Офіційний канал УТФРМ

Чи дають програми розвитку наукової кар’єри реальну перевагу в реабілітаційній науці?Нове ретроспективне когортне дослідження у American Journal of Physical Medicine & Rehabilitation проаналізувало, чи пов’язане проходження внутрішньої програми Career Development Award (CDA) у системі Veterans Health Administration із подальшим успіхом у здобутті merit-review фінансування серед науковців у сфері реабілітації. Дослідження охопило заявки 2020–2025 років у портфелі Rehabilitation Research, Development, and Translation. Що показали результати?У групі ранньої кар’єри попередня участь у CDA дала лише чисельно вищий, але не статистично значущий рівень успіху: 34.4% проти 25.0%; в adjusted analysis OR = 0.99. Тобто сигнал є, але переконливого статистичного підтвердження саме для early-career автори не отримали. У групі mid-career/senior investigators картина інша: наявність попереднього CDA була пов’язана зі статистично значущим підвищенням шансів на фінансування як загалом, так і при первинній подачі. Загальний успіх становив 30.0% проти 20.9%, а adjusted OR — 1.54. Якщо дивитися на всіх заявників разом, попередній CDA також асоціювався з кращими шансами отримати фінансування: 30.7% проти 21.2%, adjusted OR 1.54. Що ще важливо?Окремо дослідження показало дуже сильний ефект повторного подання заявки: перше і фінальне resubmission значно підвищували шанси на успіх у всіх групах. Інакше кажучи, наука з першого разу “заходить” не завжди — і це не катастрофа, а нормальна частина академічного процесу. Як це інтерпретувати?Автори самі обережні: це не доказ того, що саме CDA “чарівно створює” успіх. Можливі пояснення включають selection bias, роль сильного менторства, захищеного часу для розвитку, глибше занурення в інституційну систему, побудову наукових зв’язків і формування довгострокової дослідницької траєкторії. Чому це важливо для нас?Для української реабілітації це дуже практичний сигнал про те, що сильна наука не виростає лише з ентузіазму окремих людей. Вона частіше виростає там, де є:— менторство;— захищений час на дослідження;— інституційні програми розвитку молодих науковців;— культура повторного подання, а не культ “або виграв одразу, або ти слабкий”.Тобто інвестиція в career development — це не “академічна розкіш”, а елемент побудови зрілої реабілітаційної системи.Важливе обмеження:це дослідження стосується внутрішньої системи VA США, тому пряме перенесення висновків на інші країни або грантові системи було б перебільшенням. Але стратегічний урок виглядає цілком переконливо: розвиток дослідника — це не витрати “на красиву біографію”, а інвестиція в майбутню спроможність системи. @usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraineДжерело: https://journals.lww.com/ajpmr/abstract/9900/do_intramural_career_development_programs_provide.886.aspx

Біль у латеральному відділі ліктя не завжди закінчується діагнозом “латеральний епікондиліт”.Нове дослідження в American Journal of Physical Medicine & Rehabilitation показало, що у пацієнтів із резистентним латеральним епікондилітом синдром радіального каналу може співіснувати досить часто. У цій вибірці його підтвердили у 44% випадків за допомогою ультразвуково-контрольованої блокади заднього міжкісткового нерва, яку автори використали як референтний тест. Що важливо для клінічної практики лікаря ФРМ.