STALKERUA

Ця людина стала прикладом для мене, проте у мене кількісно і «якісно» менше поранень.Сер Адріан Картон де Віарт — легендарний британський офіцер, чиє життя більше схоже на пригодницький роман, ніж на реальність. Народився 5 травня 1880 року в аристократичній родині, він прославився як “невбиваний солдат” завдяки своїй неймовірній витривалості та незламному духу. Військову кар’єру розпочав під час англо-бурської війни (1899–1902), де отримав перше серйозне поранення — куля влучила в живіт і пах, але він вижив і повернувся до строю. Це стало лише початком його вражаючої історії зіткнень зі смертю.У Першій світовій війні де Віарт проявив себе як справжній герой, але плата була висока. У боях на Західному фронті він втратив ліве око — куля пробила череп, залишивши його з пов’язкою, яка стала його візитівкою. Пізніше, під час іншої битви, йому відірвало частину лівої руки гранатою. Він жартував, що хірурги “забрали її по шматочках”, але навіть це не зупинило його — він повернувся командувати батальйоном, тримаючи зброю однією рукою. Загалом його тіло носило сліди щонайменше 11 поранень: кулі в голову, шию, ноги, стегно, численні шрами від осколків. Солдати дивувалися, як він виживав, а сам де Віарт ставився до цього з гумором, кажучи, що “війна — це весело, якщо вміти грати за її правилами”.Під час Другої світової війни, вже у 60-річному віці, він не сидів склавши руки. Після авіакатастрофи його літак впав у море, і він потрапив у полон до італійців. Але де Віарт не здавався — прокопав тунель і втік, провівши тиждень на волі, поки його не впіймали знову. Ще одна авіакатастрофа, нові травми — і щоразу він повертався до життя з незмінною енергією. Його хоробрість принесла йому Хрест Вікторії та безліч інших нагород.На старості літ де Віарт здивував усіх ще раз — у 1951 році, у 71 рік, він одружився з Джоан Сазерленд, молодшою за нього на 23 роки. Джоан, розумна й енергійна жінка, стала його супутницею в останні роки. Подейкують, що вона додала йому сил і радості, адже навіть після всіх випробувань він зберігав любов до життя. Помер сер Адріан у 1963 році, у віці 83 років, залишивши по собі спадщину людини, яка сміялася в обличчя смерті та вчила інших не здаватися.

"Трудность понимания русского в том, что мы не осознаем тот факт, что он не европеец, а азиат, и поэтому мыслит хитро. Мы не можем понять русского больше, чем китайца или японца, и из того, что я видел, у меня нет особого желания понимать их, кроме как выяснить, сколько свинца или железа нужно, чтобы их убить. В дополнение к другим своим азиатским чертам, русский не уважает человеческую жизнь и является законченным сукиным сыном, варваром и хроническим пьяницей."(The difficulty in understanding the Russian is that we do not take cognizance of the fact that he is not a European, but an Asiatic, and therefore thinks deviously. We can no more understand a Russian than a Chinaman or a Japanese, and from what I have seen of them, I have no particular desire to understand them, except to ascertain how much lead or iron it takes to kill them. In addition to his other Asiatic characteristics, the Russian have no regard for human life and is an all out son of bitch, barbarian, and chronic drunk.)

«Ми ведемо війну з минулим, не за землю» Цитата в стилі «інтелектуальних висловів» одного мера.Ми ведемо війну за збереження існування нашого народу, нашої нації, ведемо її з одвічним ворогом, захищаємо Батьківщину. І наша Батьківщина — це земля. От саме ці всраті посадки і є наша Батьківщина.Фраза «земля не важлива» є шкідливою. Як після таких слів себе почувають ті, хто евакуювався з окупованих територій, хто родом з Донецьку, Бердянську, Каховки, Сімферополя і воює у лавах СОУ? А як до такого ставляться ті, хто, ризикуючи життям, перебуваючи в окупації закладають фугас під автівку окупантів або ж зливають нам дані про пересування ворожих військ?Бо це для мене Батьківщина асоціюється з сосновим лісом, кручами річки Случ. А для когось це терикону окупованого міста або побережжя Азовського Моря. І фраза: «території не важливі» нищить нас із середини.Путін, який розпочав війну, веде її не через «безпекові гарантії», «статус російської мови», міфічний «розбомблений Донбас» або заради «утримання при владі» — це все січка для лохів.Він веде війну, бо сам нав’язав собі убогу ідею про відродження СРСР. А СРСР у його розумінні — це в першу чергу територія, зафарбована червоним на мапі.Саме тому ворог кладе такі колосальні сили у спробах захопити ті нещасті села. І він буде вести війну доки не окупує усю Україну, бо територія для нього має першочергове значення, а люди не є носіями нічого цінного, навіть лояльні.Так, звісно, я погоджуюсь, що русифікація є частиною ворожої псевдокультурної експансії, проте захоплення територій є головною задачею, а не зрусифікувати населення.Ворог веде війну за території, даремно казати, що воно не важливі. PS: Іноді здається, що деяким людям краще не відкривати рота на глобальні теми, бо тоді ніхто не дізнається, що він дебіл.

