Статистика telegram channel - @tima_petscherskaja

Аутизм і школа: як дітей із різними спектрами психологічних розладів підтримують у школі. Цього разу я перекладала на одній із зустрічей зі спеціалістом із допомоги дітям з акустичними спектрами. Буває два шляхи щодо виявлення проблеми: наприклад, аутизм не діагностувано, але є ознаки і дискомфорт, які не можна не помітити і другий, коли дитині спочатку ставлять діагноз, а згодом вона йде до школи. У першому випадку спочатку за дитиною спостерігає соцпедагог та класний керівник чи вчитель, який проводить більше часу з дитиною. Згодом на бесіду викликають батьків та психолога. Починається довгий процес встановлення діагнозу (педіатр, невролог, дитячий психіатр). Згодом, коли діагноз встановлено, зазвичай приходить консультант із допомоги дітям з акустичними спектрами, який пише план із полегшення навчального процесу для дитини. Це може бути, звісно, Schulbegleitung, у залежності від складності аутизму та супутніх діагнозів. Також дитина може розраховувати на інші умови, наприклад, писати контрольні та тести в окремому приміщенні, мати на виконання більше часу і так далі. Також вчителі отримують підказки, як краще мотивувати та хвалити дитину з аутизмом. У принципі, якщо дитина прийшла до школи вже з діагнастованим та підтвердженим аутизмом, то тут процес є складнішим. Не всі школи можуть прийняти дитину з діагнозом, багато залежить від Schulamt, Jugendamt та інших організацій, які првцюють разом із батьками і шкільним керівництвом, аби зробити шкільний процес комфортним для всіх його учасників. Наприклад, не усі Mittelschule можуть прийняти учня з аутизмом. Слід шукати ті заклади, де є інклюзія. Наприклад, у нашому містечку нема, але є у сусідніх. Насправді, на зустрічі мене вразило ставлення усіх сторін до проблеми: мета одна - допомогти, тому підказки спеціаліста були справді hilfreiche. Єдине що, на жаль, я не завжди була обізнана щодо медичної термінології у галузі аутизму та інших його спектрів, особливо абревіатури. Але знаєте, дуже допомагає перепитувати і просити пояснювати. Адже виявилося, що й не всі вчителі мають це знати, тому бесіда була корисною для усіх без виключень. Знову була вражена тим, як у школі ставляться до кожного учня. І знову ж, це заслуга небайдужих вчителів та керівництва, які дійсно роблять усе можливе для кожної дитини, особливо, коли є реальні проблеми. Усім гарних вихідних👍

Чому мене навчила Німеччина: досвід для "своїх". Чи помічали ви, що існує лише дві головні думки про Німеччину серед наших: перша - у тих, хто планує приїхати, але ще не був тут, адже "усе падає на голову з неба тут просто так: житло, їжа, одяг" і друга "нічого не можна, нам це не можна, ми не маємо права, це не для нас". Простий приклад, нещодавно поділилася своїм досвідом щодо курсів німецької з дозволом від BAMF і отримала купу насмішок і негативних коментарів у стилі "сама заплати", "навіщо тобі курси, якщо працюєш" чи "тобі взагалі не мали давати цей дозвіл, бо "нє положЄно". Я не хочу обговорювати ставлення між нашими, а воно, до речі, різне, але я нікого не засуджую і дуже часто виправдовую кожного, кого зустрічаю. Але не про це зараз. Так ось, повертаюся до основного питання, чому мене навчила Німеччина, а саме німці, яких мені пощастило не тільки зустріти, а ще й стати друзями. Німці не вивчають закони, як ми. Вони просто заповнюють Antrag і надсилають, знаючи, що якщо вони можуть розраховувати на щось, то робота того чи іншого Amt чи Berater з'ясувати, чи може пересічний мешканець Німеччини розраховувати на ту чи іншу допомогу, послугу, тощо. Тобто, коли інші думають, вагаються, німці беруть і роблять. Часто, отримавши відмову, пишуть Widerspruch. Саме такій поведінці я дуже швидко навчилася. Правда, спочатку я старанно вивчаю теорію, проте знати усе - неможливо. Інколи легше звернутися до фахівців і отримати обґрунтовану відповідь. Проте, як я помітила за ці майже три роки, бувають ситуації, коли і у фахівців нема відповіді. Так теж буває. Проте хочу донести провідну думку - краще зайвий раз запитати, бути почутим і отримати відповідь. Повірте, дуже важко у Німеччині отримати те, що ви не маєте отримувати. Проте, бувають і такі випадки, але як виключення. Тому раджу завжди вивчати питання, запитувати та діяти. А інші, хай говорять😜