Перше. Рутинне електрофізіологічне дослідження в цій роботі не виявило патології в жодного пацієнта. Це ще раз нагадує: нормальна електроміографія не виключає синдром радіального каналу, особливо якщо йдеться переважно про больовий фенотип без явного моторного дефіциту. Такий висновок узгоджується і з оглядовими джерелами, де підкреслюється, що для цього синдрому немає специфічних електродіагностичних ознак. Друге. Ультразвук виявився корисним, але не магічним. Площа поперечного перерізу заднього міжкісткового нерва на симптомному боці була більшою, ніж на безсимптомному. Водночас просте порівняння з пороговими значеннями не дало надійної відповідності з референтним тестом. Краще працювало порівняння з протилежним боком, але й тут узгодженість була лише незначною. Отже, ізольоване “число в мм²” саме по собі проблему не вирішує. Третє. Найбільш практичний сигнал із цієї роботи такий: у пацієнтів із “затяжним тенісним ліктем”, які не відповідають на стандартне лікування, потрібно ширше думати про диференційний діагноз. Якщо клініка не складається в просту картину тендинопатії, варто оцінювати можливе залучення заднього міжкісткового нерва, а не механічно повторювати одні й ті самі підходи. Автори також показали, що після блокади саме тест Козена мав найкращу відтворюваність у зменшенні болю серед клінічних проб. Професійний висновок для УТФРМ Резистентний латеральний біль у ділянці ліктя — це не діагноз, а клінічна задача. І вона потребує не шаблонного маршруту, а якісного клінічного мислення. Саме тут і проявляється роль лікаря ФРМ: не зводити проблему до одного ярлика, а зібрати максимум інформації про анатомію, функцію, біль, ультразвукові дані, результати електрофізіології, провокаційні тести і вже після цього приймати рішення щодо тактики.Стаття:https://journals.lww.com/ajpmr/fulltext/2026/04000/ultrasonographic_and_electrophysiologic_assessment.6.aspx @usprm_official#УТФРМ#USPRM#RehabHubUA#RehabTeamUA#PRMinUkraine

Шановні колеги!Здається, настав час знову зустрітися на Поділлі… як колись, тієї мальовничої теплої осені 2018 року, коли багато важливого для сучасної української реабілітації лише починалося.Тоді ми вчилися, знайомилися, дискутували, підтримували одне одного й разом формували професійну спільноту. Сьогодні маємо інший масштаб, інші виклики й значно більшу відповідальність. Але сенс залишається тим самим: разом ми можемо зробити більше.Запрошуємо фахівців реабілітаційної спільноти долучитися до Першого Ладижинського медичного форуму «Ре:Генерація: від гострого стану до відновлення».📍 22 травня 2026 року📍 Ладижин🌐 офлайн + онлайнЦе подія про безперервний шлях людини від гострого стану до відновлення, роль мультидисциплінарної команди, взаємодію лікарів, фахівців з реабілітації, медичних закладів, громад і партнерів.У програмі форуму:- здобутки доказової реабілітації- лекції та розбір клінічних кейсів- безцінні майстер-класи- медична та реабілітаційна виставка- сучасні підходи до лікування болю- професійний нетворкінг- сертифікація БПР відповідно до умов організаторівОсобливо важливо, що форум відбувається у незламному Ладижині — громаді, яка демонструє приклад розвитку сучасної медичної та реабілітаційної допомоги через партнерство місцевої влади, медичних закладів, університетської спільноти, бізнесу та громадського сектору.Поширюйте інформацію серед колег, для яких розвиток реабілітації в Україні — не формальність, а щоденна професійна справа.До зустрічі на Поділлі.Разом зробимо більше!🔗 Деталі та реєстрація:https://official.doctorthinking.org/regeneration@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