День Добровольця.Рідний та надважливий для мене день, тож оголошую дві значущі події.⠀1. Врешті вийшов мій посттравматичний альбом "Кенсел".Все писалося під час повномасштабки, тому послухавши, можна й самому зловити ПТСР.Там трохи болю, трохи люті і шматками зʼявляється щастя.Там, мабуть, все, що я ніколи не відкрив би у дописах.Тож, зайве казати, що всі зусилля я поклав лише заради одного -підтримки нашого підрозділу “Нахтіґаль”.Який і пов'язує "Кенсел" з другою подією..⠀2. Ура! Фонд “5.56” сьогодні створив Патронатну службу "Нахтіґалю".Вона опікуватиметься нашими бійцями. Як діючими, так і тими, що вибули з строю.І під цю новину “5.56” спільно з друзями Соловейків роблять груповий zbірняк, шоб затаритись комплектухами до пташок нам на Донецький напрямок.Цього разу я беру на себе 150к.І закрити їх швидко - буде найкращим вітанням від тебе.⠀Вшанувати Добровольців в цей день просто усім, кому вони небайдужі:- слухай їх український продукт;- підтримай їх підрозділ рукою помочі.Я не забув:без вас ми - не ми!Памʼятай, будь ласка, і ти 🫂⠀🪖шолтис

💥Петен. Артиллерия. Проницательность военного гения.Знаменитый и одиозный для многих французский маршал Филипп Петен считал, что доминирующей силой на поле боя должна быть артиллерия. Именно концентрированный разрушительный огонь должен уничтожать и изматывать пехоту и кавалерию противника. Хотя до Петена военная доктрина Франции строилась на «атакующей силе», «французской ярости» и прочем «боевом духе». За счет чего французы истребили цвет своего офицерства в Первой мировой войне от чего не могут оправиться по сей день Настоящим звездным часом Петена и доказательством его право стала битва при Вердене. 21 февраля 1916 года немцы нанесли по французской оборонительной системе невиданный до тех пор артиллерийский удар. Французская артиллерия нанесла немцам тяжелые потери, истощила их резервы и подорвала боевой дух.Вывод прост. Моральный дух и прочие мотивации - это хорошо, но надо развивать артиллерию. За 106 лет многое изменилось, но огонь артиллерии по-прежнему убивает. А с учетом современной войны я бы сюда добавил БПЛА и его операторов. Война - это, конечно, красота, но эффективность и результат в конечном итоге все равно превыше всего. И всем тем махровым популистам, кто сегодня говорит о «козацком духе» как главной силой нашей войны стоило бы изучить французский опыт, почитать про Петена и понять, наконец, что все решает количество снарядов артиллерии и точность их попадания. Чтобы победить нужно мыслить рационально и вкладываться в артиллерию. И в освоение беспилотных ударных систем, если речь идет о нашем времени. Петен более века назад многое понимал и потому был так победоносен при Вердене. Но, увы, даже в 2024 году у нас это понимают не все.

