Статистика telegram каналу - @rozpovid

Логотип телеграм спільноти - Розповідь пошепки: поезія, казки 2021-10-16

Розповідь пошепки: поезія, казки

Кількість підписників:
189
Фото:
87 
Відео:
 
Посилання:
113 
Категорія:
Блоги
Опис:
Вірші, фентезі, міські легенди, історії, що я чую їх. Всі тексти належать одному автору - Юлії Баткіліній

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Розповідь пошепки: поезія, казки
2022-08-11
Розповідь пошепки: поезія, казки
2022-08-04
Розповідь пошепки: поезія, казки
2022-05-24

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала Розповідь пошепки: поезія, казки - @rozpovid

Княгиня Ольга пише диктант національної єдності
У маленькій кав'ярні, 
Під абажуром кольору помаранчі.
Поруч говорять, як раньше 
Краще було ж, краще, 
…лате, на звичайному молоці..
… Я хотіла б бачити щось крім слів, якісь реальні дії 
Не ці.
Княгиня Ольга пише диктант національної єдності.
Попри сумніви, ставить крапки і коми.
Тумани повзуть на столицю, важкі й зникомі,
Коли вже світанок той І роса на сонці.
Кава і біль, відбірні і нефасовані.
Але княгиня Ольга пише диктант національної єдності.
“Як там його, дракаріс” - пошепки, пошепки.
Не палиться, 
Не нервує,
Лимони в кошику,
Під ніком у соцмережах, хто ти така, how dare you,
А що не втратила, племінницям пороздарювала.
Самотність.
Сором.
Провина.
Кожен на цьому дні.
Ви думаєте, окремо взята княгиня - ні?
Але княгиня Ольга допише диктант національної єдності

683
24-10-27 15:53

Всихає в мені безонне правічне море.
Іде вода від берега,
іде вода з-під землі,
іде вода із хмар, що ростять припливи.
І навіть на Місяці, ще сухіше, ніж на Місяці, де зазвичай води ані краплі.
Я стаю порожня і біла, як вибілена вітром кістка.
Я не пам’ятаю, як мене звуть.
Я стаю смиренна, як пустка.
Лаконічна, як пустка.
Тиха, як землі пустельні.
Лиха, як вони.
Цитати Мерілін Монро, цитати Сенеки, цитати про те, що молодь більше не та, фото, де я переможниця, чужі теплі горлянки, в які б я залюбки вчепилась.
Усіх поглинаю і не можу насититись.
Усіх руйную, до кого торкнуся.
Світ замикається в коло і зжирає свій хвіст.
Я замикаюся і зжираю.

219
24-10-15 11:27

Повільно кроки поглинає жовтень,
Вплітає ріки в плутанку туману,
І сніг би плівся – та йому ще рано.
Боїшся тіні – то тікай прожогом:
вона усе захоплює і краде,
вона обляже кожне тепле серце.
В кишені тільки дріб’язок – і все це
невчасний сміх, непрохана порада.
В тумані тільки – чий ти, чий ти, чи йти…
Лишайся тут – побачиш, чим скінчиться.

264
24-10-05 11:13

Всім привіт. У мене тут одразу дві події, і в чудовій компанії.
Завтра, 6 серпня, о 16:00 я буду в ефірі з Мандрівною бібліотекою з Луганська. У інстаграмі, @lugounb. Я виїжджала з малою лише одного разу, а вони евакуйовані двічі -- з Луганська і зі Старобільська, продовжують працювати і нести людям книжки та трохи розради. Будемо говорити про "Перехід", українську мову і любов, сподіваюся. Бо для чого все, якщо не задля любові.
А 8 серпня -- вечір із Марко терен "Тим, хто почує". Чудова компанія, розкидана світом. 19:00 (за Києвом).
Учасники: Євген Єльпітіфоров, Юлія Ілюха та Марко Терен. Ну і я.
Організатор — Українські Мовні Кола
🏠 Google Meet — покликання на подію буде надіслано на вашу електронну адресу після проходження реєстрації.
Вхід — вільний, але всім учасникам буде запропоновано зробити добровільний донат будь-якого розміру на комплектуючі для мавіків.
Реєстрація обовʼязкова за посиланням:
https://forms.gle/RdpsFdgJVe2DFVvK9
❗️Захід 14+❗️
Моє вікно у навколишній світ відчинятиметься тут.

