На останніх стадіях розвитку германської етнорелігійної традиції перед християнізацією особливе значення отримує есхатологія, що відобразилося у відчутті очікування кінця часів у “Старшій Едді”. Есхатологічні настрої і розуміння наближення смерті Богів наскрізною ниткою проходять крізь скандинавську міфологію: світ рухається до свого кінця, щоб розпочати існування знову. В кінці часів – “вік бурь та вовків”, знищення традиційних цінностей, братовбивчі війни, вивільнення чудовиськ (змія Йормунганда, вовка Фенріра та йотуна Локі) трирічна зима Фімбульвінтер та Рагнарьок – остання Битва Богів.Згідно з еддичною міфологією, охоронець Асгарду та мосту Біфрьосту Геймдалль, трублячи в ріг Ґьялларгорн (“Gjallarhorn” – “Ріг для кричання”), будить Богів на чолі з Одіном та його дружину з полеглих воїнів (ейнхеріїв). Після цього Всебатько мчить до Міміра, господаря джерела мудрості, просячи у нього поради перед боєм. Під час битви Фенрір проковтує Одіна, але його син Відар відразу ж роздирає вовку пащу (або пронизує його мечем). Інші учасники бою вбивають одне одного і вогняний велетень Сурт спалює світ, після чого настає нове відродження: виживають Боги “молодшого покоління”, повертаються з Хельхейму та примирюються Бальдр та Хьод, виживає людська пара, яка укрилася у дереві – Лів і Лівтрасір, вони дають початок новому людському роду.ЯВ