ЩЕ ОДНА ГІПОТЕЗА ПРО ПОХОДЖЕННЯ ТВАРИН Дуже цікава стаття з’явилася в журналі Європейської організації молекулярної біології. У цій статті використовується аналогія зі смартфонами. Без жартів. Виявляється, смартфони проливають світло на те, як виникли тварини! Це стаття під назвою «Аналогія зі смартфоном для дослідження походження тварин» (A smartphone analogy to explore the origin of animals) в журналі The EMBO Journal (відкритий доступ). Ось цитата зі сторінки 8: «Ми висуваємо гіпотезу, що еволюційний перехід від LUAA [LastUniversalAbioticAncestor – умовна назва для доклітинної системи, що існувала до появи справжніх клітин – прим. перекл.] до FACA [FirstAutonomousCellularAncestor – перший автономний клітинний предок – прим. перекл.] міг відбуватися за подібним принципом: замість потреби у великій кількості нових компонентів, імовірно, йдеться про розробку... Читайте детальніше тут: https://telegra.ph/SHCHe-odna-g%D1%96poteza-pro-pohodzhennya-tvarin-06-04Сайт | Про креацентр | Підтримати | Facebook | Instagram | YouTube
Луідія сенегальська (Luidia senegalensis) –дев'ятирука морська зірка. Тропічний вид зірки родини Luidiidae, що мешкає в західній частині Атлантичного океану. Зустрічається на глибині до 40 метрів біля узбережжя Південної Америки. Віддає перевагу піщаному, мулистому або черепашковому морському дну в захищених місцях, таких як лагуни. Падальник і хижак. Раціон складається переважно з молюсків, дрібних ракоподібних та багатощетинкових червів. Коли здобич завелика, морська зірка вивертає свій шлунок і поглинає здобич. Також заривається в субстрат і поглинає осад, фільтруючи його через ротові шипи задля детриту й дрібних організмів. Виростає до діаметра 40 сантиметрів. Ззовні покрита колючими пластинками. На нижній стороні має рот та напівпрозорі помаранчеві трубчасті ніжки без присосок. Рот знаходиться в центрі, ануса немає, неперетравлені фрагменти їжі викидаються через рот. Відео: intracoastalstyle, Nature at work #КрасаБожогоТворінняСайт | Про креацентр | Підтримати | Facebook | Instagram | YouTube
«В ДЖУНГЛІ ХИМЕРНИХ ПРИПУЩЕНЬ»: УРИВКИ З ЕСЕ СЕМЮЕЛА ВІЛБЕРФОРСА ПРО ДАРВІНАУ червні 1860 року, лише за сім місяців після публікації Чарльзом Дарвіном книги «Про походження видів», на засіданні Британської асоціації сприяння розвитку науки троє людей палко обговорювали переваги аргументів Дарвіна. Біолог Томас Генрі Гакслі й ботанік Джозеф Хукер захищали теорію Дарвіна. Англійський єпископ, оратор і письменник Семюел Вілберфорс піддав її критиці. Незважаючи на те, що він був людиною духовною, Вілберфорс не будував теологічну аргументацію проти Дарвіна. Скоріше, він оцінював аргументи на користь природного добору з наукового погляду, викриваючи їхні «вільні твердження й необґрунтовані домисли», зважуючи їх «на простих терезах логічної експертизи».В есе в журналі Quarterly Review об'ємом понад 18 000 слів, опублікованому незабаром після дебатів 1860 року, Вілберфорс простежує шлях Дарвіна «в джунглі химерних припущень», ретельно аналізуючи кожне речення Дарвіна на підтримку своїх висновків. Це потужна критика основоположної теорії Дарвіна. Вілберфорс випередив свій час, і коли ми ставимо його аргументи, написані одразу після публікації теорії Дарвіна, в один ряд із тим, що ми дізналися за останнє століття про цифровий код ДНК, про наномашини, що живлять навіть найпростіші живі клітини, про докази початку Всесвіту та його вишуканого тонкого налаштування, а також про математичні обмеження природних процесів, ми бачимо, що Вілберфорс мав рацію, даючи відсіч припущенням містера Дарвіна.Нижче ми наводимо витяги з рецензії Вілберфорса, щоб дати вам уявлення про силу його аргументів...Для тих, хто зацікавлений в більш детальному тексті, посилання на повну статтю: https://creacenter.org/uk/news/v-dzhungli-himernih-pripushchen-urivki-z-ese-semyuela-vilberforsa-pro-darvinaСайт | Про креацентр | Підтримати | Facebook | Instagram | YouTube
