Офіційний канал УТФРМ

Преабілітація перед хірургічним втручанням при стенозі хребтового каналу поперекового відділу хребта: перспективний підхід, але доказова база поки обмеженаУ Clinical Rehabilitation опубліковано систематичний огляд ефективності преабілітації перед хірургічним втручанням у пацієнтів зі стенозом хребтового каналу поперекового відділу хребта. Автори аналізували не лише загальний ефект, а й те, які саме компоненти програм можуть бути пов’язані з кращими результатами. До огляду увійшли 9 публікацій про 5 рандомізованих досліджень, загалом 466 учасників. Автори виділили 47 компонентів втручань. Із них 15 входили до програм, які асоціювалися з кращими результатами порівняно зі звичайною допомогою, зокрема за окремими показниками болю в спині, інвалідизації, ходьби та тривалості перебування у стаціонарі. Водночас самі автори прямо підкреслюють високу невизначеність цих висновків. Найчастіше у відносно успішних програмах поєднувалися психологічні або поведінкові підходи, аеробні та силові вправи, вправи для тулуба, структурована індивідуалізована програма під наглядом фахівця та інформування пацієнта про хірургічне втручання і післяопераційне відновлення. Найважливіше, що сигнал користі стосувався передусім комплексного підходу, а не одного окремого елемента. Важливий клінічний нюанс полягає в тому, що потенційні переваги преабілітації частіше спостерігалися до хірургічного втручання, ніж після нього. Тобто на сьогодні коректніше розглядати преабілітацію як спосіб оптимізувати стан пацієнта перед хірургічним лікуванням, а не як уже доведений інструмент суттєвого покращення довгострокових післяопераційних результатів. Окреме практичне запитання: чи може преабілітація відтермінувати хірургічне втручання на місяці або навіть роки? Теоретично це можливо, якщо вдається покращити функціональний стан пацієнта ще до операції. Але саме для преабілітації при стенозі хребтового каналу поперекового відділу хребта якісних доказів такого ефекту поки недостатньо. На сьогодні це радше обґрунтована клінічна гіпотеза, ніж доведений факт. Водночас для самого стенозу хребтового каналу поперекового відділу хребта нехірургічне мультимодальне лікування з мануальною терапією, вправами та, за потреби, освітніми компонентами має помірну доказову підтримку як ефективний підхід для частини пацієнтів. Отже, не преабілітація як така, а добре підібране консервативне ведення справді може зменшити симптоми і в окремих випадках відсунути потребу в хірургічному втручанні. Але це вже інше клінічне питання. Практичний висновок на сьогодні такий: преабілітація перед хірургічним втручанням при стенозі хребтового каналу поперекового відділу хребта є перспективним підходом, особливо якщо програма структурована, індивідуалізована і мультимодальна. Але доказова база поки не дозволяє вважати її вже сформованим стандартом із чітко визначеним набором обов’язкових компонентів. @usprm_official #УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraineДжерело: https://journals.sagepub.com/doi/10.1177/02692155261418206

Асиметричне навантаження у присіданні зі штангою: чи може воно зменшити асиметрію сили нижніх кінцівок?У Journal of Human Kinetics опубліковано дослідження, присвячене тому, як асиметричне навантаження під час присідання зі штангою впливає на суглобові моменти та м’язову активність нижніх кінцівок. Автори виходили з практично важливої проблеми: навіть під час класичного присідання з симетричним навантаженням часто зберігаються відмінності між домінантною та недомінантною нижніми кінцівками, а асиметрія сили нижніх кінцівок може негативно впливати на спортивну результативність і бути пов’язаною з ризиком травм. У дослідження включили 20 тренованих спортсменів із досвідом силових тренувань понад 3 роки. Вони виконували присідання у 5 умовах: із симетричним навантаженням, зі зміщенням 5% і 10% навантаження на домінантний бік, а також зі зміщенням 5% і 10% на недомінантний бік. Загальне навантаження залишалося однаковим, змінювався лише його розподіл між боками штанги. Що показало дослідження?