Шановна спільното лікарів ФРМ, хочемо поділитися посиланням від наших американських колегОфіційний ресурс VA/DoD Clinical Practice Guideline for the Management of Limb Amputation Rehabilitation:https://www.healthquality.va.gov/healthquality/guidelines/Rehab/amp/https://www.healthquality.va.gov/guidelines/Rehab/ULAПротезування — це не каталог для самостійного вибору пацієнтом, а частина клінічного реабілітаційного маршруту. Сучасні настанови розглядають допомогу після ампутації не як “видачу протеза”, а як безперервний процес: від доопераційного або раннього післяопераційного етапу до довготривалого супроводу. У ресурсі VA/DoD щодо ампутації верхньої кінцівки доступні повна настанова, короткий виклад, алгоритми для клініцистів і матеріали для пацієнтів. Для України тут є принциповий висновок. У VA/DoD настанові щодо ампутації нижньої кінцівки ампутаційну команду описано як таку, що працює під клінічним лідерством лікаря, орієнтується на пацієнта і діє трансдисциплінарно. До комплексного оцінювання входять попередня придатність до протезування, функціональні цілі, психосоціальні чинники, медичні фактори, а також потреби в обладнанні й адаптації середовища. В Україні також уже чинні стандарт і доказова клінічна настанова щодо реабілітаційної допомоги при ампутації кінцівки у дорослих та дітей, оприлюднені 11 грудня 2025 року. Роль лікаря ФРМ у цій системі не зводиться до направлення. Професійні джерела AAPM&R вказують, що перед призначенням протеза лікар ФРМ оцінює стан кукси, функцію збереженої кінцівки, стабільність суглобів, деформації, вагу, когнітивні та інші чинники, а також загальний функціональний стан пацієнта. Окремо підкреслюється важливість пояснення пацієнту і родині логіки, етапів і строків підготовки до протезування. Так само важливо не підміняти ролі команди. Протезисти-ортезисти є висококваліфікованими фахівцями, які оцінюють, проєктують і реалізують технічне рішення. Але відповідь на питання, який саме протез доцільний для конкретної людини, не може ґрунтуватися лише на переліку комплектуючих. Вона має спиратися на активність, потенціал, клінічний стан, функціональні цілі, ризики і прогноз. Саме тому пацієнт має право на поінформований вибір, але не повинен залишатися наодинці з технічним каталогом. Позиція УТФРМ тут має бути чіткою: ми за сильну команду і за повагу до ролі протезиста, фізичного терапевта та ерготерапевта. Але сильна команда не означає розмиту відповідальність. Саме лікар ФРМ має виконувати лідируючу клінічну роль: оцінювати функціонування, формувати реабілітаційний діагноз, визначати цілі, прогноз, ризики, медичну доцільність протезування та координувати команду навколо результату пацієнта. Це особливо важливо в арбітражних ситуаціях, коли потрібно розібратися, чому людина не може ефективно користуватися протезом: через сам протез, його налаштування, навчання, супутній біль чи інші клінічні чинники. Це вже не питання ринку. Це питання медичної відповідальності. Разом зробимо більше!@usprm_official#УТФРМ#USPRM#RehabHubUA#RehabTeamUA#PRMinUkraine

🫀 Хронічний біль впливає на якість життя та збільшує серцево-судинний ризикУ Frontiers in Cardiovascular Medicine вийшов огляд, який варто прочитати лікарям ФРМ, кардіологам і всім, хто працює з хронічним болем. Його головна думка проста: хронічний біль — це не лише симптом і не лише локальна проблема. Він асоціюється з вищим ризиком серцево-судинних захворювань і гіршим прогнозом. Автори узагальнили епідеміологічні дані, патофізіологічні механізми та терапевтичні наслідки цього зв’язку. Один із ключових аргументів огляду — великі когортні спостереження. Зокрема, дані UK Biobank показали, що локалізований і особливо поширений хронічний біль асоціюється з вищим ризиком серцево-судинних подій, причому спостерігається дозозалежний зв’язок: що ширше поширений біль і що довше він триває, то вищий ризик. Огляд також посилається на дані про зв’язок поширеного болю з вищою серцево-судинною смертністю. Важливо: це асоціації, а не прямий доказ причинності, але сигнали достатньо серйозні, щоб перестати розглядати хронічний біль як “другорядну скаргу”. Огляд виділяє кілька головних шляхів: • симпатична гіперактивація і вегетативний дисбаланс; • хронічне нейроімунне запалення; • ендокринно-метаболічні зсуви, включно з інсулінорезистентністю та дисліпідемією; • вісь “серце-мозок”; • додатково — окремі медіатори, зокрема CGRP, substance P, BDNF.