Видавництво «Темпора»

«В якийсь момент йому набридло її придушувати, бо справді хотілося плотських втіх, а не трупа в машині. Та по-сучому поглядала на нього, почуваючись майже винуватою, і зрештою, наче вагаючись, зважилася покласти руку на його джинси.»Поки авторка цього каналу проживає чергове любовне розчарування, поговоримо про чоловічу еротичну прозу. Наприкінці лютого мала втіху модерувати розмову з компанією пречудових авторів збірки відвертих оповідань «Зимний». І маю декілька цікавих думок стосовно книжки і явища чоловічої еротичної прози вцілому.Мабуть, почати варто з того, що не всім письменникам важко писати еротику, точніше, якщо є тз (як було у випадку із «Зимним», то це справа техніки), але її мало у чоловічому виконанні, бо все ж мужчини надають перевагу візуальним мистецтвам, так би мовити🙂Відповідно, і аудиторія для таких книг - переважно жінки, хоча якщо брати «МУР» Андрія Любки, то неодноразово бачила історії, як вона «ходила по руках» у різних військових частинах👀Тепер про саму збірку. Якщо ви очікуєте чистої еротики і сексу - це не той варіант. Як мінімум тому, що під таким нібито легким жанром, кожен з авторів говорить про досить серйозні теми: самотність, взаємозалежні стосунки в родині, відносини військових на відстані, сурогатне материнство. І це круто, що такі питання проговорюються в чоловічій прозі і ми маємо цей погляд, і ще цікавіше спостерігати, як еротична проза стає простором, де чоловіки показують свої вразливі сторони. До речі, більшість авторів збірки - мають військовий досвід, або наразі є діючими військовими.І не можу не відзначити, що тексти дуже грамотно розставлені в книзі: від лайтових оповідань з невеличкими пікантними натяками, через дуже спайсі сцени Краюхіна, Матюші і Орача, до меланхолійного, спокійного і досить сумного тексту Поспєлова про самотність у космосі. Все як треба і як і має бути🤌Щодо крінжі - не хвилюйтеся «розкішниць» і «товкачів» тут немає, лексика напрочуд добре підібрана (мали про це теж цікаву дискусію на події). Загалом я задоволена цим читанням і, як і прогнозувалося, після цієї розмови почалося потепління❤️‍🔥😏P.S. Всім завдання на вечір від Владислава Івченка - подивитись фільм «Грецька смоківниця». Без пояснень, просто треба🌶️ог()лена культура

Отже, пару днів тому прочитав «Метамодернізм. Між застарілою іронією та новою щирістю» Максима Нестелєєва. І це була гарна подорож у світ літератури, де захоплюєшся як теоретиками, про яких згадує Максим, так і роботою, яку він проробив, аби на кількох сотнях сторінок препарувати тему, зазначену в назві книжки.#прочитанеЩо воно таке той метамодернізм? Слово, яким можна умнічать? Новий викристалізуваний напрямок, який прийшов на заміну постмодернізму? Чи субстанція, яку розумні люди намагаються нащупати, але не вдається поки що? 👀Відповіді тут у кожному розділі. Декілька десятків теоретиків, які не просто робили свій внесок у спроби зрозуміти та відчути метамодернізм, але й пояснити це іншим. Наголошую - кожен окремий розділ тут про людей, які розповідали про метамодернізм, а не про письменників цього напрямку (як у «Лабіринтах…» того ж Нестелєєва). Тобто це велика праця, спроба усвідомити теорію, а не розповісти про творчість авторів цього напрямку.Читається з задоволенням, особливо якщо взяти ручку та стікери, адже багато таблиць, порівнянь, прикладів і тд, і все це хочеться виокремити, аби потім спокійно гуглити. Так, десь після першого десятка розділів темп провисає, бо починає здаватися, ніби читаєш по колу одне і те ж, але з іншого боку - якщо не поспішати і читати вдумливо, то картинка складається.Гарна книжка, корисно почитати тим, кого цікавить тема метамодернізму і хочеться для себе краще її зрозуміти. Класно, якщо маєте вже певну базу, і можете відрізнити модернізм від постмодернізму, це полегшить сприйняття. Ну і шо, читайте це, аби бути підготовленими до «Нескінченного жарту» Воллеса!P.S.🤌🏻 Ловіть деякі приклади метамодерної чутливості:Фільми: Вес Андерсон, Міранда Джулай, Спайк Джонз, Леос Каракс, Алехандро Гонсалес ІньяррітуМузика: Arcade Fire, Дональд Гловер, Білл Келлеген, Жанель Моне, Future IslandsТелешоу: «Парки та зони відпочинку», «Пуститися берега», «Кінь БоДжек», «Події минулого тижня з Джоном Олівером», «Баффі - переможниця вампірів»Романи: Девід Фостер Воллес, Зеді Сміт, Роберто БоланьоПоезія: Жасмін Дрім Вагнер, Софі КоллінзМультимедійний проєкт: «NewHive offerings» Мелісси БродерКартини: Олафур Еліассон, Пітер Дойґ, Морешін Аллагьярі, Ґвідо ван дер Верве​​​​​​​​​​​​​​​​