При симетричному навантаженні, а також коли додаткову частину навантаження переносили на домінантний бік, суглобові моменти і м’язова активність були вищими саме на домінантній нижній кінцівці. Тобто наявна нерівномірність між сторонами не лише зберігалася, а в окремих умовах навіть посилювалася. Натомість, коли навантаження зміщували на недомінантний бік, різниця між сторонами зменшувалася. Найкращий результат спостерігали при зміщенні 10% навантаження на недомінантний бік: у цій умові відмінності між домінантною та недомінантною нижніми кінцівками за суглобовими моментами та електроміографічною активністю вже не були статистично значущими. Автори також показали, що індекс симетрії кінцівок зменшувався при зміщенні навантаження на недомінантний бік і ще більше зменшувався при переході від 5% до 10%. Отже, ефект був не випадковим, а залежав від величини зміщення: чим більшим було контрольоване зміщення навантаження на недомінантний бік, тим менш вираженими ставали відмінності між нижніми кінцівками. Що це означає практично?Ідея дослідження проста: якщо під час двобічної вправи одна нижня кінцівка системно бере на себе більше навантаження, то зовні симетричне розміщення ваги не обов’язково є функціонально симетричним для організму. Іноді, щоб зменшити внутрішню асиметрію, може знадобитися контрольована зовнішня асиметрія.Саме це і показало дослідження: зміщення частини навантаження на недомінантний бік може сприяти більш урівноваженій роботі нижніх кінцівок під час присідання зі штангою. Але є важливі застереження:Ця робота оцінювала гострий, короткочасний ефект, а не довгостроковий тренувальний результат. Тобто вона не доводить, що така схема автоматично призведе до стійкого вирівнювання сили, поліпшення спортивних результатів або зниження ризику травм у довгостроковій перспективі. Крім того, вибірка була невеликою, а всі учасники — молоді треновані спортсмени. Тому переносити ці результати на всіх людей, особливо на пацієнтів у реабілітації, поки передчасно. Автори прямо зазначають, що потрібні подальші дослідження, зокрема в реабілітаційних популяціях. Практичний висновок для ФРМ, спортивної медицини та тренувального процесу:Ця робота не означає, що всім потрібно негайно переходити на асиметричне навантаження, вона показує інше: зовнішня симетрія навантаження не завжди означає біомеханічну рівновагу між нижніми кінцівками. Для спортсменів із вираженою асиметрією сили нижніх кінцівок, а потенційно і для окремих реабілітаційних сценаріїв після ретельної оцінки, асиметричне навантаження може бути не помилкою, а інструментом. Але таким, що потребує індивідуального підбору, контролю техніки, обережного дозування і поваги до біомеханіки, бо штанга любить точність більше, ніж самовпевненість.@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraineДжерело: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/41766814

Шановні колеги!Запрошуємо фахівців реабілітаційної спільноти долучитися до науково-практичної конференції з міжнародною участю:«Реабілітаційна допомога під час війни: довготермінові виклики та стратегії розвитку»📍 20 травня 2026 року 📍 м. Львів 🕘 09:00–20:00 ✅ Участь за попередньою реєстрацієюЦе важлива професійна подія про реабілітацію в умовах війни, довготривалі виклики для системи охорони здоров’я та практичні рішення для розвитку реабілітаційної допомоги в Україні.У програмі конференції:🔹 ампутації та складні випадки протезування 🔹 травма спинного мозку та септичні ускладнення 🔹 реабілітація при комбінованій вибуховій травмі й опіках 🔹 менеджмент болю, тривоги та депресії 🔹 профілактика падінь у медичних центрах 🔹 цифрові технології, штучний інтелект і сучасні реабілітаційні рішення 🔹 соціальна реінтеграція та мобільна реабілітація у громаді 🔹 лідерство у фізичній та реабілітаційній медициніСеред організаторів — Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, Українське товариство фізичної та реабілітаційної медицини, Всеукраїнське об’єднання фізичних терапевтів та партнери.Конференція об’єднає лікарів ФРМ, фізичних терапевтів, ерготерапевтів, психологів, хірургів, травматологів, фахівців військової медицини, керівників реабілітаційних центрів і всіх, хто щодня працює з наслідками війни та відновленням людини.Розвиток реабілітаційної допомоги сьогодні — це частина стійкості країни. Разом зробимо більше!🔗 Реєстрація: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfUXASc7LBhAnEzjg4EX8jJ9gdtm_qbU-PLV1aq-XQHZceJHA/viewform#УТФРМ #USPRM #PRMinUkraine #RehabilitationUkraine #RehabTeamUA

