Статистика telegram каналу - @poeziya_ua
2024-07-14
Поезія України 🇺🇦
Кількість підписників:
912
Фото:
5450
Відео:
85
Посилання:
5470
Категорія:
Релігія
Опис:
Розмістити свій вірш на каналі або з питань реклами 👉 @R_Markovskiy
Кількість підписників
Середній перегляд на повідомлення
Історія змін лого
Поки що змін не зафіксовано
Історія змін назви
Поки що змін не зафіксовано
Історія зміни типу аккаунта
Поки що змін не зафіксовано
Історія зміни статуса
Офіційно не підтверджена
2024-07-14
Стіна канала Поезія України 🇺🇦 - @poeziya_ua
Мій дім
Я хочу дім такий побудувати,
Де буде весело та затишно завжди,
В якому щастя буде вічно панувати,
А з-за вікна білітимуть сади.
У домі буде чисто та охайно –
Гостинно зустрічатиме усіх:
Гостей, родину, друзів, і звичайно,
Лунатиме у нім дитячий сміх.
У ньому буде сонячне проміння,
Світити крізь гардини на вікні,
І чутиметься перше клекотіння,
Від білої лелеки, по весні.
Ще бачу, як осіннє пале листя,
Встиляє наш майбутній, гарний двір,
Його змітаю навколо обійстя,
А вітер розкидає вперекір.
Коли я вийду, стану на порозі,
Це буде день, а може ще зрання,
Побачу, як узимку, на морозі,
Гойдається під вишнями прання.
В будинку, на прикрашеній ялині,
Чи на свічках святкового стола,
Чи відблиском, в маленькому каміні
Є вогники домашнього тепла.
Там буде тихо, зрідка, вечорами,
Коли з дружиною читатимо книжки,
А як прийдуть сусіди із піснями,
То їх зустрінем радо, залюбки.
Не хочу я маєтки поверхові,
Це зовсім не важливо – річ не в тім,
Лише щоб жити в мирі і любові –
Таким я бачу свій майбутній дім.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Я хочу дім такий побудувати,
Де буде весело та затишно завжди,
В якому щастя буде вічно панувати,
А з-за вікна білітимуть сади.
У домі буде чисто та охайно –
Гостинно зустрічатиме усіх:
Гостей, родину, друзів, і звичайно,
Лунатиме у нім дитячий сміх.
У ньому буде сонячне проміння,
Світити крізь гардини на вікні,
І чутиметься перше клекотіння,
Від білої лелеки, по весні.
Ще бачу, як осіннє пале листя,
Встиляє наш майбутній, гарний двір,
Його змітаю навколо обійстя,
А вітер розкидає вперекір.
Коли я вийду, стану на порозі,
Це буде день, а може ще зрання,
Побачу, як узимку, на морозі,
Гойдається під вишнями прання.
В будинку, на прикрашеній ялині,
Чи на свічках святкового стола,
Чи відблиском, в маленькому каміні
Є вогники домашнього тепла.
Там буде тихо, зрідка, вечорами,
Коли з дружиною читатимо книжки,
А як прийдуть сусіди із піснями,
То їх зустрінем радо, залюбки.
Не хочу я маєтки поверхові,
Це зовсім не важливо – річ не в тім,
Лише щоб жити в мирі і любові –
Таким я бачу свій майбутній дім.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
44
24-11-05 07:09
Король Артур
Свідком подій тих є вічні зірки,
Про час короля і могутність престолу,
Доноситься ехом до нас крізь віки,
Історія лицарів круглого столу.
Не раз ми читали в премудрих книжках,
Про славних героїв балади прадавні,
Яким не відомі ні сумнів, ні страх,
По їхнє життя і їх подвиги славні.
Я згадую міць історичних фігур
І їх героїчну в історії роль.
Із них відрізнявся великий Артур -
Мудрий і сильний, відважний король.
Безстрашно і першим він рвався у бій,
І ніс перемогу на вістрі меча,
Загін у Артура був лицарський свій,
З яким воювали плечем до плеча.
Безжально і грізно боровся зі злом,
Бо воїнів вірних і мужніх тримав,
Сидівши на троні, за круглим столом,
Він рішення спільно із ними приймав.
Вони воювали за честь і за волю,
У вірі долали усіх ворогів,
Герої оті не боялися болю,
Ні темних часів, ні безславних богів.
