Статистика telegram каналу - @rozpovid

Логотип телеграм спільноти - Розповідь пошепки: поезія, казки 2021-10-16

Розповідь пошепки: поезія, казки

Кількість підписників:
189
Фото:
87 
Відео:
 
Посилання:
113 
Категорія:
Блоги
Опис:
Вірші, фентезі, міські легенди, історії, що я чую їх. Всі тексти належать одному автору - Юлії Баткіліній
Join Channel

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Розповідь пошепки: поезія, казки
2022-08-11
Розповідь пошепки: поезія, казки
2022-08-04
Розповідь пошепки: поезія, казки
2022-05-24

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала Розповідь пошепки: поезія, казки - @rozpovid

Розповідь пошепки: поезія, казки

**
Світ тече, наче лава, яскраво горить, як ватра,
За горами встають міста, а іще - руїни.
Входять грози у степ вагомо і вайлувато,
Що, свої не усі насправді були своїми?
Що, болить, розумахо, твій неспокійний розум?
Замість серця оте зосталося – припікає…
Всі готуються до облоги і до морозу,
І до темряви, і до привидів на порозі,
До відсутності слова доброго і лікарень.
Світ не скоро запахне дощами і чебрецями,
А обійми не будуть радісні і колишні.
Той навіки уже не виконав обіцянок,
Ті повернуться, ненадовго і неутішні.
Незагоєні.
Не спокійні.
Невиліковні.
Вайлувата гроза.
Тривога.
Червона повня.

36
23-09-25 20:08
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

Мені здається, що я - старий цвинтар.
В якому мертві і портрети мертвих
на білій емалі, на чорному граніті,
Живі, усміхнені.
Мертві в глибину, в глибину, на поверхні мертві.
Цвинтар, де щодня ховають когось
в однострої.
Він так любив читати, покладіть із ним книжку.
Він так любив музику, покладіть йому сопілку.
Я так його кохаю,
Покладіть мене з ним.
Вирощував квіти, викладав фізику,
Ненавидів жовтий колір,
Мріяв злітати на Марс,
Поїхати в Антарктиду і сфоткатись,
Одружитися в липні,
Побудувати дім
З виноградом на всю південну стіну, з муралом на всю північну.
Я навіть не всіх їх знала,
Але я не певна, що цвинтарі мусять аж так добре
Знайомитися з тими, хто ліг у землю.
Небо, птахи,
Прапори нескінченні,
Подзьобана дощем стара огорожа.
Решта начебто не входить у список.
Я просто не знаю, як подужати бути цвинтарем,
Коли я просто людина,
І навіть їх знала
Не всіх.

45
23-09-16 14:42
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

А вітер піднявся і витер
Кожну літеру з написаних, кожне незбите дихання,
Кохати тебе – це прокидатися до будильника,
До дзвінка, до поганих новин.
І в порожнечі сірого передсвітанку,
В гіркоту калинову
Казати собі, що здалося.
Кохати тебе – це як відрізати волосся,
А воно відростає,
А воно відростає
Знову.
І колись, коли час відчикрижить останнє пасмо,
І холод піде по шиї,
Я думаю, буде так: дещо лишилося,
Коли всесвіт розпався.
Дещо у ньому лишилося.
Можливо, відлуння старої пісні,
Можливо, спогад, який вічно летить у всесвіті.
А ми ж обирали готелі і лаялися на сервіс,
А ми ж були дуже нудні і прісні,
Тільки колись сиділи на карематі за супермаркетом,
Погризані комарями, із ліхтарями
І полювали на білі серпневі зорі.
Так і лишиться щось прекрасне, що ніколи не догоряє.
Неілюзорне.

53
23-09-14 09:46
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

А ми вже тут зібралися. Хто хоче слухати віршів, заходьте
Topic: На зв'язку
Time: Sep 12, 2023 07:39 PM Europe/Tallinn
Join Zoom Meeting
https://us05web.zoom.us/j/84494783932...
Meeting ID: 844 9478 3932
Passcode: 2XYh9B

28
23-09-12 17:01
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

Оксана Забужко про «Перехід» Юлії Баткіліної:
«Є в баткілінській метафорі «переходу» смак справжнього епосу, відгомін народних казок, де герой влізає коневі в одне вухо убогим невільником, а вилізає в друге – князенком у золотому жупані: всі її персонажі переходять не просто з російської на українську, а – до іншої версії себе, якщо не конче соціально благополучнішої, то однозначно – справжнішої, вільнішої, в кожного на свій лад: перехід на українську виявляється свого роду психотерапією власного "защемленого" життя. І ось це той аспект деколонізації, якого досі українська література не знала – ні в класиків «Розстріляного Відродження», ні навіть у культурно ближчих до нас «шістдесятників».
Такі книжки треба читати. Про них треба сперечатись. На них треба покликатися в політичних дискусіях. Для цього на ТБ в культурних націй існують книжкові ток-шоу, і ще багато всяких майданчиків, яких у нас катма…
Але це вже інша історія.»
Повністю текст Оксани Забужко читайте на сторінці письменниці у фейсбуці.