Тобто, хронічний біль може сприяти серцево-судинному ризику через системну дезорганізацію регуляції. Найцінніше в цій статті не те, що вона вкотре каже “біль шкідливий”. Це ми й так знали. Найцінніше — нагадування, що ведення пацієнта з хронічним болем має включати оцінку серцево-судинного ризику, а не обмежуватися шкалою болю й рецептом анальгетика. Пацієнт із тривалим болем, низькою фізичною активністю, поганим сном, тривогою, депресією, гіпертензією або метаболічними порушеннями — це пацієнт із потенційно підвищеним серцево-судинним ризиком. Огляд справедливо нагадує, що частина звичних знеболювальних стратегій сама по собі може збільшувати серцево-судинний ризик. Автори підкреслюють потенційні ризики деяких НПЗП і довготривалої опіоїдної терапії, тоді як нефармакологічні підходи, зокрема когнітивно-поведінкові втручання, фізичні вправи, нейромодуляційні методи, виглядають привабливішими в пацієнтів із супутнім серцево-судинним ризиком. Але тут важливо не спростити надмірно: це огляд, а не настанова, і він обговорює різноякісні джерела — від популяційних когорт до експериментальних моделей. Це не клінічна настанова і не систематичний огляд із кількісним метааналізом ефектів терапії. Автори називають свою роботу integrative review: вони зробили систематичний пошук, але фінальний продукт — саме інтегративний огляд, який поєднує епідеміологію, механізми і терапевтичні міркування. Тому стаття корисна як рамка мислення, але не як готовий алгоритм призначень. До того ж частина механістичних висновків спирається на тваринні моделі та непрямі дані. Отже, хронічний біль не "викликає серцево-судинні хвороби”, а асоціюється з вищим серцево-судинним ризиком, що повʼязано з біологічно правдоподібними механізмами. Для лікаря ФРМ тут меседж дуже практичний: хронічний біль потрібно розглядати в біопсихосоціальній і водночас кардіометаболічній рамці. Оцінка пацієнта має включати не лише тип болю, функціональні обмеження та психоемоційний стан, а й артеріальний тиск, фізичну активність, вагу, метаболічні фактори, сон, тривогу, депресію, супутні серцево-судинні захворювання та медикаменти. Іноді ми лікуємо біль, а разом з цим - профілактуємо інфаркт. Джерело:ihttps://www.frontiersin.org/journals/cardiovascular-medicine/articles/10.3389/fcvm.2025.1629145/full@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

🦴Системні проблеми реабілітації після перелому стегна в ДаніїУ JRehabMed опубліковано дуже практичне дослідження для тих, хто займається геріатричною та післятравматичною реабілітацією. Автори опитали 90 із 98 муніципалітетів Данії і проаналізували, як саме після виписки організована реабілітація літніх пацієнтів після перелому стегна, у тому числі з ознаками когнітивних порушень.До 40% усіх переломів стегна припадає на пацієнтів з когнітивними порушеннями або деменцією. Саме ця група часто має гірші функціональні результати, вищу смертність, менший доступ до повноцінної реабілітації. І от тут дослідження ставить дуже правильне запитання: чи справді система адаптує реабілітацію під таких пацієнтів?1. У більшості муніципалітетів саме фізичні терапевти були основними фахівцями, які вели постгоспітальну реабілітацію після перелому стегна — як у когнітивно збережених пацієнтів, так і в пацієнтів з ознаками когнітивних порушень.2. У більшості налаштувань реабілітація відбувалася 1–2 рази на тиждень, тривалістю 5–12 тижнів. У закладах цілодобового догляду та в будинках догляду заняття були коротшими, але частішими.3. Найчастіше повідомляли про функціональні завдання та навички, вправи з опором, тренування балансу.