Статистика telegram channel - @pershodzherelo

Людство, всім привіт! Публікую поки не передумала. Я тут походила, порефлексувала, і натрапила на бажання знову чимось ділитись на цифрових теренах (бо насправді сама ця концепція - без сучасних соціальних надбудов та правил - доволі цікава!). Єдине - телеграм як платформа мене зараз не приваблює. Коли я інші варіанти в голові прокручувала, то на думку прийшов…інстаграм, який пару місяців тому я видалила. Публічний інстаграм у мене асоціюється з найгіршими проявами соціальних мереж, тому таким я його робити не планую. І додавати всіх підряд теж - тільки знайомих, які мені подобаються і з якими мені хочеться бути в одному…просторі. Критерій - людинка, з якою я б зустрілась колись на каву. Відповідно - якщо вам цікаві якісь мої…думки/тексти/візуали/творчість і т.д. на абсолютно різноманітні та хаотичні теми без обмежень - рада буду бачити вас у себе на сторінці (@y.una.mari), яку найближчим часом почну оживляти.Якщо ми не знайомі особисто, але вам цікаво, - буду рада познайомитись. І потім подумаю чи хочу я з вами на каву. P.S. Так, Руслана, я знову завантажила інстаграм. Так, ти Руслана 🫵 І ні - не потрібно надсилати мені туди меми та рілзи, я зараз працюю над очищенням свого інфопростору 🐣 якщо це відео настільки феноменальне, що вартує бути побаченим, - буду рада йому в телеграмі. І ні - інформації про штопорний пеніс гусака я не буду рада ніде.

ПРОЦЕСПЕРЕДМОВАРоблю ковток з надією відчути присмак манго в остиглому чаї, але він віддає лише моєю жадливою душею. Втретє використала пакетик. Мені колись сказали, що такий чай – це свідчення нелюбові до себе. Помилялись. Це моя авторська техніка mindfulness: огидна чайна вода, яка дужче концентрує думки на теперішньому моменті.В цьому моменті життя схоже на вир з непоєднуваних суперечностей, про які складно думати, але легко та цікаво писати. Тому не чиню супротиву та пишу. Не заради слави, реалізації здібностей чи заробітку. Для потомків. Справді, щиро так думаю – для потомків. Під тиском усвідомлення страху можливості німої смерті. Цікаво, потомки, а ви ще вмієте помирати? Чи в людях ще залишилось людське, коли перед вами ця онлайн-книженція? А розповісти вам, любі потомки, хочу про обставини свого пересічного життя в пересічний манер для теперішньої метамодерної епохи. Манер тексту. Не пісні, відео та навіть не перформансу. Лише писемна мова як тисячі років тому. Втім, хіба змінилось щось за цей час в людях, окрім як їхні розваги між народженням та вмиранням. Ще питання, знаєте, цікавить чи усвідомлювали себе постмодерністи постмодерністами? Що ними рухало? Як ви думаєте? Але певно, не мені про це замислюватись, якщо вирішила вдатись до такої банальної форми донесення власних ідей, як текст. Я запрошую вас прокрокувати разом зі мною контекстом, що створював одиницю буття, яку я усвідомлювала та усвідомлюю як «моє життя з 06.06.2001 по 12.01.2025». Не переймайтесь, все зі мною добре, відлік для мене продовжується і сподіваюсь, що повна версія мого життя буде довгою та щасливою, але про це якось згодом.Я почну з кінця та залишусь автором-коментатором власної історії, тому – до нових зустрічей і бережіть себе.

