Статистика telegram каналу - @rozpovid

Логотип телеграм спільноти - Розповідь пошепки: поезія, казки 2021-10-16

Розповідь пошепки: поезія, казки

Кількість підписників:
189
Фото:
87 
Відео:
 
Посилання:
113 
Категорія:
Блоги
Опис:
Вірші, фентезі, міські легенди, історії, що я чую їх. Всі тексти належать одному автору - Юлії Баткіліній
Join Channel

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Розповідь пошепки: поезія, казки
2022-08-11
Розповідь пошепки: поезія, казки
2022-08-04
Розповідь пошепки: поезія, казки
2022-05-24

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала Розповідь пошепки: поезія, казки - @rozpovid

Розповідь пошепки: поезія, казки

Чи ж це не диво?
Дуже просто знайти руїни Храму.
Всі знають, де це.
Всі покажуть.
Отой – на розі,
ота – біля мосту,
а той, шанований і поважний,
махне рукою в захід сонця, в схід сонця, кудись туди,
бо ти однаково не заблукаєш.
Проте дуже важко знайти на руїнах Храму,
особливо – на руїнах Храму в собі –
щось неспаплюжене,
щось чисте, у що ти досі віриш,
що не зламалося під час цих випробувань,
про які ти не просив,
що не виявилося підробкою,
хай і дуже яскравою, від кращого майстра підробок
з далекого східного міста,
про яке розповідають казки,
що не розсипається в тлін під пальцями, хоча виглядало нівроку,
чого лишилася крапля,
що
може
горіти
довго.
Бо ніч іще не минула.

41
24-12-26 07:50
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

Соромити себе за кляту живучість:
город на руїнах того, що було мною,
ранкову каву з чужої прозорої чашки, мем, запощений так невчасно – зараз увесь час не той, бо нас весь час убивають.
Сукню, яка мені не пасує,
зате яскрава.
Майстерня мовчала – був приліт, тоді блекаут, тоді шили піксель, а тоді прийшла раптова посилка. Кожне диво раптове, бо нас весь час убивають. Як добре, що ви живі, лишайтесь на лінії, дайте номер карти, дайте вдихнути.
Думати, що це може бути востаннє, і тому робити.
Сміх на валізах,
сміх на дроті,
сміх на кутні.
Тут усе ненадовго,
тут так усе – на віки,
бо нас весь час убивають.
“Наша дитина навчилась питати”.
Питати.
Питати.
“Плюс”.
Стрілки зеленої цибулі і часнику проростають крізь моє потрощене щастя.

95
24-12-22 20:28
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

Перстень Всевладдя, загублений під час евакуації,
закотився під сходи.
Там темно, ходять щурі, пищать, б’ються, народжують щуренят, вмирають.
Потім щурі йдуть.
Перстень Всевладдя лежить під сходами
в руїнах районного будинку культури.
Поруч – лише облізлий плакат “Фактори радіаційного ураження”, кілька разів трохи оновлений шкільною гуашшю. Інші речі на першому поверсі, на другому поверсі, згоріли у костюмерній – костюм Снігуроньки, костюм Мишки, костюм Ведмедика, костюм короля Ліра, якого так і не поставив завгосп, відставний актор, що в молодості грав прохідні ролі, а це мріяв – на пенсію. Акордеон, піаніно, залишки майстер-класу: валяння жабки з фетру, якщо пощастить, зеленого. Зарплатні відомості за пів століття.
Усе зібрати в єдиний ланцюг,
скувати своєю владою,
один керує всіма,
іди сюди, безсмертний і смертний,
я дам тобі влади по мірці.
Хочеш бути невидимим?
Хочеш керувати стихіями?
Хочеш жити вічно, хай тінню серед владних тіней?
Хочеш знайти костюм короля Ліра, який тобі вже не потрібен, хоча його таки сшили?
Хочеш дізнатися, скільки заробляв твій дід завгоспом пів століття тому?
Та де ж ти, агов?
Перстень Всевладдя, загублений під час евакуації,
закотився під сходи.
Гобіти несуть свій важкий вантаж туди, звідки наповзає темрява.
Дерева, глибоко під корінням яких дрімає віковічне лихо, догоряють.
Всім не до персня.
Іноді мариться йому, що весь світ тепер як перстень Всевладдя.
Що світ закотився під сходи.
Щурі пішли, лампи розбито, газ перекрили.
Гобіти знають, що треба зрештою кинути в Ородруїн, аби побачити світло.
Шкода, що це не перстень,
який закотився під сходи,
на якому немає камінців,
який важить у грамах.

253
24-12-21 18:07
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

І весь біль і вся туга, що є на світі,
будуть скорочені до повідомлення.
І вся надія - до зеленої крапки у соцмережах.
І вся радість - до зустрічі на кілька годин.
Концентроване і пекуче.
Безнадійне й прекрасне.
Що нагадує на дні темряви:
ніхто не забере з мого серця любові.
Допоки воно б’ється під небом,
я все ще питатиму: “Як ти?”.
Чи дивитимусь на зелену крапку у соцмережах,
бо, значить, є кому читати безглузді пости,
значить, усе триває, що має тривати.
Триває,
Триває,
Триває,
пульсує, зшиваючи безодню з безоднею,
тугу з надією,
темряву неба
з темрявою в душі моїй.

