Статистика telegram каналу - @zeigarnikeffect
Зейгарнік Ефект
Кількість підписників
Середній перегляд на повідомлення
Історія змін лого
Історія змін назви
Історія зміни типу аккаунта
Історія зміни статуса
Стіна канала Зейгарнік Ефект - @zeigarnikeffect
«Homo Faber 2024: Подорож життя» відбувається в Венеції протягом вересня та об’єднує митців з більш ніж 70 країн, які практикують ремесла як сучасні мистецькі практики. Місія виставки Homo Faber — популяризація та збереженні культурної спадщини різножанрових мистецьких ремісницьких практик для майбутніх поколінь. У 2024 році серед офіційних учасників/-ць відібрано трьох українських митців та мисткинь — львівську витинанкарку Дар’ю Альошкіну, київську скульпторку з паперу Асю Козіну та майстра шкіряних виробів з Харькова Bob Basset (Сергія Петрова). Але маска “Війна №1” має у своєму складі просвірлені гільзи, а перевезення предметів, які мають ознаки зброї, через кордон жорстко регулюються, тому не вдалося відправити.
На сайті виставки серед більш ніж 400 ремісників/-ць представлено 26 українських митців та мисткинь. Серед них є ще одна харків'янка — Інна Педан.
Відлуння війни в Україні. Поп-панки Грін Дей злякались дрону.
Не пишу про ультра-поп, але тут така справа із Клавдією Петрівною. По-перше, мені дуже подобалось як розкручують її (не знаю, чи дотичний Лірум, але вони суттєво просували у своїх матеріалах), дуже класно. Дуже талановито з бізнес боку. Плюс, смішні пісні, по-хорошому смішні.
Але одразу була одна проблема. Це УСПІХ. Так званий. Тобто, коли так звані маси починають споживати твій продукт.
А масові споживачі — це машини бажання. Вони й музику слухають між іншим, казуально, тому не мають визначеного смаку, якоїсь системи координат тощо.
На масах будували дегенератські у плані мистецтва тоталітарні режими, а сьогодні відкрито маніпулюють вже й ШІ (щоб не писати примітивні кампанії руками, нейромережа це робить ефективніше), продаючи товари та поверхневий світогляд.
Якщо ти цілиш у масову авдиторію, то маєш спрощувати, щоб у масове сприйняття щось просочилось, плюс, надалі підлаштовуватись до смаків цієї маси, яка буде робити з тебе посміховисько. Згадайте останні виходи Мадонни та фото Брітні Спірс та Майкла Джексона.
Ми всі памʼятаємо скільки збирали на ЗСУ, наприклад, Монатік у порівнянні із Курган і Агрегат. Так, популярність конвертується у якісь там гроші для команд музикантів, рекламодавців якихось сміттєвих речей тощо. Але коли ми говоримо про важливі речі, що живуть довго, то тут популярність зазвичай на іншому полюсі.
Я здивований, що за образом виявилась класна, справжня дівчина, бо дуже відштовхував оцей капелюх, який нагадував карикатурну Джессіку Ребіт з «Хто підставив кролика Роджера».
Тому очікував на якусь тривіальну поп-персонажку.
Я не здивований реакцією масової авдиторії. Це такий булщіт бінго, який нецікаво навіть коментувати. Якщо працюєш із масою, будь готовий до її реакцій.
Але що я найбільше не люблю у масових продуктах, то це те, як їх авдиторія руйнує сам продукт. Як ми бачимо на прикладах спочатку альтернативних, а потім суперпопулярних артистів типу Скрябіна та безлічі інших.
Бажаю Клавдії, щоб її авдиторія просіялась, і залишилась тільки та, що рухатиме у бік цікавої творчості.
А стадіон можна буде зібрати пізніше, якщо довго робити свою справу.
«Мало є національних історій, в яких би власну еліту так затято виставляли за двері. Шляхті в «єдино правильному» українському минулому виключно героїчному козацькому та знедоленому селянському місця довгий час не знаходилося. А коли її присутність все ж помітили, далі як трохи за поріг особливо й не пустили. Відтак прийнявши спадок по ній замки, церкви, книжки, академії, цінності ми практично не знаємо, чим і як на щодень жили ті люди. Це 105 історій про те, ким ті люди себе уважали, як сварилися та мирилися, як закохувалися та одружувалися, як затято відстоювали своє у суді та яким був той суд».