Хронічний механічний біль у попереку: чи змінює постуральна класифікація ефект вправ для стабілізації тулуба?У European Spine Journal опубліковано клінічне дослідження, яке оцінювало, чи відрізняються результати вправ для стабілізації та зміцнення м’язів тулуба у пацієнтів із хронічним механічним болем у попереку залежно від їхнього постурального типу за класифікацією Saliba. У дослідження включили 60 пацієнтів, яких розподілили на 6 постуральних груп по 10 осіб у кожній. Протягом 4 тижнів вони виконували програму, що включала абдомінальне напруження, динамічну стабілізацію та прогресивні вправи для м’язів тулуба. До і після втручання оцінювали біль, функціональні обмеження та витривалість м’язів тулуба. Основний результат виявився досить стриманим. Між різними постуральними групами не було статистично значущих відмінностей щодо зменшення болю та функціональної неспроможності після лікування. Тобто сама постуральна категорія за цією схемою не продемонструвала переконливої ролі у прогнозуванні кращого результату саме щодо болю чи повсякденної функції. Водночас усі групи загалом покращилися з часом незалежно від класифікації. Це означає, що програма вправ могла бути корисною як така, але дослідження не підтвердило, що саме поділ пацієнтів на 6 постуральних типів дає суттєву перевагу для вибору тактики лікування в частині болю чи функціонального результату. Найцікавіші зміни стосувалися витривалості м’язів тулуба, а не болю. Достовірні міжгрупові відмінності виявили лише для правої та лівої бокової планки. У групи I результати були кращими, ніж у частини інших груп, зокрема V і VI. Клінічний сенс цього результату важливий: поліпшення витривалості м’язів тулуба не означає автоматичного поліпшення болю чи функціонального стану. Автори прямо зазначають, що приріст м’язової витривалості може не переноситися безпосередньо на зменшення болю або функціональних обмежень. Це дослідження має і суттєві обмеження: лише по 10 пацієнтів у кожній групі, відсутність справжньої контрольної групи без активного втручання, коротка тривалість програми — 4 тижні, а також відсутність засліплення терапевта, який проводив втручання й оцінював результати. Самі автори визнають, що це обмежує силу висновків і потребує подальших, краще контрольованих досліджень. Практичний висновок:Вправи для стабілізації та зміцнення м’язів тулуба можуть покращувати витривалість тулуба у пацієнтів із хронічним механічним болем у попереку. Але це дослідження не довело, що постуральна класифікація за Saliba вже сьогодні дозволяє надійно передбачати краще зменшення болю чи функціональних обмежень. Отже, персоналізація лікування залишається правильною ідеєю, але інструменти такої персоналізації ще потребують кращого наукового підтвердження.@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraineДжерело: https://link.springer.com/article/10.1007/s00586-025-09693-0

Рівень фізичної активності: коли формула виглядає точною, але помиляється системноУ клінічній практиці, спортивній медицині, нутриціології та дослідженнях часто використовують показник рівня фізичної активності — співвідношення загальних добових енерговитрат до метаболізму спокою. Саме на ньому нерідко базують розрахунок енергетичних потреб, оцінку способу життя та інтерпретацію зв’язку між фізичною активністю і здоров’ям. У новій публікації в BMJ Open Sport & Exercise Medicine Faidon Magkos звертає увагу на проблему, яка звучить технічно, але має дуже практичні наслідки: ми часто розраховуємо рівень фізичної активності не прямо, а