Пегасові риби (Pegasidae) – родина надзвичайно химерних риб (названі на честь міфічного крилатого коня Пегаса). Мешкають лише в прибережних тропічних водах Індо-Тихоокеанського регіону на глибинах до 150 м. Мають сплощене тіло, довжиною до 15 см, повністю вкрите товстими зрощеними кістковими пластинами замість луски, та надзвичайно великі грудні плавці, які надають їм «крилатого» вигляду. Ці риби не плавають і не «літають», але використовують свої черевні плавці щоб повільно пересуватися по морському дну – у них немає плавального міхура. Харчуються висмоктуючи дрібних безхребетних, таких як хробаки та ракоподібні, з субстрату дна. Цьому сприяє дивний довгий «ніс» (рострум) та високоспеціалізована беззуба нижня щелепа, яка з рострумом утворює трубку, яку риби використовують як порохотяг. Для маскування можуть змінювати колір. Крилоподібні плавці, вірогідно, використовують для відлякування хижаків – риби раптово розправляють їх.Відео: David Vazquez Farrus, uw.ocean.visuals, Sea moth#КрасаБожогоТворіння
КОНТИНЕНТАЛЬНІ ОКОЛИЦІВ другій половині Потопу Буття підняття континентів викликало стік вод Потопу в океанічні басейни, що опустилися. Ці швидкі масивні течії розмили величезні кількості осадових порід, які були відкладені раніше під час Потопу, й перенесли їх. Всі континенти (і великі острови) оточені континентальною околицею, безперервною смугою, що складається в основному з осадових порід. Геоморфолог Лестер Кінг підсумував: «Були повторювані тектонічні епізоди: завжди в одному й тому самому сенсі – землі піднімаються, а дно моря опускається...». Це узгоджується з Псалмом 104:8, що описує стікання вод Потопу. Хоча небагато вчених торкаються цієї теми, континентальний шельф і схил дуже важко пояснити в рамках уніформітарної (повільної й поступової) парадигми. Некатастрофічні процеси сприяли б поступовому осіданню відкладень на дні океану. Насправді континентального шельфу або схилу не повинно бути. Кінг описав цю проблему: «Коротко кажучи, шельф занадто широкий й до зовнішнього краю занадто глибокий, щоб його можна було контролювати звичайними хвилями океанської поверхні, що генеруються вітром». Оскільки континентальні шельфи й схили оточують всі континенти, відкладення шарів (що передбачає сильні течії) здається єдиним розумним поясненням їх існування. Це відповідало б першій половині стадії відступу Потопу в моделі Вокера, коли течії були дуже широкими, можливо, сотнями або навіть тисячами кілометрів завширшки. Іноді нахил осадових порід на континентальній околиці збільшується в бік моря, утворюючи так звані «дельтоподібні утворення». Це вказує на те, що потопні води текли в бік моря, а не паралельно береговій лінії, як можна було б очікувати від течій, викликаних вітром. Континентальні околиці є глобальним явищем, яке дає вагомі докази Глобального потопу. Це явно суперечить ідеї про те, що осадові шари світу формувалися повільно протягом «мільйонів років».Для тих, хто зацікавлений в більш детальному тексті, посилання на повну статтю: https://creacenter.org/uk/news/kontinentalni-okoliciСайт | Про креацентр | Підтримати | Facebook | Instagram | YouTube