Імперії з часом безслідно зникають,
Та мужніх синів не забуде земля,
Тому і сьогодні іще пам'ятають
Лицарів тих і того короля.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Свідком подій тих є вічні зірки,
Про час короля і могутність престолу,
Доноситься ехом до нас крізь віки,
Історія лицарів круглого столу.
Не раз ми читали в премудрих книжках,
Про славних героїв балади прадавні,
Яким не відомі ні сумнів, ні страх,
По їхнє життя і їх подвиги славні.
Я згадую міць історичних фігур
І їх героїчну в історії роль.
Із них відрізнявся великий Артур -
Мудрий і сильний, відважний король.
Безстрашно і першим він рвався у бій,
І ніс перемогу на вістрі меча,
Загін у Артура був лицарський свій,
З яким воювали плечем до плеча.
Безжально і грізно боровся зі злом,
Бо воїнів вірних і мужніх тримав,
Сидівши на троні, за круглим столом,
Він рішення спільно із ними приймав.
Вони воювали за честь і за волю,
У вірі долали усіх ворогів,
Герої оті не боялися болю,
Ні темних часів, ні безславних богів.
Імперії з часом безслідно зникають,
Та мужніх синів не забуде земля,
Тому і сьогодні іще пам'ятають
Лицарів тих і того короля.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
86
24-11-03 05:58
Кожен день – це маленька надія
Є обставини нам не підвласні,
І найперша – це плинності мить.
Будьте ви до життя своєчасні,
Не чекайте, як все пролетить.
Не повториться ранішня днина,
Вже по іншому сонце зійде,
Молодою не стане людина,
Як і двічі в ріку не ввійде.
Я дитинство наврядчи забуду,
Першу дружбу, дитячі сади,
Та маленьким уже я не буду,
Бо дороги немає туди.
Не відчути мені хвилювання,
Як шкільний пролунає дзвінок,
Не зустріну вже перше кохання –
Поцілунків найперших урок.
На моєму святковому торті,
Вже палає не мало вогнів,
Я вже менше успішний у спорті,
Не під силу вже те, що умів.
І дорога для мене закрита,
В світ "кому ще нема тридцяти".
Половина життя вже прожита,
Треба іншу мені берегти.
Кожен день – це маленька надія,
Все залежить від нас, зокрема,
Хай сьогодні здійсняється мрія,
Бо вчорашнього більше нема.
Все життя – це можливість без краю,
Це я в книгах колись прочитав,
І крім того, я вірю і знаю,
Ще найкращий мій день не настав.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Є обставини нам не підвласні,
І найперша – це плинності мить.
Будьте ви до життя своєчасні,
Не чекайте, як все пролетить.
Не повториться ранішня днина,
Вже по іншому сонце зійде,
Молодою не стане людина,
Як і двічі в ріку не ввійде.
Я дитинство наврядчи забуду,
Першу дружбу, дитячі сади,
Та маленьким уже я не буду,
Бо дороги немає туди.
Не відчути мені хвилювання,
Як шкільний пролунає дзвінок,
Не зустріну вже перше кохання –
Поцілунків найперших урок.
На моєму святковому торті,
Вже палає не мало вогнів,
Я вже менше успішний у спорті,
Не під силу вже те, що умів.
І дорога для мене закрита,
В світ "кому ще нема тридцяти".
Половина життя вже прожита,
Треба іншу мені берегти.
Кожен день – це маленька надія,
Все залежить від нас, зокрема,
Хай сьогодні здійсняється мрія,
Бо вчорашнього більше нема.
Все життя – це можливість без краю,
Це я в книгах колись прочитав,
І крім того, я вірю і знаю,
Ще найкращий мій день не настав.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
82
24-11-01 06:37
Коли цей світ досягне свого дна...
З роками перестав я розуміти,
Коли цей світ досягне свого дна.
Навіщо стільки зла й страждають діти?
Чому несправедлива йде війна?
Чому ріка брехні повсюди ллється,
А правда посоромлена мовчить?
Чому негідник радісно сміється,
А серце справедливого болить?
Чому великим статком володіють
Підступні та лукаві крадії,
А чесні працелюби лише мріють
Дістати кусень хліба для сім'ї?
Чому високі, керівні посади
Займають "любі друзі" та куми?..
Чому невіглас має керувати
Розумними та мудрими людьми?
Чому немає єдності народу,
Коли іде священна боротьба?
Чому одні вмирають за свободу
А інші лиш викрикують "ганьба"?
Я бачу неприховану злостивість,
Коли страждає праведна душа.
