ЯВ - Язичницький Вісник

Осіріс і Греція - ч. IОсіріс - Володар Потойбіччя у давньоєгипетській релігії, Суддя у посмерті та Бог Родючості, культ Якого поширився далеко за межі Єгипту. Ототожнений з Богами у інших традиціях Осіріс був шанований віками після християнізації Риму, а Його шанування досягало Північного Причорномор'я.Спочатку, ймовірно, Осіріса шанували у Джеду. Після ототожнення з Богом Анджеті Осіріса почали зображати з посохом та бичем. Шанування Осіріса зайняло центральне місце у царському культі: в Абідосі, місці поховання фараонів, Його культ витіснив культ Бога Смерті Анубіса (Якого почали вважати Помічником Осіріса).Образ Осіріса дедалі продовжував свою трансформацію, яка розкривала все нові особливості сприйняття пов'язаних з культом Бога Смерті та Родючості ієрофаній. Так з часом Осіріса почали шанувати як Володаря земних глибин, на Чиїх плечах тримається весь Всесвіт і з поту Чиїх рук витікає ріка Ніл. Пізніше образ Осіріса пов'язали з Ра і зображали Бога Смерті з характерним солярним диском.ЯВ #синкретизм

НОВА КНИГА ВІД ЯЗИЧНИЦЬКОГО ВІСНИКААдміністрація ЯВ рада повідомити, що до друку готується нова наша книга - "ОСНОВИ ЯЗИЧНИЦЬКОЇ ТЕОЛОГІЇ".Ця книга - ПЕРШИЙ У СВІТІ глибокий аналіз духовних коренів язичництва, його пізнавальної методології, принципів богословського дослідження з точки зору самого ж язичництва.У даній книзі глибоко досліджується:• категоріальний апарат, методи і принципи язичницької теології• структура міфа як релігійного явища• основи феноменології релігії з точки зору язичницького світогляду• Індоєвропейська релігійність як Джерело міфо-релігійних систем аріофонних народів• Образи Рідних Богів крізь катафатичний та апофатичний метод богопізнанняУ книзі здійснено аналіз праіндоєвропейської релігії, германо-скандинавської, слов'янської, балтійської та інших язичницьких язичницьких традицій, а також представлений авторський погляд на виклики сучасності.Книга містить багато ілюстративного матеріалу, таблиць та схем, які допомагають створити правильну образну систему та проаналізувати досліджуваний матеріал.Передзамовлення приймаються до 01.08.2025 включно.Ціна передзамовлення - 900 грнЦіна після - 1800 грнВідправка після 20.09.2025Для замовлення писати @AzrayarЯВ

Умовним партнером померлого в обряді символічного вінчання іноді виступала рослина або камінь. Так, у Михайловградському краї Болгарії відзначено звичай вінчати неодруженого померлого з каменем: під час похорону юнака ліворуч від нього клали камінь, обв’язаний жіночою хусткою, а під час похорону дівчини праворуч від неї розміщали камінь із надітим на нього чоловічим капелюхом. В інших варіантах обряду юнаків вінчали з каменем, а дівчат — із сухою гілкою ожини. Відомі також випадки, коли весільним партнером померлих молодих людей виступала верба або фруктове дерево.Найдавнішою згадкою про звичай «похорону-весілля» є свідчення арабського мандрівника Масуді (X століття), який повідомляв, що на Русі під час похорону неодруженої людини її до поховання «одружували».У слов’янських народних піснях смерть молодого героя часто описується як «весілля» або «вінчання» із Сирою Землею чи могилою; якщо герой гине в річці, його дружиною називають річкову хвилю, сватами та гостями — риб тощоДж.: влх. Велеслав "Славянская книга мёртвых"ЯВ

Землеробські обряди, при всій своїй безмежній різноманітності, передбачають визнання Сили, що являє себе в урожаї. Ця Сила або розуміється як щось безособове, або представлена через міфологічні структури, або концентрується в певних людях чи тваринах. Різноманітні ритуали, від найпростіших до ретельно розроблених, що входять до складу часто дуже складних драматичних сценаріїв, покликані встановити сприятливі стосунки між людиною і подібними силами, а також гарантувати їх періодичне відродження. Іноді людина поводиться з цією силою, втіленою і діючою в урожаї, таким чином, що важко точно визначити, чи є метою обряду вшанування міфологічної постаті, яка представляє цю силу, чи просто збереження сили як такої. Так, наприклад, поширений звичай не скошувати останні колоски на полі; їх залишають «духу сусідського дому», «тим, хто живе під землею» або «коням Одіна», як кажуть фіни, естонці та шведи. Сенс цього звичаю слід шукати в прагненні людини не вичерпувати до кінця життєдайну силу урожаю. З тієї ж причини з дерева не прийнято зривати останні плоди; на спині овець зазвичай залишають трохи вовни, а в Естонії та Фінляндії не спорожняють до кінця мішок із хлібом; у висохлу криницю, щоб вона не вичерпалася остаточно, селяни підливають трохи води тощо. Нескошені колоски зберігають силу рослинності та ріллі.ЯВ