Презентуємо вам нове двотомне видання «Історії України 1917–1923» Дмитра Дорошенка.Праця Дмитра Дорошенка демонструє вміння вченого майстерно та яскраво аналізувати історичний процес у державницькому аспекті, широке знання джерел і наукових студій різних авторів, критичне зіставлення розбіжних поглядів на український суспільно-політичний рух. Тому нове видання праці Дмитра Дорошенка дасть змогу краще зрозуміти події, які відбувалися століття тому, але справили безпосередній вплив на сучасний розвиток України.Нове видання двотомника Дмитра Дорошенка публікуємо зі збереженням стилістичних особливостей та правопису оригіналу, з мінімальними змінами орфографії. Були виправлені друкарські та деякі граматичні помилки. Ідентифікація та пояснення певних термінів, переклад іншомовних слів, довідки про історичні події, установи, періодичні видання тощо, згадані автором, подаємо в коментарях, розміщених наприкінці кожного тому за порядком їх першого вживання. До видання увійшли також тексти статей Тетяни Осташко про Дмитра Дорошенка й історію написання ним двотомника та Юрія Терещенка, присвячені Українській Центральній Раді й Гетьманату Павла Скоропадського.

Дякуємо В'ячеславу Левицькому за такий чудовий відгук на книжку «Шмуль і Марта» Анки Вознюк:"Мама прийшла забирати його із садочка і по-змовницьки сказала: – Я щось маю, – і витягнула із сумки вужа. Мертвого, очевидно, та від того не менш приголомшливого". Увесь роман Анки Вознюк "Шмуль і Марта" – про приголомшення й витягання змій: із сумочок, сердець, фантазій. Утім, найперше це вишукано розказана історія про оманливість, ба навіть марність літератури. Про те, що життя в нетрях текстів не додає автоматом ні самодостатності, ні кругозору. Про сучасного Доктора Серафікуса, який перетворюється на Зину Тихменєву. Одна з частин книжки невипадково називається так само, як альбом проєкту The Caretaker. У ньому електронна музика перемежовується з бальними мелодіями, і письменниця діє в тому ж дусі – оживлює семпли модерності. Особливо щастить експресіонізму: він ніби пробуджується із затяжної сплячки, загострюючи повсюдні недосконалості. Портрети? Глевка глина чи химерні мазки. Місто? У маршрутах самогубців і показних тріщинах на будинках. Внутрішній світ? У Шмуля – "спори справжнього предковічного зла", котрі набухають у чорнилі. Усе це змальовано зграбно й упевнено. Ще й із сюжетом-оксимороном в основі: найжорсткішу правдоподібність тут підкреслює нагромадження марень, а вічні мотиви напрочуд природно доповнює низка тригерних стереотипів. І з цілком чіткими, проте геть не обтяжливо-повчальними етичними меседжами. Навіть зі Львовом, угадуваним, хоча не названим прямо. На додачу – з дивакуватими Дубивичами (привіт, київський тексте!). Ось вона, екзистенційна драма й нічогенький жахливчик, які починаються, ніби легкий ромком. Або ж гротескна енциклопедія похмурості, між рядками якої прохоплюється світло. Словом, Видавництво «Темпора» подбало про черговий сильний прозовий дебют.Спробую розповідати про книжки, які зачепили, частіше.