Леопардова камбала (Bothus pantherinus) мешкає в Тихому та Індійському океанах. Справжнє морське диво, яке виділяється своїм химерним, сплощеним тілом довжиною до 39 см й двома очима, унікально розташованими з одного боку голови. Це не просто химерна риба, це неймовірний результат вражаючої метаморфози, що відбувається на личинковій стадії. Камбала починає своє життя, виглядаючи дуже схожою на будь-яку іншу рибу, з оком з кожного боку голови та плаваючи вертикально в товщі води. Однак, в міру розвитку, відбувається трансформація. Одне з очей, залежно від виду (деякі «лівоокі», інші «правоокі»), вирушає в «подорож», мігруючи через верхню частину голови до іншого на протилежному боці. Одночасно перебудовуються й кістки черепа, тіло поступово сплощується й розширюється, ідеально адаптуючись до життя горизонтально. Сплощена форма дозволяє їй ідеально маскуватися на океанському дні, зливаючись з піском, мулом та галькою.Відео: David Vazquez Farrus, uw.ocean.visuals, The Leopard flounder#КрасаБожогоТворіння
ЯК БАКТЕРІЇ РОЗВИНУЛИ ПОТУЖНІ ДВИГУНИ?Новина цього місяця з Імперського коледжу Лондона привернула мою увагу провокаційним заголовком: «Нове дослідження показує, як бактерії розвинули більш потужні двигуни». У підписі до зображення йдеться про те, що «лабораторія доктора Моргана Бібі виявила, як деякі джгутики – крихітні «хвостові» пропелери, які бактерії використовують для пересування, – еволюціонували, ставши потужнішими». Коли прочитати текст оригінальної статті, швидко стає зрозуміло, що в статті цього зовсім не доведено. Це класичний випадок, коли ЗМІ перебільшують докази на користь будь-якого еволюційного твердження.Дослідження стосується джгутика Campylobacter jejuni, який має ширше кільце статорних комплексів порівняно з E. coli або Salmonella, підтримуване тридіальним каркасом (tripartite scaffold), що забезпечує вищий крутний момент для руху в більш в'язких середовищах, таких як слиз. Простіше кажучи, технічна робота зосереджує нашу увагу на специфічних білках бактерій. На думку авторів, білки, з яких складаються деякі компоненти нанодвигунів мають віддалену гомологію з білками-ферментами, які зазвичай перескладають або розкладають неправильно складені або пошкоджені білки. Поява цих ферментів підвищується при високих температурах, що дозволяє клітинам виживати при тепловому стресі, запобігаючи накопиченню неправильно згорнутих білків. На цьому й грунтується припущення як бактерії з ферментів еволюціонували нові білки потрібні для своїх двигунів. Які основні висновки статті? Імперський коледж Лондона стверджує, що «це відкриття дає нове уявлення про те, як еволюціонують молекулярні машини, й зміцнює розуміння «еволюції як майстра», що з'єднує вже існуючі деталі для створення нових або поліпшення існуючих (молекулярних) пристроїв». Одне хороше твердження в новинній статті говорить: «Однак те, як працюють мотори джгутиків і як вони еволюціонували, залишається не до кінця зрозумілим».Для тих, хто зацікавлений в більш детальному тексті, посилання на повну статтю: https://creacenter.org/uk/news/yak-bakteriyi-rozvinuli-potuzhni-dviguniСайт | Про креацентр | Підтримати | Facebook | Instagram | YouTube
ДИЗАЙН БЕЗ ДИЗАЙНЕРА?– невирішена проблема координаціїСутність дизайну можна визначити як створення організованих функціональних систем. Центральним елементом цього процесу має бути активна координація незалежних змінних, якими є, в основному, форма і матеріали кожної складової частини, а також взаємозв'язок між компонентами. Координація необхідна на всіх рівнях дизайну – чи це окремі елементи, чи системи частин або інтеграція цілих систем. Однак теорія природного добору повинна припускати, що скоординовані поліпшення вже є. Це ілюструється тут з особливим наголосом на класичній послідовності розвитку ока хребетних. На кожному етапі можна показати, що це не відповідає власному тесту Дарвіна на повний функціональний градуалізм, який є основною передумовою еволюції. Як емпіричний досвід проєктування, так і аналіз показують, що тільки деякі основні властивості конструкції є безперервно змінюваними; але навіть вони вимагають координації для функціонування. Однак та сама кількість властивостей є за своєю суттю системними, тобто за своєю суттю несумісними з еволюцією. Також пояснюється, чому функціональні системи ніколи не можуть бути створені науковими законами регулярності.