Трансформація міфо-релігійного образу Уранічного Владики від «Творця» до «Запліднювача», перехід сприйняття Його образу як наділеного всемогутністю, трансцендентною незворушністю до динамічного образу Громовика та трагізму Богів Родючості розкриває нам глибокі релігійні переосмислення, які відбувалися у культурах, що переходили до землеробства. Ці процеси самі по собі дозволяють зрозуміти, що однією з основних причин занепаду попередніх розумінь образу Небесного Божества є зростаюча важливість для господарської діяльності людини вітальних цінностей, «Життя». Не виходячи за межі індо-середземноморського регіону, відзначимо цікавий факт: образи Верховних Богів Месопотамії нерідко поєднують у собі солярні характеристики з покровительством над плодючістю. Мардук, месопотамський Бог-Громовержець — найвідоміший у цьому відношенні, але далеко не єдиний приклад. Можна стверджувати, що Боги рослинності виявляють присутність солярних атрибутів у тій мірі, в якій рослинні елементи структури Їх теофаній фігурують у міфах, пов’язаних із Божественною Верховною Владою, та у відповідних містичних розуміннях.ЯВ #ієрофанії

Небо як таке, у вигляді зоряного склепіння та атмосфери, має надзвичайно глибокий релігійно-міфологічний зміст. «Висота», «піднесеність», безмежний простір — це ієрофанії «переваги», недосяжної досконалості, взірцеве втілення сакральності. «Життя» атмосфери та небесних тіл відкривається перед нами як бездонний і невичерпний міф. Так нерідко найбільш шанованим Богом у язичницьких системах різних народів є саме Батько-Небо, як Той, до Якого застосовуються теоніми-епітети "Піднесений", "Небесний", "Величний" та ін. з яскравою уранічно-патріархальною семантикою.При цьому М. Еліаде у своєму "Трактаті з історії релігії" робить важливу примітку в аналізі міфогічних образів Уранічних Богів:"І все ж ми не маємо права обмежувати вищі істоти лише уранічними ієрофаніями. Вони є чимось більшим; вони мають особливу «форму», що передбачає характерний саме для них спосіб буття, який не зводиться до уранічних ієрофаній чи людського досвіду. Бо це «благі», «творчі», «вічні» («Старець») істоти, творці універсальних установлень і охоронці законів, — а подібні атрибути лише частково можна пояснити небесними ієрофаніями."ЯВ #ієрофанії

Як Володаря Потойбіччя шумери шанували і Батька Нінгішзіди Ніназу. Його теонім перекладають як "Володар-Цілитель". Він також асоціювався зі зміями та рослинністю, а з часом набув рис Бога-Воїна. Ніназу описували і, можливо, зображали озброєним двома булавами. Хоча жодне Його художнє зображення не було точно ідентифіковане, пов'язаними з Ним символами, згаданими в текстових джерелах, були змії та «змія-дракон» мушуссу.Первісними культовими центрами Ніназу були Енегі та Ешнунна, хоча в останньому місті з часом став домінувати культ Хтонічного Бога Тішпака. Культ Ніназу занепав після старовавилонського періоду, хоча в місті Ур, куди його запровадили з Енегі, він зберігав певну кількість адептів навіть після падіння останніх месопотамських імперій, у період Ахеменідів.Можливо, Ніназу був найдавнішим шумерським Богом Підземного Світу, культ якого затьмарили шанування Ерешкигаль і Нергала лише в пізніші періоди. Його називали «Володарем Великої землі», де «Велика земля» — евфемізм для Підземного Царства, або «Повелителем Підземного Світу», хоча цей епітет також був характерний для шанування Нінгішзіди, Нергала, Ніра, Енмешарра та Інших Божественних Ликів Бога Смерті.Про фото: Бог, Який тримає тризуб, стоячи на спині лева з хвостом змії на цій печатці ранньої династії, може бути Ніназу. (Британський музей 1933,0408.1)ЯВ

