Креацентр "Планета Земля" — creacenter.org

Кашалот (Physeter macrocephalus) – найбільший із зубатих китів та найбільший зубатий хижак. Пелагічний (мешкає в товщі води) ссавець поширений по усьому світу. Дорослий, здоровий кашалот не має природних хижаків, хоча дитинчата та ослаблені дорослі особини іноді гинуть від зграй косаток. Дорослі самці мають середню довжину 16 метрів, тоді як голова становить до третини довжини. Можуть занурюватися на глибину 2250 м. Використовує ехолокацію для орієнтації на глибині та вокалізацію для спілкування. Кашалоти мають найбільший мозок серед живих істот Землі. Більш ніж в п'ять разів важчий за людський. Можуть жити 70 років й більше. Голови кашалотів заповнені воскоподібною речовиною під назвою «спермацет» (спермацетова олія), від якої кит й отримав свою назву (спермацетовий кит). Вид охороняється мораторієм Міжнародної китобійної комісії та внесений до списку вразливих видів МСОП.Відео: Ismail Saif @maalu_i, Sperm whale#КрасаБожогоТворінняСайт | Про креацентр | Підтримати | Facebook | Instagram | YouTube

Барвистий скельний омар (Panulirus ornatus). Поширений в Індо-Тихоокеанському регіоні. Мешкають на невеликій глибині, зазвичай не глибше 70 м. Зараз цей вид проник в Середземномор'я – через Суецький канал. Має синьо-зелений панцир з колючками та великі лобові антени, а також візерунки зі смугами та плямами різних кольорів по усьому тілу. У нього немає великих клешень, натомість є дві маленькі гачкоподібні. Зазвичай досягає довжини в 15 см. Але є свідчення про виловленого в Китаї довжиною 60 см й вагою 3,8 кг! Довгі антени використовуються як органи чуття – вони вкриті дрібними волосинками. Це допомагає знаходити здобич й уникати хижаків; як засіб для спілкування та для захисту: піднімають їх, щоб відлякувати хижаків, або використовують для усунення перешкод на шляху. Ведуть нічний спосіб життя, вилазячи на полювання зі схованок вночі. Всеїдні, харчуються різною здобиччю, включаючи водорості, губки та безхребетних. Відео: David Vazquez Farrus, @uw.ocean.visuals, Spiny lobster#КрасаБожогоТворіння

Pyrophorus noctilucus – жук-ковалик з родини коваликів (Elateridae). Мешкає в тропічних й субтропічних регіонах Америки. Ці жуки є одними з найяскравіших біолюмінесцентних комах. Вони виробляють достатньо яскраве світло, щоб читати в абсолютній темноті – яскравість світлових плям близько 45 міліламберт. Вони досягають своєї люмінесценції за допомогою двох світлових органів на задніх кутах грудного щитка. Здатність до біолюмінесценції подібна до іншої групи жуків – світляків , хоча жуки-ковалики не блимають, а світяться безперервно (хоча вони можуть контролювати інтенсивність – стають яскравішими, коли їх торкається потенційний хижак). Личинки та лялечки теж мають світлові органи, світяться і їхні яйця. Дорослі особини живляться пилком, ферментованими фруктами та іноді дрібними комахами, тоді як личинки живуть в ґрунті та живляться різним рослинним матеріалом, безхребетними, а також личинками інших жуків.Відео: More Bart Coppens, @morebartcoppens5037, This beetle produces light!#КрасаБожогоТворіння

Hippocampus bargibanti, або морський коник Баргібанта, або карликовий морський коник – це коник родини Syngnathidae, що мешкає в центральному Індо-Тихоокеанському регіоні. Він крихітний – зазвичай менше 2 сантиметрів й живе виключно на горгонаріях – морських коралах-віялах, оскільки його забарвлення та зовнішність імітують корали для камуфляжу. Цього коника знаходять виключно на горгонаріях роду Muricella. У 1969 році технік науково-дослідного інституту Жорж Баргібант збирав зразки горгонарій, коли випадково помітив крихітних морських коників. Наступного року новий вид був офіційно названий «карликовим морським коником Баргібанта». Зв'язок між цим морським коником та коралом-морським віялом є неінвазивним та непаразитарним, служачи лише для укриття. Відомі дві варіації забарвлення: сірий з червоними горбками та жовтий з помаранчевими. Невідомо, чи пов'язані ці різновиди забарвлення з певними видами горгонарій.Відео: David Vazquez Farrus, @uw.ocean.visuals, Pigmy seahorse (Instagram)#КрасаБожогоТворіння

Аксолотль (Ambystoma mexicanum) – неотенічна (досягає статевої зрілості без метаморфози) амбістома. Ця хвостата амфібія відома тим, що не проходить повної метаморфози й усе життя залишається в «личинковій» стадії із зовнішніми зябрами. Метаморфоз у всіх амфібій запускається гормоном тироксином. У аксолотля щитоподібна залоза працює слабо, мало виробляє тироксину, тому немає сигналу перетворитися на сухопутну форму. Якщо аксолотлю ввести тироксин, він перетвориться на амфібію, схожу на тигрову амбістому (Ambystoma tigrinum). Аксолотлі можуть повністю відновити лапи, хвіст, частини серця, очі, спинний і навіть головний мозок без рубців. В дикій природі вони живуть тільки в прісноводних озерах Сочімілко та Чалко в Мехіко. Зараз вид знаходиться під загрозою зникнення – Червоний список МСОП. Геном аксолотля в 10 разів більший за людський. Послідовність геному має довжину в 32 млрд пар основ й виявила видоспецифічні генетичні шляхи, які можуть бути відповідальними за регенерацію.#КрасаБожогоТворіння

