thedudewhoreads

Начальнику (відповідальному за функціонування сайту Видавництва Жупанського)Сьогодні, 19 червня 2026 року, мною було здійснено спробу оформлення передзамовлення на книгу Девіда Фостера Воллеса «Нескінченний жарт» на офіційному сайті Видавництва Жупанського.Встановлено:Сайт Видавництва Жупанського не працює належним чином. Неможливо оформити передзамовлення. При спробі додати книгу до кошика / перейти до оформлення замовлення ресурс не реагує, видає помилку або взагалі не завантажується. Функціонал передзамовлення критичний для виконання мого наміру.У зв’язку з тим, що було порушено мої законні права споживача на своєчасне придбання видання та створено перешкоди у доступі до культурного продукту вимагаю:1. Негайно відновити стабільну роботу сайту Видавництва Жупанського.2. Забезпечити безперебійну роботу розділу передзамовлень, зокрема на книгу «Нескінченний жарт».3. До 18:00 сьогоднішнього дня (19 червня 2026 року) через відділення комунікацій видавництва доповісти про виконані заходи з усунення несправностей.4. У разі подальших збоїв — вжити заходів щодо притягнення винних осіб до відповідальності.Готовий до подальших дій після відновлення нормальної роботи ресурсу.19 червня 2026 Старший лейтенант ДІДИК В.С

«Минають дні. Минають ночі. Цивільних меншає. Військових більшає»Прочитав нову книжку Артема Чапая - «Т-щастя». Для мене це друга книжка Артема, першою була «Не народжені для війни», яка мені дуууже відгукнулася. Але якщо той текст був радше рефлексією над тим, як цивільна людина обирає шлях захисту Батьківщини у кризовий момент, то «Т-щастя» - це вже радше спроба не просто зафіксувати момент, а подивитися далі, додати метафоричний наратив, запакувати його у алюзивну форму. І це робить книжку не схожою на те, що я вже читав про війну. Можливо, це крок далі, певний проміжний момент творчості письменника, який став військовим. Це я не лише про Артема, а загалом про подібні тексти. Якщо «вчора» були рефлексії і осмислення, то «сьогодні» це синтез думок і досвіду, і запаковування цього у інші форми/стилі/жанри. Мені дуже цікаво, якими будуть тексти військових/письменників завтра.Про сюжет «Т-щастя» важко розповісти простими словами і без спойлерів. Читач буквально спостерігає за життям чоловіка на ім’я Віктор - і по клаптику вивчає, ким він є, і в якій реальності живе. На початку ви можете подумати, що це історія про те, як чоловік ховається від «людоловів» ТЦК, але чи це насправді так - побачите. Сюжет декілька разів круто вас розверне. Текст глибокий, метафоричний, особистий. Лінія з донькою це ❤️‍🩹. Технологія Trigger Happy (шолом віртуальної реальності) - це прекрасна фішка історії, навколо якої все будується. А ще текст болючий. Для сімей та військових, які долучилися до Сил оборони. Але це біль терапевтична, і вона може допомогти іншим відчути, що вони не самі.

Тре потрохи писати відгуки на прочитане, бо заборгував вам вже три книжки, а це для мене незвично 🤝Тому сьогодні пару слів про шосту книжку з циклу про «Відьмака» Анджея Сапковського - «Вежа Ластівки».Текст пройшов зі мною великий шлях - почав читати на Херсонщині, а закінчив у Кракові. Пишу відгук знову на Херсонщині - коло замкнулось!🔥 Що сказати, тут стався той випадок, який прагнуть вловити всі книголюби - від цієї історії важко було відірватися. Читав буквально тоді, коли видавалась вільна хвилина. Після службових справ, перед сном, в поїзді, після обіду, на прогулянці. Якби не купа справ, то прочитав би за 2-3 дні. Але вийшло, що розтягнув насолоду на тижні.Це книжка меншою мірою про Відьмака, і більшою про Цірі - Дитя Несподіванки, наслідницю Цінтри, дитя Старшої крові, відьмачку і як би сказали футбольні скаути «перспективну суперзірку». Звісно, весь кайф буде для тих, хто вже прочитав попередні частини, або бодай грав гру, але для мене це повноцінна історія, яку Сапковський виписав і подав геніально. Ми дізнаємося на початку, що відбулися певні події, і поступово флешбеками складаємо цей пазл. Персонажі потужні - другорядні часто прописані навіть краще за основних. Традиційно сіра мораль, але є і харизматичне зло, і харизматичне добро. Я люблю цю серію, люблю третю частину гри (принагідно вітаю фанатів з анонсом DLC!), і не люблю серіал. Ця історія для мене приклад того фентезі, яке б я хотів читати. До речі, дуже актуально - війна, імперія, повномасштабне вторгнення, шпигунство, інтриги, пропаганда і тд. Кайфонував. Докупив решту книжок з серії. На наступний день КСД анонсували нове видання, вихід історії в трьох томах, але штош))

