Повідомлення telegram каналу - @zeigarnikeffect

Українське радянське наївне мистецтво. Конспект доповіді Костянтина Акінши з конференції «Космос всередині. Мистецькі практики аутсайдерів в Україні та світі: дефініції, історичний контекст, сучасність», організований Я Галерея @artes_aboutart
🗿Зʼїзд кобзарів у Харкові, після чого їх розстріляли, є міфом. Але не є міфом зʼїзд кобзарів у Москві, де їм читали лекції, примушували обмацювати бюст Леніна, та намагались залучити до створення нового типу народної культури, із новим, штучно створеним фольклором.
🗿Ключовим для формування того, що сьогодні називаємо «наївним» мистецтвом, є 1936 рік та виставка досягнень народного господарства. За неї відповідали ЦК КПУ та спілка народних комісарів. Це мистецтво подавалось як питомо народне. Показали у Києві, потім — у Москві та Ленінграді. Там вперше зʼявились роботи Марії Примаченко.
🗿У пресі Примаченко подавалась як «прекрасна народна художниця». У Москві та Ленінграді сприйняли із захватом.
🗿Курував виставку Андрій Хвиля, який також займався проєктом деукраїнізації української мови мови (дескрипниківкізація), створював нові приказки.
🗿Нове бачення фольклору було тим, що називають фейклор. Або, як кажуть, національне за формою, комуністичне за змістом. Це був сталінський проєкт створення радянського фейклору (Хор імені Верьовки також є ідеологічним продуктом сталінського бачення культури, але вже пізнішої, жорсткішої версії). Український фейклор був наймасштабнішим у новому державному утворенні.
🗿Бойчукісти також суттєво долучились до створення виставки і промоції нової форми народного мистецтва. Це відповідало ідеологічній концепції першорядності народу у мистецтві.
🗿Мистецтво бойчукістів взагалі не є авангардом. Бойчук - художник-ретроспективіст, це протилежність авангарду. Вони близькі до мексиканських муралістів. Або — до фашистів Novecento Italiano. Італійцям, що були на виставці, дуже сподобались бойчукісти, як і праці Дейнеки.
🗿Андрій Хвиля (здається, Хвильовий із ним диссив також) бачив роль Примаченко як ілюстраторку казок, як інших народних художників з усіх республік.
🗿У ранніх роботах Примаченко немає опору, це перетворення життя на казку, тодішній ідеологічний процес. Наприклад, зображення Чапаєва, що став героєм після фільму (Щорс — це український Чапаєв). Це не було унікальним і стосувалось до всіх «народних» художників/ць.
🗿З часом стало ясно, що її роботи не підходять для ідеології, та й час вже пройшов, тому «народні» художники опинились у безпеці, не зазнавши репресій. Вони створювали частину того, що є національним за формою комуністичний за змістом.
🗿Після наступив період денаціоналізації фольклору, або соцреалізм. Якщо до цього погляд на Україну як на колонію російської імперії дозволялось тепер вважалось вже безпідставовим.
🗿З 1938 року почався диктат фольклору, він став монументальним. Результат — український павільйон на сільськогосподарській виставці у Москві із використанням візерунків Параски Власенко у соцреалістичніц рамці.
🗿Якщо художники типу Пікассо шукали екзотику в африканському мистецтві, то у СРСР екзотика була у селах, у народі. І вони намагались ставити професійних художників у обслуговування народних. Їх роль зводилась до дизайну народних виставок. Як робив Хвостенко-Хвостов.
🗿Після Другої світової це псевдонародне мистецтво стало вже вторинним до соцреалізму.