям. Бо слова, формулювання, визначення – це наш найперший прояв уваги й поваги. 🤝 Дякую за це мистецьке висловлювання партнерам проєкту – ЮНІСЕФ, Міністерству культури України, радниці – уповноваженій Президента України з питань безбар’єрності та ГО «Безбар’єрність», урядам Німеччини та Великої Британії.Найближчими днями в межах Національного тижня безбар’єрності, що саме стартував, виставку побачать у різних куточках України. Її презентують у регіонах амбасадори безбар’єрності, громадські та культурні діячі, і кожна громада матиме змогу обговорити та відрефлексувати експозицію. А з 27 травня виставка відрита для всіх на ВДНГ.Слова мають значення. Адже саме з них починаються наші вчинки.

📊 Уже 63 % українців, відповідно до результатів опитування ЮНІСЕФ, говорять, що побачили приклади безбар’єрних рішень у своїх громадах. І вони мають на увазі вже не тільки пандуси. Дедалі більше українців починають розуміти й помічати інші виміри безбар’єрності, необхідні абсолютно всім членам суспільства: економічні, освітні, інформаційні. Серед головних асоціацій із безбар’єрністю люди все частіше називають доступність, рівність та свободу загалом. 👥 Наше суспільство змінюється. І за цими змінами, зокрема, – результат 25 проєктів з упровадження Національної стратегії безбар’єрності, які нині ведуть усі міністерства та відомства. Сьогодні про їхні результати говорили на засіданні Національної ради безбар’єрності за участі Юлії Свириденко, Прем’єр-міністерки України, представників міністерств, обласних військових адміністрацій, міжнародних партнерів та експертного середовища.Разом відкрили щорічний тиждень безбар’єрності, коли особливу увагу приділяємо освіті й просвіті на цю тему, зокрема коректному мовленню (воно ж – тема всього 2026 року).❓Чому слова не менш важливі, ніж вчинки? Тому що вони формують ставлення, отже, наші дії.З того ж опитування ЮНІСЕФ дізнаємося: частка стигматизуючих матеріалів у медіа та дописів у соціальних мережах залишається, на жаль, дуже великою – 40–50 %. Ідеться, наприклад, про болючі штампи на кшталт «інвалід», «даун», «безхатько». Вони досі живуть у заголовках, текстах, сюжетах, а значить, і мовленні читачів та слухачів.Це не означає, що суспільство не хоче змінюватися. Знання вказують напрямок, але саме звичка веде нас щодня. Тому зміни стаються тоді, коли нові дії стають звичними.А для цього за словами треба побачити людину. Не інвалідність – людину з інвалідністю. Не безробітного – людину в пошуках роботи.💬 Про таку коректну комунікацію посадовцям сьогодні розповіла на спеціальній лекції Олена Пшенична, письменниця та засновниця ГО «Видимі», членкиня правління «Мережі батьківських організацій». А буквально намалювали тезу «Безбар’єрність – це коли можеш за словами бачити людину» учасники однойменного мистецького проєкту під патронатом ЮНІСЕФ, ГО «Безбар’єрність», Міністерства культури України, радниці – уповноваженої Президента України з питань безбар’єрності Тетяни Ломакіної.Побачити роботи зможе вся країна, бо з амбасадорами безбар’єрності виставка їде до регіонів – для діалогу в громадах. А спочатку вона буде доступна для всіх на ВДНГ із 27 травня. Саме так змінюється культура – не зверху вниз, а всюди водночас.