Як це – дорослішати в епоху, коли світ тріщить по швах? Коли твій шлях пролягає від містичних хасидських дворів до барикад повстання?Запрошуємо на обговорення знакового роману Йосифа Опатошу «У польських лісах», виданого видавництвом «Темпора». У центрі сюжету – юний Мордхе, який залишає камерний світ рідного села, аби віднайти себе у вирі буремних 1860-х. Перед читачем постає шлях перетворення підлітка на зрілу особистість, здатну приймати доленосні рішення в часи великих історичних зламів.Спікерки зустрічі:- Тетяна Непипенко – перекладачка, літературознавиця, дослідниця їдишської літератури.- Ніка Чулаєвська – філологиня, головна редакторка видавництва «Темпора».Говоритимемо про:- світ їдишомовної літератури;- модерністську традицію Йосифа Опатошу;- виклики сучасних перекладів з їдишу;- способи наближення культурно далеких текстів до читача.Приходьте, щоб разом дослідити цей атмосферний роман виховання та відчути, як голоси минулого стають частиною нашого внутрішнього досвіду.Коли: 24 березня о 19:00Де: «Книгарня «Є», вул. Лисенка, 3 (Київ)Вхід вільнийОрганізатори події: видавництво «Темпора» спільно з «Книгарнею «Є»

☀️☀️«Вітер у голові» Олега Краюхіна - ковток літа посеред зимової слякоті. 📚 Пригоди велокур'єрів у Львові пахнуть теплом, сонцем, дитячою легкістю та ностальгією. Чомусь мене прям закинуло в підліткові роки та ранню юність.🦋 Я прям фізично відчувала ту незалежність та свободу, яка буває тільки в такому віці. Жива мова, зрозумілі сюжети, легкі нотки детективу та містики. 📗📙 Головний герой — львівський велокур'єр Максим, який веде звичайне життя «хлопця з вітром у голові». Щоб швидко заробити, він погоджується на медичний експеримент — тестування нової вакцини. Але щось іде не так: помилка під час процедури запускає ланцюжок божевільних подій. Життя Максима перетворюється на справжній квест, де змішалися кримінал, спецслужби, наркотики, дивні збіги та справжнє кохання.📚Це ідеальна книжка, щоб розслабитися, поринути в цікаву історію, надихатися сонячною юністю, ковтнути трошки драйву та пригод.А ще це книжка про дорослішання, але не "болісне, філософське, тяжке та сумне", а про органічне дорослішання хлопця, яке в часи моєї юності було досить популярним: "муткі, схеми, знайшов файну дівчину, подорослішав, женився".📖🧡Окрема зірочка за сленг та описи Львова - це пьорфект.Отже, мені сподобалось.⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ Ставлю 4.5 та щиро рекомендую усім, хто хоче розслабитись з книжкою та поринути в класну історію. #відгуки_Книжкової_Frau#українська_література #сучасна_проза#інтеграція

