Статистика telegram каналу - @poeziya_ua
2024-07-14
Поезія України 🇺🇦
Кількість підписників:
912
Фото:
5450
Відео:
85
Посилання:
5470
Категорія:
Релігія
Опис:
Розмістити свій вірш на каналі або з питань реклами 👉 @R_Markovskiy
Кількість підписників
Середній перегляд на повідомлення
Історія змін лого
Поки що змін не зафіксовано
Історія змін назви
Поки що змін не зафіксовано
Історія зміни типу аккаунта
Поки що змін не зафіксовано
Історія зміни статуса
Офіційно не підтверджена
2024-07-14
Стіна канала Поезія України 🇺🇦 - @poeziya_ua
Кімната ранкового сну
Із ринви я чую легеньке дзюрчання,
Що лине в кімнату ранкового сну,
І подих дощу, що пробуджує зрання,
З фіранки відкритої дарить весну.
Немовби сльоза весняного неба,
Побігла донизу за нашим вікном.
У день вихідний прокидатись не треба
І можна натішитися ранішнім сном.
Тепло від нагрітого вчора каміна,
І запах легенький із дуба кори…
Це та особлива приємна причина,
Щоб ще подрімати цієї пори.
Не квапиться час, спить ранкова кімната,
І стрілка годинника теж не спішить…
А поруч каміна собака кудлата
На теплім камінні розложисто спить.
Задумливий ранок дарує погода,
Про щось пригадаєш в хвилини оці…
Це в щось потаємне вернутись нагода,
Відчути усмішку в себе на щоці!
Чи сумно, спитаєте ви, на останок?
Як дощ за вікном і нема метушні?
На мить уявіть той задумливий ранок,
І серце підкаже, що відповідь – «ні».
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Із ринви я чую легеньке дзюрчання,
Що лине в кімнату ранкового сну,
І подих дощу, що пробуджує зрання,
З фіранки відкритої дарить весну.
Немовби сльоза весняного неба,
Побігла донизу за нашим вікном.
У день вихідний прокидатись не треба
І можна натішитися ранішнім сном.
Тепло від нагрітого вчора каміна,
І запах легенький із дуба кори…
Це та особлива приємна причина,
Щоб ще подрімати цієї пори.
Не квапиться час, спить ранкова кімната,
І стрілка годинника теж не спішить…
А поруч каміна собака кудлата
На теплім камінні розложисто спить.
Задумливий ранок дарує погода,
Про щось пригадаєш в хвилини оці…
Це в щось потаємне вернутись нагода,
Відчути усмішку в себе на щоці!
Чи сумно, спитаєте ви, на останок?
Як дощ за вікном і нема метушні?
На мить уявіть той задумливий ранок,
І серце підкаже, що відповідь – «ні».
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
86
24-10-03 05:42
Вовки
Росисті краплини в високій траві
Зривають на землю вітри степові,
По дикому полю, між диких ставків,
В безлюдному краї природної волі,
Де власні закони, порядки та ролі,
Гуляє у преріях зграя вовків.
Ранковому сонцю радіє земля,
Пташина на дереві там із даля,
Слідкує уважно, як зграя хвостата
За пагорбом стала водиці попити…
Дорослі вовки полягали спочити,
І граються жваво маленькі вовчата.
Порядок та злагода в зграї панує,
Завжди за малими невпинно слідкує
Найперша з усіх ватажку помічниця
Супутниця того, хто носить корону,
А часом буває, й володарка трону
Дбайлива, уважна та сильна вовчиця.
А також є інші у вовчій родині,
Які ходять разом, по спільній стежині,
Одні захищають незримий кордон,
А інші, тим часом ведуть полювання.
Усі вони різні, та спільне єднання:
Вони поважають у зграї закон.
Вовки по природі своїй не бояться,
Та ролі у вовчій родині різняться,
І сила у зграї залежить однак,
Від мудрості лідера, цим завдяки,
Якщо підкоряються інші вовки,
Порядок тримає там сильний вожак.