Дарвін сам визначив критерій перевірки того, що він називав «мою теорією», маючи на увазі конкретно природний добір, що слідує за «послідовними, незначними змінами», які полягають в тому, що кожна така зміна повинна піддаватися добору. Це вимагає поліпшення функції на кожному етапі; тобто сама функція повинна бути дуже поступово градуйована для усіх необхідних аспектів дизайну. Це означає, що для перевірки його теорії як теорії дизайну необхідно перевірити її на конкретних завданнях дизайну. Це вимагає аналітичного підходу до дизайну, а не абстрактно-теоретичного.Природний добір дозволяє варіювати вже існуючу генетичну інформацію, але не дозволяє підвищувати ступінь складності. Критерій Дарвіна для фальсифікації був неодноразово виконаний. Системні властивості за своєю суттю присутні тільки тоді, коли система є завершеною, й тому глибокий час не допомагає. Введення функціональної інформації завжди повинно бути скоординованим, незалежно від складності. Функціональні системи за своєю природою є нерегулярними (аперіодичними) і тому не можуть бути згенеровані природними законами, які можуть мати справу тільки з регулярностями. Як і мистецтво, дизайн завжди буде перебувати за межами важливої галузі чистої науки.Для тих, хто зацікавлений в більш детальному тексті, посилання на повну статтю: https://creacenter.org/uk/news/dizajn-bez-dizajnera-ukrСайт | Про креацентр | Підтримати | Facebook | Instagram |
Гепарди бігають, використовуючи надзвичайно гнучкий хребет, який дозволяє вигинатися дугою, а їхні довгі сильні ноги та міцні м'язи роблять кожен стрибок неймовірно довгим, до 7-8 метрів, при цьому всі чотири лапи відриваються від землі, створюючи відчуття польоту, що дозволяє розвивати шалені швидкості до 110 км/год на коротких дистанціях.Це захоплююче відео було опубліковане Сусанта Нанда, колишнім (зараз на пенсії) офіцером Індійської лісової служби (IFS) у штаті Одіша (Odisha). У своєму аакаунті X (Twitter) він ділиться контентом про захист дикої природи та має значну аудиторію. Гепарди вимерли в Індії в 1952 році та щоб відновити популяцію існує з 2009 року «Проєкт інтродукції африканських гепардів в Індії». Через довгу подорож гепарди можуть перебувати у стресі, через що їх необхідно утримувати у вольєрах для акліматизації; потім їх випускають.Відео: Susanta Nanda IFS (Retd), @susantananda3 (Twitter)#КрасаБожогоТворінняСайт | Про креацентр | Підтримати | Facebook | Instagram | YouTube
Деревні кенгуру (Dendrolagus) – єдині кенгурові пристосовані до пересування по деревах. Населяють тропічні ліси Нової Гвінеї та північно-східної Австралії. Усі деревні кенгуру знаходяться під загрозою зникнення, через полювання та руйнування середовища існування. Налічують 14 видів у роді Dendrolagus. Їхній спосіб життя включає лазання та стрибки між деревами. Життю цих кенгуру майже ніхто не загрожує, окрім аметистового пітона, який також лазить і живе на деревах. Розміри тварини переважно коливаються в довжині від 50 до 90 см, та у вазі від 7 до 15 кг. Мають кілька адаптацій до свого способу життя. Порівняно з наземними кенгуру мають коротші але ширші задні лапи, м’які підошви, більший висячий хвіст, що забезпечує їм рівновагу на деревах. Пересування по землі здійснюється стрибками, як і у звичайних кенгуру. Повільні та незграбні на землі – на деревах сміливі та спритні. Основним раціоном деревного кенгуру є листя та плоди дерев.Відео: Media.Az, Рідкісний деревний кенгуру#КрасаБожогоТворіння
TGLIST.COM.UA
