Повідомлення telegram каналу - @zeigarnikeffect

«Мало є національних історій, в яких би власну еліту так затято виставляли за двері. Шляхті в «єдино правильному» українському минулому виключно героїчному козацькому та знедоленому селянському місця довгий час не знаходилося. А коли її присутність все ж помітили, далі як трохи за поріг особливо й не пустили. Відтак прийнявши спадок по ній замки, церкви, книжки, академії, цінності ми практично не знаємо, чим і як на щодень жили ті люди. Це 105 історій про те, ким ті люди себе уважали, як сварилися та мирилися, як закохувалися та одружувалися, як затято відстоювали своє у суді та яким був той суд».
Такий опис книжки «Українські світи Речі Посполитої» не міг мене не зацікавити. У мене дуже багато питань до сприйняття української нації як сільської з усіма наслідками. Бо якщо селянська — то про яку історичну державність може йтися?
Наприклад, те, що у документах звучить як укладання Люблінської унії польським та литовським народами. Народом тоді називали передусім шляхту, інколи включали духовенство та міщан. Селяни почали вважатись частиною народу лише за доби романтизму, народження націй, у 19 столітті, ближче до кінця. До цього селяни були чимсь середнім між худобою та нерухомим майном, тобто ресурсом.
***
На «плебеїзації» української історії, що відбувається упродовж ХІХ століття, істотно позначився романтизм. Він диктував: природна форма держави — один народ зі своїм національним характером, самобутньою культурою та своєю мовою. Сутність його починають шукати у фольклорі та героїзованому минулому. Щойно з'явившися, українська історіографія відмовляється від спадку Речі Посполитої, буцімто геть чужої й ворожої до українців — народної маси. Їй вторує красне письменство, зокрема володарі дум тих, хто тоді читав: Тарас Шевченко через особисті обставини (кріпацтво) та Микола Гоголь, який промовляв уже з цілком імперських позицій. Так само густо замішана на державній ідеології Російської імперії й тогочасна офіційна історіографія.
***
З легкої руки істориків для багатьох українців шляхта досі не асоціюється зі «своїм» минулим. Хай і українського походження, шляхтич — радше антигерой української історії, зрадник свого народу й запроданець<…> …кого зрадила шляхта, яка вважала себе політичним руським народом — зі своїм давнім князівським минулим, власними правами, мовою й територією — в державі, де мала всі громадянські права і яку вважала своєю вітчизною? Та сама шляхта, що на сеймі, найвищому політичному форумі Речі Посполитої, заявляла про себе 1641 року вустами майбутнього київського воєводи Адама Киселя: «Ми приєдналися до нашої спільної вітчизни не як до країни, але з країною, не до релігії, але з релігією, не до титулів і почестей, але з титулами й почестями».
***
Волинь була «заповідником» князів, на відміну від Корони, де на той час не залишилося жодного представника князівських династій. У Великому князівстві Литовському жили князі Слуцькі та представники дрібніших князівських родин Свирські, Огинські, Полубенські, Масальські, однак вони не займали вагомих позицій у політичному житті. <…> За підрахунками Наталі Яковенко, на Волині гніздилося до 50 князівських родів, серед яких виділялися «княжата головні» Острозькі, Сангушки, Збаразькі, Вишневецькі, Чорторийські й Заславські.
***
…джерела фрагментарні, а історичний текст складено з пазлів, значний сегмент яких витворено досвідом та уявою дослідника, —нагадує авторка Наталя Старченко, дослідниця історії України середніх віків та докторка історичних наук. А ще — мама Ярослави Стріхи та дружина Максима Стріхи. Не те, щоб це мало додати ваги дослідниці, але у такому садку навряд буде рости щось не вагоме.
Наталя у популярній формі описує як жила та відстоювала свої привілеї руська (тобто українська) шляхта у Речі Посполитій та як вже тоді українці серйозно ставились до мовного питання.
Щодо аристократії у росімперії, то так само не треба забувати про Терещенків, Ханенків, та ще безлічі родів.
Паперова версія отут, але скінчилась.
Також можна послухати в аудіоформаті на платформі Under Books та Абук
Є часткова версія онлайн на issuu