І хоча це добре узгоджується з сучасними клінічними рекомендаціями, але є нюанс: у багатьох муніципалітетах ці модальності частіше застосовувалися до пацієнтів без когнітивних порушень, ніж до пацієнтів з когнітивними труднощами.Найслабше місце системиЛише 4% муніципалітетів використовували стандартизоване когнітивне скринінг-тестування, тобто величезна група пацієнтів із потенційно іншим реабілітаційним профілем фактично не проходила системного виявлення когнітивних проблем. Лише 13% мали формальний опис програми саме для пацієнтів із когнітивними порушеннями, тобто інклюзія ніби є, але специфічної адаптації майже немає.Інструменти самооцінки застосовували рідко, пацієнт-орієнтовані шкали використовувалися мало, найчастіше Patient-Specific Functional Scale, Numeric Rating Scale, а когнітивні опитувальники або скринінги використовувалися рідко, за винятком певного використання MoCA у закладах цілодобового догляду.Натомість функціональні тести застосовували частіше, найпопулярнішими були 30-second sit-to-stand, Timed Up and Go, елемент балансу з SPPB, мануальне м’язове тестування 0–5. Тобто система краще “бачить” рух, ніж когніцію, і краще “вимірює виконання”, ніж суб’єктивний досвід пацієнта.Що це означає для лікаря ФРМЦе дуже знайома історія і далеко не лише для Данії. Система ніби формально працює, але фактично не дуже змінюючись під когнітивний профіль пацієнта. Проблема в тому, що пацієнт після перелому стегна з когнітивними порушеннями потребує також налагодження терапевтичного альянсу для якісної реабілітації, організації реабілітації таким чином, щоб дати пацієнту доступ до лікаря ФРМ не лише при наявності червоних прапорців, до простіших і повторюваних інструкцій, до іншої структури терапевтичної сесії, більшої ролі сім’ї або доглядальників, кращого контролю болю з урахуванням коморбідності та фармакологічного навантаження, більшої персоналізації середовища та комунікації.Автори фактично показали, що реабілітаційні послуги для пацієнтів після перелому стегна в Данії загалом є, але когнітивна вразливість поки що недостатньо враховується системно. І це дуже важливий меседж для всіх нас, бо якщо ми не оцінюємо когніцію, не адаптуємо програму і не модифікуємо підхід — ми ризикуємо створювати видимість рівності, а не реальну справедливу реабілітацію. Пацієнт із когнітивними порушеннями не повинен отримувати формально однакову послугу, він має отримувати реабілітацію, пристосовану до його когнітивних можливостей, з урахуванням здатності пацієнта зрозуміти, запам’ятати, повторити та перенести навичку в реальне життя.Джерело:https://medicaljournalssweden.se/jrm/article/view/44207/52929@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

🫁 Телереабілітація після COVIDНаступна публікація з Journal of Rehabilitation Medicine включила 12-місячне спостереження після рандомізованого дослідження легеневої телереабілітації у людей із респіраторними проявами post-acute sequelae of COVID, продемонстувавши, що через рік частина показників покращується, але вираженого функціонального відновлення не було. Порівнювали 4-тижневу легеневу телереабілітацію з групою звичайного ведення. Проаналізували 29 із 50 первинних учасників (58% вибірки). Усі результати на довгому проміжку аналізували вже разом однією групою, оскільки у первинному РКД між групами не було значущих відмінностей. Головною кінцевою точкою був 1-хвилинний тест сідання-вставання. Саме тут статистично значущого покращення не було: зміна становила +1,5 повторення з 95% ДІ від –1,3 до 4,2. Тобто формально пацієнти не продемонстрували переконливого прогресу за головним первинним критерієм. Але деякі вторинні показники все ж покращилися: • 5-repetition sit-to-stand test: –1,4 секунди; 95% ДІ –2,7 до –0,1 • COPD Assessment Test: –4,1 бала; 95% ДІ –6,8 до –1,4 • також покращилися окремі домени SF-36 і COVID-19 Yorkshire Rehabilitation Scale. Тобто пацієнти через рік виглядали дещо краще, ніж на старті, але відновлення було частковим і нерівномірним.