На нашій планеті є звірі сильніші,
Великі і хитрі, і зуби страшніші,
А є, на заваді стоїть егоїзм –
Один програє зачасту в полюванні…
Для кожного ж вовка сила в єднанні,
І діють вони, як один організм.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Росисті краплини в високій траві
Зривають на землю вітри степові,
По дикому полю, між диких ставків,
В безлюдному краї природної волі,
Де власні закони, порядки та ролі,
Гуляє у преріях зграя вовків.
Ранковому сонцю радіє земля,
Пташина на дереві там із даля,
Слідкує уважно, як зграя хвостата
За пагорбом стала водиці попити…
Дорослі вовки полягали спочити,
І граються жваво маленькі вовчата.
Порядок та злагода в зграї панує,
Завжди за малими невпинно слідкує
Найперша з усіх ватажку помічниця
Супутниця того, хто носить корону,
А часом буває, й володарка трону
Дбайлива, уважна та сильна вовчиця.
А також є інші у вовчій родині,
Які ходять разом, по спільній стежині,
Одні захищають незримий кордон,
А інші, тим часом ведуть полювання.
Усі вони різні, та спільне єднання:
Вони поважають у зграї закон.
Вовки по природі своїй не бояться,
Та ролі у вовчій родині різняться,
І сила у зграї залежить однак,
Від мудрості лідера, цим завдяки,
Якщо підкоряються інші вовки,
Порядок тримає там сильний вожак.
На нашій планеті є звірі сильніші,
Великі і хитрі, і зуби страшніші,
А є, на заваді стоїть егоїзм –
Один програє зачасту в полюванні…
Для кожного ж вовка сила в єднанні,
І діють вони, як один організм.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
82
24-10-02 05:36
Що зветься щастям? І як його знайти?
Мудрець ішов, красою милувався,
Всьому в житті своєму він радів,
Побачивши нещасного, озвався
(А його він дорогою зустрів).
Той бідний чоловік ішов без сили,
І ношу непідйомну волочив,
Під тяжістю витягував він жили,
Зустрівши мудреця на мить спочив.
«Чому так тяжко робиш ти, трудяго?" –
Спитав, із співчуттям, старий мудрець.
Стараєшся для кого, бідолаго
І віддаєш здоров'я накінець?»
«Мій прадід так робив для щастя сина.
Для мого батька так страждав дідусь.
В стражданнях тата теж така причина.
Для щастя діток, я також тружусь».
«Чи був щасливим хтось в твоїй сім'ї?» –
Той старець у трудяги запитав.
– Дідусь, бабуся чи батьки твої?
Чи сам ти у житті щасливим став?»
«Поки що ні, – промовив у жалю,
І, відхиливши голову набік:
Дітей своїх щасливими зроблю!» –
Так відповів нещасний чоловік.
Сказав мудрець людині прямо в очі,
Де бачив пустоту, скорботу, біль,
І тіло втомлене, і мозолі робочі:
"Блага́, та недосяжна в тебе ціль.
Не зможеш ти дітей своїх навчити,
(За ці слова тяжкі мені прости!)
Бо сам не можеш того зрозуміти,
Що зветься щастям і як його знайти».
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Мудрець ішов, красою милувався,
Всьому в житті своєму він радів,
Побачивши нещасного, озвався
(А його він дорогою зустрів).
Той бідний чоловік ішов без сили,
І ношу непідйомну волочив,
Під тяжістю витягував він жили,
Зустрівши мудреця на мить спочив.
«Чому так тяжко робиш ти, трудяго?" –
Спитав, із співчуттям, старий мудрець.
Стараєшся для кого, бідолаго
І віддаєш здоров'я накінець?»
«Мій прадід так робив для щастя сина.
Для мого батька так страждав дідусь.
В стражданнях тата теж така причина.
Для щастя діток, я також тружусь».
«Чи був щасливим хтось в твоїй сім'ї?» –
Той старець у трудяги запитав.
– Дідусь, бабуся чи батьки твої?
Чи сам ти у житті щасливим став?»
«Поки що ні, – промовив у жалю,
І, відхиливши голову набік:
Дітей своїх щасливими зроблю!» –
Так відповів нещасний чоловік.
Сказав мудрець людині прямо в очі,
Де бачив пустоту, скорботу, біль,
І тіло втомлене, і мозолі робочі:
"Блага́, та недосяжна в тебе ціль.
