"Часто буває, розповідають народні саги, що в ясну, тиху ніч раптово лунає страшний гул, світло місяця тьмяніє, вихори здіймають свист, дерева ламаються і падають з тріском, і в руйнівній бурі мчить по небу дикий мисливець — самотній або в супроводі великого почету духів, яких називають: nachtvolk, nachtgejäge. На статному, білому як молоко коні, що вивергає з ніздрів і рота полум’я, скаче давній бог на чолі величезної свити; голова його вкрита капелюхом із широкими полями; плащ, накинутий на плечі, далеко майорить за вітром.Іноді дикий мисливець виїжджає не верхи, а в вогняній колісниці, запряженій кіньми, що видихають полум’я; колісницею керує візник, він голосно клацає батогом, і після кожного удару сиплються блискавичні іскри. Свиту Водана або взагалі дикого мисливця, якого нерідко уявляють бородатим велетнем чи чортом, складають, зокрема, і тіні померлих. Цей поїзд супроводжують хижі птахи, що пожирають трупи, і серед них найпомітніші зграї воронів (ворон — віщий птах Одіна). Слідом за гамірною юрбою мчать із гавкотом і виттям великі й малі чорні пси, яких Водан підбурює до гонитви гучним мисливським вигуком: го-го! Сурмлять роги, і їхнім звукам вторять безліч інших музичних інструментів та несамовиті крики мисливців."джерело: Афанасьев А.Н. "Поэтические воззрения на природу" ЯВ #Вотан