Невже слова "любов" та "справедливість"
Не варті навіть мідного гроша́?
Подумайте про вічні ідеали,
Що хочемо вписати в заповіт.
Щоб діти наші нас не проклинали,
Давайте будувати кращий світ.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
З роками перестав я розуміти,
Коли цей світ досягне свого дна.
Навіщо стільки зла й страждають діти?
Чому несправедлива йде війна?
Чому ріка брехні повсюди ллється,
А правда посоромлена мовчить?
Чому негідник радісно сміється,
А серце справедливого болить?
Чому великим статком володіють
Підступні та лукаві крадії,
А чесні працелюби лише мріють
Дістати кусень хліба для сім'ї?
Чому високі, керівні посади
Займають "любі друзі" та куми?..
Чому невіглас має керувати
Розумними та мудрими людьми?
Чому немає єдності народу,
Коли іде священна боротьба?
Чому одні вмирають за свободу
А інші лиш викрикують "ганьба"?
Я бачу неприховану злостивість,
Коли страждає праведна душа.
Невже слова "любов" та "справедливість"
Не варті навіть мідного гроша́?
Подумайте про вічні ідеали,
Що хочемо вписати в заповіт.
Щоб діти наші нас не проклинали,
Давайте будувати кращий світ.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
96
24-10-31 07:02
ЖІНКА
Ти створена від першого ребра,
Та інша: і по формі, і по статі.
Ти є початком первозданного добра,
Доповненням у вічній благодаті.
Ти носиш у собі з початку літ
Великий дар земного материнства,
Ти породила всіх царів на світ,
Навчала їх від самого дитинства.
Наділена ти вродою була,
А не для того, щоб уміти воювати,
Та в слабкості ти сильною росла
І научилась се́бе захищати.
Смієшся ти, як боляче тобі.
Буває – безпричинно сльози ллються,
І не показуєш ти серце у журбі,
Дивуюся, як сили ті беруться.
Ти обуваєш, з шпильками, взуття
І полюбляєш одяги нарядні,
Ти з легкістю крокуєш повз життя,
Для тебе всі професії підвладні.
Прекрасна ти в святкові вихідні,
В буденності – по-своєму чарівна,
Дивують очі радісно-сумні.
Ти гарна: і служниця, і царівна.
Над небесами і по всім земним краям,
Ти світло особливого відтінка,
Від Бога ти наділена ім'ям,
І Він тебе назвав велично – "ЖІНКА".
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Ти створена від першого ребра,
Та інша: і по формі, і по статі.
Ти є початком первозданного добра,
Доповненням у вічній благодаті.
Ти носиш у собі з початку літ
Великий дар земного материнства,
Ти породила всіх царів на світ,
Навчала їх від самого дитинства.
Наділена ти вродою була,
А не для того, щоб уміти воювати,
Та в слабкості ти сильною росла
І научилась се́бе захищати.
Смієшся ти, як боляче тобі.
Буває – безпричинно сльози ллються,
І не показуєш ти серце у журбі,
Дивуюся, як сили ті беруться.
Ти обуваєш, з шпильками, взуття
І полюбляєш одяги нарядні,
Ти з легкістю крокуєш повз життя,
Для тебе всі професії підвладні.
Прекрасна ти в святкові вихідні,
В буденності – по-своєму чарівна,
Дивують очі радісно-сумні.
Ти гарна: і служниця, і царівна.
Над небесами і по всім земним краям,
Ти світло особливого відтінка,
Від Бога ти наділена ім'ям,
І Він тебе назвав велично – "ЖІНКА".
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
108
24-10-30 06:40
Радію…
О люди землі, що живуть в благодаті,
А думають лиш про пусту метушню,
Ви різні: убогі і дуже багаті,
Чому не радієте кожному дню?
Як часто доводиться нам в сьогоденні
Бачити різні обличчя сумні,
Яких затягнули клопо́ти буденні,
І чути лише про проблеми одні.
Дощ за вікном і чому тут радіти?..
Настій не той, бо туманна пітьма,
Набридло комусь на роботі сидіти,
Чи скільки триватиме люта зима?
Недобре, коли у весняному цвіті
Багато комах і кусючих створінь,
Літо жарке світить сонцем в зеніті –
Кажуть: "Дістала проклята жарінь".
Журиться бідний, що хліба немає,
Багатий ¬– щоб статки свої зберегти,
І перший і другий покою немає,
Не можуть за цим благодать віднайти.
