Статистика telegram каналу - @poeziya_ua
2024-07-14
Поезія України 🇺🇦
Кількість підписників:
912
Фото:
5450
Відео:
85
Посилання:
5470
Категорія:
Релігія
Опис:
Розмістити свій вірш на каналі або з питань реклами 👉 @R_Markovskiy
Кількість підписників
Середній перегляд на повідомлення
Історія змін лого
Поки що змін не зафіксовано
Історія змін назви
Поки що змін не зафіксовано
Історія зміни типу аккаунта
Поки що змін не зафіксовано
Історія зміни статуса
Офіційно не підтверджена
2024-07-14
Стіна канала Поезія України 🇺🇦 - @poeziya_ua
Син
Що потрібно нам усім?
Яка мета життя, хто знає?
Це успіх чи великий дім?
А хто багатства лиш бажає.
«Найбільший скарб я віднайшов», –
Щаслива скаже вам людина.
І в серці гордість і любов,
За те, що Бог мені дав сина.
Родився він – все помінялось,
І усвідомлення прийшло:
У ньому краще лиш зібралось,
Що в мене лиш колись було.
В дитинстві, як зростав синок,
Нове з азартом пізнавав,
Робив в житті свій перший крок,
Я радість справжню відчував.
Що є добро, а що є зло,
Я вчив його з маленьких літ.
Казав, із чого все пішло,
І що таке сучасний світ.
А за найближчих піклуватись,
Пізнати, що таке сім'я,
І щиро, радісно сміятись –
Такому в сина вчився я.
Я можу все, я все зумію,
Сягну небачених вершин,
Коли крізь віру і надію
На мене дивиться мій син.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Що потрібно нам усім?
Яка мета життя, хто знає?
Це успіх чи великий дім?
А хто багатства лиш бажає.
«Найбільший скарб я віднайшов», –
Щаслива скаже вам людина.
І в серці гордість і любов,
За те, що Бог мені дав сина.
Родився він – все помінялось,
І усвідомлення прийшло:
У ньому краще лиш зібралось,
Що в мене лиш колись було.
В дитинстві, як зростав синок,
Нове з азартом пізнавав,
Робив в житті свій перший крок,
Я радість справжню відчував.
Що є добро, а що є зло,
Я вчив його з маленьких літ.
Казав, із чого все пішло,
І що таке сучасний світ.
А за найближчих піклуватись,
Пізнати, що таке сім'я,
І щиро, радісно сміятись –
Такому в сина вчився я.
Я можу все, я все зумію,
Сягну небачених вершин,
Коли крізь віру і надію
На мене дивиться мій син.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
118
24-08-07 07:04
Дівчина на пляжі
Край моря, тихо на камінні
Дівчи́на дивиться туди,
Де хвиля в сонячнім промінні
Стрічає заходу сліди.
Прийшла босоніж відпочити,
Побути тут хотілось їй,
Водою ноги помочити,
Торкнуться спогадів та мрій.
Подумати про щось приємне,
Спочити в вечір цей сповна,
В думках згадати щось таємне,
Про те, що знає лиш вона.
А хвилі всі такі веселі,
Характер схожий на каприз,
Все б'ють злегка камінні скелі,
Дарують свій вечірній бриз.
З собою також при нагоді,
Вечірній гості, що прийшла,
Дарує вітер прохолоду
В сезон надмірного тепла.
Як сонце західне багряне,
Малює в небі вітражі!
Всміхнеться дівчина, як гляне,
На хвилі водної межі.
Секрет усмішки на щоках,
Як дивиться на море, «в даль»,
І що ж таке в її думках?!...
…не можна глянути, «на жать»...
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Край моря, тихо на камінні
Дівчи́на дивиться туди,
Де хвиля в сонячнім промінні
Стрічає заходу сліди.
Прийшла босоніж відпочити,
Побути тут хотілось їй,
Водою ноги помочити,
Торкнуться спогадів та мрій.
Подумати про щось приємне,
Спочити в вечір цей сповна,
В думках згадати щось таємне,
Про те, що знає лиш вона.
А хвилі всі такі веселі,
Характер схожий на каприз,
Все б'ють злегка камінні скелі,
Дарують свій вечірній бриз.
З собою також при нагоді,
Вечірній гості, що прийшла,
Дарує вітер прохолоду
В сезон надмірного тепла.