Такий опис книжки «Українські світи Речі Посполитої» не міг мене не зацікавити. У мене дуже багато питань до сприйняття української нації як сільської з усіма наслідками. Бо якщо селянська — то про яку історичну державність може йтися?
Наприклад, те, що у документах звучить як укладання Люблінської унії польським та литовським народами. Народом тоді називали передусім шляхту, інколи включали духовенство та міщан. Селяни почали вважатись частиною народу лише за доби романтизму, народження націй, у 19 столітті, ближче до кінця. До цього селяни були чимсь середнім між худобою та нерухомим майном, тобто ресурсом.
***
На «плебеїзації» української історії, що відбувається упродовж ХІХ століття, істотно позначився романтизм. Він диктував: природна форма держави — один народ зі своїм національним характером, самобутньою культурою та своєю мовою. Сутність його починають шукати у фольклорі та героїзованому минулому. Щойно з'явившися, українська історіографія відмовляється від спадку Речі Посполитої, буцімто геть чужої й ворожої до українців — народної маси. Їй вторує красне письменство, зокрема володарі дум тих, хто тоді читав: Тарас Шевченко через особисті обставини (кріпацтво) та Микола Гоголь, який промовляв уже з цілком імперських позицій. Так само густо замішана на державній ідеології Російської імперії й тогочасна офіційна історіографія.
***
З легкої руки істориків для багатьох українців шляхта досі не асоціюється зі «своїм» минулим. Хай і українського походження, шляхтич — радше антигерой української історії, зрадник свого народу й запроданець<…> …кого зрадила шляхта, яка вважала себе політичним руським народом — зі своїм давнім князівським минулим, власними правами, мовою й територією — в державі, де мала всі громадянські права і яку вважала своєю вітчизною? Та сама шляхта, що на сеймі, найвищому політичному форумі Речі Посполитої, заявляла про себе 1641 року вустами майбутнього київського воєводи Адама Киселя: «Ми приєдналися до нашої спільної вітчизни не як до країни, але з країною, не до релігії, але з релігією, не до титулів і почестей, але з титулами й почестями».
***
Волинь була «заповідником» князів, на відміну від Корони, де на той час не залишилося жодного представника князівських династій. У Великому князівстві Литовському жили князі Слуцькі та представники дрібніших князівських родин Свирські, Огинські, Полубенські, Масальські, однак вони не займали вагомих позицій у політичному житті. <…> За підрахунками Наталі Яковенко, на Волині гніздилося до 50 князівських родів, серед яких виділялися «княжата головні» Острозькі, Сангушки, Збаразькі, Вишневецькі, Чорторийські й Заславські.
***
…джерела фрагментарні, а історичний текст складено з пазлів, значний сегмент яких витворено досвідом та уявою дослідника, —нагадує авторка Наталя Старченко, дослідниця історії України середніх віків та докторка історичних наук. А ще — мама Ярослави Стріхи та дружина Максима Стріхи. Не те, щоб це мало додати ваги дослідниці, але у такому садку навряд буде рости щось не вагоме.
Наталя у популярній формі описує як жила та відстоювала свої привілеї руська (тобто українська) шляхта у Речі Посполитій та як вже тоді українці серйозно ставились до мовного питання.
Щодо аристократії у росімперії, то так само не треба забувати про Терещенків, Ханенків, та ще безлічі родів.
Паперова версія отут, але скінчилась.
Також можна послухати в аудіоформаті на платформі Under Books та Абук
Є часткова версія онлайн на issuu
у будинку навпроти загинула майже вся сім’я… троє світлих, талановитих ДІТЕЙ…
💔
світла пам’ять
щирі співчуття рідним
«Колгосп тварин» Джорджа Орвелла
У 1946 році під псевдонімом Іван Чернятинський Ігор Шевченко перекладає та видає свіжий твір Animal farm (1945). Це вважається першим перекладом іноземною мовою. І звернувся до Орвелла, щоб той написав автобіографічну передмову до перекладу. Джордж написав і надіслав. Потім, коли наступні перекладачі звертались за передмовою до письменника, він казав, що вона у Шевченка. Але Ігор Шевченко у переїздах загубив оригінал, і всі наступні переклади виходили із передмовою, перекладеною з українського видання.