Автори прямо наводять абсолютні значення, які добре “приземляють” оптимізм. Через 12 місяців середній результат 1-хвилинного тесту сідання-вставання був 24,3 повторення, тоді як орієнтовна нормативна величина для такого віку — близько 33. Для 5-разового тесту сідання-вставання середній результат був 11,0 с, тоді як нормативно очікувано приблизно 7,8 ± 2,8 с. Тобто навіть там, де статистика стала кращою, до нормального функціонального рівня більшість учасників не повернулася. Це дослідження не доводить, що телереабілітація “не працює”, воно показує, що частина пацієнтів має повільне природне або напівкероване відновлення протягом року, коротка 4-тижнева програма не забезпечила переконливої переваги за головним функціональним результатом, деякі симптоми і окремі функціональні показники покращуються, але цього недостатньо, щоб говорити про повне відновлення. Втім, з висновками треба бути обережними, через те, що є кілька серйозних обмежень. У 12-місячний аналіз увійшло лише 29 осіб, первинне РКД вже не показало різниці між телереабілітацією і контролем, на довгому проміжку всіх учасників об’єднали в одну групу, тому сказати, що саме дало покращення — час, втручання чи їхня комбінація — неможливо, частина контрольної групи після основного періоду перейшла до втручання, що ще більше ускладнює чисту інтерпретацію. Для клінічної реабілітації це дослідження дає дуже корисний сигнал: post-COVID-респіраторні наслідки можуть залишатися функціонально значущими навіть через рік. Отже, пацієнтів не варто заспокоювати фразою “ще трохи, і саме мине”. У багатьох воно частково минає, але не обов’язково достатньо. Для лікаря ФРМ це означає, що потрібен довший супровід, ніж 2–4 тижні, потрібні реалістичні цілі, а не лише надія на швидке повернення до норми, потрібна оцінка не лише симптомів, а й функціональної витривалості, активності вдома та участі в житті.І ще одна проста, але неприємно правдива думка: рік після COVID — це для частини пацієнтів хронічний стан, що потребує довготривалої реабілітації. Джерело:https://medicaljournalssweden.se/jrm/article/view/44828/53127@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

👨‍👩‍👧‍👦 Сімейне втручання після набутої травми мозку або спинного мозкуУ Journal of Rehabilitation Medicine опубліковано рандомізоване дослідження, яке заслуговує уваги лікарів ФРМ. Автори не лише перевірили клінічний ефект сімейного втручання після набутої травми мозку або травми спинного мозку, а й оцінили його вартість і ймовірну економічну доцільність. У дослідження включили 157 учасників: 73 осіб із травмою і 84 членів їхніх родин. Учасників залучали через 4 місяці – 2 роки після виписки зі спеціалізованого нейрореабілітаційного відділення. Інтервенція була у вигляді 8 щотижневих 90-хв. сесій, які проводили навчені нейропсихологи. Програма поєднувала психоосвіту, когнітивно-поведінкові підходи, елементи сімейної терапії із фокусом на комунікацію, емоційне регулювання, розв’язання проблем і сімейну згуртованість. Групою порівняння була психоосвітня група, яка отримала одну 2-годинну сесію. Було два головні питання: 1. Чи є предиктори кращої відповіді на втручання? Аналізували тип травми (набута травма мозку чи спинного мозку), час від отримання травми, формат проведення (очно чи онлайн), хто саме бере участь (сама людина з травмою чи член родини). 2. Чи є втручання економічно доцільним з позиції платника медичних послуг? Головний результатУсі 4 предиктори мали незначний або малий вплив на результат лікування. Інакше кажучи, це сімейне втручання виглядало приблизно однаково корисним при травмі мозку і при травмі спинного мозку, у більш ранні й пізніші терміни після травми, в очному й онлайн-форматі, як для самої людини з травмою, так і для члена її родини. Що з економікою?