🔥Ох яка післямова Роксолани Свято, перекладачки «Еффі Бріст» Теодора Фонтане. Публікуємо уривок:«“Пані Боварі” німецької літератури». Це формулювання — мабуть, найпопулярніша характеристика роману «Еффі Бріст» Теодора Фонтане за сто тридцять років від часу створення роману (1895). І літературознавці, й видавці з різних країн знову і знову вдаються до цієї аналогії, щоб швидко і надійно навести приціл читацьких сподівань на потрібну епоху і проблематику, а ще для того, щоб полоскотати читацьке самолюбство фактом приємної упізнаваності. Для такого літературного порівняння і справді є певні підстави. Адже обидва романи написано в другій половині ХІХ століття і вони належать до реалістичного напряму в літературі (хоч і в його найширшому окресленні). Крім того, обидва твори написали автори-чоловіки, але в центрі обох — молода жінка і світ, принаймні частково побачений із її перспективи. І у Флобера, і у Фонтане героїня міцно затиснута в лещата провінційного середовища і шлюбу, який буквально ні в чому не виправдовує юних сподівань, стаючи врешті поштовхом для ключового конфлікту. І нарешті, центральна сюжетна аналогія — історія жіночого адюльтеру, який обертається трагедією. Адже, хоч би як автор симпатизував своїй героїні (а в обох випадках цьому є численні докази), у будь-якого «зухвальства» є межі, а тим паче коли ідеться про жінку в обставинах ХІХ століття. Тож сподіватися на щасливий фінал тут марно.…Утім, як і всі аналогії, ця, безумовно, теж хибує на частковість і неточність. Адже, крім найзагальнішої подібності сюжетного каркасу, твори Ґюстава Флобера і Теодора Фонтане насправді дуже різні. Відмінні й авторський стиль, і мотивація героїв, і почасти навіть проблематика. А ще, звісно, колорит: стримано прусський і закодований різноманітною символікою, зокрема християнською, у Фонтане і позірно вільніший (так і хочеться сказати: бо французький) у Флобера. Не кажучи про різні засоби для психологічного нюансування дій або думок персонажів і, нарешті, про опертя на відмінні літературні традиції. Фонтане цілком усвідомлено писав соціальний роман, й історія конкретної Еффі цікава йому не лише сама по собі (хоча й сама по собі теж — недарма в героїні був реальний прототип), а і як своєрідний лакмусовий папірець, який дає змогу увиразнити проблеми суспільства у конкретний історичний момент, для автора сучасний.»

Львівеrpool – Світлана ВасильченкоВажко не мати очікувань, коли в книжці мова про рідне місце сили, і про рідні місця загалом – які тебе виростили, випестили і допомогли частково сформулювати погляд на життя, всесвіт і всяке таке. Та всі ми різні, і навіть схожі місця не обіцяють однакового досвіду – скільки б ви з головною героїнею не ходили одними доріжками. Тим не менш – #топ_місяцяВидавництво ТемпораТри часові лінії: в одній героїня навчається в універі (рідна ДПІшечка, точніше – ДонеНТеУшечка), і зовсім не уявляє свого майбутнього. В другій – час турбулентності, зовсім незадовго до окупації Донецьку. І третя – де героїня приїжджає в уже плотно окуповане місто, і там живе… все ще не зовсім розуміючи, яким бачить своє майбутнє. І тільки красень Ліверпуль стоїть, і за всім спостерігає.Це був той випадок, де я не очікувала нічого іншого, окрім ніжної любові до книги – при тому, що хоч якось співвіднести свій досвід з досвідом ліричної героїні ніяк не могла. Можливо бо почала досліджувати Донецьк мало не з першого приїзду туди (я хоч і з області, але маршрутка від мого дому в Макіївці до центра Донецьку йшла 35 хвилин… серйозно, мені по Києву до улюбленого бару довше їхати міським наземним  транспортом!). І хоч і обійшла, здається, весь центр – але до самого відʼїзду могла випадково знайти для себе незвіданий дворик або просто цікаву місцину. Героїня же ж боїться вийти за межі своєї мушлі – і це стосується і людей, і локацій, і інтересів загалом. Тож головний конфлікт і крутився навколо того, чи вона взагалі зможе – але я на нього не відповім, самі читайте! 🙂Та в книзі мені було катастрофічно мало самого Ліверпуля. Хто не знає – це був здоровезний комплекс, в якому був фудкорт, готель і ресторан з найдовшою (чи – з другою по довжині в Європі, вже точно не пригадаю) барною стійкою, куди приїжджали абсолютно прекрасні гурти, виконавці і виконавиці – і де завжди була можливість поспілкуватись з людьми, що жили в моєму плейлісті. В книзі він наче завжди поруч як символ свободи – як і Львів, про який так багато думає головна героїня – але тільки на рівні згадок. (в книжці цього не було, та було в реальності – а потім його перетворили в місце, де тримали полонених. Ну ж бо не спаскудити прекрасне місце русня не могла)Але от де книга знайшла мій болючий нерв – так оце в описі третьої часової лінії. Справа в тому, що свого часу, на початку березня 2014 року, я зробила собі подарунок на честь прожитої чверті життя і переїхала в Харків. Тож, фактично, останніми спогадами про місто юності були хвилі жовто-синіх прапорів в центрі і фінальний паб-кроул (маршрутом Ізба читальня-Ґанджюбас-Орєшек-Кундербунт-і ота дивна харчевня на Мотелі, стилізована під американську закусочну, куди я приїжджала після возливань поїсти нормальної їжі, щоб не померти зранку)...так, я відволіклась. Я про те, що не бачила Донецьк у форматі псевдо-республіки (і дуже цьому рада), але хоч якесь уявлення про життя там змогла отримати – хоча б через очі і почуття ліричної героїні. Багато думала про Чистилище.Книга до якогось моменту здавалась мені дещо сумбурною – поки не зрозуміла, що такою вона і має бути. Бо мова про тих, хто тепер і є дорослий – але усвідомлення того приходить довго і болісно, і не завжди метчиться з цифрами у паспорті. Тому – лайк від мене, і щирі обійми авторці. Просто через спільну памʼять.

