Писати відгук на «Процес» Кафки важко. Це текст, який сприймаєш суто образами, емоціями і аж ніяк не через призму логіки та раціональності. Для мене це як авторське кіно на кшталт «Малголланд Драйв», де захват, страх і екзистенційне задоволення переплетені між собою.#прочитанеСюжет, певно, немає сенсу розповідати, всі приблизно знають, але в двох словах - як це буває у Кафки, прокидається зранку чоловік і розуміє, що життя його змінилося. Він звинувачений, на нього очікує правосуддя, і починається судовий процес. Читач (як і герой) не знає, що відбувається, в чому суть звинувачення, але потрібно прийняти правила гри і спостерігати, що буде далі 👀Найбільше вражає відчуття повної безпорадності людини перед системою, яка ніби існує за власними, незрозумілими законами. І на кожному кроці відбувається (і відчувається) щось дивне, абсурдне, але органічне в своїй викривленій внутрішній логіці.Класичний модернізм, невловимий, загадковий. Текст дійшов до нас всупереч (хоча тут є нюанси) волі автора і став справжнім надбанням. До кінця не зрозуміло, якою мала бути послідовність розділів, але перший і останній розставлені без сумніву вірно. Все, що між ними - це на вільну інтерпретацію читачів. А інтерпретувати є що. Кожен тут знайде щось своє: паралелі з життям, політикою, релігією тощо. В цьому і кайф подібних книжок.Зараз вже цікаво ретроспективно розуміти, на які з прочитаних раніше текстів повпливав «Процес», як-от на «Вернон Господь Літтл» Ді Бі Сі Пʼєра.Отримав масу задоволення, точно захочу купити гарне видання і перечитати, бо це взяв у бібліотеці. Такі книжки мають бути прикрасою бібліотеки 🫡