Не зможеш ти дітей своїх навчити,
(За ці слова тяжкі мені прости!)
Бо сам не можеш того зрозуміти,
Що зветься щастям і як його знайти».
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
81
24-08-15 05:37
Ціна сльози
Жаркого літа в парку, прохолода,
Тут спочивають люди і земля,
По літньому, спекотна є погода,
В тіні гуляють мама й немовля.
Не спить чомусь в колисці янголятко.
Напевне, щось приснилось уві сні,
І плаче, і «хандрить» мале дівчатко,
А мати все співає їй пісні.
А незнайомець за оцим спостерігає.
Він поруч там, на лавочці, сидить,
У молодої матері питає:
«Чому маленька донечка не спить?
Ви вибачте, я хочу запитати, –
Сказав до жінки дивний чоловік. –
Сльозу дитини можете продати,
Яка тече з малих її повік?
Скажіть ціну, я дам великі гроші,
За каплю, що чистіша від роси.
Я маю все: і статки, і розко́ші,
Нема лишень дитячої сльози».
На незнайому глянувши людину,
В обіймах притисну́вши до грудей,
Все цілувала жінка ту дитину,
І витирала слізки із очей.
«Я не продам!», – сказала без вагання,
А в серці вирували почуття. –
Найбільше у житті моє бажання,
Лишень, щоб менше плакало дитя».
Той незнайомець тихо посміхнувся,
Бо він побачив істинну любов.
Це Ангел у людину одягнувся,
І далі по землі собі пішов.
Дитина ж у колисці засинала,
Не снилися їй вже погані сни…
А мати лише в думці промовляла:
«Заплаканим очам нема ціни...»
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Жаркого літа в парку, прохолода,
Тут спочивають люди і земля,
По літньому, спекотна є погода,
В тіні гуляють мама й немовля.
Не спить чомусь в колисці янголятко.
Напевне, щось приснилось уві сні,
І плаче, і «хандрить» мале дівчатко,
А мати все співає їй пісні.
А незнайомець за оцим спостерігає.
Він поруч там, на лавочці, сидить,
У молодої матері питає:
«Чому маленька донечка не спить?
Ви вибачте, я хочу запитати, –
Сказав до жінки дивний чоловік. –
Сльозу дитини можете продати,
Яка тече з малих її повік?
Скажіть ціну, я дам великі гроші,
За каплю, що чистіша від роси.
Я маю все: і статки, і розко́ші,
Нема лишень дитячої сльози».
На незнайому глянувши людину,
В обіймах притисну́вши до грудей,
Все цілувала жінка ту дитину,
І витирала слізки із очей.
«Я не продам!», – сказала без вагання,
А в серці вирували почуття. –
Найбільше у житті моє бажання,
Лишень, щоб менше плакало дитя».
Той незнайомець тихо посміхнувся,
Бо він побачив істинну любов.
Це Ангел у людину одягнувся,
І далі по землі собі пішов.
Дитина ж у колисці засинала,
Не снилися їй вже погані сни…
А мати лише в думці промовляла:
«Заплаканим очам нема ціни...»
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
80
24-08-14 06:32
Запах алкоголю
Поволі зникає у кожного страх,
Енергія є до небачених дій,
Людина міняється геть на очах,
Коли нас п'янить алкогольний напій.
Пахне пригодами весь алкоголь,
Рюмку підняв і горілки «хильнув» –
Вмить у тобі виростає король:
Сили в собі і корону відчув.
Запахів схожих дає самогон,
Пахне веселим, цікавим життям,
Де не існує тяжких перепон,
Дорога відкрита новим відчуттям.
Настрій піднявся в людини ігристий,
Цікавий у мові артист і «шустряк»,
А цьому сприяє напій золотистий,
У нотах веселих – духмяний коньяк.
Дівчатами пахнуть вино і коктейлі,
Кожен мужчина тоді Дон-Жуан.
Здається, що люблять його всі моделі,
Здається йому, що він справжній султан.
Яхта вдалі пливе на вітрилі.
Колір загару і сонячне літо…
Шумом прибою великої хвилі,
Пляжем і сонцем пахне мохіто.