***
В період осінньо-холодної днини,
Якось я бабусю убогу зустрів,
І на обличчі старої людини
Розгледіти по́смішку щиру зумів.
Її запитав, як проходила поряд:
Тримаючи квіти в старечій руці –
"Від чого ви маєте радісний погляд
І посмішку гарну на свому лиці?"
Сказала так щиро старенька бабуся:
Мене здивували прості ті слова –
"Життя я приймаю як дар і сміюся,
Радію від того, що просто жива!..
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
О люди землі, що живуть в благодаті,
А думають лиш про пусту метушню,
Ви різні: убогі і дуже багаті,
Чому не радієте кожному дню?
Як часто доводиться нам в сьогоденні
Бачити різні обличчя сумні,
Яких затягнули клопо́ти буденні,
І чути лише про проблеми одні.
Дощ за вікном і чому тут радіти?..
Настій не той, бо туманна пітьма,
Набридло комусь на роботі сидіти,
Чи скільки триватиме люта зима?
Недобре, коли у весняному цвіті
Багато комах і кусючих створінь,
Літо жарке світить сонцем в зеніті –
Кажуть: "Дістала проклята жарінь".
Журиться бідний, що хліба немає,
Багатий ¬– щоб статки свої зберегти,
І перший і другий покою немає,
Не можуть за цим благодать віднайти.
***
В період осінньо-холодної днини,
Якось я бабусю убогу зустрів,
І на обличчі старої людини
Розгледіти по́смішку щиру зумів.
Її запитав, як проходила поряд:
Тримаючи квіти в старечій руці –
"Від чого ви маєте радісний погляд
І посмішку гарну на свому лиці?"
Сказала так щиро старенька бабуся:
Мене здивували прості ті слова –
"Життя я приймаю як дар і сміюся,
Радію від того, що просто жива!..
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
87
24-10-29 09:26
Два грішника
Віку земного дійшовши до краю,
Там, де Суддя в піднебесній межі,
Біля воріт до прекрасного раю,
Чекали на участь свою два мужі.
Долі обох виріша́лись останні,
Хто з них ввійде у небесні врата...
Вели між собою розмову в чеканні
І перший сказав, крізь веселі уста:
– Я не боюся Суддевого трону,
Бог, це отець і його я дитя,
Вірю в молитву і піст, і ікону,
І те, що почуті мої каяття.
Життя без гріха я прожити старався,
На службу недільну до храму ходив,
Пожертви давав і завжди́ сповідався,
Нужденним добро, без утоми, робив.
Від того добра не жалів десятину,
Перелюб тілесний ніколи не мав,
Словами лихими не ганив людину,
Не крав, не обманював, не убивав.
Чекаю тепер без жалю і тремтіння,
Коли вже відкриються брами воріт,
Бо я заслуговую вічне спасіння,
І райських плодів і Господній "привіт".
А інший стояв несміливо, позаду,
І сльози свої витирав із повік,
– Не гідний я цього прекрасного саду, –
Промовив тихенько сумний чоловік.
А ще, він сказав тоді, крізь зітхання:
– Не можу я зватись "Господнє дитя",
Нікчемне для Бога моє покаяння,
Не гідний ввійти я у вічне життя.
До храму святого, святої неділі,
Зайти у гріховності просто не смів,
Молитви були якісь зубожілі,
Не міг підібрати розкаяних слів.
Грішив я щодня у думках і у плоті,
Камінь у серці, немов би носив,
Із-за гріха потопав у болоті,
Тому і спасіння я не заслужив.
Смиренно прийму, що Господь приготує,
І навіть, якщо це безславний кінець,
Нехай справедливість на небі царює,
І долю мою хай розсудить Творець".
Променем світла і звуками грому
Відкрилися раптом небесні врата,
Голос почувся незвичний потому,
І з тіні з'явилася постать Свята.
– До царства мого і до світлого раю,
Сьогодні із вас увійде лиш один,
Бо душу його і всі наміри знаю,
Це грішний, розкаяний, люблячий син.
А далі отой, що "Сидячий на троні",
Що владу від Бога найвищу прийняв,
Волею духа, відкривши долоні,
На того вказав, що позаду стояв.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Віку земного дійшовши до краю,
Там, де Суддя в піднебесній межі,
Біля воріт до прекрасного раю,
Чекали на участь свою два мужі.
Долі обох виріша́лись останні,
Хто з них ввійде у небесні врата...