Як сонце західне багряне,
Малює в небі вітражі!
Всміхнеться дівчина, як гляне,
На хвилі водної межі.
Секрет усмішки на щоках,
Як дивиться на море, «в даль»,
І що ж таке в її думках?!...
…не можна глянути, «на жать»...
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
107
24-08-06 06:14
Дар материнства
Найбільше диво на землі
З початку літ й до цеї днини,
І дар найвищий взагалі
Це є народження дитини.
Вона приходить в світ малою,
Звичайне тіло з плоті й крові,
Проте із чистою душою,
Для доброти і для любові.
Велику силу материнства
Дівчатка змалечку ще мають,
З років ще юного дитинства
На благодать оцю чекають.
Коли в утробі ще маля,
В чеканні йдуть безсонні ночі.
А як в колисці немовля –
Завжди сіяють в жінки очі.
Коли дитина ще маленька,
Останні сили і свій час
З любов'ю дасть дитині ненька,
І весь енергії запас.
А як дорослі стануть діти,
І дасть життя тяжкий урок –
Лиш мати зможе зрозуміти,
Бо нерозривний цей зв'язок...
...Бо серце б'ється без упину,
І не важливі геть роки:
В молитві, за свою дитину,
У жінки всі її думки.
Все розуміємо ми са́мі,
Найбільше диво – це Дитя,
І кожній жінці, кожній мамі,
Велика дяка за Життя.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Найбільше диво на землі
З початку літ й до цеї днини,
І дар найвищий взагалі
Це є народження дитини.
Вона приходить в світ малою,
Звичайне тіло з плоті й крові,
Проте із чистою душою,
Для доброти і для любові.
Велику силу материнства
Дівчатка змалечку ще мають,
З років ще юного дитинства
На благодать оцю чекають.
Коли в утробі ще маля,
В чеканні йдуть безсонні ночі.
А як в колисці немовля –
Завжди сіяють в жінки очі.
Коли дитина ще маленька,
Останні сили і свій час
З любов'ю дасть дитині ненька,
І весь енергії запас.
А як дорослі стануть діти,
І дасть життя тяжкий урок –
Лиш мати зможе зрозуміти,
Бо нерозривний цей зв'язок...
...Бо серце б'ється без упину,
І не важливі геть роки:
В молитві, за свою дитину,
У жінки всі її думки.
Все розуміємо ми са́мі,
Найбільше диво – це Дитя,
І кожній жінці, кожній мамі,
Велика дяка за Життя.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
94
24-08-05 07:43
Запах України
Чарує пісня солов'їна.
В мить милозвучності тієї
Так пахне ненька Україна,
У дні квітучості своєї.
Прийде весна, сади пахучі
Вдягають цві́тову вуаль,
А вище крон пташки співучі
Підкорюють небесну даль.
Роями бджоли там літають,
Де пахне їх живий нектар,
На квіти польові сідають,
Збирають той природи дар.
Лани злотаві в літню пору
Дарують хлібний аромат.
І запах той іде угору,
Все вище, до небесних врат.
Все пахощами розлилося
В лугах, де скошена трава.
Духмяно падає колосся,
Коли ідуть в полях жнива.
У літню мить чи в час осінній,
То цвітом ягід, то грибів,
О, як же пахнуть на Вкраїні,
Дари природи із лісів!
Це все довкола нас єднає
Ліси, діброви і поля.
Душа ж народу промовляє:
Завжди хай квітне ця земля!
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Чарує пісня солов'їна.
В мить милозвучності тієї
Так пахне ненька Україна,
У дні квітучості своєї.
Прийде весна, сади пахучі
Вдягають цві́тову вуаль,
А вище крон пташки співучі
Підкорюють небесну даль.
Роями бджоли там літають,
Де пахне їх живий нектар,
На квіти польові сідають,
Збирають той природи дар.
Лани злотаві в літню пору
Дарують хлібний аромат.
І запах той іде угору,
Все вище, до небесних врат.
Все пахощами розлилося
В лугах, де скошена трава.
Духмяно падає колосся,
Коли ідуть в полях жнива.
У літню мить чи в час осінній,
То цвітом ягід, то грибів,
О, як же пахнуть на Вкраїні,
Дари природи із лісів!