Футболом ще пахне пиво у барі,
Чути веселощі друзів твоїх:
Природа, шашлик і пісні́ на гітарі,
З запахом диму радощі й сміх.
Віскі і бренді пахнуть в стакані
Великим багатством камінних кімнат.
Сигара в руках – і сидять на дивані
В костюмі й краватці заможний магнат.
Життям молодим пахне тонік і джин:
«Тусовки» і джинси, шапка набік,
На дискотеці завжди не один…
Вільний від клопотів юності вік.
Пахне шампанським вогонь від свічі,
Ніжну мелодію грає рояль.
Очі, що сяють без світла вночі,
Танець закоханих, біла вуаль…
П'янкого напою не цінимо роль.
Пиво, горілка, вино чи коньяк,
Пахне пригодами весь алкоголь –
І тільки тверезість не пахне ніяк...
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Поволі зникає у кожного страх,
Енергія є до небачених дій,
Людина міняється геть на очах,
Коли нас п'янить алкогольний напій.
Пахне пригодами весь алкоголь,
Рюмку підняв і горілки «хильнув» –
Вмить у тобі виростає король:
Сили в собі і корону відчув.
Запахів схожих дає самогон,
Пахне веселим, цікавим життям,
Де не існує тяжких перепон,
Дорога відкрита новим відчуттям.
Настрій піднявся в людини ігристий,
Цікавий у мові артист і «шустряк»,
А цьому сприяє напій золотистий,
У нотах веселих – духмяний коньяк.
Дівчатами пахнуть вино і коктейлі,
Кожен мужчина тоді Дон-Жуан.
Здається, що люблять його всі моделі,
Здається йому, що він справжній султан.
Яхта вдалі пливе на вітрилі.
Колір загару і сонячне літо…
Шумом прибою великої хвилі,
Пляжем і сонцем пахне мохіто.
Футболом ще пахне пиво у барі,
Чути веселощі друзів твоїх:
Природа, шашлик і пісні́ на гітарі,
З запахом диму радощі й сміх.
Віскі і бренді пахнуть в стакані
Великим багатством камінних кімнат.
Сигара в руках – і сидять на дивані
В костюмі й краватці заможний магнат.
Життям молодим пахне тонік і джин:
«Тусовки» і джинси, шапка набік,
На дискотеці завжди не один…
Вільний від клопотів юності вік.
Пахне шампанським вогонь від свічі,
Ніжну мелодію грає рояль.
Очі, що сяють без світла вночі,
Танець закоханих, біла вуаль…
П'янкого напою не цінимо роль.
Пиво, горілка, вино чи коньяк,
Пахне пригодами весь алкоголь –
І тільки тверезість не пахне ніяк...
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
82
24-08-13 06:09
Завжди лишатися СОБОЮ...
Сидить дідусь на самоті
Й пташок годує "цілу масу".
Проходять люди молоді,
Одягнені в якусь гримасу.
Нема душі – лише фасад,
В пере́січних він бачить всюди.
І цей дешевий маскарад
Найбільше полюбляють люди.
І серед тисячі облич
Не видно щастя, ні в одного!
Насмішки в погляді та "сич" –
У бік бездомного старого.
Псує, напевне, він пейзаж
В очах місцевої громади,
Бо цей бездомний персонаж
І його зношені наряди...
мабуть, руйнують колорит
Зрання підметеного міста.
Зібрали бруд з гранітних плит
Не для його́, а для туриста.
Його усмішка, й поготів,
Чомусь пересічних дратує,
А ще сліди від голубів,
Яких дідусь старий частує.
Химери зовнішніх принад
Людей тримають у неволі.
Сучасний світ – це маскарад
В якому всі шукають ролі.
Красиві маски та вбрання –
Шаблон, нав'язаний юрбою,
Проте, найбільшим є звання –
Завжди лишатися Собою.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Сидить дідусь на самоті
Й пташок годує "цілу масу".
Проходять люди молоді,
Одягнені в якусь гримасу.
Нема душі – лише фасад,
В пере́січних він бачить всюди.
І цей дешевий маскарад
Найбільше полюбляють люди.
І серед тисячі облич
Не видно щастя, ні в одного!
Насмішки в погляді та "сич" –
У бік бездомного старого.
