STALKERUA

Пам'ятаєте, як на початку повномасштабної серед цивільних була популярна фраза: «Повернуться ветерани – наведуть порядок! Покажуть казнокрадам та депутатам!».А що виходить на практиці? Ось приклад:Ветерана в формі побила зграя тітуханів на очах у преси, поліцейських, чиновників та іншого мирного населення столиці!Поранений на війні, з титановою пластиною в руці, списаний, ветеран Олександр Громов повернувся до мирного життя. Він повернувся до своєї професії – журналіста (з десятилітнім досвідом). Отримав акредитацію на офіційний захід «Публічний звіт голови «Держлісагенства» Віктора Смаля» у модному столичному UNIT.City, а далі виявилося, що Громова просто вирішили не пускати. Без жодних пояснень. Олександр припускає, що через те, що він міг поставити незручні питання чиновнику.Рекомендую далі передивитися відео, щоб правильно сприймати текст. Скажу точно, що у Громова після війни лишилися сталеві нерви і точно відсутній хронічний ПТСР. Інший би точно якогось з тітуханів там і лишив стікати червоною рідиною. Продовжу. Акредитований журналіст та ветеран не зміг відвідати відкритий захід, бо його побила приватна охорона державного діяча, пошкодивши поранену руку ветерана та публічно його принизивши. На відео видного, як за цим спостерігають відвідувачі, фільмують побиття, але жодна мирна істота не заступилася за ветерана! Жодна!Бородатими молодиками на відео виявилися професійні бійці ММА, які заброньовані від війни в чернівецькій охоронній фірма «Тигр». Найбільш агресивним «тигром» був такий собі Руслан Кінах – він навіть намагався виступати на професійному рівні, але його швидко присадили на п'яту точку. Тому цей невдаха і опинився в охороні з рацією у вусі та дешевому костюму. На війну «тигри» бояться йти, але чомусь, поки, ще не бояться бити покалічених ветеранів-журналістів.Олександр Громов вже вийшов з лікарні і минулого тижня був учасником пресконференції в УНІАН, де озвучив обставини та причини нападу та таки задав публічно питання Віктору Смалю. Поки йде слідство, але вже можна озвучити, що нападників ідентифіковано, а охоронна фірма взагалі невідомо, яким чином і кого охороняла. Одне відомо точно, що жодним чином перешкоджати журналістській діяльності, перекривати вхід на публічний захід та калічити ветерана – вони права не мали і будуть за це відповідати. Окремо, ще будуть питання до самого голови «Держлісагенства» Смаля, який не міг не бачити це «дійство» і не бути дотичним.Від себе зазначу, що це небезпечний прецедент і тест для ветеранської спільноти на єдність. Буду слідкувати за слідством і повідомляти про його хід. «Тигри-тітушки» мають бути покарані, як і ті, хто нацькував цих тварин на ветерана.

Підписуючи крайні(останні?) рапорти у війську, я десь на добрі хвилин 40 зловив лютий флешбек.Згадав, як проходив повз пошматованих тіл наших воїнів, ще кілька хвилин тому вони йшли на штурм, а ось вже лежать у неприродних позах, розкидані на бруствері окопу в посадці. Чийсь батько, син, чоловік. Згадав і тих, з ким був особисто знайомий, тих, з ким дружив, тих, хто назавжди вкарбувався у спогади.Згадав незнайомого мені чоловіка, років 40. Під час відкату після невдалого штурму у 2022, у нас валив танк, я відчув німіння в правій частині тіла та перестав відчувати праву руку, спробував правою рукою дістати турнікет, а вона не слухалась, лівою натягнув його, хоч і не докрутив до кінця, за долю секунди. Ще не бачив розбитий осколками автомат, перебиті пальці, кров з вуха, я озирнувся назад. Він сидів на розбитій колоді, його ноги були розірвані на шмаття прямо біля паху, їх майже повністю відірвало оперенням снаряда, було видно м’язи. Рука теж була вся розірвана. Він глянув на всіх і протяжно крикнув і вимовив «допоможіть». Не встигли вивезти, витік. Згадав тіло Хоми і Аксьона в Іловайську, закривавлені білі простирадла, якими їх накрили у дворі хати на східних околицях міста, згадав Фіна, його блакитні блискучі очі, коли його виносили з околиць Іловайську і як він при смерті важко й глибоко дихав. Куля відрикошетила від краю пластини і буквально пройшла все тіло.Згадав усіх і згадав те тваринне відчуття, коли з тебе витікає життя разом з кров’ю.Згадав, як лежав поранений з гранатою біля грудей, з готовністю підірватись, чуючи голоси сєпарів, які в кількох десятках метрів добивали наших.У такі миті на рівні підсвідомості мозок шукає усі можливості вижити.Те бажання вижити, хто б що не казав, але абсолютна більшість людей у подібних ситуаціях думає про виживання, і лиш одиниці можуть, не дивлячись на те, що сталось, відкинути усі ці думки з голови, подумки пишаюсь і заздрю усім їм, хоч і сам після першої кулі в ногу, ще кульгаючи, не зважав на неї й далі робив все, що мусив.Я це усе пишу вам не для того, щоб задизморалити вас чи для того, щоб описати те, що бачив, адже десятки, якщо не сотні тисяч захисників з нашого боку бачили більше, ніж я, пережили ще складніші ситуації, ніж ті, у яких опинявся я, й внесли непомірно більший внесок, ніж я.Пишу я це для того, щоб ви кожну мить усвідомлювали, що поки ви читаєте цей пост, зараз стікає кров’ю солдат, будучи сам на позиції, десь мати плаче, бо отримала звістку про загибель сина, а десь дружина не знає, що відповісти малолітній донечці про батька, бо та постійно питає, коли він повернеться.Ніколи не забувайте і не знецінюйте ціну тих життів і тої крові, яку Нація пролила за волю України.Вона священна й безцінна, як і Україна.