НЕ ВІРЮ, ЩО Я ЦЕ ЗРОБИЛА 2.0 Записала відео-Першоджерело 😁 Це не просто вихід із зони комфорту – це стрибок у прірву дискомфорту, але я рада, що наважилась на це. Здається в моїй голові вже почалась величезна трансформація. Від думок на тему «що значить транслювати свою думку та позицію», до думок на тему «як ти виглядаєш та звучиш в кадрі».Це відео — результат мого багаторічного дослідження теми професійного самовизначення. Я розповім про статуси професійної ідентичності за моделлю Дж. Марсіа, поясню, чому ми часто опиняємося в стані "пошуку себе", та поділюся власними інсайтами, як звільнити свій потенціал і знайти справжнє задоволення в роботі.Що вас чекає у відео:00:00 як може виглядати пошук своєї спорідненої праці (на прикладі моєї історії)03:32 чотири статуси професійної ідентичності: розмита, передчасна, мораторій, здобута.05:14 як тривалий стан пошуку впливає на вашу енергію та впевненість?05:45 чому є люди, які тривалий час не можуть знайти себе?06:47 розгадка тривалого пошуку своєї спорідненої праціЗалишаю посилання на методику Дж. Марсіа для визначення свого статусу професійної ідентичності.Якщо вам близька моя історія або ви відчуваєте, що перебуваєте у схожій ситуації, дивіться до кінця — вас чекають підтримка, натхнення та практичні поради.У наступних відео я розповім, як поєднати свої мрії, таланти та роботу, яка приносить задоволення і дохід, а також розповім свою авторську систему організації життя. Дякую, що тут! До нових зустрічей! Бережіть себе! ❤️https://www.youtube.com/watch?v=oEmFXxEz9-A

ЗДАЄТЬСЯ, Я БАЧУ ІНШИЙ ВИХІД (ЧАСТИНА 2)Я дуже сподіваюся на те, що ця зміна стане поштовхом до розуміння того, що я хочу транслювати тут, який контент-продукт. На прикладі кар'єри мені віриться, що сьогоднішнє “Першоджерело” – це лише один з етапів розвитку блогу, який необхідно пройти, щоб віднайти важливі усвідомлення та конкретику. Можливо, десь з-поміж цих слів криється розгадка МОГО шляху писання в блог. Зараз я її не бачу, але сподіваюсь знайти згодом.Мені це важливо, бо, маленький секрет, – насправді я завжди мріяла вести блог, де просто писатиму про життя, яким я його бачу. До 23 років я боялася це робити, була надто була зосереджена на тому, що про мене подумають та на перфекціонізмі, який кричав: “Ти ще ніхто, хіба тобі є чим поділитись? Хіба хтось буде це читати?” Два тижні тому я щиро вважала, що моя тема – це соціологія і психологія, але зараз мене не запалює ідея писати про це. Знаю, я знову заявила якусь тему і тепер її не продовжую. Але і йти проти себе я не хочу. Тому все ж врешті ця ідея зараз має статус нежиттєздатної. Але попробувати було варто. Прикиньте, я так вірила в цю ідею, що навіть купила рекламу в Інстаграмі та зробила дизайн постів. Але c'est la vie – не цього разу.Бережіть себе і до нових зустрічей!

НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО Чому ми по-різному поводимось з різними людьми? Як змінюються сімейні ролі (наприклад, між чоловіком і жінкою) у сучасному суспільстві?Чому деякі професії вважаються більш престижними, ніж інші?Чому існують розриви в оплаті праці між чоловіками і жінками?Чому одні діти успішніші в школі, ніж інші?Чому люди купують певні бренди товарів, навіть якщо вони дорожчі?Як соціальні мережі змінюють наше спілкування?Чому певні ролі вважаються "традиційно чоловічими" або "традиційно жіночими"?Це питання, на які відповідає соціологія. В цьому пості пропоную загально оглянути історію її виникнення та визначення. Наприкінці 18 – на початку 19 століття після промислової революції стався відомий перехід від традиційного (аграрного) суспільства до сучасного індустріального. Світ змінився. Дисципліною, що могла аналізувати ці зміни на той момент була лише філософія, яка у своєму способі пізнання пропонувала не конкретику, а загальні абстрактні роздуми про суспільство. В той же час економічні та політичні реалії потребували іншого способу пізнання: обґрунтованої теорії, що лягла б в основу практики. Рішенням стало заснування французьким філософом та вченим Огюстом Контом соціології – науки про суспільство як цілісну систему.Ідеї доказовості він запозичив у природничих та точних наук – математики, хімії, біології, фізики, які на той момент стрімко розвивались під загальним прапором позитивізму. Саме концепція позитивізму пропонувала емпіричний – повʼязаний з науковими дослідженнями – підхід до пізнання, на противагу абстрактному філософському пізнанню. Соціологія вивчає суспільство. Це її обʼєкт – та частина реальності, на яку спрямоване наукове пізнання. Але від інших наук її відрізняє не обʼєкт дослідження, а предмет – складові обʼєкту, які вивчає ця конкретна наука. Саме предмет дослідження дозволяє дати вичерпне визначення науки. Після огляду багатьох матеріалів я побачила, що предмет соціології, перепрошую за тавтологію, досі предмет дискусій. Як і психологія, соціологія має багато визначень. У кожного є свої прихильники. Одне з (суб’єктивно) найповніших та при цьому зрозумілих наведено в посібнику Л. Г. Сокурянської:«Соціологія – це наука, яка вивчає процеси розвитку суспільства (локального чи глобального) та механізми його функціонування на рівні взаємодії між різними елементами соціальної системи: соціальними спільнотами, соціальними інститутами, особистостями». Щоб зрозуміти предмет соціології я уявляю її як множину, що включає в себе, на відміну від інших суспільних та гуманітарних наук, не одну сферу людського існування, а всі сфери, разом із їхніми взаємозв’язками. На мою думку, сьогодні базове розуміння соціології (між іншим, як і психології) – маст хев свідомої людини. Ці знання сприяють активній участі у громадянському житті, вирішенню соціальних проблем та підтримці демократичних змін, що особливо важливо сьогодні в Україні, враховуючи наш ментальний радянський спадок. Поточний цикл постів буде присвячений основам соціології та психології (термін виходу постів близько пів року). А надалі сподіваюсь вступлю до магістратури і понесеться соціальна психологія – це більше про те як люди взаємодіють одне з одним, про групи та поведінку людей в групах. Бережіть себе і до нових зустрічей! ❤️Першоджерело – тематичний покажчик

Забагато інформаціїРозпродаю книги. Дивне відчуття. Мені завжди подобалась моя маленька бібліотека на 2 полиці. Я памʼятаю мотиви покупки кожної з книг. Памʼятаю себе в цей момент. За кожною книгою крокує послідовність внутрішніх перебудов. Я відкривала для себе нові ідеї та знання, була залежна від нового. Любила заходити в книгарні, щоразу виходила з новими знаннями, що скоро стануть моїми. 98% книг це нон-фікшен. Спочатку я їх цінувала. Я читала, робила нотатки, виконувала вправи.З часом у мене зʼявилась дивна звичка. Я почала просто колекціонувати знання, що стоять на полицях. Максимум прочитувала перші глави, щоб зрозуміти суть ідей автора. Я знала, що завжди у потрібний момент можу підійти до шафи і заглибитись.Далі зʼявилась ще одна звичка. Коли я думала про щось чи рефлексувала – купувала і клала поруч книги, що резонують з темою. Мені не потрібен був зміст – лише обкладинка. Тиждень тому, я вирішила розпродати ті книги, які ніколи не прочитаю. Продати книги-обкладинки. Продати мотиви та ідеї, які вони уособлюють. Їх стало так багато, що я почала губитись в тому «про що я». Бізнес? Мистецтво? Наука? Культура? Дизайн? Філософія? Які книги врешті я таки читаю або хочу прочитати? Ніби у мене як у особистості був інформаційний код, і в ньому стало забагато зайвих символів. Вони не дають розгледіти та зрозуміти зміст. А без розуміння змісту складно приймати рішення.Так само зараз чищу закладки в браузері, фотографії, збережені, підписки. Забагато інформації. В ній губиться суть. P.S. «Людство» (з переліку вище) теж продаю. Гарна обкладинка, а книга, після прочитання – не моє.