Псує, напевне, він пейзаж
В очах місцевої громади,
Бо цей бездомний персонаж
І його зношені наряди...
мабуть, руйнують колорит
Зрання підметеного міста.
Зібрали бруд з гранітних плит
Не для його́, а для туриста.
Його усмішка, й поготів,
Чомусь пересічних дратує,
А ще сліди від голубів,
Яких дідусь старий частує.
Химери зовнішніх принад
Людей тримають у неволі.
Сучасний світ – це маскарад
В якому всі шукають ролі.
Красиві маски та вбрання –
Шаблон, нав'язаний юрбою,
Проте, найбільшим є звання –
Завжди лишатися Собою.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
77
24-08-12 05:33
Пейзажі неповторні
Художники картин, живопису митці,
Фотографи найкращі і відомі,
Крізь фотооб'єктив чи пензлем у руці,
Пейзажі малювали у альбомі.
Хотіли лиш краси природної секрет,
В картинах мить прекрасну зупинити,
Її величний і захопливий сюжет
На полотні, на фото зобразити.
Усі старання геніїв кисті,
Чи вміння володіти об'єктивом
Були красиві, та проте не ті,
З подібним до гармонії мотивом.
Бо лиш подібне можна передати:
Прозорі каплі ранньої роси
Чи кольори веселки поєднати,
Чи блискавку яскраву від грози.
Подібний у картинах захід сонця
І схід його в тумані, восени,
І іній на деревах, крізь віконця,
Дуби осінні, клени, ясени.
І гори у снігах, і колір хвилі,
Бурлистий водоспад та ураган…
Всі фарби і комп'ютери безсилі,
Щоб передати той, природній стан.
Фотографам найкращим не вдається,
(Бо це майстерність не земна – висока)
Красу всю передати, як сміється,
Чи біль в сльозі заплаканого ока.
Усі картини й фото рукотворні,
Частково нам показують секрет
Природи, де пейзажі неповторні,
Той величі захопливий сюжет.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Художники картин, живопису митці,
Фотографи найкращі і відомі,
Крізь фотооб'єктив чи пензлем у руці,
Пейзажі малювали у альбомі.
Хотіли лиш краси природної секрет,
В картинах мить прекрасну зупинити,
Її величний і захопливий сюжет
На полотні, на фото зобразити.
Усі старання геніїв кисті,
Чи вміння володіти об'єктивом
Були красиві, та проте не ті,
З подібним до гармонії мотивом.
Бо лиш подібне можна передати:
Прозорі каплі ранньої роси
Чи кольори веселки поєднати,
Чи блискавку яскраву від грози.
Подібний у картинах захід сонця
І схід його в тумані, восени,
І іній на деревах, крізь віконця,
Дуби осінні, клени, ясени.
І гори у снігах, і колір хвилі,
Бурлистий водоспад та ураган…
Всі фарби і комп'ютери безсилі,
Щоб передати той, природній стан.
Фотографам найкращим не вдається,
(Бо це майстерність не земна – висока)
Красу всю передати, як сміється,
Чи біль в сльозі заплаканого ока.
Усі картини й фото рукотворні,
Частково нам показують секрет
Природи, де пейзажі неповторні,
Той величі захопливий сюжет.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
94
24-08-11 07:45
За що ми любимо жінок
За гарний зовні силует,
Чи тіла дивний, ніжний стан,
Чи за спокусливий секрет
Очей бездонних океан?
Чи просто добра і відкрита,
Дарує в мові насолоду?
За те, що щира й працьовита,
Чи за просту душевну вроду?
Ми часом ладні до зірок,
Заради них добратися.
За що ж ми любимо жінок?
Не важко розібратися.
Закон є в чоловіка певний,
Щоб жінку він назвав своєю,
Ми любимо свій стан душевний,
Який присутній поруч з нею.
Не так краса і ніжна врода,
Мужчин захоплює в жінках,
Важливо, щоб була пригода,
Азарт і пристрасть у думках.
Важлива віра в його сили.
Як чоловік оце відчує –
Здолає гори й небосхили,
Та жінку він не розчарує.