Це все довкола нас єднає
Ліси, діброви і поля.
Душа ж народу промовляє:
Завжди хай квітне ця земля!
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
111
24-08-04 05:55
Слабкості людини
Людина родиться довершена в природі,
І сили по́рівно даровано для всіх,
Проте, не кожен може, при нагоді,
Як є потреба, скористати їх.
Гадаємо, що сили всі здобуті,
На рідкість, винятковими людьми.
Якщо ж задуматись, по правді і по суті
Себе слабкими робимо лиш ми.
Найперша слабкість – це є гнів сердечний,
При прояві дається узнаки.
Для кожного із нас він небезпечний:
Руйнує поведінку і думки.
Невіра в себе й сумніви постійні,
І ніби за́пал у очах погас…
Втрачаєм сили, менше енергійні –
Це друга слабкість, що живе в нас.
Наступну, можна ревністю назвати.
І це в людини не найкращий бік.
Не кожен її може подолати,
Слабкими є і жінка, й чоловік.
Четверта слабкість нам ховає очі,
Невпевнений, слабкий душевний стан…
До істини ті люди не охочі,
Хто правду заміняє на обман.
Ну а найгірша слабість, то є п'ята,
Її, підступну, заздрістю зовуть.
Коли в людини і душа зім'ята –
Вона покаже свою підлу суть.
Людина сильна і щаслива буде,
І справді, стане краще для її,
Як волю у душі своїй здобуде,
І переможе слабкості свої.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Людина родиться довершена в природі,
І сили по́рівно даровано для всіх,
Проте, не кожен може, при нагоді,
Як є потреба, скористати їх.
Гадаємо, що сили всі здобуті,
На рідкість, винятковими людьми.
Якщо ж задуматись, по правді і по суті
Себе слабкими робимо лиш ми.
Найперша слабкість – це є гнів сердечний,
При прояві дається узнаки.
Для кожного із нас він небезпечний:
Руйнує поведінку і думки.
Невіра в себе й сумніви постійні,
І ніби за́пал у очах погас…
Втрачаєм сили, менше енергійні –
Це друга слабкість, що живе в нас.
Наступну, можна ревністю назвати.
І це в людини не найкращий бік.
Не кожен її може подолати,
Слабкими є і жінка, й чоловік.
Четверта слабкість нам ховає очі,
Невпевнений, слабкий душевний стан…
До істини ті люди не охочі,
Хто правду заміняє на обман.
Ну а найгірша слабість, то є п'ята,
Її, підступну, заздрістю зовуть.
Коли в людини і душа зім'ята –
Вона покаже свою підлу суть.
Людина сильна і щаслива буде,
І справді, стане краще для її,
Як волю у душі своїй здобуде,
І переможе слабкості свої.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
93
24-08-03 08:29
Історія кохання
Балади про закоханих та тонкощі манер
Не рідко переносяться в цікаву кінострічку.
Та є одна історія, забута дотепер,
Як степовий козак кохав свою Марічку.
В минуле повернутися за декілька століть
Я читачу уважному сьогодні пропоную.
Прислухайтесь до повісті, та просто – уявіть.
Вона, без перебільшення, казкова, гарантую.
Коли розпочиналася козаччини пора,
Поблизу того берега, де січі будували,
Розділені потоками розлогого Дніпра,
Навпроти один одного два хутори стояли.
В одному жив козак, високий та вродливий,
У іншому – володарка незвичної краси.
У молодих людей зв'язок був особливий,
Й кохання, що притягує два різні полюси.
Потоки течії́ долав старенький човен,
Каміннями посічений, що воду пропускав.
На ньому кожен день, надій у серці повен,
В обійми до коханої козак той поспішав.
Душею відчуваючи всі прагнення дівочі,
Просити він наважився в коханої руки,
Та трапилась біда, Марічку серед ночі,
Викрали із хутора турецькі вояки.
Коли про новину сказала її мати,
На ранок він човна старого спорядив.
Вирішив козак кохану врятувати,
Й у напрямку Туреччини за хвилею поплив.
Не думав він про наслідки і ті випробування,
Які його очікують дорогою на схід.
Без маяка та компасу вело його кохання
За кораблем непроханим, що не лишає слід.
Спочатку по Дніпру, а далі –- Чорне море,
Знесилений під спекою, замучений від злив.
