Чому гіперопікаюча модель є не здоровою моделю виховання Здорова модель виховання у родині передбачає не лише те, що дитина отримує безпеку, увагу, турботу та задовільняютьться її інші потреби, а й що вона по мірі дорослішання набуває відповідальності. Це необхідно для її подальшої сепарації - відокремлення від батьківської родини заради того аби у перспективі створити власну.Коли ж батьки гіперопікають дитину, вони не дають їй набути необхідної відповідальності, а з нею і досвіду, який потрібен для формування внутрішньої опори. Таким чином виростаючи дитина дуже сумнівається чи зможе вона жити самостійно.Тому нерідко у таких родинах діти фізично пізно сепаруються, а емоційно можуть бути несепаровані і все життя, що має певні наслідки:• труднощі з відстоюванням особистих кордонів;• нерозуміння власних бажань;• страх прийняти самостійне рішення;• проблеми з самооцінкою та самоцінністю;• страх помилок та низка інших.Коли зачіпаю тему гіперопіки мені відгукується картинка, де мама-рослина так захищала дитину від всього, що вона виросла кволою та швидко завʼяла. Це як на мене дуже влучна метафора дії гіперопіки у реальному житті . Подібно до того як рослині необхідно зіштовхнутися з вітром, дощем та холодом, людині також потрібно пройти певні випробування аби стати сильною особистістю, і на жаль батьківська гіперопіка часто позбавляє цієї можливості. Власне тому це і токсична модель виходить #психотерапія #гіперопіка
«Я колись мріяла бути балериною, але не судилося. Тепер от доця на балет ходить»Про випадки, коли дитину не запитують хоче вона чогось чи ні, а просто через неї втілюють свої дитячі мрії . Це типовий приклад того як у житті проявляється нарцисичне продовження батьків. Коли дитина є не окремою особистістю, а інструментом, за допомогою якого батьки втілюють свої мрії або ж задовольняють власні амбіції. При цьому що відчуває дитина не важливо, адже при нарцисичному продовженні батьки несвідомо сприймають її як частину себе: тут дитина як функція, яка не має права на власну думку та почуття.Такі люди виростають з відчуттям, що вони не знають власних бажань та і власне себе: у такому середовищі мало шансів зрозуміти хто ти і чого тобі хочеться. Тому у дорослому віці їх чекає довгий шлях пізнання себе та знайомство зі своїми бажаннями та страхами, сильними та слабкими сторонами і всім тим, чим ми описуємо поняття «особистість». Це не просто, але зрештою дозволяє почати сприймати себе як окрему особистість, а не інструмент для реалізації батьківських цілей.#психотерапія #дисфункційні_сімʼї
Дещо про дисфункційні сімʼїВсі дисфункційні сім’ї об’єднує те, що в такому середовищі у дитини не задовольняється базова потреба у безпеці. У такому родинному середовищі дитина не почувається безпечно, вона постійно перебуває у напрузі.В дорослому віці це призводить до тривожності та гіперболізації: коли навіть маленька проблема набуває величезних масштабів.Також незадоволення базової потреби у безпеці у дорослому віці безпосередньо впливає на те як людина будує стосунки, а точніше на її здатність будувати здорові взаємини. У такої людини можуть бути великі труднощі з довірою, а також уникаючий тип прив’язаності, для якого близькість сприймається як небезпека.Те, наскільки і яким чином були задоволені наші основні потреби, в дорослому віці впливає на дуже багато сфер. Тому, у терапії нерідко піднімається питання відчуття безпеки та як переконати свою психіку: без цього часто неможливо вирішити запит. І навіть без терапії: кожній людині, яка виросла у дисфункційній сім’ї, я рекомендую замислитися про ось цю базову потребу і як ви їі можете задовольнити.#психотерапія #дисфункційні_сімʼї
Чому ти намагаєшся прорахувати кожну реакцію людини? Це один з найчастіших проявів тривожності, причому як правило такої, що сформувалася внаслідок певного травматичного досвіду у дитинстві. Коли в силу певних причин дитина не відчувала себе безпечно поряд з батьками (найчастіше дисфункційні сімʼї) та змушена була вгадувати їх настрій, цю тривожність вона переносить і в доросле життя.Мозок автоматично запускає процес прорахування кожної можливої реакції, сценарію розвитку подій для того аби забезпечити потребу у безпеці. Тому що колись вона не в останню чергу залежала від того чи зумів ти вгадати який у мами настрій.Відповідно аби позбутися цієї схильності необхідно в першу чергу працювати з потребою у безпеці та автоматичними поведінковими патернами, які спрацьовують раніше, аніж ти встигнеш раціонально оцінити ситуацію. Так, для прикладу, можна щоразу себе запитувати:• чому я так відреагував?• як мені хотілося б реагувати у подібних ситуаціях?• чого я боюся?Чим частіше ми досліджуємо тривожність, тим краще можемо опанувати її. Адже дуже часто ми тривожимось не тому, що нам страшно, а тому що просто навчилися так реагувати на речі і конструктивний аналіз може допомогти навчитися реагувати - а отже з часом і почуватися інакше.#психотерапія #тривожність