УРЯД СВИРИДЕНКО ПРОСУВАЄ ОДНОСТАТЕВІ ПАРТНЕРСТВА: АНАЛІЗ ЛИСТА МІН’ЮСТУ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИЛист Міністерства юстиції до Верховної Ради щодо проєкту нового Цивільного кодексу (законопроєкт №14394) фактично фіксує політичний вектор нинішнього уряду Юлії Свириденко: впровадження правового визнання одностатевих партнерств. Як відомо, це є останнім кроком перед легалізацією так званих «одностатевих шлюбів» з правом на всиновлення дітей. При цьому, як випливає з аналізу пунктів 266 та 324 листа, йдеться не лише про «вдосконалення» законодавства, а про концептуальний перегляд самої концепції шлюбу і сім’ї в українському правовому полі. Урядовий лист на адресу парламенту підписала в.о. міністра юстиції Людмила Сугак. Уряд пропонує парламенту не просто вдосконалити проєкт Цивільного кодексу, а закласти в нього нову модель сімейного права, яка прямо суперечить Конституції, Сімейному кодексу і моральним засадам суспільства.Як вже було неодноразово наголошено профільними експертами, це складає загрозу національній безпеці, особливо в умовах катастрофічної демографічної ситуації, радикальної депопуляції і зовнішньої військової загрози.Детальний аналіз листа читайте на сайті.Підтримай нас — долучайся або зроби донат! Будемо вдячні за заряди для нашого каналу.Всі разом! – Підписатися

50% громадян, згідно з опитуванням Разумкова, впевнені, що заброньовані за різними схемами блогери, активісти та інші ухилянти не мають жодного права голосувати й обиратися на перших повоєнних виборах.Разом із громадським рухом «Чесна мобілізація» ми підтримуємо позицію співгромадян, адже саме для того, щоб була чесна мобілізація і на фронт йшли всі, незалежно від зв’язків та матеріального статусу, ми виступаємо з цією ініціативою. Виступаємо з ініціативою заборонити заброньованим за різними схемами блогерам, активістам, «офісникам» та іншим ухилянтам балотуватися в депутати всіх рівнів. Незалежно від того, коли саме будуть вибори, це треба визначити вже зараз: ховався від служби — не маєш права бути обраним навіть у сільраду.Країна не може будуватися на подвійних стандартах. Там, де одні сьогодні платять найвищу ціну — власним життям і здоров’ям, — інші не мають права спочатку порішати собі бронь, відсидітися, а потім претендувати на владу. Люди, які відмовляються захищати країну і лише паразитують на ній, не мають права вирішувати долю держави.Зараз уся країна спостерігає за ресторанними баталіями Шабуніна, якого в київських забігайлівках можна зустріти частіше, ніж за межами столиці. За поясненнями Мокрика, який у розпал війни прийшов оформляти інвалідність із радянською довідкою. За аргументацією Ніколова, який не може захищати державу, бо раптом став опікуном. За виправдовуванням 26-річного блогера Лачена, який не йде воювати, бо він «не гарматне м’ясо». За всім ниттям цих блогерів та «активістів», які тримають «ютюбний фронт»: «я опікун», «у мене родимки», «я не гарматне м’ясо», «кожен на своєму місці»… Також є питання і до окремих народних депутатів, які не відвідують роботу, отримують зарплату і мають бронь від армії, у той час як нація воює.Люди, які відмовилися захищати державу, не можуть претендувати на те, щоб захищати права українців у владі.Олексій Сталкер, рух «Чесна мобілізація»