Дитяча книга про емоції «Коли ти...» заговорила жестовою мовою🧏🏼‍♀️ та отримала аудіоверсію🎶 Провідником у світ емоцій є пес Патрон. Разом із ним на сторінках книги діти зустрічають кота Тома, голуба Чубчика, козу-розвідницю Паляницю, метелика Мо та інших неймовірних друзів. Наприкінці кожної історії кіт Том пропонує практичну вправу, яка допомагає впоратися з непростими переживаннями. ℹ️ Видання створено в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» спільно з ЮНІСЕФ Україна, Товариством неймовірностей «Патрон не спить», ГО «ДжуніорС» і за експертного супроводу психологині Світлани Ройз. У реальності воєнного часу всі відповідальні дорослі мають місію: огортати теплом найменших. Підсвічувати шлях у темряві та невизначеності, як ті світлячки, про яких пише пес Патрон у книзі: «Спершу один засвітився, потім – інший, а тоді і ціле поле»…Освітяни та бібліотекарі з усієї України провели майже тисячу сесій читання книги, охопивши понад 26 тисяч дітей і дорослих – у школах, садочках, бібліотеках та мобільних пунктах незламності ДСНС.Особливо цінно, що багато таких інтерактивних зустрічей пройшло саме у прифронтових регіонах. Найбільше дітей – 5589 – відвідали читання в Харкові та Харківській області. Напередодні ініціативу офіційно було зафіксовано як національний рекорд 🥇 . 📊 Соціологічні дослідження показують: діти, які можуть говорити з дорослими, зокрема з батьками, про свої почуття й переживання, краще адаптуються до стресу та легше справляються зі складними ситуаціями. Тож щиро вірю, що книга «Коли ти...» – практикоорієнтована, травмочутлива – продовжить бути інструментом підтримки не лише найменших, а й усіх дорослих. 📖 Книжку можна безкоштовно завантажити на платформі «Ти як?». Аудіоверсію озвучили відомі українські татусі й матусі: Григорій Решетнік, Тімур Мірошніченко, Дар'я Квіткова, Олександр Педан, Світлана Тарабарова. Переклад жестовою мовою: Наталія Кравцова. У травні долучайтеся до Місяця обізнаності про ментальне здоров'я, щоб разом створювати культуру, де піклування про себе є природним і необхідним💚.

Сьогодні в нас дуже непроста, чутлива тема – про те, як правильно говорити з дитиною про втрату.👨‍👩‍👧‍👧 Світ дітей формується через дорослих. Із ними діляться радістю, жаліються через зламану улюблену іграшку та шукають підтримки, коли боляче після падіння. 💔 Коли в життя дитини приходить втрата, із цими незрозумілими емоціями вона теж звертається до дорослого. Чому бабуся, яка завжди читала казки на ніч, більше цього не робить? Навіщо на фотографії усміхненого батька з’явилася чорна стрічка? Куди поділася мама, яка щоранку дбайливо заплітала складні коси? ❤️‍🩹 Ми не можемо абсолютно захистити дітей від болю, але напевно здатні відповісти на ці питання та прийняти у відповідь сльози, гнів чи мовчання. Важливо знайти чесні, прості й водночас турботливі слова та знати, як підтримати в складні моменти. 📘 Допоможе в цьому посібник «Як розповісти дитині про смерть близької людини», який розробила психологиня Світлана Ройз у межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» разом із Координаційним центром з психічного здоров’я Кабінету Міністрів України. 📍 Рекомендації пояснюють не тільки як говорити з дітьми про втрату, а й як підготуватися до цієї розмови – зокрема, як обрати безпечне місце та встановити контакт, як має поводитися сам дорослий і які можливі реакції дитини. 📍 Рішення, чи брати малечі участь у похороні, кожна родина ухвалює самостійно. Окремі розділи посібника присвячені саме темі поховання. Вони допоможуть обережно розповісти дитині, що відбувається, і підготувати її до траурної події так, щоб цей досвід дав змогу попрощатися й відчути підтримку. 📍 У посібнику також приділено увагу тому, як бути поруч із дитиною під час скорботи: які емоційні стани та потреби можуть з’являтись одразу після звістки про смерть, як допомогти поступово адаптуватися до нової реальності. Ідеться і про можливості додаткової підтримки, зокрема через групи взаємодопомоги та шкільне середовище. 🔗 Посібник «Як розповісти дитині про смерть близької людини» можна завантажити на платформі «Ти як?». Також тут доступні додаткові матеріали та рекомендації для піклування про ментальне здоров’я дітей і дорослих.