Що радить BAMF тим, хто отримав дозвіл на курс Berufsprachkurs C1, але його скасували по всій Німеччині: Рубрика "Порадниця". Нагадаю, що з 1 січня 2025 року було скасовано формат курсів німецької мови Berufsprachkurs C1, який можна було відвідувати безкоштовно. Як людина, яка отримала дозвіл на цей курс у грудні 2024 року, я вирішила запитати у робітників BAMF, що ж робити далі тим, кому цей курс потрібен для розвитку кар'єри у Німеччині. Відповідь я отримала не одразу і зрозуміло чому: мій лист пересилали у різні відділи, адже як там і написано, ніхто не знав відповіді на питання. Але знайшовся спеціаліст, який надав цінні поради. Отже, топ-4 поради від BAMF, якщо вам потрібні курси Berufsprachkurs C1: 1. Очікувати до квітня-жовтня 2025, коли курси повернуть чи не повернуть. 2. Вчити німецьку самостійно, завдяки інтернету та додаткам (нічого, що більшості потрібні не тільки знання, а й сертифікат). 3. Знайти тандем-партнера і вчити німецьку з ним (неочікувано! Головне, щоб такий партнер видавав сертифікат). 4. Вчити німецьку за свій кошт чи переконати роботодавця оплатити хоча б деяку частину (про те, що при таких випадках ви можете отримати будь-який Pflicht, спеціаліст із BAMF промовчав). Отже, маю надію ці поради комусь із читачів допоможуть. Насправді, усі, хто в курсі ситуації, впевнені, що така зміна інтеграційної політики продиктована не тільки проблемою фінансового характеру, а й прийдешніми виборами. Хтось навіть має надію, що вибори, а точніше їхній результат, поліпшить ситуацію. Усім гарних вихідних 😉

Шляхи отримання мовних курсів без BAMF, якщо ви працюєте: як я знайшла курс Berufsprachkurs C1, хоча його більше не існує. Нарешті можу поділитися позитивною новиною стосовно курсу Berufsprachkurs C1, дозвіл на який я отримала від BAMF, але з 1 січня усі мовні школи скасували цей курс. Що можна зробити у такому випадку: звернутися до BAMF, звернутися до Agentur für Arbeit, звернутися до Arbeitgeber та спробувати знайти курс, який почався до 2025 року і вже йде, з проханням приєднати вас вже до діючого курсу. Я одразу написала листа до BAMF, відповідь ще не отримала. У Agentur für Arbeit сказали, що знають про цю ситуацію, але, на жаль, не знають, як її владнати. Одна порада - зачекати. При цьому бераторка була задоволена моїм рівнем мови і сказала, що я маю С1, я розсміялася і зазначила, що бюрократія має жити, а тому потрібен сертифікат. Вона розсміялася також. Так як у моєму плані нема часу на очікування, я пішла до роботодавця. У мене їх одразу два, тому шансів було більше. Цікаво, що перший роботодавець попросив надіслати Angebote, але такі фінансування курсів мало б свої наслідки у плані того, скільки треба працювати на цю організацію. Щодо другого роботодавця, то там також міг бути варіант Zuschuss. Тобто, якщо роботодавець зацікавлений вами, усе може бути. Але мені пощастило. Була одна зі шкіл, до якої я писала й питала щодо мого курсу, адже знала, що десь у грудні там розпочався саме Berufsprachkurs C1, проте мені відмовили. Через тиждень я написала листа із питанням, чи могли б мене приєднати до курсу, який розпочався, тоді я отримала іншу відповідь, мовляв, потрібно написати, чому я хочу на онлайн-курси в іншій землі. Я написала пояснення. Менеджер школи зв'язався із BAMF і отримав дозвіл на моє приєднання. Усього декілька днів, і я вже буду вчити німецьку далі у темпі, до якого звикла. З 8 до 16 робота, з 18-21.15 - курси. Тому висновок такий: навіть, якщо здається, що "все пропало", не потрібно здаватися, а потрібно діяти. P.s. Ілюстрація з улюбленої книги, адже інколи я почуваю себе Еллі у Смарагдовому місті🍀