опосередковано — через дані про активність і стандартні MET-значення, і саме тут виникає системна похибка. Суть проблеми така. У системі MET умовно вважається, що 1 MET дорівнює 1 ккал/кг/год або споживанню кисню 3,5 мл/кг/хв у спокої. Але фізіологічні дослідження давно показують, що це стандартне значення часто завищує реальний метаболізм спокою приблизно на 10–30%. Якщо ж базове значення завищене, тоді й похідні розрахунки рівня фізичної активності та енерговитрат можуть бути неточними. Автор підкреслює важливу річ: коли рівень фізичної активності розраховують лише з даних про тривалість і тип щоденних занять, а потім ділять на умовні 24 години доби, це не завжди дорівнює «істинному» показнику, який мав би ґрунтуватися на індивідуальному метаболізмі спокою. Іншими словами, формула може бути зручною, але не завжди достатньо персоналізованою. У цій роботі запропоновано просту поправку: якщо для конкретної людини доступний виміряний або хоча б прогнозований метаболізм спокою, то опосередковано розрахований рівень фізичної активності варто коригувати з урахуванням співвідношення між «еталонним» і реальним метаболізмом спокою. Саме це, за логікою автора, дозволяє наблизити непрямий розрахунок до справжнього показника. Цікаво, що проблема не обмежується лише анкетами чи самозвітами. Автор окремо нагадує: навіть об’єктивні інструменти, зокрема акселерометри, теж не гарантують ідеальної точності при переведенні рухової активності у показники енерговитрат. Тобто сам факт «об’єктивного» збору даних ще не означає автоматично точний розрахунок енергетичної вартості активності. Для медицини та реабілітації це важливо з кількох причин:По-перше, ми ще раз бачимо, що цифра не стає точною лише тому, що вона записана після коми.По-друге, при оцінці енергетичних потреб, навантаження, способу життя або дослідницьких результатів треба пам’ятати: стандартні MET-значення зручні для класифікації інтенсивності активності, але не завжди достатні для точного індивідуального розрахунку енерговитрат. По-третє, якщо є можливість оцінити реальний або прогнозований метаболізм спокою, це може зробити інтерпретацію значно коректнішою. Практичний висновок доволі тверезий: MET-система залишається корисною, але її не варто абсолютизувати. Вона добре стандартизує і дозволяє порівнювати активності між собою, однак при розрахунку енерговитрат і добових потреб організму слід бути обережними, особливо якщо рішення приймаються на рівні конкретного пацієнта, а не великої групи людей. Інакше кажучи, іноді проблема не в тому, що ми мало рахуємо, а в тому, що ми занадто впевнено рахуємо приблизне як точне. Математика цього не любить. Фізіологія — теж.@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraineДжерело: https://bmjopensem.bmj.com/content/12/1/e003210

Коли в реабілітації щось оголошують «недоказовим», це не завжди означає відсутність доказівОдна з помилок у професійному середовищі — оцінювати не конкретний метод, а одразу весь клас втручань. Особливо часто це трапляється щодо апаратних методів у фізичній та реабілітаційній медицині. Проте доказова медицина працює не через ярлики, а через значно точніші запитання: який саме метод вивчався, у яких пацієнтів, для яких симптомів, з якими результатами і з якими обмеженнями. Саме такий підхід і є науково коректним.Саме тому заслуговує на увагу стаття, опублікована у Frontiers in Neurology. Автори проаналізували, як два різні види електростимуляції впливають на окремі прояви хіміотерапевтично-індукованої периферичної нейропатії — стану, що часто супроводжується онімінням, поколюванням, болем, слабкістю та труднощами під час ходи або виконання побутових дій. У дослідження включили 51 пацієнта після хіміотерапії препаратами платини та/або таксанами. Протягом 8 тижнів вони отримували домашнє лікування одним із двох способів: або черезшкірною електронейростимуляцією, або високотоновою зовнішньою м’язовою стимуляцією. Процедури виконували по 30 хвилин на день щонайменше 5 днів на тиждень, а результати порівнювали з контрольною групою. Робота