Отже, пару днів тому прочитав «Метамодернізм. Між застарілою іронією та новою щирістю» Максима Нестелєєва. І це була гарна подорож у світ літератури, де захоплюєшся як теоретиками, про яких згадує Максим, так і роботою, яку він проробив, аби на кількох сотнях сторінок препарувати тему, зазначену в назві книжки.#прочитанеЩо воно таке той метамодернізм? Слово, яким можна умнічать? Новий викристалізуваний напрямок, який прийшов на заміну постмодернізму? Чи субстанція, яку розумні люди намагаються нащупати, але не вдається поки що? 👀Відповіді тут у кожному розділі. Декілька десятків теоретиків, які не просто робили свій внесок у спроби зрозуміти та відчути метамодернізм, але й пояснити це іншим. Наголошую - кожен окремий розділ тут про людей, які розповідали про метамодернізм, а не про письменників цього напрямку (як у «Лабіринтах…» того ж Нестелєєва). Тобто це велика праця, спроба усвідомити теорію, а не розповісти про творчість авторів цього напрямку.Читається з задоволенням, особливо якщо взяти ручку та стікери, адже багато таблиць, порівнянь, прикладів і тд, і все це хочеться виокремити, аби потім спокійно гуглити. Так, десь після першого десятка розділів темп провисає, бо починає здаватися, ніби читаєш по колу одне і те ж, але з іншого боку - якщо не поспішати і читати вдумливо, то картинка складається.Гарна книжка, корисно почитати тим, кого цікавить тема метамодернізму і хочеться для себе краще її зрозуміти. Класно, якщо маєте вже певну базу, і можете відрізнити модернізм від постмодернізму, це полегшить сприйняття. Ну і шо, читайте це, аби бути підготовленими до «Нескінченного жарту» Воллеса!P.S.🤌🏻 Ловіть деякі приклади метамодерної чутливості:Фільми: Вес Андерсон, Міранда Джулай, Спайк Джонз, Леос Каракс, Алехандро Гонсалес ІньяррітуМузика: Arcade Fire, Дональд Гловер, Білл Келлеген, Жанель Моне, Future IslandsТелешоу: «Парки та зони відпочинку», «Пуститися берега», «Кінь БоДжек», «Події минулого тижня з Джоном Олівером», «Баффі - переможниця вампірів»Романи: Девід Фостер Воллес, Зеді Сміт, Роберто БоланьоПоезія: Жасмін Дрім Вагнер, Софі КоллінзМультимедійний проєкт: «NewHive offerings» Мелісси БродерКартини: Олафур Еліассон, Пітер Дойґ, Морешін Аллагьярі, Ґвідо ван дер Верве​​​​​​​​​​​​​​​​