Це не навчання, не урок,
А так триває вже віки,
Ми любимо лиш тих Жінок,
З якими ми - Чоловіки.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
За гарний зовні силует,
Чи тіла дивний, ніжний стан,
Чи за спокусливий секрет
Очей бездонних океан?
Чи просто добра і відкрита,
Дарує в мові насолоду?
За те, що щира й працьовита,
Чи за просту душевну вроду?
Ми часом ладні до зірок,
Заради них добратися.
За що ж ми любимо жінок?
Не важко розібратися.
Закон є в чоловіка певний,
Щоб жінку він назвав своєю,
Ми любимо свій стан душевний,
Який присутній поруч з нею.
Не так краса і ніжна врода,
Мужчин захоплює в жінках,
Важливо, щоб була пригода,
Азарт і пристрасть у думках.
Важлива віра в його сили.
Як чоловік оце відчує –
Здолає гори й небосхили,
Та жінку він не розчарує.
Це не навчання, не урок,
А так триває вже віки,
Ми любимо лиш тих Жінок,
З якими ми - Чоловіки.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
77
24-08-10 14:59
Минатимуть епохи та віки
І буде майбуття ставати іншим,
Але зв'язок у матері й доньки́
Завжди у світі буде найміцнішим.
Коли в утробі з'явиться дитя,
Такий зв'язок пізнає кожна жінка!
У захваті нового відчуття
Відкриється в житті нова сторінка!
А як побачить донечку в сльозах,
Уперше, як пологи закінча́ться,
З усмішкою на стомлених устах
Відчує жінка невимовне щастя!
Крихітну голівку до плеча
Ночами буде мати притискати,
Та швидко підростатиме дівча.
Навчиться говорити та читати...
Незчуєшся, закінчиться садок...
А потім, школа... Виросте дитина.
Та з мамою, в невидимий зв'язок,
Наза́вжди поєднає павутина.
І навіть, у дорослому житті,
Коли сім'ю дитина побудує,
Підтримку, у хвилини непрості,
Від мами сивокосої відчує.
Минатимуть епохи та віки
І буде майбуття ставати іншим,
Але зв'язок у матері й доньки́
Завжди у світі буде найміцнішим.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
100
24-08-09 05:18
Віртуальний світ
Одне не можу зрозуміти:
Як за такий короткий час
Змінились геть сучасні діти
Й азарт дитинства в них погас.
Межі не має здивування.
Це не розгаданий секрет:
Чому ж то замість спілкування,
Є цікавішим Інтернет?
На дворі́ діти менше грають,
В «резинки», теніс і футбол.
Спортивні ігри називають,
Сучасним словом «не прикол».
А от екран той кольоровий
В малих дітей ще з юних літ
Формує потяг нездоровий
Та тягне в віртуальний світ.
І пізнається все нове
Через планшет чи телефон…
Мала дитина там живе,
Де не диктують заборон.
З дитинства Інтернет формує
І мрії, й погляд на життя.
Як підростають, то існує
Напівреальне сприйняття.
Розмови менше вже живої,
Лиш соціальні мережі́ –
І від тенденції нової
Світ опинився на межі.
Всьому причина - небажання
Займатись рідними дітьми.
Таке сучасне виховання.
І винуваті в цьому ми...
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Одне не можу зрозуміти:
Як за такий короткий час
Змінились геть сучасні діти
Й азарт дитинства в них погас.
Межі не має здивування.
Це не розгаданий секрет:
Чому ж то замість спілкування,
Є цікавішим Інтернет?
На дворі́ діти менше грають,
В «резинки», теніс і футбол.
Спортивні ігри називають,
Сучасним словом «не прикол».
А от екран той кольоровий
В малих дітей ще з юних літ
Формує потяг нездоровий
Та тягне в віртуальний світ.
І пізнається все нове
Через планшет чи телефон…
Мала дитина там живе,
Де не диктують заборон.
З дитинства Інтернет формує
І мрії, й погляд на життя.
Як підростають, то існує
Напівреальне сприйняття.
Розмови менше вже живої,
Лиш соціальні мережі́ –
І від тенденції нової
Світ опинився на межі.
Всьому причина - небажання
Займатись рідними дітьми.
Таке сучасне виховання.
І винуваті в цьому ми...
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
88
24-08-08 05:17