Додаткова вартість сімейного втручання порівняно з психоосвітою становила приблизно €798,16 на учасника/сім’ю. Але при цьому через 2 місяці додатковий виграш за Mental Component Summary становив 5,64 бала. Автори показали, що при готовності платити €300 за додаткову одиницю виграшу ймовірність того, що втручання є економічно доцільним, становила 99,8% для Mental Component Summary через 2 місяці, 97,2% для цього ж показника через 8 місяців. Для шкал тривоги і депресії ймовірність економічної доцільності для GAD-7 і PHQ-9 була нижчою на 2му місяці й зростала на 8-му.Це дослідження дуже добре лягає в сучасну логіку реабілітації:1. Реабілітація — це не лише пацієнт, адже після травми змінюється життя всієї родини.2. Сімейне втручання не виглядає “нішевим”. 3. Онлайн-формат — не обов’язково компроміс, автори не виявили, що дистанційне проведення погіршує результат, і прямо зазначають, що телереабілітаційний формат може навіть зменшувати витрати та покращувати доступність, особливо для сімей із віддалених регіонів. Стаття сильна, але не без слабких місць: • Розмір вибірки для пошуку предикторів відносно невеликий. • Предиктори аналізували окремо, а не як складні взаємодії між собою. • Економічний аналіз проводили лише на горизонті 8 місяців, без врахування інших соціальних наслідків (повернення до праці, навантаження на інші служби тощо). • Групою порівняння була активна психоосвітня група, тому реальний виграш у рутинній практиці може виглядати інакше. ВисновокЦе дослідження дає дуже корисний сигнал для реабілітаційної медицини: сімейне втручання після набутої травми мозку або спинного мозку має широкий потенціал застосування і є економічно доцільним, тому що психічне здоров’я сім’ї після тяжкої травми занадто дороге, щоб його ігнорувати.Джерело:https://medicaljournalssweden.se/jrm/article/view/44691@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

🧠 Після звільнення з в’язниці психічні розлади й залежності не закінчуютьсяНове популяційне дослідження з Шотландії показало: люди після звільнення з місць позбавлення волі значно частіше звертаються по допомогу з причин, пов’язаних із психічним здоров’ям і вживанням психоактивних речовин, ніж демографічно зіставні люди без недавнього ув’язнення. І різниця особливо велика не в планових службах, а в екстреній та невідкладній допомозі. Дослідники проаналізували дані 8313 людей, звільнених із будь-якої шотландської в’язниці у 2015 році, і порівняли їх із 41 213 особами із загальної популяції, підібраними у співвідношенні 1:5 за статтю, віком, поштовим індексом і рівнем депривації. Спостереження тривало 4 роки, із використанням національного зв’язування адміністративних даних про рецепти, амбулаторну, стаціонарну, психіатричну, невідкладну допомогу, а також даних про смертність. Що показали результатиПісля корекції на попередні звернення, коморбідність і час перебування в громаді, у людей після звільнення були значно вищі показники контактів практично з усіма видами допомоги.Найбільш вражаючі цифри стосувалися екстрених служб: • звернення до швидкої з причин, пов’язаних із психічним здоров’ям: aIRR 7,75; • зі вживанням психоактивних речовин: aIRR 7,58; • при поєднанні обох проблем: aIRR 8,28. Для відділень невідкладної допомоги: • психічне здоров’я: aIRR 4,88; • психоактивні речовини: aIRR 7,98. Навіть у “плановішому” сегменті різниця залишалась суттєвою: • позалікарняні призначення/рецепти:психічне здоров’я 1,80, психоактивні речовини 5,95, подвійний діагноз 5,33; • служби лікування залежностей: 7,13; • амбулаторні відвідування: 2,61; • психіатричні