З лекції Таїсії Сидорчук про візантиста Ігоря Шевченко від Cowo Guru.
Ігор Шевченко - науковець українського походження, який належить до найвизначніших вчених світу ХХ ст. у галузі візантиністики. Шевченко був другом та колегою Омеляна Пріцака, здійснив значний внесок у розвиток світової славістики, зокрема низкою праць з історії візантійсько-слов'янських взаємин IV-XV cт. Бібліографія його наукової творчості нараховує понад 200 праць.
--
«Колгосп тварин» — це алегорія радянського союзу і Жовтневого перевороту 1917 року, пишуть Читомо.
У 1947 році «Колгосп тварин» переклали українською й розповсюдили по таборах для переміщених осіб наприкінці Другої світової війни. Вступ Джорджа Орвелла став посланням надії для українців у таборах. Нині це видання міститься у колекції Британської бібліотеки (The British Library).
На сайті Fama Читомо знайшли цей рідкісний примірник в оригінальній обкладинці 1947 року видання. Його можна придбати за 84 000 гривень.
Про цю на інші українськомовні книжки в Британській бібліотеці читайте у статті на сайті Читомо.
Дивіться повний запис найкращого літературного подкасту Запах Слова. Питання та відповіді
Українське радянське наївне мистецтво. Конспект доповіді Костянтина Акінши з конференції «Космос всередині. Мистецькі практики аутсайдерів в Україні та світі: дефініції, історичний контекст, сучасність», організований Я Галерея @artes_aboutart
🗿Зʼїзд кобзарів у Харкові, після чого їх розстріляли, є міфом. Але не є міфом зʼїзд кобзарів у Москві, де їм читали лекції, примушували обмацювати бюст Леніна, та намагались залучити до створення нового типу народної культури, із новим, штучно створеним фольклором.
🗿Ключовим для формування того, що сьогодні називаємо «наївним» мистецтвом, є 1936 рік та виставка досягнень народного господарства. За неї відповідали ЦК КПУ та спілка народних комісарів. Це мистецтво подавалось як питомо народне. Показали у Києві, потім — у Москві та Ленінграді. Там вперше зʼявились роботи Марії Примаченко.
🗿У пресі Примаченко подавалась як «прекрасна народна художниця». У Москві та Ленінграді сприйняли із захватом.
🗿Курував виставку Андрій Хвиля, який також займався проєктом деукраїнізації української мови мови (дескрипниківкізація), створював нові приказки.
🗿Нове бачення фольклору було тим, що називають фейклор. Або, як кажуть, національне за формою, комуністичне за змістом. Це був сталінський проєкт створення радянського фейклору (Хор імені Верьовки також є ідеологічним продуктом сталінського бачення культури, але вже пізнішої, жорсткішої версії). Український фейклор був наймасштабнішим у новому державному утворенні.
🗿Бойчукісти також суттєво долучились до створення виставки і промоції нової форми народного мистецтва. Це відповідало ідеологічній концепції першорядності народу у мистецтві.
🗿Мистецтво бойчукістів взагалі не є авангардом. Бойчук - художник-ретроспективіст, це протилежність авангарду. Вони близькі до мексиканських муралістів. Або — до фашистів Novecento Italiano. Італійцям, що були на виставці, дуже сподобались бойчукісти, як і праці Дейнеки.
🗿Андрій Хвиля (здається, Хвильовий із ним диссив також) бачив роль Примаченко як ілюстраторку казок, як інших народних художників з усіх республік.
🗿У ранніх роботах Примаченко немає опору, це перетворення життя на казку, тодішній ідеологічний процес. Наприклад, зображення Чапаєва, що став героєм після фільму (Щорс — це український Чапаєв). Це не було унікальним і стосувалось до всіх «народних» художників/ць.
🗿З часом стало ясно, що її роботи не підходять для ідеології, та й час вже пройшов, тому «народні» художники опинились у безпеці, не зазнавши репресій. Вони створювали частину того, що є національним за формою комуністичний за змістом.
🗿Після наступив період денаціоналізації фольклору, або соцреалізм. Якщо до цього погляд на Україну як на колонію російської імперії дозволялось тепер вважалось вже безпідставовим.