Невідомість часто бентежить. А коли за нею стоїть народження дитини – природне хвилювання стає надто гострим. Молоді батьки в перший рік життя малюка особливо вразливі. І саме в такий період поруч має бути фахівець, здатний перетворити тривогу на впевненість і допомогти подолати стрес. 👩‍🍼 Навчальний курс «Материнство і батьківство без стресу: курс для фахівців» на освітній платформі «Ти як?» Всеукраїнської програми ментального здоров’я містить практичні інструменти для роботи з різними станами: від подолання страхів під час вагітності до підтримки сімейної взаємодії. Окрема серія присвячена перинатальній втраті. Це досі табуйована й болюча тема, про яку зазвичай воліють мовчати. Фахівці, які долучилися до розробки матеріалів, говорять про неї – і про багато інших складних питань – м’яко та професійно. Курс допоможе не лише надавати якісну підтримку, а й навчати партнерів спілкуватися без оцінювання й тиску, що є критично важливим для молодих батьків. Зокрема, у матеріалах детально розглядається: 📍 як працювати з емоційними коливаннями та тривогою вагітних;📍 як підтримати партнерські стосунки, коли ролі в сім’ї змінюються;📍 як допомогти жінці прийняти нову тілесність та відновитися після пологів. 🔎 Особлива увага приділяється професійній етиці та самопідтримці фахівця. Програма вчить розрізняти межі втручання, вчасно помічати ознаки післяпологових розладів і створювати саме той «безпечний простір», де батьки відчують, що вони не наодинці зі своїми труднощами. Адже вчасна психологічна допомога часто стає фундаментом для здоров’я всієї родини. Зареєструватися на курс, щоб здобути нові знання та вміння й отримати сертифікат про проходження навчання, можна за посиланням 📲: https://howareu.com/materynstvo-i-batkivstvo-bez-stresu-kurs-dlia-fakhivtsiv Проєкт «Національна платформа самоосвіти» реалізований за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яку фінансують уряди Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

#тияк❤️‍🩹 Піклуватися про ментальне здоров’я важливо вчора, сьогодні… щодня. Саме це послання звучить в Україні у Місяць обізнаності про ментальне здоров’я, що розпочався сьогодні.Ми звикли жити в режимі «треба триматися». Робити свою роботу, дбати про близьких, реагувати на новини, планувати бодай щось, чекати… Утім, важливо не пропустити момент, коли на питання «Ти як?» буденне «норм» уже не описуватиме наш справжній стан і приховуватиме втому, тривогу чи виснаження. Важлива чіткість. Розуміння, що зі мною відбувається, що я зараз відчуваю, що із цим можна зробити. І куди звертатися, коли власних сил недостатньо.Ментальне здоров’я не щось абстрактне чи «на потім». Це наш сон, здатність працювати й навчатися, бути поруч із близькими, витримувати складні дні та все одно відчувати життя. 📌 Саме про це комунікаційна хвиля «Ти як? Дізнавайся. Піклуйся. Звертайся», яка стартувала в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?».💚 Дізнавайся, ти як насправді.Бо розуміння свого стану уже перший крок до турботи про себе. На платформі «Ти як?» зібрані пояснення різних станів: як розпізнати панічну атаку, відрізнити втому від вигорання, встановлювати та відстоювати власні кордони.💚 Піклуйся не лише тоді, коли зовсім важко.Іноді підтримка починається з простих речей: сну, прогулянки, відпочинку від новин, уважності до свого тіла й емоцій. У розділі «Самодопомога» є техніки та інструменти, які можуть стати опорою в щоденному житті.Звертайся, коли відчуваєш потребу.Шукати підтримки не соромно, а відповідально. У розділі «Допомога» зібрані безплатні онлайн- та офлайн-сервіси підтримки й контакти гарячих ліній.🟦 У межах «Ти як?» послуга з підтримки ментального здоров'я стає ближчою до кожного і з’являється в кабінеті сімейного лікаря, Центрі життєстійкості, освітніх просторах, молодіжних центрах, активних парках, ветеранських просторах, бібліотеках і закладах культури.Піклування про ментальне здоров’я – великий спільний шлях, який починається із запитання «Ти як?». Комунікаційна хвиля «Ти як? Дізнавайся. Піклуйся. Звертайся» є частиною Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?», що впроваджується за експертної підтримки ВООЗ.