Знати, — не означає мислити.Я завжди помічаю зверхнє ставлення ліво-лібералів до тих, хто має іншу думку. У їхньому середовищі прийнято вважати тупими всіх, хто думає інакше, ніж вони. Адекватна людина визначає розумові здібності іншої за трьома показниками: двома об’єктивними та одним оціночним. Перше — це здатність людини до раціонального та ірраціонального мислення. Друге — це ерудованість, тобто певний обсяг знань, якими людина оперує. Особливо якщо ці знання — чисті, з мінімальною викривленістю концепцій, гіпотез і суджень інших людей. Розумна людина має матеріал (інформацію, знання, досвід) і інструмент (мислення: ірраціональне, логічне) для роботи з цим матеріалом. Вона може поширювати знання через освіту, створювати продукти чи просто застосовувати їх у своєму житті. Третій, оціночний показник — це комунікаційні навички (риторика). Завдяки ним можна побачити розумну людину. Але далеко не завжди вона відкриє свій рівень інтелекту, і далеко не завжди ви зможете його правильно оцінити за її інформаційним відбитком. Я, маючи праві погляди, не вважаю всіх своїх політичних опонентів тупими. Так, серед них є відверті дегенерати, є люди, які вміють сприймати інформацію, але не здатні до мислення, а є й ті, хто справді вміє мислити та є розумним. Це нормально. Я вільний у своїх судженнях і можу вважати когось розумним, навіть якщо не погоджуюся з його поглядами, думками чи гіпотезами. У ліво-лібералів усе інакше. Значна маса цієї публіки не здатна до мислення, вони мають посередні розумові здібності. Вони можуть сприймати отриману ззовні інформацію, але їхнього мислення вистачає лише на поверхневий аналіз. Їм достатньо визначити, чи ця інформація відповідає їхній внутрішній естетиці і чи загалом виглядає логічно. А от на справжній аналіз, на прийняття некомфортної правди, на глибокий всебічний розбір, на зміну призми (точки зору) для створення іншої проекції та усвідомлення цілісної картини — на це в них просто немає ресурсу. І ось тут з’являється людина, яка знає більше або мислить інакше. І починається класичне: «Ви всі тупі, бо не знаєте того, що знаю я». При цьому їм не вистачає мислення, щоб усвідомити іншу правду чи хоча б спробувати її логічно розібрати, а не просто тупо заперечувати. Як і не вистачає гнучкості розуму. Адже інформація, отримана першочергово, сприймається як істина, а змінити свою позицію без навичок мислення просто неможливо. Вчіться мислити — і відкриєте цей світ по-Nовому.

Реакція на припинення грантових програм від США чітко і яскраво підсвітила вже давно очевидну проблему - несамостійність як української держави, яка безкінечно проводила "реформи" на вимогу грантодавців, так і значної частини "громадянського суспільства", до яких входять "незалежні" медіа та чисельні ГО, через які насаджувався ліволіберальний дискурс. Велика частина культурних проектів так само підписалась на роль міньйона демпартії, а тому розвиток українського контенту за останні роки, чим ми так пишаємося, набув одноманітності: найвідоміші канали, блоги, подкасти тощо обов'язково, залежно від своєї специфіки, мали містити позитивні наративи про фемінізм, ЛГБТ, екологію в її лівацькому трактуванні, мультикульутралізм. А тому весь цей "розвиток" великою мірою несе лише кількісний характер. Частина проектів перейшла на самозабезпечення через систему спонсорства, але саме гранти відігравали визначну роль у тому, аби ці проекти з'явились і набрали популярності.Багато хто справедливо переймається темою ветеранів та інших соціально захищених груп, добробут яких геть не входить у пріоритети держави. Але як зауважує частина коментаторів, подібні ініціативи мають усі шанси продовжувати отримувати фінансування, бо це конкретна робота з конкретною проблемою.Але зосередьмося на тому, що маємо сьогодні. Майже на третю річницю повномасштабного вторгнення ми найдужче відчуваємо свою слабкість і залежність. Ветеранські та соціальні програми - це в першу чергу потреба нашого суспільства (як і підвищення обороноздатності). Відсутність іноземної допомоги ще гостріше поставить питання того, куди йдуть податки і чим займаються профільні державні відомства. А медійний та культурний сегмент вийде у поле вільного ринку та конкуренції - цей факт частково допоможе відділити кукіль від пшениці, тобто визначити грамотно організовані самоокупні бізнес-проекти та дійсно ідейні платформи від тих, хто просто "освоював гроші".Такий собі етап "сепарації від батьків". Болючий, місцями страшний, тривожний, але необхідний для дорослішання. Але замість спокійного прийняття цього логічного розвитку подій, велика кількість українців б'є тривогу і звинувачує "батьків", що ті покинули розгодоване 33-річне дитинча на призволяще. Пам'ятаєте, як з 2022 року великі світові бренди одягу закрили свої магазини? Певний час була пустка, але вона швидко заповнилась українськими брендами. Тепер на банерах на вулиці і в метро рекламуються наші бренди, а дівчата хизуються покупками в брендованих пакетах, ніби це обновка від Lacoste. Українські бренди стали модними і повернення Zara та H&M було сприйнято доволі холодно. Подібне може статися і в громадській сфері. Відсутність іноземного фінансування вимагатиме тіснішої співпраці громадсього сектору з бізнесом, а це створить конкретні вимоги для держави, яка або включається і допомагає, або не заважає. Це формування відповідальності за власні проблеми та добробут, зародження республіки на противагу постсовковому грантово-корупційному бюрократизму. Так само можна говорити і про розвиток культури, який відбуватиметься через інститут меценацтва (завдяки якому українська культура другої половини ХІХ-початку ХХ ст. і розвивалась!). Звісно, приклад Пінчука наводить на погані думки, але присутність інших меценатів в дискурсі значно його послабила б.Загалом, мені просто хотілося поділитися своїми думками і вивести цю тему в інше русло, у позитивне і творче. Звісно, у найближчій перспективі це може спричинити нові проблеми, але стратегічно і з точки зору державотворення (бо це непорозуміння державою не назвеш) для мене однозначно велика перевага. І не тому, що велика кількість грантожерів випаде з дискурсу, а тому, що це може стати однією з цеглин до нашої трансформації. Тому для мене всі, хто сльозливо бідкається на цю ситуацію, просто не бажають досягати державної зрілості.