Віщого Бога Смерті у шумерській традиції шанували в Багатьох Ликах. Днесь розповімо про міфо-релігійний образ Рогатого Змієбога Нінгішзиду, Якого зображали подібно грецькому кадуцею (фото 1; можливо, це зображення не Самого Бога, а Його Символу чи Атрибуту) або з рогами/у рогатій короні та зміями з плечей (фото 2). Одним із Символів Бога є Дракон.Нінгішзіда (цей теонім, можливо, означає «Володар Доброго Дерева») шанувався у Месапотамії як Бог Рослинності, Підземного Царства, а інколи і війни. Як і Думузі, Він проводив частину року в країні мертвих. Сфера Його Божественного Покровительства подібна як у Його Батька Ніназу.Титули Нінгішзіди пов’язують Його з рослинами та сільським господарством. Його часто згадували у зв’язку з травою, яку, як вважалося, він забезпечував для домашньої худоби. Зникнення рослинності пов’язували з Його щорічними подорожами до Потойбіччя. «Дерево» в його імені може бути виноградною лозою, за думкою деяких ассирологів, зокрема Вілфреда Г. Ламберта, і зв’язок між Нінгішзидом та алкогольними напоями (зокрема вином) добре підтверджений. Наприклад, в одному тексті Він згадується разом із Богинею пива Нінкасі, а один із Його титулів був «Володар шинкарів».Про Нінгішзіду згадується в «Епосі про Гільгамеша». Мати однойменного героя Нінсун каже Шамашу, що знає, що її сину судилося «жити в країні без вороття» разом із Хтонічним Богом. В іншому міфі про Гільгамеша, «Смерть Гільгамеша», герою обіцяно місце в Підземному Світі, рівне становищу Нінгішзіди.ЯВ

На останніх стадіях розвитку германської етнорелігійної традиції перед християнізацією особливе значення отримує есхатологія, що відобразилося у відчутті очікування кінця часів у “Старшій Едді”. Есхатологічні настрої і розуміння наближення смерті Богів наскрізною ниткою проходять крізь скандинавську міфологію: світ рухається до свого кінця, щоб розпочати існування знову. В кінці часів – “вік бурь та вовків”, знищення традиційних цінностей, братовбивчі війни, вивільнення чудовиськ (змія Йормунганда, вовка Фенріра та йотуна Локі) трирічна зима Фімбульвінтер та Рагнарьок – остання Битва Богів.Згідно з еддичною міфологією, охоронець Асгарду та мосту Біфрьосту Геймдалль, трублячи в ріг Ґьялларгорн (“Gjallarhorn” – “Ріг для кричання”), будить Богів на чолі з Одіном та його дружину з полеглих воїнів (ейнхеріїв). Після цього Всебатько мчить до Міміра, господаря джерела мудрості, просячи у нього поради перед боєм. Під час битви Фенрір проковтує Одіна, але його син Відар відразу ж роздирає вовку пащу (або пронизує його мечем). Інші учасники бою вбивають одне одного і вогняний велетень Сурт спалює світ, після чого настає нове відродження: виживають Боги “молодшого покоління”, повертаються з Хельхейму та примирюються Бальдр та Хьод, виживає людська пара, яка укрилася у дереві – Лів і Лівтрасір, вони дають початок новому людському роду.ЯВ

"Часто буває, розповідають народні саги, що в ясну, тиху ніч раптово лунає страшний гул, світло місяця тьмяніє, вихори здіймають свист, дерева ламаються і падають з тріском, і в руйнівній бурі мчить по небу дикий мисливець — самотній або в супроводі великого почету духів, яких називають: nachtvolk, nachtgejäge. На статному, білому як молоко коні, що вивергає з ніздрів і рота полум’я, скаче давній бог на чолі величезної свити; голова його вкрита капелюхом із широкими полями; плащ, накинутий на плечі, далеко майорить за вітром.Іноді дикий мисливець виїжджає не верхи, а в вогняній колісниці, запряженій кіньми, що видихають полум’я; колісницею керує візник, він голосно клацає батогом, і після кожного удару сиплються блискавичні іскри. Свиту Водана або взагалі дикого мисливця, якого нерідко уявляють бородатим велетнем чи чортом, складають, зокрема, і тіні померлих. Цей поїзд супроводжують хижі птахи, що пожирають трупи, і серед них найпомітніші зграї воронів (ворон — віщий птах Одіна). Слідом за гамірною юрбою мчать із гавкотом і виттям великі й малі чорні пси, яких Водан підбурює до гонитви гучним мисливським вигуком: го-го! Сурмлять роги, і їхнім звукам вторять безліч інших музичних інструментів та несамовиті крики мисливців."джерело: Афанасьев А.Н. "Поэтические воззрения на природу" ЯВ #Вотан