Щось я не мав ні часу, ні сил сідати за відгук на "Шлях королів" Брендона Сандерсона (та і мозок вважав, що перша рефлексія після прочитання зійде за відгук, але ніт), але все ж фоточки зробив, то і писати треба.Значить передісторія - як трушний любитель книжок, я дуже люблю великі книжки. І до Сандерсона приглядався давненько, бо все ж відсотків 20 від всього прочитаного у мене це фентезі. А тут так вийшло, що мені подарували 4 частини його "Хронік Буресвітла" (Таня, дякую!)! Пам'ятаю, як отримав посилку ще на офіцерських курсах командирів взводів влітку, і як офігів від того, які книжки гарні і великі 😍Так от, після того перша книжка серії їздить зі мною по всім напрямках, селах, і хатах, де наш підрозділ виконує задачі. На початку було важко читати, бо звикав до зони бойових дій і був період, коли читав лише військових (розповідав про це тут), а все решта здавалась мішурою, але чим довше служиш, тим більше хочеться відволікатись, аби не втратити зв'язок з цивільним життям. Тоді я й почав читати "Шлях королів" активніше.Про сюжет: події розгортаються у світі Рошар, жорсткому й незвичному континенті, де потужні бурі формують саме життя і цивілізацію. Історія паралельно слідкує за воїном-рабом Каладіном, князем і дядьком короля Далінаром, вченою Шаллан, вбивцею Сетом, і ще з десятком другорядних персонажів. Долі героїв поступово переплітаються, під кінець книжки починаються двіжухи, але на той момент я вже втрачав інтерес. Оця фішка з "розставленням фігур" на тисячу сторінок, коли нічого майже не відбувається, але вводяться все нові і нові персонажі - це не моє, особливо якщо я бачу, що це не виправдано. Але багатьом подобається.Відгуки, які мені траплялись, всі виключно позитивні. Оцінки на Goodreads - шалено високі. Акцентували про круту побудову сюжету, магію, правила всесвіту, персонажів, і тд. І читав я з великим авансом, хоча сам текст не змусив мене повірити в нього, як та ж "Гра престолів" чи моя улюблена сага про Відьмака. Я поговорив з авторитетним джерелом про це - з ШІ - і він сказав, що ну ти читай, а далі буда разйоб, "лавина Сандерсона" чи якось так. Я і читав, і по суті якби не мав завищених очікувань, то і сприймалося б простіше. Адже це хороше фентезі, з детальним світом, чорно-білими персонажами, без сірої моралі, все плюс мінус нормально. Але мені протягом тексту хотілось більшого, вау ефекту, якогось умовно "червоного весілля", встряски, бо блін - все просто йшло так, як ти і очікував. Так, десь небезпека, али ти розумієш, що персонаж виживе, і він виживає. Багато дій передбачувані, за рідким виключенням. Найгірше тут це діалоги та роздуми пресонажів - прості, пафосні, з пережовуванням на кшталт, коли відбувається щось значне, то хтось каже "Щось змінилось, відбулось щось велике". Ну якось дуже примітивно, камон 🤷‍♂️Так й таке. Дам книжку побратиму, сподіваюсь йому сподобається більше. Можливо згодом заради інтересу почну читати продовження, але точно не найближчим часом. А от серіал чекаю дуже, він якраз може бути афігєнним )

Ооо, оце прям від Літосвіти курс концентрованої насолоди - про 5 визначних книжок світового модернізму та постмодернізму, які читали, читають і ще читатимуть 🔥Богдана Романцова (яку можна слухати вічно, настільки цікаво вона проводить лекції, неодноразово слухав) розказуватиме цілих 10 годин про:- «Процес» Франца Кафки (буквально пару тижнів тому прочитав, ось відгук);- «Володаря перснів» Дж. Р. Р. Толкіна;- «Одержимість» А. С. Баєтт;- «Улісса» Джеймса Джойса;- «Вартових» Алана Мура.Ви дізнаєтеся про історичний та культурний контексти, у яких створювалися ці тексти, і розберетеся в тому, як (і чому) вони вплинули на формування канону та розвиток літературних жанрів. Прекрасна можливість у комфортному темпі прочитати книжки (які давно збиралися прочитати), розібрати та обговорити їх і викристалізувати формулу того, як працюють великі тексти зсередини.Зустрічі проходитимуть онлайн. Курс починається 31 березня і триватиме до 17 квітня (зустрічі двічі на тиждень - вівторок і пʼятниця). 10% від прибутку буде перераховано на потреби ЗСУ 🇺🇦Більше деталей та реєстрація тут.#партнерський_допис

Коротше, знали б ви як я вчора офігів. Перед сном зайшов з планшета на Netflix, і бачу в нещодавно доданих новий серіал…🔥 Про ГАРРІ ГОЛЕ! Один з моїх улюблених книжкових персонажів ever. А я навіть не чув і не підозрював, що знімається серіал!Якщо раптом ви не читали цю серію, то саме час зробити це. Автор - норвезький письменник Ю Несбьо. Суть серії така - є поліцейський Гаррі Голе, який має дуже багато внутрішніх демонів, найсильніший з яких це алкоголь. Кожна книжка це окрема детективна історія, але всі вони пов’язані між собою, тому можна читати окремо, але рекомендую все ж починати з першої. Кожна наступна книжка краща за попередню. Суміш детективу, драми, трилеру, і це прям цукерочка, бо сюжети та завʼязки космос.Я так розумію, в серіалі екранізували «Пентаграму» - одну з найцікавіших, там жорстка заруба між «хорошим» і «поганим»поліцейським, а на фоні працює маніяк. Та й таке. Запрошую до перегляду) Трейлер тут.Дуже потішно бачити, що цю книжкову серію взялись екранізувати. Сподіваюсь врахували всі помилки супер невдалої спроби екранізації «Сніговика» (певно, найвідоміша книжка про Гаррі Голе).

