Чергова книжка Дафни дю Мор’є — і чергові читання до ночі. Наскільки мені сподобалася «Ребекка», настільки ж я отримав задоволення від «Моя кузина Рейчел». Обидві історії такі, що справді важко відкласти книжку й лягти спати. Ба більше — справжній кайф читати якраз тоді, коли вже майже ніч, тиша, і можна добре відчути весь цей загадково-готичний вайб, прекрасний у своїй легкості.#прочитанеЩо ми маємо: великий маєток Ешлі на узбережжі Корнуоллу, в якому живуть Емброуз та його двоюрідний брат і за сумісництвом вихованець Філіп. Якось Емброуз їде до Італії й там зустрічає загадкову Рейчел, у яку закохується й одружується з нею. А потім починаються проблеми :)Наскрізне питання — хто така Рейчел насправді? У цьому вся інтрига. Дафна дуже майстерно веде читачів текстом, показуючи події очима Філіпа, а саспенс усе росте й росте (як і змінюється ставлення до персонажів). Це гарно виписаний текст, після фіналу якого хочеться повернутися до перших сторінок. Мені часом не вистачає таких історій, де ти отримуєш рівно те, чого й хотів, та ще й із надлишком. Тепер гляну екранізації )