Повідомлення telegram каналу - @pershodzherelo

1/270
12 РОКІВ РАБСТВА
Фільм заснований на автобіографічному романі Соломона Нортапа гуманізує слово «рабство». Воно показується нам не очима того, хто виріс в неволі, а очима вільної від народження людини, що опинилась в статусі раба у свідомому віці. Саме така історія розкриває простір режисеру для розмірковувань на тему расової нерівності. Глядач разом з головним героєм пізнає реалії та закономірності, за якими функціонує рабство.
Що цікаво, немає внутрішнього перетворення головного героя, є лише зовнішні сюжетні повороти та перипетії. Історія не розгортається, а розповідається. Що могло створити відчуття затягнутості фільму та нудності, але їх не було. Маю гіпотезу, що відсутність внутрішнього перетворення Соломона тільки глибше підкреслює статус раба – він немає права на своє, ним керує зовнішня сила, який він має підкорюватися. Доречне порушення правил.
Яскраві другорядні персонажі. Кожен має свою власну історію, що передає дух епохи. Наприклад, рабиня, яка регулярно піддається сексуальному насильству з боку плантатора та просить головного героя вбити її; або «гарна людина» – набожний рабовласник, який врешті вважає головного героя лише своєю власністю, а не людиною. Їх складно віднести до класичних архетипів, на кшталт Ментора, Вісника чи Вартового порога, бо знову ж – немає перетворення. Але свою роль вони виконують, оповідаючи нові грані історичного простору.
У мене стрічка викликала емоцію вдячності. За свободу. Запам’ятаю, але передивлятись не буду.
#кінопершоджерело