Голодний. День за днем. Крізь плесо неозоре
На човнику старенькому козак відважний плив.
Дістався, врешті решт, до берегів ворожих,
Не володівши мовою, та розумівши суть,
Розпитувати став звичайних перехожих
Про місце, де в Туреччині невільниці живуть.
Дізнався наш козак в старого капітана,
Що жителі подейкують у різні голоси́ –
Два місяці тому, в гаремі у султана
З'явилася невільниця незвичної краси.
Почувши ці слова, козак не сумнівався,
Куди за нареченою йому потрібно йти.
А потім, у палац невидимо пробрався,
Коли настали сутінки нічної дрімоти.
Минаючи пости заспа́ної сторожі,
Він дівчину свою знайшов, кінець кінцем.
А далі, через двір та стіни огорожі
Закохані невидимо покинули гарем.
Під су́провід зорі й небесного світила
До берега прийшли, поцупили човна.
Марічка і козак розправили вітрила
Й додому попливли у напрямку стерна.
Історія моя про мужність та кохання,
Про вольових людей й характери сердець.
На цьому ваш поет закінчив віршування.
Коханих бережіть!.. Подякував. Кінець.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Балади про закоханих та тонкощі манер
Не рідко переносяться в цікаву кінострічку.
Та є одна історія, забута дотепер,
Як степовий козак кохав свою Марічку.
В минуле повернутися за декілька століть
Я читачу уважному сьогодні пропоную.
Прислухайтесь до повісті, та просто – уявіть.
Вона, без перебільшення, казкова, гарантую.
Коли розпочиналася козаччини пора,
Поблизу того берега, де січі будували,
Розділені потоками розлогого Дніпра,
Навпроти один одного два хутори стояли.
В одному жив козак, високий та вродливий,
У іншому – володарка незвичної краси.
У молодих людей зв'язок був особливий,
Й кохання, що притягує два різні полюси.
Потоки течії́ долав старенький човен,
Каміннями посічений, що воду пропускав.
На ньому кожен день, надій у серці повен,
В обійми до коханої козак той поспішав.
Душею відчуваючи всі прагнення дівочі,
Просити він наважився в коханої руки,
Та трапилась біда, Марічку серед ночі,
Викрали із хутора турецькі вояки.
Коли про новину сказала її мати,
На ранок він човна старого спорядив.
Вирішив козак кохану врятувати,
Й у напрямку Туреччини за хвилею поплив.
Не думав він про наслідки і ті випробування,
Які його очікують дорогою на схід.
Без маяка та компасу вело його кохання
За кораблем непроханим, що не лишає слід.
Спочатку по Дніпру, а далі –- Чорне море,
Знесилений під спекою, замучений від злив.
Голодний. День за днем. Крізь плесо неозоре
На човнику старенькому козак відважний плив.
Дістався, врешті решт, до берегів ворожих,
Не володівши мовою, та розумівши суть,
Розпитувати став звичайних перехожих
Про місце, де в Туреччині невільниці живуть.
Дізнався наш козак в старого капітана,
Що жителі подейкують у різні голоси́ –
Два місяці тому, в гаремі у султана
З'явилася невільниця незвичної краси.
Почувши ці слова, козак не сумнівався,
Куди за нареченою йому потрібно йти.
А потім, у палац невидимо пробрався,
Коли настали сутінки нічної дрімоти.
Минаючи пости заспа́ної сторожі,
Він дівчину свою знайшов, кінець кінцем.
А далі, через двір та стіни огорожі
Закохані невидимо покинули гарем.
Під су́провід зорі й небесного світила
До берега прийшли, поцупили човна.
Марічка і козак розправили вітрила
Й додому попливли у напрямку стерна.
Історія моя про мужність та кохання,
Про вольових людей й характери сердець.
На цьому ваш поет закінчив віршування.
Коханих бережіть!.. Подякував. Кінець.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
106
24-08-02 05:31
Дрібні бійці
Спитали раз в успішної людини:
В чому секрет успішного життя?
Всміхнулась та – не думала й хвилини,
¬– Залежить все від нас і сприйняття.
– Спочатку, я окреслив всі границі,
Дрібних бійців в житті не помічав,
Як перестав боротись за дрібниці,
Тоді і успіх вже приходити почав.