13 лютого 2026 року в історико-культурному комплексі «Запорозька Січ» Національного заповідника «Хортиця» відбулася презентація книги  «Творці історії» доктора історичних наук Олексія Сокирка та української художниці Ольги Глумчер.Видання презентували автор Олексій Сокирко та директорка видавництва «Темпора» Юлія Олійник.Провів захід доктор історичних наук Борис Черкас.У події взяли участь науковці та фахівці заповідника, а також представники громадських організацій ветеранів російсько-української війни «РАЗОМ.ЮА» та «PATRIOTS 1556».Книга «Творці історії» — це збірка портретів 65 видатних особистостей, які, на думку авторів, відіграли помітну роль у розвитку української історії та формуванні уявлень про Україну.Короткі біографічні есе розкривають характер та долі героїв, їхній внесок у розвиток українського суспільства від середньовіччя до модерності. Автори книги показують, як цінності, ідеї та інституції, створені цими людьми, вплинули на формування української ідентичності.Книга демонструє ціннісну тяглість української історії, тим самим розбиваючи, нав’язані ще радянською історичною наукою твердження, про її переривчатість, фрагментарність."Творці історії" підкреслюють, що наша історія —  це історія переможних людей. Наше минуле — не архів старовини, а джерело нашої сили. Завершуючи захід Борис Черкас наголосив на особливому значенні острова Хортиця, як символічного місця, пов’язаного з формуванням нашої ідентичності переможців.

Усі ми колись крадькома перемикали на «Тоніс» після десятої вечора... Настав час визнати, що ми виросли, але інтерес до заборонених тем нікуди не зник.Саме тому ми запускаємо Late Night Talks - проєкт про інтимне в літературі та культурі. Тільки замість екрана тут будуть живі емоції, а замість сценаріїв – відверті діалоги🔥Першій «Книгарні «Є» на Лисенка виповнилося 18 років. Ми вже повнолітні, а отже маємо право говорити про те, про що зазвичай мовчать між полицями вдень🌶️І перша зустріч присвячена темі, яка викликає чимало дискусій: «Чому чоловікам складно писати еротичну прозу?» Разом із авторами свіжої збірки відвертих оповідань «Зимний» (видавництво «Темпора») ми дослідимо межі чоловічої вразливості та сексуальності в літературі. Ведуча проєкту: Юлія Лебіга – івент-менеджерка «Книгарні «Є», яка знає всі літературні секрети😏Учасники події:• Владислав Івченко - письменник, журналіст, військовослужбовець• Олександр Бабінський - письменник, психолог, військовослужбовець.• Роман Буданов – письменник, сценарист, військовослужбовець.Late Night Talks – формат для тих, хто не боїться складних тем і чесних розмов. Щомісяця Юлія запрошує на відверту розмову діячів культури, аби поговорити про стосунки, тілесність та еротику в літературі, і не тільки. Запису подій не буде. Це розмова тут і зараз, на одну ніч😉Коли: 17 лютого о 19:00Де: «Книгарня «Є», вул. Лисенка, 3Вхід вільний