У кожного є своя історія про екзамени. І вона обов’язково про переживання. У сучасних українських підлітків ще більша проблема, ніж у попередніх поколінь. Вони вчаться і складають НМТ у той час, коли їхня країна вже багато років боронить себе від нападника. Стрес від війни й постійної небезпеки зливається з «нормальним» стресом від іспитів і пошуку себе. Помножене навантаження. 👥 У молодіжних просторах «12–21», які створює по всій країні Фундація Олени Зеленської, підлітки самі відверто розповідають про це.Для багатьох момент іспитів – це тиск великих очікувань з боку батьків і вчителів. А от підтримки бракує.🟦 У межах проєкту Фундації Олени Зеленської з розвитку мережі молодіжних просторів «12–21» спільно зі Всеукраїнською програмою ментального здоров’я «Ти як?» та за експертної участі психологині Світлани Ройз розробили спеціальний порадник зі складання НМТ. Йдеться не про правильні відповіді на запитання тесту. А про правильну відповідь на важливіший запит: «Чи я впораюся?»📘 Вже з першої сторінки, ніби жартома розшифровуючи абревіатуру «НМТ», посібник каже важливі речі. Наприклад, «не міряй себе тестом», «НМТ – не міра твоєї цінності». Порадник вчить, як не панікувати й зберегти рівновагу, а отже – зберегти насамперед себе (а саме це й допоможе скласти тест).Розповіла про це в інтерв’ю «Сніданок 1+1». Але запрошую не тільки послухати, а й отримати свій примірник – посібник вже у відкритому доступі на сайті «12–21». Запропонуйте його своєму схвильованому випускникові. Перешліть учителям. Адже в посібнику є важливі поради й для них, як підтримати та надихнути на успіх у вирішальний момент. Для батьків там теж є важливе нагадування: дітей ми любимо незалежно від їхніх балів.💬 Принагідно звертаюся до випускників. Дорогі підлітки, кількість балів зовсім не оцінює вас як особистість. Тестування – можливість закінчити один етап життя і вступити в інший. Готуватися потрібно, але робити це треба спокійно та впевнено. Як саме – будемо раді підказати в нашому посібнику.

📖 Сьогодні, у Всесвітній день книги та авторського права, добра нагода поділитися свіжопрочитаним. Надто якщо книжка перегукується із сьогоденням. В мене це книга Себастьяна Юнгера «Плем’я», у якій порушено багато філософських, психологічних і соціологічних проблем. Автор пів життя присвятив воєнній журналістиці, побував у найбільш гарячих точках планети. У статтях і лекціях він аналізував не тільки події, а дещо глибше – психіку людини та соціуму, які опиняються в екстремальних, часто зовсім нелюдських умовах. І «Плем’я» – результат його багаторічних напрацювань. 👤 Юнгер переконаний: найбільше травмують людину не війна та інші трагедії, а відчуженість. «Мене ніхто не зрозуміє, я вже не потрібен» – це може відчути будь-хто, хто пережив тяжкий досвід. Але особливо, звісно, ті, хто побував на передньому краї подій: ветерани, сьогоднішні та вчорашні бійці. «Вони готові померти за свою країну, але не знають, як для неї жити в мирний час», – каже автор.Відповідь, як же жити, на думку письменника, має дати суспільство. Ветеранам дуже потрібна згуртованість і спільнота, яка не байдужа та приймає. Зв’язок із оточенням – одна з трьох базових, за Юнгером, людських потреб, поряд із відчуттям компетентності та самостійності. 💬 «Важко дати визначення слову “плем’я”, але це люди, з якими ти зобов’язаний поділитися останнім», – пише автор. Саме таке відчуття приналежності притаманне військовим, і саме таким надійним “плем’ям” має стати все суспільство для людей із досвідом війни. Скажу щиро, почала читати цю книгу, знаючи, що вона «зайшла» багатьом українським військовим, її читають ветерани, радять у своїй спільноті. Проте впевнена, що її аудиторія має бути набагато ширшою. Книга потрібна нам усім, бо нагадує, що відчуття приналежності до групи для нас базове. Незалежно від того, військовий ти чи цивільний. І суспільство наше – спільне.🇺🇦 В умовах оборони ця книга, звісно, дуже про Україну й про кожного з нас. Нам особливо потрібне зараз розуміння власних емоцій – можливо, найсильніших за все наше життя. І розуміння відчуттів і потреб інших, зокрема наших захисників. Нам потрібне суспільство для кожного й кожної, щоб ніхто після пережитого не почувався виключеним. 🤝 «Дуже підтримую Україну й пишаюся тим, що ви робите для світу», – каже Себастьян Юнгер в одному з інтерв’ю. І дає пораду цивільним: замість «дякую за службу» (на його думку, цей вислів став надто формальним і відчуженим), сказати «вітаємо вдома». Як не тільки сказати це, а і якнайкраще втілити – запрошую прочитати в книзі.