ПРИЙНЯТТЯ ПОСЕРЕДНОСТІСьогодні раптом під час роботи усвідомила, що я посередній графічний дизайнер. Раніше мені здавалось, що я доволі професійна. Мене часто називали професіоналом. Я працюю в цій сфері 4 рік. Перші два – це було суто напрацювання навичок. На 3 рік мені почали подобатись мої роботи. Клієнтам вони почали дуже подобатись. У мене зʼявилось гарне портфоліо. Крайній рік я працювала керівником команди дизайнерів. Даючи правки, я стала краще відчувати дизайн. Відрізняти гарний від дуже гарного. За рік роботи з дизайнами інших у мене піднялась професійна планка. І як не прикро – я, як практик, їй не відповідаю.Шукаючи нову роботу після звільнення я свідомо не йшла на керівні посади, бо це як виявилось дуже ресурсозатратна роль, яку я не тягну. Тому – знову «просто» графічний дизайнер. На сьогодні описала б свій рівень так: я гарний дизайнер, якщо мене порівняти з поганим дизайнером, але якщо порівняти з хорошим, то поганий – я. І це я усвідомила буквально…сьогодні. Раніше я думала, що юююху, я просто космос. Зараз мені навіть здається, що моє бажання змінити сферу діяльності було спровоковане тим, що я не могла прийняти свою посередність в дизайні. Я часто казала, що якихось надздібностей чи таланту в мене немає, я лише багато працювала. Але це різне. Легко казати між слів, але складно відчувати наскііільки все погано кожною клітинкою тіла, і, головне, чуйкой чуяти як багато роботи попереду. Я раніше думала, що варто пошукати іншу сферу, до якої є талант, думала, що в дизайні вперлася у свою власну стелю, далі вхід тільки талановитим, кого в руки вищі сили поцілували. Але зараз мені здається, що я просто проходжу закономірний шлях, який не залежатиме від сфери.Це ж дуже логічно: якщо не дійти до моменту, де ти – посередність, як тоді знайти точки зросту, щоб стати супер-пупер екстра класним спеціалістом? Чомусь саме після цього усвідомлення у мене вперше за останні 2 роки зʼявилась думка залишитися в цій сфері надовго. Ніби…тільки зараз я побачила, що може бути інакше, краще, а це надихає.

1/270 12 РОКІВ РАБСТВА Фільм заснований на автобіографічному романі Соломона Нортапа гуманізує слово «рабство». Воно показується нам не очима того, хто виріс в неволі, а очима вільної від народження людини, що опинилась в статусі раба у свідомому віці. Саме така історія розкриває простір режисеру для розмірковувань на тему расової нерівності. Глядач разом з головним героєм пізнає реалії та закономірності, за якими функціонує рабство. Що цікаво, немає внутрішнього перетворення головного героя, є лише зовнішні сюжетні повороти та перипетії. Історія не розгортається, а розповідається. Що могло створити відчуття затягнутості фільму та нудності, але їх не було. Маю гіпотезу, що відсутність внутрішнього перетворення Соломона тільки глибше підкреслює статус раба – він немає права на своє, ним керує зовнішня сила, який він має підкорюватися. Доречне порушення правил.Яскраві другорядні персонажі. Кожен має свою власну історію, що передає дух епохи. Наприклад, рабиня, яка регулярно піддається сексуальному насильству з боку плантатора та просить головного героя вбити її; або «гарна людина» – набожний рабовласник, який врешті вважає головного героя лише своєю власністю, а не людиною. Їх складно віднести до класичних архетипів, на кшталт Ментора, Вісника чи Вартового порога, бо знову ж – немає перетворення. Але свою роль вони виконують, оповідаючи нові грані історичного простору.У мене стрічка викликала емоцію вдячності. За свободу. Запам’ятаю, але передивлятись не буду. #кінопершоджерело