31
23-09-04 17:23
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

Тут немає безпечних міст, і нема чужих.
Світ у ночі на дні на пузі, мов кит, лежить,
Дирижабль загородження, в тіні вчорашніх війн,
Перекличка, тире і крапка, - вона? І він?
Озиваються ті, хто ніч переплив і впав.
І тривога іде навпомацки, мов сліпа.
Смерть залишить руїни, піде, важка, мов сель.
Заспівають птахи, і рушать авто,
І все.

194
23-07-06 10:46
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

Як порізу, торкався слів “покохав її”.
Та! вишнева полуда, літа ковток і все…
Повсякчас озиралися в сутінках – палії,
крадії і злочинці, змовники і спасенні.
А собі він казав, що просто цілує тінь,
бо ніщо не тривке, тепло її вислизає,
проливається в пальці крихкістю всіх цвітінь,
задоволенням, забороненим, наче замах,
наче злочин,
неначе слабкість,
неначе біль,
наче дар, безумовно обраний – не собі.
Та між ними щоразу так проривало лід,
так спалахувало у сутінках, мов пожежа,
що у світі, у прірву зірваному з орбіт,
залишались вони спокійні, як навіжені.
Все важливе про всяк написане у лапках.
Найкоротша відпустка. Соняхи у руках.
Збірки віршів у мене найближчим часом не планується (а може й ніколи), але "Перехід" активно продається, тому ви можете його замовити.
Замовляти тут https://t.me/komorabooks

42
23-07-02 09:39
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки
⚡Три причини чому варто прочитати «Перехід» Юлії Баткіліної:
💛 це актуальна історія, близька багатьом українцям. Про труднощі, з якими стикаються люди, які переходять у спілкуванні на українську мову, про типові ситуації, пов'язані з цим.  «Перехід» так і промовляє: це нормально, коли буває тяжко, але  тримайтеся своєї сторони і все мине 🙏
💛 у повісті порушені соціально-побутові питання, такі як емоційне насильство у сім'ї та на роботі, труднощі з влаштуванням на роботу коли тобі за 50, вічне протистояння батьки-діти. Ви впізнаєте в героях повісті своїх знайомих, а, можливо, й себе
💛авторка - молода українська письменниця, яка прагне показати, що перехід до нового життя - це класно і точно завершується хеппі ендом. А нам зараз так потрібні добрі історії 💞
Зробити перший крок завжди найтяжче, але «Перехід» стверджує – зробити його таки варто.
Фото: Наталія Бондар. А на фото – щаслива авторка зі своєю книжкою😍
37
23-06-23 10:42
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

Каже місто: “Я обіймаю тебе, дурепо”.
Може, сонце, як переспіла черешня, репне,
Може, світ до світанку провалиться у нікуди,
Ну а поки чвалай, накульгуй.
Каже літо: “Я наближаюсь до середини.
Є щасливці, що помирають немолодими.
Долілиць укладаються, згадують поступово,
а когось забирає повінь”.
В середмісті буяють вигуки і новини.
В середмісті гуляють спогади між живими.
А на вигляд усі спокійні і варять каву…
Бачиш, тіні тонкі зникають і виникають…
Як я зараз виглядаю? Отак. Завжди з рюкзаком. Ви не повірите, скільки в ньому всього. Завжди в кедах. Завжди кудись іду і достеменно не знаю, чи прийду бодай кудись.
Але книга "Перехід" чекає на подавців у "Коморі", а я тим часом пишу наступну. Це єдине, у чому я впевнена на сьогодні.
Фото Наталія Бондар

37
23-06-20 15:00
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

Я , підпис, ім'я, по батькові, не окей.
Я теж не без хисту на дурнуваті мантри,
Але все довкола безрадісне і пласке,
Не треба мене, будь ласочка, обіймати,
Я, підпис, ім'я, по батькові, не гаразд.
Вся кава, усі донати, усі світанки,
Знеболка така собі і лише на раз,
По травам проходять танки, проходять танки.
Прийом,
Хто мовчить в ефірі, хто глушить транки.
Давай це побуде так.
Не кричи на мене.
Найбільше болить неназване, безіменне.
Давай називати гнів, нестягання, лють.
Колись я, напевне, ближнього полюблю,
А зараз достатньо - я не окей і ти.
І треба іще тягти.
Знаєте що для мене зараз найважче у віршах? Я не відчуваю, що маю право говорити слова. Але я не можу жити інакше. Тому хай буде як є.

52
23-06-15 13:51
Web версія
Пряме посилання