Знаєте, чому в Україні з 2022 року не було жодного Маршу Слави на Покрову?Тому що:1. Більшість учасників і організацій зараз у війську. Багато хто загинув, решта воює або служить. Усі сили й ресурси націоналістичних організацій спрямовані на війну з ворогом, який хоче знищити саме поняття Україна і українців.2. Якби такий марш все ж провели, ворог неодмінно завдав би по ньому удару. Там було б безліч військових і ветеранів, а удар по націоналістах ідеально лягає в російську пропаганду.Але натомість феміністки можуть спокійно виходити. Чому?Тому що РФ не бачить у них загрози. Навпаки - вони вигідні ворогу, бо створюють додаткові точки конфронтації в суспільстві. Ба більше, у цьому середовищі зароджується небезпечна тенденція - частково знімати з РФ відповідальність за агресію.Все частіше звучить теза, що війна з РФ - це не агресія неадекватного путінського режиму, а «патріархальний конструкт». Мовляв, чоловіки воюють між собою, а страждають жінки.У цій логіці фактично знімається відповідальність із російського суспільства за війну. Хоча російські жінки також служать у ворожій армії, підтримують путінський режим, працюють на підприємствах ВПК, збирають ті самі шахеди і ракети.Але ні - війна це «патріархальний конструкт».Тому завдати удару по такому маршу для ворога - це фактично стріляти собі в коліно.Фемінізм огидний і чужий українській ідентичності. У нашому суспільстві до руйнування традиційної патріархальної родини більшовиками не було таких проблем із домашнім насиллям. Жінку поважали, у родині її шанували не менше за чоловіка.Проте після нав’язування українському суспільству більшовицьких ідей, однією з яких став фемінізм, жінка втратила той статус і ті привілеї, які мала раніше.Жінку змусили працювати на «благо побудови комунізму» - на лісоповалах, будівництвах. Жінок змушували піднімати цілину, замішувати бетон, виконувати важку фізичну роботу.Це фактично скасувало право жінки бути жінкою і перетворило її на «совєтського гражданіна», «строїтєля комунізму».Усе це породило подальші проблеми, вплинуло на демографію, спотворило образ чоловіка і жінки та привело до сплеску домашнього насилля. У суспільстві чоловік і жінка втратили свої традиційні ролі, між ними поставили знак =. У результаті конфлікти почали вирішуватися силовим способом, де фізично сильнішими зазвичай виявлялися чоловіки.Але чи хоче цього сама жінка? Чи справді вона хоче цієї емансипації?Чи, можливо, кращим для неї і для суспільства загалом є життя разом із чоловіком, за його спиною - у безпеці, любові й порозумінні. Жити, знаючи, що б не сталося - вона не залишиться сама. Що якщо хтось образить, чоловік стане на її захист. Бути одним цілим з родиною?Жити і не думати, чим нагодувати дітей, бо сім’ю забезпечує чоловік. Зберігати домашнє вогнище, виховувати дітей, розвиватися і не розриватися між роботою та домом.Феміністки вигідні лівим теоретикам, бо їхні ідеї - лише одна сходинка до побудови абстрактного суспільства.Але чи потрібні нам ці утопічні ідеї, які зрештою скасовують не тільки поняття «жінка» і «чоловік», замінюючи їх на «квір», а й поступово стирають саме поняття «людина».

Сьогодні відвідав міжнародний експертний круглий стіл «Корейський фронт. Як безпека на Корейському півострові впливає на Україну».Захід був організований за участі Лабораторії протидії дезінформації КНЕУ, Лабораторії кореєзнавчих студій Центру досліджень проблем громадянського суспільства та проекту «Корейські Хроніки».У своєму виступі звернув увагу на одну важливу річ, яку на Заході досі системно недооцінюють - ідеологічну мотивацію та накрутку солдат КНДР.Йдеться про жорстко ідеологізовану комуністичну державу з мілітаризованим суспільством, яке десятиліттями готують до війни. У такій системі влада здатна швидко конвертувати майже всі ресурси країни у військовий потенціал.Звернув увагу на показовий парадокс.Країна з населенням приблизно як у Малі і з ВВП приблизно як у одного міста рівня Риги змогла передати Росії боєприпасів майже стільки ж, а за деякими оцінками навіть більше, ніж Україна отримала від усього Заходу за роки повномасштабної війни.Це досить тривожний сигнал.Бо він показує не лише масштаб співпраці Москва - Пхеньян, а й те, що ідеологізовані тоталітарні системи здатні дуже швидко мобілізувати ресурси для війни, навіть маючи доволі скромну економіку.І цей фактор Україні та Заходу уцілому доведеться враховувати значно серйозніше. Бо поки на Заході часто недооцінюють цю історію, Пхеньян вже цілком прагматично і без зайвих розмов допомагає Москві вести війну.