ПОДОРОЖ ПИСЬМЕННИКА або ЯК МАРІЯ БУДЕ ВЧИТИСЬ ВІДПОЧИВАТИПриймаю вітання – після 2,5 місяців пошуку та 4 звільнень за власним бажанням я таки знайшла роботу, яка мені подобається: графічним дизайнером в онлайн-школі кондитерів. Кайф. Єдиний нюанс – цілодобово тепер дивлюсь на тортики та тістечка. Це естетично, але ну відверта провокація. Я дуже вагалась йти в компанію чи в студію, але практика показала – до інтенсивності роботи студії я не готова. За ці 2,5 місяці пошук роботи замінив мені роботу, тому я зовсім не відпочила. Навпаки, була в постійній напрузі: або робила дії, щоб знайти роботу, або думала про роботу. Коли влаштувалась та переконалась, що комфортно, настав момент, коли можна було видихнути. Що сумно, під час видиху зрозуміла, – за останні місяці напруги я забула як відпочивати. Бо я зовсім не знала, що тепер робити з вільним часом, який зʼявився.Почала вивчати програмування. Але…не розслабляє, мʼяко кажучи. Пробувала писати для КУС і книгу, але останнім часом не пишеться, тому тут поки пауза. Малювала. Читати втомлююсь. І…все получається. Все поробила, а час ще є.І я знайшла! На щастя, нещодавно моїй книжковій колекції пожертвували «Подорож Письменника» Крістофера Воґлера. Книга – пісня. Написана дуже простою мовою і з багатьма кіноприкладами.Ще пару тижнів тому придумала як мені з її допомогою відпочивати, і при цьому писати в Першоджерело, і поповнювати базу референсів з історіями/сюжетами в голові. (=ефективний відпочинок). Придумала давно, зараз готова реалізувати. Влаштую кіномарафон з подальшим написанням текстів про фільми based на власних враженнях та різних темах з «Подорожі письменника»!Тут є в кінці фільмографія – це фільми, з яких автор наводить приклади для пояснення прийомів. Я собі думаю, що це такий більш менш мінімум, щоб шарити сюжети. Нижче додам фото. Подивимось наскільки мене вистачить, але поки ідея мені подобається. Буду якийсь час «КіноПершоджерело». Перший фільм з переліку «12 років рабства», якщо хочете – приєднуйтесь. До нових зустрічей ❤️

БЛИЗЬКІСТЬНещодавно думала про близькість. Це віднедавна одна з моїх цінностей, про них писала колись. Для мене було парадоксом чому деякі ніби близькі люди, що знають як проходять мої дні, знають найдрібніші та найщиріші подробиці мого життя, мені здаються ніби… змістовно далекими. А хтось, хто може майже нічого не знає про мене, навпаки – близьким. Випадково я зрозуміла, що обрала близькість цінністю, але не дала їй ВЛАСНОГО визначення. Після тривалої рефлексії вивела, що для мене близькість – це ніби ви з людиною дивитесь на світ під схожими кутами та можете щиро говорити про те, що бачите. Ви не стали близькими шляхом факту ділення чи вчинків, а ви просто… близько світоглядно. Кожен з вас сам по собі працював над своїм світоглядом і зараз ви в точці, де ці світогляди… близько. Ніби в багатьох моментах вони перетинаються. Я думала, що близькість – це щирість і ділення, коли ви знаєте таємниці, травми, біографічні події одне одного і т.д., але виявилось, що це не про ділення для мене, а про інтелектуальну та ціннісну спорідненість. З близькою для мене людиною мені не потрібно спілкуватись довго чи часто, близькість незалежна від цього. Вона існує сама по собі та непідвладна впливу зовнішніх факторів, лише внутрішнім змінам – з часом світогляди змінюються і близькість може пройти. Наведу приклад близькості. Останні 2 тижні я працювала психологом в коледжі. Я звільнилась після декількох днів роботи, а інший час відпрацьовувала. На питання «чому звільнилась» у мене було дві відповіді: одна зрозуміла, а інша – «моя». Зрозуміла відповідь: маленька зарплата і незручний графік. Так я відповідала майже всім, хто мене питав. І це була правда. Зарплата дійсно маленька, а графік і правда незручний. Але одній дівчині, з якою ми були знайомі менше ніж тиждень, я під гарну розмову сказала «свою» відповідь: я не хотіла працювати з дітьми. Я не зможу провести для них виховну годину. Я не зможу серйозно казати, що курити це погано, або розбирати питання булінгу. Ці теми надто складні та комплексні, щоб я могла їх підняти. Комплексність дітям не потрібна, а говорити категорично не зможу я. Це звучить як абстрактна причина для доволі конкретного звільнення, але це причина щиро «моя». Дівчина зрозуміла. Десь глибоко в собі, не на поверхні. Це відчулося. Це було про близькість.В моєму житті мало таких людей, набагато менше, ніж мені б хотілось. Зараз напевно…лише дві-три людини, з якими, що цікаво, спілкуємось ми не надто часто. Але після кожного моменту такого близького спілкування я відчуваю себе трошки більш живою, це і є цінність.