🗿З 1938 року почався диктат фольклору, він став монументальним. Результат — український павільйон на сільськогосподарській виставці у Москві із використанням візерунків Параски Власенко у соцреалістичніц рамці.
🗿Якщо художники типу Пікассо шукали екзотику в африканському мистецтві, то у СРСР екзотика була у селах, у народі. І вони намагались ставити професійних художників у обслуговування народних. Їх роль зводилась до дизайну народних виставок. Як робив Хвостенко-Хвостов.
🗿Після Другої світової це псевдонародне мистецтво стало вже вторинним до соцреалізму.
Слухати: https://orcd.co/tocommit
Вітайте з дебютом у видавництві композитора за спеціальністю «мелодійний нойз»! Перший сингл запускає спектр змінних важких емоцій, які можна порівняти хіба з прощаннями на невизначений термін.
А от з Податем прощаємось ненадовго — альбом «лагідні стосунки зі світом на дні землі» вийде 13 вересня.
А для тих, кому не терпиться — сьогодні увечері можете потрапити на попереднє прослуховування. Кількість місць дуууже обмежена.
Цитую частини матеріалу @theclaquers:
В храмах Києво-Печерської лаври київський ансамбль «Partes» під орудою Наталії Хмілевської і львівський колектив «A cappella Leopolis» завершили запис авдіоальбому «”Внемлите, людїє”: Рачинський / Березовський».
На початку вересня цього року відбудеться онлайн-презентація альбому, а 14 вересня — концерт із творів класиків української музики Максима Березовського і Андрія Рачинського та презентація видання «Рачинський / Березовський: двохорні концерти».
Обидва композитори відіграли надзвичайно важливу роль у становленні української професійної музичної традиції. Вони є першими авторами українського класичного хорового концерту — жанру, що мав суттєвий вплив на формування визначальних рис українського багатоголосся у другій половині XVIII століття.
«Поєднання Березовського і Рачинського в одній програмі не випадкове, — підкреслює музикознавиця. — Обидва митці перетиналися у Глухові в 1750–х роках. Саме в той час були написані духовні концерти Андрія Рачинського, а юний Максим Березовський брав участь у їхньому виконанні, знайомлячись із новою манерою письма, у якій невдовзі почав писати сам», — Ольга Шуміліна, наукова консультантка проєкту.
«Твори Рачинського тривалий час не вдавалось виявити та ідентифікувати, перші знахідки припадають на початок 1990–х років. З часом вдалось виявити решту матеріалу, що дало підстави для реконструкції повнотекстових музичних партитур. Доведено, що вони написані для восьмиголосого хору: концерт “Скажи ми, Господи” написано як партесний, два інші — “Не отвержи” та “Возлюблю тя, Господи” — в ранньокласичній манері. Це означає, що у творчості Рачинського відбувався перехід від бароко до класицизму. Концерти Рачинського раніше не публікувались, один з них (“Не отвержи”) співав камерний хор “Київ” (світова прем’єра — жовтень 2019 року)».
Натомість знання про Максима Березовського, як стверджує дослідниця, дотепер оплутані міфами й вигадками.
«У рамках проєкту буде презентовано три віднайдені духовні концерти Максима Березовського, написані для подвійного хору: “Внемлите, людіє”, “Всі язици”, “Тебе Бога хвалим”. У стилістиці усіх трьох концертів відображено ознаки класичної манери, тоді як зв’язок із партесами є вкрай опосередкованим. Двохорні концерти Березовського не публікувались, у 2008–2009 роках вони виконувались у реконструкції Мстислава Юрченка, а протягом 2018–2020 років їх співав камерний хор “Київ” у реконструкції Шуміліної, максимально орієнтованій на джерельний матеріал другої половини ХVІІІ століття».
Проєкт стане черговим етапом у роботі лабораторії «Musica Sacra Ukraina», яку Open Opera Ukraine започаткувала 2019 року, і водночас прелюдією до ювілейного для Максима Березовського 2025 року і прем’єри опери «Демофонт» — давнього задуму команди Open Opera Ukraine, що його заплановано зреалізувати 2026 року.
Храми Києво-Печерської лаври, де вже було здійснено запис цих творів і де відбудеться їх жива концертна презентація, стануть ідеальним сакральним простором для музики Березовського і Рачинського, максимально наближеним до оригінальних акустичних умов доби, в яку вона створювалась.