Зображення до поточного посту у каналі "Розповідь пошепки: поезія, казки" - @rozpovid
296
24-08-05 07:35

в борні духовній тьотя люся
зміцніла наче той сенсей
штрикає голкою у ляльку
і промовляє всім добра

289
24-07-30 08:56

Щастя миті одної простеньке.
Наливаєш холодного чаю.
Акуратно, і склянка не тенькне.
Як мені перестати кричати?
Як мені перестати кричати?
Як мені перестати кричати?
Я не плачу і навіть не гуглю
“як повіки під ранок склепити”.
Кожень день наростає, мов гуркіт,
а тоді ударяє у спину.
Я пливу, як гаряче повітря,
як невчасне недовге цвітіння,
Пізнє сонце висмикує вістря
із моєї слабенької тіні.
Варіантів тепер небагато:
це прикмета і місця, і часу.
Я танцюю. А в голову гатить:
Як мені перестати кричати?
Як мені перестати кричати?
Як мені перестати кричати?
Як мені перестати?

349
24-06-27 13:26

«Нічого, над нами сьогодні не падало», --
Каже моя подруга. І поправляє окуляри.
«Над нами теж».
Я сідаю дивитися серіал.
Якнайтупіший.
Вона кохала його, він її не кохав,
Обоє вони вдягалися як притрушені.
Я відписуюся від усіх новин.
Проте з усіх кутків до мене шепочуть голоси,
Тихі-тихі,
Ледь чутні.
Іноді вони нагадують гуркіт у ринві.
Іноді – крапання з крану.
Іноді – як ллється вода з чайника.
Кажуть: «Ми зібрали дощову воду,
Ми набрали велику ванну,
Ми полагодили басейн,
Ми носили чашками,
Ми носили каструлями,
Та в кібуці Беері немає
Дітей,
Щоб скупати їх».
Моя подруга далеко, вона поправляє окуляри.
Жива.

271
23-10-31 19:20

«Стоїмо біля входу, медичних сестер посунувши,
Із ножами у чорних лапах, у нас вимоги.
Народи його, жінко, ми зробимо з нього сумочку,
Народи його, жінко, а ми його зжеремо.
Приведіть своїх діточок, діточок,
Бо інакше це порушення прав вовчка,
Бо голодний сидить під ліжком у вас вовчок,
І чекає.
Що ти лінуєшся, понаприходять ніжні
Та народжувати просто, чуєш, дурепо.
А ми під дих тобі копняка, а під горло ніж йому,
Так і бабки родили у полі, либонь не репнули.
Приведіть мені своїх діточок, діточок,
А то це знущання над культурою бабая.
Бо бабай голодний, а інші приводили, і нічого,
І ще поруч стояли».
І коли ти прокидаєшся серед ночі від липкого жаху,
гарно знати, що в тебе ніж, і ще багато чого.
Щоб спитали, чого ти зла, чого ти психуєш,
Ну так же гарно сиділи, нащо за го…

59
23-10-10 13:45

Це вересень -- тихо стоїть на порозі,
не в змозі
освідчитись першим.
Його пальці тремтять,
Його шкіра бліда.
Кав’ярня на розі порожня, вода
Відключена знов у кварталі.
Стоїть. Говорити не в стані.
Цей вересень. Тихо тамує свій біль.
І айстри його кольорові
Жоржини не кольору крові,
А жовті, коралові, білі…
І кожну він душу живу забере,
Та це ще помітити треба.
Це – вересень.
Листя і небо.

46
23-09-28 07:44