Я не звертав уваги на брехню,
Про мене як неправду говорили,
То з-за спини не слухав маячню,
На виправдання я не тратив сили.
Я перестав боротись за любов,
Чи віддавати себе за увагу,
Залишив це позаду – і пішов,
Бо шлях вперед дарує лиш наснагу.
І боротьбу, щоб догодити всім,
Також я припинив, бо вже «дістало»,
Ділився серцем і життям своїм,
Натомість, же отримував так мало.
Для тих цю боротьбу я залишив,
Котрим нема за що більш воювати,
Без поспіху усі можливості відкрив,
Себе почав відтоді наповняти.
З тих пір я свої сили віддаю,
Щоб здійснювати мрії і бажання,
І долю я вершитиму свою,
Для інших залишу дрібні змагання.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Спитали раз в успішної людини:
В чому секрет успішного життя?
Всміхнулась та – не думала й хвилини,
¬– Залежить все від нас і сприйняття.
– Спочатку, я окреслив всі границі,
Дрібних бійців в житті не помічав,
Як перестав боротись за дрібниці,
Тоді і успіх вже приходити почав.
Я не звертав уваги на брехню,
Про мене як неправду говорили,
То з-за спини не слухав маячню,
На виправдання я не тратив сили.
Я перестав боротись за любов,
Чи віддавати себе за увагу,
Залишив це позаду – і пішов,
Бо шлях вперед дарує лиш наснагу.
І боротьбу, щоб догодити всім,
Також я припинив, бо вже «дістало»,
Ділився серцем і життям своїм,
Натомість, же отримував так мало.
Для тих цю боротьбу я залишив,
Котрим нема за що більш воювати,
Без поспіху усі можливості відкрив,
Себе почав відтоді наповняти.
З тих пір я свої сили віддаю,
Щоб здійснювати мрії і бажання,
І долю я вершитиму свою,
Для інших залишу дрібні змагання.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
100
24-08-01 08:54
З присмаком вино
У дощовий холодний вечір
Сидить дівчи́на край вікна,
В її руці бокал, до речі,
П'янкого, з присмаком, вина.
Все дивиться, як небо плаче,
Спливають каплі по вікні,
Та відчуття в душі, одначе,
Спокійні, але не сумні.
Мелодія лунає в домі,
Напевно, скрипки це концерт,
Ті композиції відомі,
Проте дівчина – не експерт.
Їй та мелодія до серця:
Як в звуки ті вслухається,
То видно в відблиску люстерця,
Як дівчина всміхається.
Вона в своїх думках цікавих,
Поринула в багатий світ.
А поруч в мурканнях ласкавих
На підвіконні ходить кіт.
В руках – бокал, а там – нектар,
Сама в кімнаті і в будинку…
Лиш світить вуличний ліхтар,
В цей тихий вечір відпочинку.
Вся в задумах, ще й кіт муркоче…
Дівчина дивиться в вікно,
Як дощ на вулиці шепоче,
Й кушту́є, з присмаком, вино.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
У дощовий холодний вечір
Сидить дівчи́на край вікна,
В її руці бокал, до речі,
П'янкого, з присмаком, вина.
Все дивиться, як небо плаче,
Спливають каплі по вікні,
Та відчуття в душі, одначе,
Спокійні, але не сумні.
Мелодія лунає в домі,
Напевно, скрипки це концерт,
Ті композиції відомі,
Проте дівчина – не експерт.
Їй та мелодія до серця:
Як в звуки ті вслухається,
То видно в відблиску люстерця,
Як дівчина всміхається.
Вона в своїх думках цікавих,
Поринула в багатий світ.
А поруч в мурканнях ласкавих
На підвіконні ходить кіт.
В руках – бокал, а там – нектар,
Сама в кімнаті і в будинку…
Лиш світить вуличний ліхтар,
В цей тихий вечір відпочинку.
Вся в задумах, ще й кіт муркоче…
Дівчина дивиться в вікно,
Як дощ на вулиці шепоче,
Й кушту́є, з присмаком, вино.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
118
24-07-31 05:48
Живіть
Минулого нам не змінити,
Туди не має вороття.
І той годинник не спинити,
Який вимірює життя.