Was Höcke meinte, ist natürlich NICHT, dass es Deutschland den Kampf nicht mehr wert ist. Wie kann man sowas bei ihm auch nur vermuten...Er meinte, dass, DIESE deutsche Regierung und Machtelite es nicht wert ist, für IHREN Krieg eine Kugel einzufangen - nicht mal einen Finger zu rühren.Um einen großen französischen Rechten zu paraphrasieren:"Um Deutschland heute zu lieben, muss man das hassen, was aus ihm geworden ist."Kleine Frage am Rande:Wenn die ukrainische Elite (die kritikwürdig genug ist) ihr Volk jahrzehntelang vor dem Krieg systematisch mit Fremden ersetzt, für Patriotismus eingesperrt und verfolgt, das Land verkauft, verraten, das nationale Erbe bespuckt und die Kinder und mit einem anti ukrainischen Schuldkult gequält hätte - wie viele Ukrainer, glaubt ihr, wären dann bereit zu kämpfen, ohne erst/zugleich einen völligen Systemwechsel zu fordern? Es ist ein gesunder Instinkt, dass die Mehrheit der Deutschen erkennt, dass es irre wäre, dieser Elite und diesem System Befugnis über Leib und Leben zu geben, dass "der Feind im eigenen Land steht", dass sich ihre Zukunft nicht an einer Front im Osten, sondern im Stadtbild und an den Landesgrenzen entscheidet.TLDR: Höcke hat, wiedermal, Recht.Und Remigration hat Priorität.

Чотири роки.Рівно чотири роки з початку повномасштабного вторгнення. Рівно чотири роки відтоді, як я долучився до сил спротиву України.Рівно чотири роки з моменту прийняття рішення - краще проживу один день людиною, аніж сто років кріпаком.Багато чого можна сьогодні сказати, ще більше хочеться сьогодні сказати - але немає сил. Вже виривалося, що ця війна забрала п'яту частину мого життя, але це не так. За цей час, у цих умовах, довелося багато чого переосмислити, адаптуватися, тверезо глянути на світ, позбутися самогубчих ілюзій. Відкрив для себе багатьох авторів, філософію, Бога. Познайомився з безліччю цікавих, далебі видатних (хоча про це ще не знають) людей. Якби не вона, цього всього би не сталося.Були й втрати. Надто багато втрат. Але найгірше з усього, що з кожним полеглим побратимом - вмирало щось у тобі, непомітно, мимоволі. Разом з ними гинула дотичність до світу. Співчуття. Туга за життям. Те, що раніше було цілою трагедією - перетворилося на буденність, дрібну подію, що вже не здатне зупинити навіть один день. Докори. Докори, що якби ти працював краще, більше, завзятіше, наполегливіше - всі би вцілили. Докори, що ти мусив його врятувати - але не зміг, і на всьому білому світі не знайдеться винуватішої людини. Докори, що на їх місці мав бути ти. Що не маєш права бути тут - серед інших живих людей. Що твоє місце там, у землі.Мені щастить на війні. Як щастило й до війни. Можливо, навіть побачу закінчення війни живим і без каліцтва. Постійно нагадую собі, яке я маю везіння - побачити прийдешній день, відчути своє тіло, не відчуваючи болю.Їх не треба згадувати лише цього дня, чи будь-якого іншого - їх ніколи не можна забувати. Не забувати: вони пожертвували найціннішим, що мали - власним життям. Віддали цінніше заради менш цінного - віддали себе заради когось. Заради всіх мертвих, живих і ненароджених.Коли починається війна, кличуть солдата і Бога. Коли закінчується, про Бога забувають, солдата судять.Так було завжди. І так буде знову.