госпіталізації: від 3,62 до 10,74 залежно від типу проблем; • загальні/гострі госпіталізації: до 13,11 при подвійній патології. Що це означає на практиціЦе дослідження не просто про кримінальну юстицію. Воно про розрив безперервності допомоги. Люди після звільнення справді контактують із громадськими службами, але цього, очевидно, недостатньо, або ж допомога не доходить до тих, хто має найбільшу потребу. Якщо людина стабільно потрапляє в швидку, невідкладну допомогу чи психіатричний стаціонар, це часто означає, що раннє втручання або не спрацювало, або не сталося взагалі. Чому це важливо і для реабілітаційної медицини? Для лікаря ФРМ тут є дуже пряма паралель: реабілітація не працює без переходу між середовищами. Якщо після травми, інсульту, залежності, психічного розладу чи ув’язнення людина формально “виписана”, але фактично не включена в мережу підтримки, система отримує не відновлення, а відкладену кризу.Ця робота ще раз підкреслює значення: • безперервності допомоги при переході “установа - громада”; • міждисциплінарної взаємодії; • раннього виявлення подвійного діагнозу; • доступних, нестигматизуючих служб; • довготривалого супроводу, а не лише “критичних перших 2–4 тижнів”. ВисновокПісля звільнення з в’язниці психічне здоров’я і залежності стають не лише проблемою людини, а й тестом на зрілість системи охорони здоров’я. Коли екстрена допомога використовується в рази частіше, ніж у зіставної популяції, це не “особливість контингенту”. Це ознака того, що профілактика, перехідна підтримка і безперервність допомоги поки що не дотягують, а система, яка зустрічає людину лише в момент кризи, зазвичай платить більше — грошима, ресурсами і людськими життями. Джерело:https://bmjopen.bmj.com/content/16/2/e107586@usprm_official#УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine

У травні 2026 року у Львові відбудеться Українсько-американський курс з електронейроміографії. Курс пройде на базі Львівського обласного госпіталю ветеранів війн та репресованих ім. Юрія Липи у Винниках.https://emgschool.com/emg-training-course-2026/Для спільноти УТФРМ це важлива подія. І не вперше. Попередні курси вже показали свою реальну цінність для наших лікарів. Особливо важливо, що зараз ми виходимо вже на advanced-рівень саме для лікарів фізичної та реабілітаційної медицини. Це закономірний професійний розвиток: від базового опанування методу — до глибшого клінічного застосування.Щира подяка Оксані Сайко та команді американських колег за понад десятирічну підтримку української реабілітації, за високу освітню планку і за послідовний внесок у розвиток клінічної компетентності українських лікарів.Серед американських викладачів курсу: David R. Del Toro, Christopher L. White, Peter K. Connelly, Bharathi Swaminathan, Joseph Lagattuta, Charlotte Ball — фахівці з фізичної та реабілітаційної медицини, електродіагностики, нервово-м’язових захворювань, периферичної нервової системи та неврологічної реабілітації.Серед українських колег, залучених до цієї події: Валерія Соловйова, Юрій Пономаренко, Олександр Солонович.Окрема подяка партнерам, які підсилюють цей розвиток: ГО «Українське товариство фізичної та реабілітаційної медицини», Superhumans Center, EMGschool. Також висловлюємо повагу голові правління ГО «УТФРМ» — професору Олександру Владимирову.Для лікаря ФРМ електродіагностика — це не вузька додаткова навичка. Це частина клінічного мислення і важлива професійна компетенція, без якої неможливо якісно працювати з пацієнтами з ураженнями периферичної нервової системи, особливо в умовах травм війни.Професійна спільнота зростає тоді, коли ми вчимося у сильних колег, розвиваємо власний досвід і впроваджуємо його в щоденну практику.@usprm_official #УТФРМ #USPRM #RehabHubUA #RehabTeamUA #PRMinUkraine