Тут пишуть, що «тупіковий» наступ на Херсон у 2022-му був пролобійований оточенням Байдена, а натомість нам у наказному тоні заборонили вже тоді йти на Мелітополь. Мовляв, «якщо Україна поверне Крим або створить для нього загрозу, то Путін використає ядерну зброю, і це буде ескалація». Якщо б наші все ж не послухалися, нам би обрізали допомогу. Нагадаю, тупіковий контрнаступ на Херсон призвів до виснаження кадрових бригад, значних втрат, скорочення ворогом активної лінії бойових зіткнень та посилення Запорізького напрямку. Якби замість Херсону у 2022-му ми атакували в бік Мелітополя, то могли б звільнити від росіян не лише південь України, а й перенести бойові дії до Криму. Херсон при цьому теж був би звільнений, а ворог на правобережжі або опинився б в оточенні, або тікав із серйозними втратами. Якщо це судження вірне (а логіка ніби є), то виходить, що в адміністрації Байдена сценарій розподілу України, який існував із 2021-го року й базувався на домовленостях із Путіним, не відкинули навіть після того, як ми фактично без західної допомоги зупинили вороже вторгнення навесні 2022-го. Цей сценарій, схоже, існував аж до останнього дня його президентства. Гірше Байдена був лиш Обама.

Портніков чорт.Головний меседж у цьому відео наступний: «Відчепіться, я старий, більш важливий у тилу, просуваю демократичні й толерантні цінності спільноти мультикультурних лгбт, а це більш небезпечно ніж окоп на ЛБЗ. І взагалі я не етнічний українець, але буду навчати вас як жити, як правильно рахувати гендери і вкажу вам на ваші проблеми, але воювати за вас не буду, ви взагалі чорнила повинні мені дякувати, за те, що я такий крутий чоловік за вас». Тобто жити в Україні, вказувати українцям як жити, то ок.Заробляти тут гроші, ок. Говорити за те, що етнічна приналежність не важлива і громадянська ідентичність важливіше, то теж ок, а як діло дійшло до справи, то виявляється, що національність все ж рішає.Це справжнє обличчя усієї цієї лицемірної лівацької публіки. Йому зараз 57. Мобвік у нас до 60-ти. Три роки тому, як розпочалось повномасштабка йому було 54, коли почалось АТО йому було 47. Цілком пристойний вік, щоб піти на фронт, скажу навіть більше якоюсь мірою це доволі звичний вік на цій війні. Висновок напрошується лиш один: Я думаю, що було б доцільно розвалити його толерантну кабіну і закрити це питання.

Пацани. Дубок 200. 2012. Бадьорий перемах на Шулявці. Цілий день накривонів. Концерт ДВМ. Щойно забили соліста Фродо прямо серед фанатів. Блядіна напилась і заявила на попередньому концерті «бони нахуй из зала».«Ты вибриваешь ирокез, идёшь по улице гулять».З піснею вриваємся вдесятьох у натовп. Саксофоніст Лесик-ПДсик як завжди намагається злитись з асфальтом. Справу зроблено. Алах погнув об громадне їбало Фродо офісні туфлі. Пора вшиватись. Забігаєм за ріг - нове свято. Лукʼянівка бухає. 10 на 10. Летять бутилки. Ступеньки. Ще не визначено хто кого. Частина в отключках. Бʼюсь з двома. Кричу помагайте блядь не вивожу. Найближче Дубок. Але зайнятий. Серед метушні він хазяйновито розшнуровує з прибитої шавки красовки, забирає трофей.Добили всіх. Мигалки, сирени. Знову сйобуєм через гаражі і забори. Біжим з Дубком разом. В руках 1 кросовок чи найк чи сайконі. Кажу Дубок, нахуя тобі 1 красовок))))))) Каже їбать я так довго його знімав, то вже не буду викидать)))))Веселий був козак. Завжди на хаха. Бувають тіпи з якими не ссикатно. А от йому не ссикатно було взагалі.Командир роти. Сам рубився на позиціях. Пройшов цей шлях до кінця. Від самого початку. До кінця. Спочивай.