Вели між собою розмову в чеканні
І перший сказав, крізь веселі уста:
– Я не боюся Суддевого трону,
Бог, це отець і його я дитя,
Вірю в молитву і піст, і ікону,
І те, що почуті мої каяття.
Життя без гріха я прожити старався,
На службу недільну до храму ходив,
Пожертви давав і завжди́ сповідався,
Нужденним добро, без утоми, робив.
Від того добра не жалів десятину,
Перелюб тілесний ніколи не мав,
Словами лихими не ганив людину,
Не крав, не обманював, не убивав.
Чекаю тепер без жалю і тремтіння,
Коли вже відкриються брами воріт,
Бо я заслуговую вічне спасіння,
І райських плодів і Господній "привіт".
А інший стояв несміливо, позаду,
І сльози свої витирав із повік,
– Не гідний я цього прекрасного саду, –
Промовив тихенько сумний чоловік.
А ще, він сказав тоді, крізь зітхання:
– Не можу я зватись "Господнє дитя",
Нікчемне для Бога моє покаяння,
Не гідний ввійти я у вічне життя.
До храму святого, святої неділі,
Зайти у гріховності просто не смів,
Молитви були якісь зубожілі,
Не міг підібрати розкаяних слів.
Грішив я щодня у думках і у плоті,
Камінь у серці, немов би носив,
Із-за гріха потопав у болоті,
Тому і спасіння я не заслужив.
Смиренно прийму, що Господь приготує,
І навіть, якщо це безславний кінець,
Нехай справедливість на небі царює,
І долю мою хай розсудить Творець".
Променем світла і звуками грому
Відкрилися раптом небесні врата,
Голос почувся незвичний потому,
І з тіні з'явилася постать Свята.
– До царства мого і до світлого раю,
Сьогодні із вас увійде лиш один,
Бо душу його і всі наміри знаю,
Це грішний, розкаяний, люблячий син.
А далі отой, що "Сидячий на троні",
Що владу від Бога найвищу прийняв,
Волею духа, відкривши долоні,
На того вказав, що позаду стояв.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
86
24-10-28 10:20
Взірець вроди
Зів'яне колись, ще учора квітуча,
Молодість років –веселий сезон,
Доля у неї, нажаль, неминуча,
Зникне кудись, наче ранішній сон.
Тіло звабливе і сповнене сили,
Завжди́ енергійне, таке молоде,
Яке ми учора завзято любили,
Сьогодні до старості впевнено йде.
Погляньте.. Юнак, той стрункий, синьоокий,
Що вчора цікавість в дівчат викликав,
Вродливим здавався, веселим, аж поки...
Він іншим сьогодні, старішим не став.
Чи та молода і вродлива дівчина,
В якої чорнява і пишна коса,
Роки пролетять і настане хвилина
І згине її молодеча краса.
Наша усмішка і погляд грайливий,
Які так втішали в дзеркальному склі,
З часом поникнуть і образ мінливий,
Зміниться зморшками в нас на чолі.
Усі живемо́ ми у тлінному тілі,
Щоденно для інших його прикраша,
Та нащо усі ті старання змарнілі,
Якщо важливіша за тіло душа?
Її ви, найперше, щодня прикрашайте,
Це вашої вроди найкращий взірець,
Добром і любов'ю її наповняйте,
І тлінним не буде для неї кінець.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Зів'яне колись, ще учора квітуча,
Молодість років –веселий сезон,
Доля у неї, нажаль, неминуча,
Зникне кудись, наче ранішній сон.
Тіло звабливе і сповнене сили,
Завжди́ енергійне, таке молоде,
Яке ми учора завзято любили,
Сьогодні до старості впевнено йде.
Погляньте.. Юнак, той стрункий, синьоокий,
Що вчора цікавість в дівчат викликав,
Вродливим здавався, веселим, аж поки...
Він іншим сьогодні, старішим не став.
Чи та молода і вродлива дівчина,
В якої чорнява і пишна коса,
Роки пролетять і настане хвилина
І згине її молодеча краса.
Наша усмішка і погляд грайливий,
Які так втішали в дзеркальному склі,
З часом поникнуть і образ мінливий,
Зміниться зморшками в нас на чолі.
Усі живемо́ ми у тлінному тілі,
Щоденно для інших його прикраша,
Та нащо усі ті старання змарнілі,
Якщо важливіша за тіло душа?