Повне скасування курсів німецької Berufsprachkurs: нова інтеграційна політика у дії. П'ятниця принесла отакі нові знання: більше у мовних школах не викладають курси Berufsprachkurs C1. Про нову, більш жорстку інтеграційну політику Німеччині ми дізналися ще восени, проте йшлося про скорочення, а не про повне скасування. Нагадаю, що на початку грудня я отримала Teilnahmeberechtigung на Berufsprachkurs C1, його видали без питань і підозріло швидко. Цей дозвіл діє з грудня по березень. Лист прийшов десь у середині грудня, у ньому також було зазначено школи, де цей мій курс розпочався на початку грудня. Мені не відповідали, просили зачекати. Зараз я почала отримувати відповіді від усіх можливих шкіл про те, що цього курсу більш нема. Новин про те, коли їх повернуть чи запропонують альтернативу, також нема. Є лише плітки, що у травні буде запропоновано рішення. При цьому інтеграційні курси залишилися. Звісно, це дуже поганий сигнал про те, що з бюджетними коштами усе погано, що спеціалісти Німеччині не так вже й потрібні, як про це наголошував німецький уряд раніше. Між нами, на С1 йшли не ті, хто хотів якось відсидітися чи байдикувати, адже рівень мови вже інший, такий, що вимагав більших зусиль та чимало часу. Проте я можу зрозуміти і таке рішення: більшість отримувачів дозволу на такі курси вже працюють і легко можуть запропонувати керівництву оплатити курси чи зробити це самостійно. Це питання декількох тисяч євро, якщо йдеться про курси Allgemein, наприклад, у Goethe Institut. Проте підтримка від держави давала надію тим мігрантів, які ще у пошуку роботи, що вони будуть потрібні та зможуть підтвердити дипломи, професію тут, у Німеччині. Що буду робити я? Я написала листа до BAMF і збираюся на консультацію до Agentur für Arbeit. Вже після цих кроків, в залежності від відповіді, я буду вирішувати це питання з роботодавцем. Усім бажаю наснаги у вивченні німецької та інтеграції, не дивлячись на такі ось новини. Schönes Wochenende 🫶