Він підлий – пам’ятати слід,
Ніхто не знає скільки часу,
Нам залишає його хід,
І скільки ще в йому запасу.
Не варто тратити хвилини,
На спори, підлість і брехню,
Свій час віддати на новини,
Де нам говорять маячню.
Ми так бездумно дні проводим,
Щоб просто гроші заробити,
А потім й миті не знаходим,
Щоб з кимось близьким
розділити.
Себе ми тратимо на тих,
Що нам душею не подібні:
На черствих, зависних, пустих -–
Ми їм насправді не потрібні.
А той годинник все спішить,
Бо йти вперед – це його справа.
Життя ж не йде – воно летить,
І згасне мить його яскрава!
Подякуйте за новий день,
Можливості його безмежні,
Ідіть вперед завжди лишень
Не будьте в сумнівах залежні.
Не чуйте зависних людей,
Яким так важко зрозуміти,
Що жити треба в час оцей…
Робіть, щоб потім не жаліти!
А серце вас не підведе,
За його покликом живіть,
Поки годинник ще іде,
Ви все що є з життя – беріть.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Минулого нам не змінити,
Туди не має вороття.
І той годинник не спинити,
Який вимірює життя.
Він підлий – пам’ятати слід,
Ніхто не знає скільки часу,
Нам залишає його хід,
І скільки ще в йому запасу.
Не варто тратити хвилини,
На спори, підлість і брехню,
Свій час віддати на новини,
Де нам говорять маячню.
Ми так бездумно дні проводим,
Щоб просто гроші заробити,
А потім й миті не знаходим,
Щоб з кимось близьким
розділити.
Себе ми тратимо на тих,
Що нам душею не подібні:
На черствих, зависних, пустих -–
Ми їм насправді не потрібні.
А той годинник все спішить,
Бо йти вперед – це його справа.
Життя ж не йде – воно летить,
І згасне мить його яскрава!
Подякуйте за новий день,
Можливості його безмежні,
Ідіть вперед завжди лишень
Не будьте в сумнівах залежні.
Не чуйте зависних людей,
Яким так важко зрозуміти,
Що жити треба в час оцей…
Робіть, щоб потім не жаліти!
А серце вас не підведе,
За його покликом живіть,
Поки годинник ще іде,
Ви все що є з життя – беріть.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
112
24-07-30 06:17
Берег Франції
Північний берег Франції,
Де місто Сан-Бріє́,
Поблизу автостанції
Там гавань в місті є.
Любив він шум вітрів,
Носив на бік картуз…
Де бухта кораблів,
Жив молодий француз.
Гарячий був від роду,
Він яхти будував.
Завжди любив свободу,
І хвилі підкоряв.
З'єднатись з небосхилом
Бажав із юних літ,
Та мріяв під вітрилом
Побачити весь світ.
Нарешті час настав:
Спустили корабель,
Якого він назвав
«Прекрасна Ізабель».
У подорож готується,
Вітрило одягла…
Іздалеку красується,
Над бухтою щогла́.
Красуня дерев'яна
Цю гавань залишила,
І мить та довгождана
Нарешті наступила.
А чайки білокрилі,
Кружляли. Був приплив…
На білому вітрилі,
Він в подорож відплив.
Не зрадивши надію
До вітру перемін,
Плив підкоряти мрію
Він хвилі навздогін.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Північний берег Франції,
Де місто Сан-Бріє́,
Поблизу автостанції
Там гавань в місті є.
Любив він шум вітрів,
Носив на бік картуз…
Де бухта кораблів,
Жив молодий француз.
Гарячий був від роду,
Він яхти будував.
Завжди любив свободу,
І хвилі підкоряв.
З'єднатись з небосхилом
Бажав із юних літ,
Та мріяв під вітрилом
Побачити весь світ.
Нарешті час настав:
Спустили корабель,
Якого він назвав
«Прекрасна Ізабель».
У подорож готується,
Вітрило одягла…
Іздалеку красується,
Над бухтою щогла́.
Красуня дерев'яна
Цю гавань залишила,
І мить та довгождана
Нарешті наступила.
А чайки білокрилі,
Кружляли. Був приплив…
На білому вітрилі,
Він в подорож відплив.
Не зрадивши надію
До вітру перемін,
Плив підкоряти мрію
Він хвилі навздогін.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
114
24-07-29 06:05