Що відбувається з дитиною коли вона мама для своєї мами: про наслідки парентифікації у дорослому віці Коли у родині відбувається підміна ролей, і дитина починає відповідати за настрій батьків, їх емоційний стан тощо, це безумовно впливатиме на неї у дорослому віці. Адже у такому середовищі ми не можемо говорити про гармонійний розвиток та задоволення всіх потреб дитини.Як психотерапевт у своїй практиці найчастіше я бачу такі наслідки парентифікації:1. Відсутність розуміння своїх потреб та бажань, тому що про це ніхто ніколи не замислювався та не вчив прислухатися до себе.2. Проблеми з особистими кордонами, невміння сказати «ні», тому що у тебе ніколи не було такого права.3. Перфекціонізм та надмірна самокритика: ти ніколи не був таким як треба. Мама чи тато попри всі старання завжди знаходили у тобі недоліки, через що зараз ти дуже самокритичний.4. Схильність до тривожності та контролю: ти, як і в дитинстві, намагаєшся прорахувати кожну реакцію людини і вгадати з настроєм. Так ти несвідомо задовольняєш потреби у безпеці та прийнятті.У дорослому віці дітям емоційно незрілих батьків доводиться самостійно закривати ті дитячі потреби, які колись не могли закрити у родині. Це важко, але необхідно для того аби віднайти відповіді на хвилюючі запитання та почати жити так, як хочеться.#психотерапія #дисфункційні_сімʼї #саморозвиток
«Я не знаю чого я хочу»Труднощі з розумінням власних потреб та бажань — одна з найтиповіших проблем людей, які виросли у дисфункційних сім’ях.Адже для таких родин часто характерна парентифікація або ж коли діти стають дорослими: вони змалечку вчаться брати на себе відповідальність за настрій батьків і водночас не думати про себе - свої бажання та потреби. Через це у дорослому віці і виникає проблема з розумінням себе.Також дуже часто таким людям важко зрозуміти власні бажання тому, що дитинство у токсичному середовищі змусило їх думати лише про базові потреби. Тому у дорослому віці важко хотіти чогось більшого.Ці дві площини незнання себе обʼєднує одне почуття - почуття провини.Люди з дисфункційних сімей часто відчувають провину коли доводиться думати про власні бажання, тому що їм завжди це забороняли і за це соромили. І пройти через цей «барʼєр провини», діставшись до власних бажань й тим паче почати втілювати їх, дійсно дуже складно. Але, без цього почати розуміти себе та свої бажання дуже важко.Як можна працювати з відчуттям провини я вже описувала на каналі. Відповідні публікації можна знайти через пошук, а також записатися на особисту консультацію для роботи з цим почуттям (@olgamalakhova1).#дисфункційні_сімʼї #психотерапія
Типи дисфункційних сімей: друга частинаСьогодні продовжимо обговорювати тему дисфункційних сімей, розглянувши ще три поширені типи:1. Хаотична сім’я : родина, де через непередбачуваність батьків відсутні чіткі рамки та правила. Сьогодні щось дозволено - завтра це вже заборонено. Зараз мама хвалить, а через годину у неї може змінитися настрій й вона ігноруватиме дитину.У такій атмосфері діти відчувають себе небезпечно, адже вони ніколи не знають чого очікувати далі. Через це у дорослому віці важко будувати стосунки з людьми. Коли твоя психіка перебуває у режимі постійного очікування загрози, звісно важко буде побудувати здорові відносини.2. Емоційно холодні сім’ї: тут любов часто умовна. Дитину завжди люблять за щось і за що саме дитина має здогадатися сама, якщо хоче отримати увагу та тепло. Адже здебільшого батьки емоційно холодні.У такому родинному середовищі часто формується тривожний тип прив’язаності, коли людина готова жертвувати своїми потребами задля того аби бути поруч і часто «душить своєю любовʼю» партнера.3. Гіперопікаюча сімʼя, де замість здорової сепарації присутній надмірний контроль, через який не розвивається здатність до автономії та відповідальності. Через це дитина довго не може сепаруватися від батьків та почати жити своє життя.Дисфункційною вважається та родина, в якій порушені функції сім’ї: тобто те середовище, де дитина не може гармонійно розвиватися. Здорова сепарація - це також частина розвитку, тому якщо через надмірний контроль дитина не може відділитися від батьків, така родина теж вважається дисфункційною.Сьогодні ми розглянули ще три поширені типи, і тому у наступних дописах зможемо більш детально розібрати ті труднощі, які часто виникають як наслідок формування у дисфункційних сімʼях.#дисфункційні_сімʼї #психотерапія