Тилацин, або сумчастий вовк (Thylacinus cynocephalus) – також відомий як тасманійський тигр чи тасманійський вовк – вимерлий хижий сумчастий ссавець, що мешкав на материковій частині Австралії та островах Тасманія та Нова Гвінея. Поступово винищувався корінними австралійцями ще до прибуття європейців. В ХІХ ст. зберігся ще на острові Тасманія, де остаточно був винищений європейцями. Остання відома особина цього виду померла в 1936 році в зоопарку Тасманії.Нагадував тигра своїми поперечними смугами, а вовком його називали, бо був схожий на середнього або великого собаку. Назва тилацин походить від «сумки». Сумку мали обидві статі. Самки використовували свою для дозрівання дитинчат, а самці використовували як захисну оболонку, що покривала зовнішні репродуктивні органи. Міг розкривати щелепи до незвичної міри – 80º(!) та міг стрибати на задніх лапах, подібно до кенгуру. Середня маса тварини становила 17 кг. Кадри 1933 року.Відео: NFSA, 1933 Thylacine Footage Colourised#КрасаБожогоТворіння

Фринозоми або жабоподібні ящірки (Phrynosoma) – ящірки родини Phrynosomatidae. Інша назва – «рогата ящірка». Як справжні жаби, рогаті ящірки мало рухаються, покладаючись на своє маскування. Вони пристосовані до життя в посушливих або напівпосушливих регіонах. Поширені в Північній та Центральній Америках. Рогаті ящірки використовують різні способи, щоб уникнути хижаків. Їх забарвлення є добрим камуфляжем. При загрозі їх перший захист – це залишатися нерухомими; якщо підійти занадто близько, то вони зазвичай біжать короткими ривками й різко зупиняються, щоб збити з пантелику. Якщо це не допомагає, вони роздуваються. Вісім з 21 виду цих ящірок також здатні виштовхувати спрямованим струменем кров з куточків очей на відстань до 1,5 м. Обмежується кровотік, що виходить з голови, підвищується кров'яний тиск і розриваються дрібні судини навколо повік. Кров не тільки збиває з пантелику хижаків, але й має неприємний смак.Відео запозичене у indian_wildlife_channel, Horned lizards#КрасаБожогоТворіння

Павичевий рак-богомол (Odontodactylus scyllarus) – великий ракоподібний родини Odontodactylidae, що мешкає на дні Індо-Тихоокеанського регіону, на глибині до 200 м. Яскраві рачки довжиною до 18 см. Здатність бачити поляризоване випромінювання привела до досліджень, які дозволили використати механізми роботи їх очей для зчитувальних пристроїв компакт-дисків та інших оптичних накопичувачів. Їх очі мають 12 типів фоторецепторів, що є найбільшою кількістю серед усіх тварин.Ще одна з особливість – це ущільнення на кінцях ногощелеп, що нагадують боксерські рукавички. Під час полювання кінцівки практично миттєво розвивають швидкість до 100 кілометрів на годину, що дорівнює ударній силі кулі 22-го калібру, завдяки чому кінцівка може розбивати тверді мушлі молюсків. Ці ущільнення мають високий ступінь мінералізації гідроксиапатитом з більш високим ступенем кристалізації в порівнянні з кісткою великої рогатої худоби.Відео: David Vazquez Farrus, @uw.ocean.visuals, Odontodactylus scyllarus#КрасаБожогоТворіння

Акула рогата (Heterodontus francisci) – вид акули з родини Heterodontidae, є ендеміком прибережних вод західного узбережжя Північної Америки – Каліфорнії. Мешкає й харчується зазвичай на дні моря або поблизу нього. Це невеликий вид – довжиною до 1 м. Найчастіше зустрічається на глибині 2-11 м. Взимку мігрує на глибину більше 30 м. Але зустрічається в печерах на глибині до 200 м. Активна вночі. Вдень вона використовує печери й скелясті виступи як укриття.Відмінними особливостями цього виду є велика тупа голова з помітними опуклостями на лобі – «рогами», маленький рот і зуби. Передні зуби маленькі, гострі, а задні – пласкі й тупі. Ці зуби служать для утримання, розламування, подрібнення мушель молюсків та голкошкірих, якими харчується цей вид. Ця акула мають здатність одночасно харчуватися й дихати. Напомповуючи воду через зябра, не потребує руху для дихання, як інші акули. Вона може лежати на дні протягом тривалого часу. Яйцекладний вид. Не становить жодної небезпеки для людини.#КрасаБожогоТворіння

Кабарга, або мускусний олень (Moschus) –парнокопитний ссавець з родини кабаргових (Moschidae). Хоча їх називають мускусними оленями, вони не є оленями. Кабарга відрізняється від оленів відсутністю рогів, наявністю пари іклів й мускусної залози.Мешкає в основному в чагарникових місцевостях гір Південної Азії, зокрема в Гімалаях. Кабарга – невелика тварина: довжина становить близько 100 см, висота в загривку – до 70 см, а вага – до 17 кг. Верхні ікла й мускусна залоза зустрічається тільки у дорослих самців. Її виділення, швидше за все, використовуються для залучення партнерів. Травоїдні тварини, харчуються листям, квітами й травою, а також мохами й лишайниками. Як правило, лякливі й ведуть нічний спосіб життя.На цих тварин полюють через їх пахучі залози, які використовуються в парфумерії. На чорному ринку ці залози можуть коштувати до 45 000 доларів за кг. Цей вид знаходиться під захистом у зв'язку зі зростанням незаконного полювання.На відео сибірська кабарга (Moschus moschiferus)#КрасаБожогоТворіння