цікава тим, що автори не обмежилися загальним питанням, чи «працює електростимуляція взагалі», а показали більш важливу для клініциста річ: різні методи можуть по-різному впливати на різні симптоми. Високотонова зовнішня м’язова стимуляція була пов’язана з покращенням при поколюванні в кистях, онімінні в стопах, порушенні стояння і ходи через знижене відчуття опори, а також при труднощах ходи, пов’язаних зі звисанням стопи. Черезшкірна електронейростимуляція достовірно покращила труднощі відкривання пляшки або банки через слабкість кисті та показала тенденцію до зменшення болю в стопах. У контрольній групі таких змін не спостерігали. Цей висновок є важливим для практики. Один і той самий клас втручань не варто оцінювати шаблонно. Якщо симптоми, механізми порушення функції та клінічні потреби пацієнта різні, то і відповідь на втручання може бути різною. Саме така логіка ближча до персоналізованої та зрілої реабілітаційної медицини, ніж надто широкі узагальнення.Водночас не менш важливо уникати іншої крайності — автоматично сприймати будь-який апаратний метод як універсально ефективний. Автори самі досить чесно описують межі своєї роботи: вибірка була невеликою, контрольну групу набирали ретроспективно, а для окремих змін ще немає чітко встановлених порогів клінічної значущості. Саме тому вони обґрунтовано наголошують на потребі у більших і методологічно сильніших дослідженнях. І це не послаблює статтю, а навпаки підсилює її наукову добросовісність. Отже, коректніше говорити не «це доказово» або «це недоказово» в цілому, а значно точніше, для яких саме клінічних ситуацій уже є обнадійливі дані, де доказів поки недостатньо, а де вони справді відсутні. Для пацієнтів найкориснішими є не гучні оцінки, а фахівці, які вміють аналізувати, порівнювати, зважувати і приймати рішення на основі конкретних даних, а не на основі спрощених тез.Думаємо разом, уникаємо безапеляційності, перевіряємо факти, і цю публікацію також))@usprm_official #УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraineДжерело: https://www.frontiersin.org/journals/neurology/articles/10.3389/fneur.2026.1653161/full

Чи дають програми розвитку наукової кар’єри реальну перевагу в реабілітаційній науці?Нове ретроспективне когортне дослідження у American Journal of Physical Medicine & Rehabilitation проаналізувало, чи пов’язане проходження внутрішньої програми Career Development Award (CDA) у системі Veterans Health Administration із подальшим успіхом у здобутті merit-review фінансування серед науковців у сфері реабілітації. Дослідження охопило заявки 2020–2025 років у портфелі Rehabilitation Research, Development, and Translation. Що показали результати?У групі ранньої кар’єри попередня участь у CDA дала лише чисельно вищий, але не статистично значущий рівень успіху: 34.4% проти 25.0%; в adjusted analysis OR = 0.99. Тобто сигнал є, але переконливого статистичного підтвердження саме для early-career автори не отримали. У групі mid-career/senior investigators картина інша: наявність попереднього CDA була пов’язана зі статистично значущим підвищенням шансів на фінансування як загалом, так і при первинній подачі. Загальний успіх становив 30.0% проти 20.9%, а adjusted OR — 1.54. Якщо дивитися на всіх заявників разом, попередній CDA також асоціювався з кращими шансами отримати фінансування: 30.7% проти 21.2%, adjusted OR 1.54. Що ще важливо?Окремо дослідження показало дуже сильний ефект повторного подання заявки: перше і фінальне resubmission значно підвищували шанси на успіх у всіх групах. Інакше кажучи, наука з першого разу “заходить” не завжди — і це не катастрофа, а нормальна частина академічного процесу. Як це інтерпретувати?Автори самі обережні: це не доказ того, що саме CDA “чарівно створює” успіх. Можливі пояснення включають selection bias, роль сильного менторства, захищеного часу для розвитку, глибше занурення в інституційну систему, побудову наукових зв’язків і формування довгострокової дослідницької траєкторії. Чому це важливо для нас?