125
24-12-10 17:03
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

Приходила пані Марнота.
Казала: “Все марно.
На перевалах туман,
Зупинки порожні,
Продуктові крамниці у селах веселих,
Ялини і явори,
Коти і собаки,
Кохання твоє,
Жага до життя
І любові,
Спрага і порожнеча на місці, де спав коханий,
Страх за майбутнє,
Нова літера, вивчена дитиною,
Віршик, повторений багаторазово на всю силу чотирьох веселих років,
Веселка,
Хрести і прапори над хрестами, що затіняють скорботу, розпуку і честь.
Ти - марнота,
Я - марнота,
Світ - марнота”.
Ковтаю воду, що має присмак розлуки, надії, заліза,
Пишу повідомлення, довгі, короткі.
Вдихаю туман перевалів, голоси поїздів,
шерех шосе,
Відгоміння сліз у гірському вітрі.
Відчуваю вагу на плечах
наплічника,
Любові,
Чекання,
Вивчених літер.
Кажу їй: “Ти марно приходиш”.

389
24-12-08 10:39
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

Він питає себе: “Це жарти такі прикольні?
Що за біла чума настала посеред січня?”
Він не хоче страшенно злазити з підвіконня,
хоча протяги там міцні, а нирки - не вічні.
Він запалює сигарету - палив зі школи.
Відчиняє кватирку снігу, а сніг лапатий.
І не так щоби він не закохувався ніколи,
то від чого тут задихатись і потерпати?
Що робити йому, як бути в цій дужій зливі,
Що із того, що марять інші її віршами?
Він закоханий в сміх, у сідниці її звабливі,
Ув усе необов’язкове, невирішальне.
Все, що з часом мине, що не має ваги і сенсу,
що обсмоктане ворогами і пліткарями.
Каже він: “От ти хочеш сексу, я хочу сексу -
то чому це настільки повністю підкоряє?
Чом я бачу тебе, коли очі на мить заплющую?”.
Переповнене небо снігом, вагітне зорями.
Його серце болить, його туга стає цілющою,
його очі стають озерними і прозорими.
Часом море - і навіть взимку дарує перли.
Та коли їх знаходять, то не здіймають галасу.
І яка вже різниця, в який вони день померли,
чи побралися?

118
24-12-06 17:13
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

Моє серце могло б маркувати дорогі телефони:
таке ж надкушене яблуко.
Моє серце могло би бути спадаючим місяцем:
Більшої частини не видно, щербате,
всередині – невідомі науці корисні копалини.
Моє серце могло б бути черствим пряником,
зламаним гребінцем.
Заповнюйте безкоштовний тест “Яке ви сьогодні серце?”.
“Яка швабра?”, “Яка вербова гілка?”, “Який фломастер?”.
Качатиме кров, завмиратиме, болітиме,
буде

122
24-12-06 10:50
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

Щоб вони всі не знали, чого це тобі вартує.
Вставати зранку.
Вкладатись в дедлайни.
Жити життя.
Не репати навпіл від внутрішньої порожнечі.
Не тріснути від провини і туги.
Не ставати мегерою, яка всіх ненавидить, хоча, бачить бог, як ті всі задовбали своєю недоречністю.
Як це життя задовбало своєю недоречністю,
наче на руїнах, які ще димляться і випромінюють різним лайном,
нащось росте орхідея в дизайнерському горщику,
Горщик трохи перекосило, один корінь некрасиво обламаний,
а здалеку і не скажеш,
і не здохла,
крашене падло,
і цінник лакований бовтається на тому витворі гіпстерської кераміки,
і написано було щось типу “хуй війні”,
але від попелу пожеж літери розпливлися і склалися в слово “срака”, тоді в слово “вічність”.
Сусіда колись звали Кай, але він зник без вісти.
І ось стоїть ця бісова орхідея,
і ніщо їй не вадить.
Доброго ранку, Марино Назарівно,
кажуть їй дорогою в серце темряви.
Ціни скажені, кажуть їй.
Світ схибнувся.
Так і ти,
і пелюстки колише вітер.

136
24-12-03 16:37
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

Здається, що світло зникло уже давно.
У темряві висихає гіркий полин.
Та все-таки ти вставай і бери зерно,
і між важелезних жорен його мели.
Нехай борошняний порох осяде тут,
нехай крижана у глек потече вода.
Допоки твої майбутні сади ростуть,
допоки тебе не визнали за святу,
допоки тобі по силах твоя біда...
В порожній твоїй домівці висять щити,
на кожному спить грифон і гарчить вві сні.
І часом здається, ніби живеш не ти,
а спогади, теплі, пружні і навісні..
Мели-но своє зерно і колючий біль,
розпалюй вогонь в печі і не спи вночі...
Колись вони всі повернуться — не тобі,
а просто тому, що мають свої ключі.

360
24-11-06 19:22
Web версія
Пряме посилання
Розповідь пошепки: поезія, казки

Місто — це великий звір? Простір для здійснення всіх мрій? Щастя чи небезпека? Дедалі більше авторів створюють свої так звані «міські тексти». З героями можна гуляти знайомими вуличками, заходити в улюблені кав’ярні, ходити в кіно й дивитися на милі оку краєвиди.
А який же сучасний український міський текст? Спробуємо розібратися на прикладі повісти «Перехід» Юлії Баткіліної. Цю книгу можна сприймати як новий «харківський текст», де серед міських вулиць і багатоповерхівок вирує життя сучасних українців з усіма його викликами.
Як іще місто проявлено в тексті? Читайте на сайті медіа Сенсор Медіа.
Матеріал підготовлено за сприяння державної установи «Український інститут книги».

166
24-10-30 12:12
Web версія
Пряме посилання