Її ви, найперше, щодня прикрашайте,
Це вашої вроди найкращий взірець,
Добром і любов'ю її наповняйте,
І тлінним не буде для неї кінець.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
95
24-10-27 07:17
Ревнощі
Людину сильну оберне
В слабку її душевна вада,
І часом мало хто збагне,
Що є над ним підступна влада.
Це перший слабкості дзвінок,
Подібний він лихому звіру,
Що зветься "ревнощів порок",
Який вселяє недовіру.
В любові з'єднанні серця!
До ближнього, ви, віру майте,
І маску ревного бійця
На все життя кудись сховайте.
Подумайте на самоті,
Ти чоловік, і ти, дружина,
Ніхто не любить взаперті,
І поруч з вами, це людина.
Близького можна ревнувати
І думати, це захист, сила,
Але не вдасться нам тримати,
Невидимі любові крила.
А може, так близьких любіть,
Щоб світ навколо весь затих,
І запал, і любов даріть,
Щоб бути кращими для них.
Хай будуть ваші почуття
Польотом вільної жар-птиці,
Теплом сердечного биття,
Ковтком цілющої водиці.
Не сумнівайтеся в близькому
І ревнощів відкиньте слід,
А будьте вільними у тому,
Адже кохання - це політ!
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Людину сильну оберне
В слабку її душевна вада,
І часом мало хто збагне,
Що є над ним підступна влада.
Це перший слабкості дзвінок,
Подібний він лихому звіру,
Що зветься "ревнощів порок",
Який вселяє недовіру.
В любові з'єднанні серця!
До ближнього, ви, віру майте,
І маску ревного бійця
На все життя кудись сховайте.
Подумайте на самоті,
Ти чоловік, і ти, дружина,
Ніхто не любить взаперті,
І поруч з вами, це людина.
Близького можна ревнувати
І думати, це захист, сила,
Але не вдасться нам тримати,
Невидимі любові крила.
А може, так близьких любіть,
Щоб світ навколо весь затих,
І запал, і любов даріть,
Щоб бути кращими для них.
Хай будуть ваші почуття
Польотом вільної жар-птиці,
Теплом сердечного биття,
Ковтком цілющої водиці.
Не сумнівайтеся в близькому
І ревнощів відкиньте слід,
А будьте вільними у тому,
Адже кохання - це політ!
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
90
24-10-26 05:21
Старенький альбом
Людина спроможна і час зупинити,
Чи просто момент, що в майбутнє спішить,
У кадрі на фото його відтворити,
А потім побачити ще раз цю мить.
Щасливу усмішку себе молодого
Побачити можна, і це не секрет,
Бар'єра здолати щоб нам вікового,
Достатньо відкрити в альбомі портрет.
Твоєї дитини невпевнені кроки,
Чи з твого весілля хвилюючі дні,
Згадаються часом із юності роки,
Як глянеш на фото, що там, на стіні.
Або як у гори колись піднімались –
До піку вершини не легка ходьба,
Як добре, що фото ті досі зостались,
Де друзі сміються, весела юрба.
І там, на вершині, красу первозданну,
І свій, в ті хвилини душевний кураж,
Коли споглядали всю велич туманну,
Ми можемо згадати крізь фотопейзаж.
Ніколи минуле назад не вернеться,
Бо час – це наїзник з своїм батогом,
Лиш образ минулий на фото встається,
Який зберігає старенький альбом.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
Людина спроможна і час зупинити,
Чи просто момент, що в майбутнє спішить,
У кадрі на фото його відтворити,
А потім побачити ще раз цю мить.
Щасливу усмішку себе молодого
Побачити можна, і це не секрет,
Бар'єра здолати щоб нам вікового,
Достатньо відкрити в альбомі портрет.
Твоєї дитини невпевнені кроки,
Чи з твого весілля хвилюючі дні,
Згадаються часом із юності роки,
Як глянеш на фото, що там, на стіні.
Або як у гори колись піднімались –
До піку вершини не легка ходьба,
Як добре, що фото ті досі зостались,
Де друзі сміються, весела юрба.
І там, на вершині, красу первозданну,
І свій, в ті хвилини душевний кураж,
Коли споглядали всю велич туманну,
Ми можемо згадати крізь фотопейзаж.
Ніколи минуле назад не вернеться,
Бо час – це наїзник з своїм батогом,
Лиш образ минулий на фото встається,
Який зберігає старенький альбом.
Автор: Роман Марковський
✍️ Розмістити свій вірш на каналі
80
24-10-25 05:16