Для української реабілітації це дуже практичний сигнал про те, що сильна наука не виростає лише з ентузіазму окремих людей. Вона частіше виростає там, де є:— менторство;— захищений час на дослідження;— інституційні програми розвитку молодих науковців;— культура повторного подання, а не культ “або виграв одразу, або ти слабкий”.Тобто інвестиція в career development — це не “академічна розкіш”, а елемент побудови зрілої реабілітаційної системи.Важливе обмеження:це дослідження стосується внутрішньої системи VA США, тому пряме перенесення висновків на інші країни або грантові системи було б перебільшенням. Але стратегічний урок виглядає цілком переконливо: розвиток дослідника — це не витрати “на красиву біографію”, а інвестиція в майбутню спроможність системи. @usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraineДжерело: https://journals.lww.com/ajpmr/abstract/9900/do_intramural_career_development_programs_provide.886.aspx

Біль у латеральному відділі ліктя не завжди закінчується діагнозом “латеральний епікондиліт”.Нове дослідження в American Journal of Physical Medicine & Rehabilitation показало, що у пацієнтів із резистентним латеральним епікондилітом синдром радіального каналу може співіснувати досить часто. У цій вибірці його підтвердили у 44% випадків за допомогою ультразвуково-контрольованої блокади заднього міжкісткового нерва, яку автори використали як референтний тест. Що важливо для клінічної практики лікаря ФРМ.Перше. Рутинне електрофізіологічне дослідження в цій роботі не виявило патології в жодного пацієнта. Це ще раз нагадує: нормальна електроміографія не виключає синдром радіального каналу, особливо якщо йдеться переважно про больовий фенотип без явного моторного дефіциту. Такий висновок узгоджується і з оглядовими джерелами, де підкреслюється, що для цього синдрому немає специфічних електродіагностичних ознак. Друге. Ультразвук виявився корисним, але не магічним. Площа поперечного перерізу заднього міжкісткового нерва на симптомному боці була більшою, ніж на безсимптомному. Водночас просте порівняння з пороговими значеннями не дало надійної відповідності з референтним тестом. Краще працювало порівняння з протилежним боком, але й тут узгодженість була лише незначною. Отже, ізольоване “число в мм²” саме по собі проблему не вирішує. Третє. Найбільш практичний сигнал із цієї роботи такий: у пацієнтів із “затяжним тенісним ліктем”, які не відповідають на стандартне лікування, потрібно ширше думати про диференційний діагноз. Якщо клініка не складається в просту картину тендинопатії, варто оцінювати можливе залучення заднього міжкісткового нерва, а не механічно повторювати одні й ті самі підходи. Автори також показали, що після блокади саме тест Козена мав найкращу відтворюваність у зменшенні болю серед клінічних проб. Професійний висновок для УТФРМ Резистентний латеральний біль у ділянці ліктя — це не діагноз, а клінічна задача. І вона потребує не шаблонного маршруту, а якісного клінічного мислення. Саме тут і проявляється роль лікаря ФРМ: не зводити проблему до одного ярлика, а зібрати максимум інформації про анатомію, функцію, біль, ультразвукові дані, результати електрофізіології, провокаційні тести і вже після цього приймати рішення щодо тактики.Стаття:https://journals.lww.com/ajpmr/fulltext/2026/04000/ultrasonographic_and_electrophysiologic_assessment.6.aspx @usprm_official#УТФРМ#USPRM#RehabHubUA#RehabTeamUA#PRMinUkraine

Шановні колеги!Здається, настав час знову зустрітися на Поділлі… як колись, тієї мальовничої теплої осені 2018 року, коли багато важливого для сучасної української реабілітації лише починалося.Тоді ми вчилися, знайомилися, дискутували, підтримували одне одного й разом формували професійну спільноту. Сьогодні маємо інший масштаб, інші виклики й значно більшу відповідальність. Але сенс залишається тим самим: разом ми можемо зробити більше.Запрошуємо фахівців реабілітаційної спільноти долучитися до Першого Ладижинського медичного форуму «Ре:Генерація: від гострого стану до відновлення».