Мрії та плани: різниця українського та німецького менталітетів. За ці роки трохи прийшло осяяння, у чому ж наша відмінність. Звісно, я ділюся лише своїм досвідом та поміченими фактами, тому не сприймайте мої судження суворо. Звичайна розмова про плани на наступний навчальний рік серед колег. По-перше, у Баварії усе дуже патріархально, тобто, модель, чоловік працює на повну, жінка - декілька годин - це норма. І я розумію, чому. Садочки до 14-16, школа до 16 максимум, а у п'ятницю взагалі до 13.30 і роби, що хочеш. Бабусі і дідусі не виконують таку роль, як у нас, є виключення, звісно, але. Коли колеги чують, що мені, наприклад, потрібно 40 годин на тиждень, їх це дивує і викликає якийсь стурбований погляд. Ну я і у Києві звикла мати декілька робіт, аби мені було комфортно у плані зайнятості та затребуваності. Більшість хочуть просто зберігати свою зайнятість і не менше, не більше, тому коли я просто розповідаю про свої плани на наступний рік, це багатьох дивує. Але є плани, а є мрії, які також можна досягнути, навіть в іншій країні. Тому, коли після обговорення планів, я плавно перейшла до довгострокових планів-мрій-роздумів, це вже здивувало багатьох. Це я про зміну освітнього вектора на журналістській, який можливий після вдосконалення німецької. Хоча скажу чесно, навіть зараз в мене вже є варіант і такий, проте зараз він трохи нереальним через необхідні життєві зміни, типу переїзд і так далі. Проте навіть такий варіант мені не здається чимось фантастичним. Але для німецького оточення такі прагнення є дуже сміливими, і навіть не у світлі мого міграційного фону. Адже тут модель життя трохи простіша, як на мене. Вчишься, працюєш, живеш. Хтось краще, хтось гірше, але ось живеш і задоволений тим, що маєш. Натомість згадую як в Україні це зазвичай було. Компанія, розмови, хтось збирається працювати на Google, хтось вже завтра купує Tesla, хтось інший їде в Гімалаї, а ось хлопчина збирається працювати на трьох роботах і трохи вночі, бо треба терміново здійснити мрію. А ось жінка працює у банку, бо це робота мрії, її амбіції важливі, а її чоловік вдома з трьома не тямить себе від щастя, ночами трохи підробляє, аби не втрачати навички. Я жодним чином не засуджую нікого, адже гармонійно виглядає і те, і те життя. Я просто інколи себе питаю, чи не сильно масштабно я мрію, чи не великі мої сподівання. Чи може просто зупинитися і жити? Але якщо не можеш так, то що тоді? Згадалося побажання моєї вчительки німецьких курсів: "У тебе все вийде, тебе просто кличе велике місто"😂Яка ваша думка з цього приводу: просто жити чи сміливо мріяти та йти до мети? Гарного четверга усім🌸

Як святкують ювілей директора у баварській школі: море квітів та сльози. Просто хочу поділитися цим досвідом, адже це був дійсно незвичайний день. Директорка школи, у якій я працюю, відзначала сьогодні ювілей. Усе було скромно, але дуже зворушливо. Напередодні батьків попросили, аби діти принесли по одній квітці. Уявіть, напередодні, усі квіткові відділи місцевих супермаркетів були порожні десь о 15 годині. На великій перерві усі вітали ювілярку: співали пісню Auf uns зі зміненими словами, та під час цього дарували по квітці. У підсумку зібралися чималі букети. Потім було камерне святкування у вчительській з аналогом нашої "Многая літа", фотографуванням та словами директорки про те, що це її останній день народження у школі перед пенсією. На цих словах вже було важко стримувати сльози. Також цього дня було скорочено уроки, аби усі запрошені вчителі встигли на святкування у ресторані. На такі великі святкування, зазвичай, прийнято збирати символічну суму та дарувати її у гарній вазі, із зазначенням, на що збирає людина, яка святкує. До речі, після запрошення на святкування, потрібно було обрати основну страву. Було чимало напоїв, але я вирішила спробувати нашу місцеву новинку - Essigschorle. Це було дуже typisch bayrisch :) Усі тепло та затишно спілкувалися, до речі, ніяких тостів чи ще чогось такого. Ювілярка підсідала до кожного столу, також на святі були найближчі родичі. А мені чомусь згадалося, як в Україні у столичній школі вчителька замовляла на день народження золото та килим🙈Здалося, що я з іншої планети. P.s. Хочу ще трохи розповісти про директорку. Знаєте, чим найтемніші часи, тим кращі люди зустрічаються на шляху. Так було і зі мною. Ми пережили разом найважливіші періоди мого життя і коли директорка пропонувала мені побути вдома, коли ставалися жахливі події у моєму житті, я просилася на роботу, бо так було легше і вона розуміла мене як ніхто. Я завжди буду їй вдячна, адже вона не така як всі. І це прекрасне ставлення до всіх. "Усі будуть почуті", - це про мою директорку.