Типи дисфункційних сімейНайчастіше зустрічаються такі:1. Адикційна : коли хтось з батьків або ж обоє мають залежність (алкогольну, наркотичну, лудоманія тощо). Виростаючи, діти з таких родин схильні будувати співзалежні стосунки, а також нерідко мають синдром рятівника.2. Конфліктна родина, де часто є скандали чи сварки, в яких нерідко бере участь і дитина. Через таку поведінку батьків у дорослому віці може виникнути страх проявлятися, а також страх конфліктів. Адже коли ти пам’ятаєш себе у конфліктах лише беззахисним, який не може ні на що вплинути, то природно що ти уникатимеш їх.3. Сім’ї з порушеними ролями, де зустрічається парентифікація - коли діти відчувають емоційну, а часом і фізичну відповідальність за батьків, таким чином ніби стаючи «мамою для своєї мами». Вони змалечку звикають до того, що їх потреби ігноруються, через що у дорослому віці часто не знають чого хочуть від життя і відчувають провину коли роблять те, чого хочеться.Ці 3 типи найпоширеніші, хоч далеко не єдині. Загалом виділяють близько 10 видів дисфункційних сімей (якщо ця тема цікава, можемо зачепити у наступних постах).Також варто зазначити, що в одній родині дуже часто поєднується кілька типів дисфункцій: коли батьки зловживають алкоголем, дитина апріорі є більш відповідальною, а отже вони міняються ролями. Відповідно для людей, які зростали у таких сім’ях, характерні всі конфлікти, які описувалися в обох типах, через що у дорослому віці може виникнути безліч проблем (які також можу описати у наступних постах).Тому, якщо тема дисфункційних сімей для вас актуальна, прошу відреагувати на допис🫶#психотерапія #дисфункційні_сімʼї
Діти і повномасштабне вторгнення 15 років тому коли ми чули гучний звук, думали що це грім. Сучасні діти найчастіше асоціюють гучні звуки з вибухами.Мурті та Лакшмінараяна ще 20 років тому проаналізувавши дослідження впливу війни на психічне здоров’я дітей (дослідження проводили проводилися в таких зонах збройного конфлікту як Афганістан, Балкани, Камбоджа, Чечня, Ірак, Ізраїль, Ліван, Палестина, Руанда, Шрі-Ланка, Сомалі та Уганда.), дійшли до висновку, що такий досвід має довготривалі наслідки для дитячої психіки.У дітей, які пережили/ проживають досвід війни найчастіше зустрічаються такі проблеми:• підвищена тривожність;• порушення сну;• проблеми зі спілкуванням;• регресії розвитку;• ПТСР.Також у дорослому віці частіше зустрічаються тривожні та депресивні розлади у порівнянні з тими дітьми, які не проживали такий досвід. Таким чином досвід проживання війни має в тому числі і довгострокові наслідки для дитячої психіки. Аби мінімізувати ці наслідки, дорослі мають забезпечити підтримку дитини у трьох площинах:1. Фізичну: наскільки можливо подбати про фізичну безпеку дитини, стабільну рутину, сон та харчування.2. Емоційну: обговорювати емоції, нормалізувати почуття страху, навчити технікам стабілізації.3. Психологічну: допомагати дитині опрацювати травматичний досвід. З цією метою можна звернутися до психолога, який працює у методі ігротерапії або арт терапії.І головне бути безпечним, стабільним та передбачуваним дорослим: це універсальний принцип, якого мають дотримуватися дорослі для гармонійного дитячого розвитку.#дитяча_психологія
«Напевно я знову зробив щось не так, тому що мама образилася»У психології є таке поняття як «нарцисична мати» - це жінка з нарцисичними рисами (або розладом), для якої власні потреби та бажання важливіші за емоційний стан дитини. Подібно до всіх людей з нарцисичними рисами, для таких матерів характерний:• брак емпатії коли мама не може зрозуміти почуття дитини;• прагнення бути у центрі уваги, вимагаючи постійного захоплення нею;• відсутність безумовної любові: такі батьки люблять за гарну поведінку та зручність, а не просто по факту;• маніпулятивність або ж постійні спроби викликати почуття провини у дитини.Однією з найчастіших форм покарання у нарцисичної мами є демонстративний ігнор: у відповідь на незадовільну на її думку поведінку дитини ( це важливо) мама часто вдається до відсторонення та ігнорування дитини. Дитина, яка залишилась один на один зі своїми почуттями, відчуває себе безпорадною та беззахисною і аби більше не відчувати себе таким чином, вона намагається заслужити любов мами. Тобто бути максимально зручною, намагатися передбачити настрій мами та реагувати на речі таким чином аби мама була задоволена.Так у дитини виникає відповідальність за мамині почуття.І тут ми повертаємося до моменту нелогічності. Як відомо, нарциси дуже часто ображаються на речі, на які ти обʼєктивно не міг повпливати, адже часто несвідомо використовують найближчих людей як контейнери для власних емоцій.Нарцисичні мами часто звинувачують дитину у тому, що абсолютно з нею не пов’язано і таким чином у дитини формується фонове відчуття провини та переконання, що з нею апріорі щось не так, що вона якась неправильна. Позбутися від цього відчуття та опрацювати дитячий досвід можна у терапії, де терапевт символічно стане «тією надійною мамою», яка може витримувати почуття та реагувати на них по-дорослому, а також створить безпечний простір, де можна бути собою.P.S. Записатися до мене на консультацію можна у телеграмі @olgamalakhova1#психотерапія
TGLIST.COM.UA