Цей день настав — відкладати нема куди — оголошую збір на нове авто для службових потреб нашого відділення, яке поступово збільшується 🫡Вже тривалий час користуємося однією автівкою, на яку ми з вашою допомогою ставили зимову гуму, ремонтували, і слава Богу з нею все плюс/мінус добре. Але відділення масштабується, нас стає більше, а специфіка служби така, що в будь-який момент ми повинні мати можливість дістатися до будь-якої точки 🚗А водія з авто в армії не видають )))Тому ми знайшли де купити і що купити. Лишилося питання оплати. Чим швидше зберемо, тим швидше буде машина, і тим впевненіше і спокійніше (наскільки це можливо в зоні бойових дій) ми почуватимемося. Зрозуміло, що ми закинемо й свої гроші, але критично важливим є буст від тих, хто спроможний допомогти.🤝 Потрібно щонайменше 200к гривень, аби взяти нормальне авто, яке б возило нас по розбитим (і не дуже) дорогам деокупованих н.п., на які ворог досі щоденно зазіхає і посилює тиск. Авто буде повністю закривати службові та спеціальні потреби нашого відділення.🫂 Це найбільший збір, який я робив, тому мушу просити про допомогу не лише донатами, а й поширеннями. Хто хотів би відкрити допоміжну банку — пишіть мені.Банка тут.Дякую! Служу українському народові!

Писати відгук на «Процес» Кафки важко. Це текст, який сприймаєш суто образами, емоціями і аж ніяк не через призму логіки та раціональності. Для мене це як авторське кіно на кшталт «Малголланд Драйв», де захват, страх і екзистенційне задоволення переплетені між собою.#прочитанеСюжет, певно, немає сенсу розповідати, всі приблизно знають, але в двох словах - як це буває у Кафки, прокидається зранку чоловік і розуміє, що життя його змінилося. Він звинувачений, на нього очікує правосуддя, і починається судовий процес. Читач (як і герой) не знає, що відбувається, в чому суть звинувачення, але потрібно прийняти правила гри і спостерігати, що буде далі 👀Найбільше вражає відчуття повної безпорадності людини перед системою, яка ніби існує за власними, незрозумілими законами. І на кожному кроці відбувається (і відчувається) щось дивне, абсурдне, але органічне в своїй викривленій внутрішній логіці.Класичний модернізм, невловимий, загадковий. Текст дійшов до нас всупереч (хоча тут є нюанси) волі автора і став справжнім надбанням. До кінця не зрозуміло, якою мала бути послідовність розділів, але перший і останній розставлені без сумніву вірно. Все, що між ними - це на вільну інтерпретацію читачів. А інтерпретувати є що. Кожен тут знайде щось своє: паралелі з життям, політикою, релігією тощо. В цьому і кайф подібних книжок.Зараз вже цікаво ретроспективно розуміти, на які з прочитаних раніше текстів повпливав «Процес», як-от на «Вернон Господь Літтл» Ді Бі Сі Пʼєра.Отримав масу задоволення, точно захочу купити гарне видання і перечитати, бо це взяв у бібліотеці. Такі книжки мають бути прикрасою бібліотеки 🫡

Чим привабила ця книжка, так це тим, що тут всього 80 сторінок, і що файна назва - «Прогулянки з собаками». Вирішив всліпу взяти почитати, адже не знав ні автора, ні що за жанр. #прочитанеВласне, розмір книжки вплинув на те, що я не дуже розчарувався, хоч і поставив 2 на Goodreads. Якби мусив читати це на пару сотень сторінок, то певно не дочитав би.Нічого такого, просто дуже сухий і скучний текст. Сама ідея робоча - літній письменник, який вийшов на прогулянку з собаками по римській Via Giulia, згадує про молодість, Рим 60-х, журналістські підробітки, кохання, друзів і тд. Я читав багато текстів з подібною формулою, і вона справді часто викликає хороші емоції та ностальгічний післясмак.Але не в цьому випадку. Просто дуже не цікаво написано, перераховування життєвих моментів, без глибини, без емоцій. До персонажа не відчуваєш нічого, ні позитиву, ні негативу. Радше виглядає як щоденник звичайної людини, яка порефлексувала над своїм життям, без претензійності, але і без письменницького хисту 🤷‍♂️Ну такоє. Пишуть, що в автора є ще один роман - «Останнє літо в місті» - і він дуже хороший. Не знаю, чи перевірятиму, але якщо захочте познайомитись з творчістю Калліґаріча, то може спробуйте з нього.