📍 22 травня 2026 року📍 Ладижин🌐 офлайн + онлайнЦе подія про безперервний шлях людини від гострого стану до відновлення, роль мультидисциплінарної команди, взаємодію лікарів, фахівців з реабілітації, медичних закладів, громад і партнерів.У програмі форуму:- здобутки доказової реабілітації- лекції та розбір клінічних кейсів- безцінні майстер-класи- медична та реабілітаційна виставка- сучасні підходи до лікування болю- професійний нетворкінг- сертифікація БПР відповідно до умов організаторівОсобливо важливо, що форум відбувається у незламному Ладижині — громаді, яка демонструє приклад розвитку сучасної медичної та реабілітаційної допомоги через партнерство місцевої влади, медичних закладів, університетської спільноти, бізнесу та громадського сектору.Поширюйте інформацію серед колег, для яких розвиток реабілітації в Україні — не формальність, а щоденна професійна справа.До зустрічі на Поділлі.Разом зробимо більше!🔗 Деталі та реєстрація:https://official.doctorthinking.org/regeneration@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

Шановна спільното лікарів ФРМ, хочемо поділитися посиланням від наших американських колегОфіційний ресурс VA/DoD Clinical Practice Guideline for the Management of Limb Amputation Rehabilitation:https://www.healthquality.va.gov/healthquality/guidelines/Rehab/amp/https://www.healthquality.va.gov/guidelines/Rehab/ULAПротезування — це не каталог для самостійного вибору пацієнтом, а частина клінічного реабілітаційного маршруту. Сучасні настанови розглядають допомогу після ампутації не як “видачу протеза”, а як безперервний процес: від доопераційного або раннього післяопераційного етапу до довготривалого супроводу. У ресурсі VA/DoD щодо ампутації верхньої кінцівки доступні повна настанова, короткий виклад, алгоритми для клініцистів і матеріали для пацієнтів. Для України тут є принциповий висновок. У VA/DoD настанові щодо ампутації нижньої кінцівки ампутаційну команду описано як таку, що працює під клінічним лідерством лікаря, орієнтується на пацієнта і діє трансдисциплінарно. До комплексного оцінювання входять попередня придатність до протезування, функціональні цілі, психосоціальні чинники, медичні фактори, а також потреби в обладнанні й адаптації середовища. В Україні також уже чинні стандарт і доказова клінічна настанова щодо реабілітаційної допомоги при ампутації кінцівки у дорослих та дітей, оприлюднені 11 грудня 2025 року. Роль лікаря ФРМ у цій системі не зводиться до направлення. Професійні джерела AAPM&R вказують, що перед призначенням протеза лікар ФРМ оцінює стан кукси, функцію збереженої кінцівки, стабільність суглобів, деформації, вагу, когнітивні та інші чинники, а також загальний функціональний стан пацієнта. Окремо підкреслюється важливість пояснення пацієнту і родині логіки, етапів і строків підготовки до протезування. Так само важливо не підміняти ролі команди. Протезисти-ортезисти є висококваліфікованими фахівцями, які оцінюють, проєктують і реалізують технічне рішення. Але відповідь на питання, який саме протез доцільний для конкретної людини, не може ґрунтуватися лише на переліку комплектуючих. Вона має спиратися на активність, потенціал, клінічний стан, функціональні цілі, ризики і прогноз. Саме тому пацієнт має право на поінформований вибір, але не повинен залишатися наодинці з технічним каталогом. Позиція УТФРМ тут має бути чіткою: ми за сильну команду і за повагу до ролі протезиста, фізичного терапевта та ерготерапевта. Але сильна команда не означає розмиту відповідальність. Саме лікар ФРМ має виконувати лідируючу клінічну роль: оцінювати функціонування, формувати реабілітаційний діагноз, визначати цілі, прогноз, ризики, медичну доцільність протезування та координувати команду навколо результату пацієнта. Це особливо важливо в арбітражних ситуаціях, коли потрібно розібратися, чому людина не може ефективно користуватися протезом: через сам протез, його налаштування, навчання, супутній біль чи інші клінічні чинники. Це вже не питання ринку. Це питання медичної відповідальності. Разом зробимо більше!@usprm_official#УТФРМ#USPRM#RehabHubUA#RehabTeamUA#PRMinUkraine