Найбільш позорний день для української держави. Збройні Сили під командуванням Залужного виявились відірваними від реальності. Війська на ключовому напрямку – Південному – виявилися абсолютно не боєготові в час Ч. Це пов'язано з психічними та інтелектуальними обмеженнями Залужного, котрий вважав, що війна буде тривати навколо Донбасу, а на Півдні відбуваються відволікаючі дії. В спішці, сапери на напрямку підривали себе разом з мостами, поки Залужний сидів в стриптиз клубі, а угруповання в Маріуполі опинилося в котлі. Біль, агонія оточення та окупації – все це на руках цих деятєлєй з числа кадрових дегенералів.Міністерство Оборони під керівництвом некомпетентного дебіла Резнікова, котрого придуркуватий мегаломан як завжди поставив за особисту лояльність, панічно закликало цивільних стрибати з вилами під траки танків. Не оцінюючи коректно ризики, воно підбурювало істерію щодо ДРГ й почало неконтрольовану роздачу зброї, що призвело до хвилі атак на Сили Оборони в тилу в найважливіші дні. В Києві горіли колонни, розстрілювалися авто цивільних, вбивалися сім'ї з малолітніми дітьми через скакуасну паніку колишніх представників шоу-бізу, що дорвалися до кормушки.Героїчний день для українського народу. Сотні тисяч українських добровольців зробили цю війну вітчизняною. Віддані під керівництво дебілам, котрим задачі нарізали інші дебіли, вони рятували жопу цих дегенератів й майбутнє цієї держави. Й робили це, поки їх не вбили й не покалічили в м'ясних накатах на укріплені рубежі чи іншу ахінею, а багато хто продовжує робити на спільне благо й досі. Їх чин утримав нас в ті моменти, але використати його в повній мірі не змогли – жадібні до особистої слави шути олігархів саботували мобілізаційні дії до етапу, коли СОУ, що мали перемоги через перевагу в особовому складі, перетворились на горстку сточених батальйонів й армії дезертирів.Тепер тим, хто залишився, треба довести це до перемоги й звільнити з пекла окупації тих, хто цього чекає. Після цього вирішити головне питання: довічне, чи вища міра покарання?

Пукіш пояснювався — і наговорив на справуЄ моменти, коли людина в спробі відбілитися робить собі тільки гірше. От саме це, за матеріалом, і сталося з Богданом Пукішем. Коли його притиснули питаннями про участь у медведчуківському “Українському виборі”, він видав версію в стилі “та я ж не я”: мовляв, це було “спецзавдання СБУ”, він нібито зайшов у структуру Медведчука, щоб “розвалити її зсередини”, і діяв за узгодженням із тодішнім керівництвом СБУ в Івано-Франківській області.А тепер увага: ці слова — не просто балаканина для журналістів. Це або “байка для відмазки”, або реальний злив того, що взагалі не має звучати вголос. Саме тому, як пише видання, СБУ зареєструвала провадження № 22025000000001246 за ч. 1 ст. 328 ККУ — розголошення державної таємниці. І в тексті прямо підкреслюється логіка: правоохоронці з’ясовуватимуть, чи справді він співпрацював зі службою і чи “виказав” держтаємницю, бо є підстави вважати, що він міг просто вигадати цю історію, аби виправдатися за участь в антиукраїнській організації Медведчука.Щоб “легенда” виглядала бодай трохи правдоподібно, треба хоча б не плутатися в датах. А в матеріалі зазначено, що Пукіш сам не зміг чітко пригадати, коли була та “спецоперація” — називав то 2012-й, то 2014-й — і при цьому згаданий ним посадовець очолив управління СБУ в Івано-Франківській області вже у квітні 2015-го, тобто після озвучених періодів. Це виглядає як класичне “включив дурника”, коли запахло відповідальністю.І вся ця історія відбувається на фоні куди важчих звинувачень, наведених у статті: там йдеться, що постачальником неякісних деталей до мін було ПП “ВЕСТХІМ” (ЄДРПОУ 19394119), пов’язане з Пукішем, а сам він, за текстом, уникає покарання та чинить тиск на людей, які намагаються домогтися відповідальності. І не просто “тиск” — у матеріалі описано погрози адвокату: дзвінки з погрозами, спроби залякування, демонстрація обізнаності про його особисте життя; після цього поліція відкрила провадження № 12025105060000716 за ч. 1 ст. 397 ККУ (втручання в діяльність захисника).Тобто картина така: коли йдеться про відповідь за брак і схеми — включається “відмазка” про спецслужби. Коли люди пробують довести справу до закону — летять погрози. А паралельно правозахисники, як зазначено в матеріалі, заявляють про створення організованого злочинного угруповання, де фігурують підконтрольні структури, зокрема “ВЕСТХІМ” і “ПХЗ”, і про “кришування” з боку правоохоронців та високопосадовців.І от тепер ключове: Пукіш сам загнав себе в розвилку без нормального виходу. Бо “спецоперація СБУ” в медіа — це не геройство і не індульгенція. Це або брехня, або стаття. І в обох випадках питання вже не в тому, як він це пояснює. Питання в тому, хто і як довго дозволяв йому жити в режимі “мені можна”.