Статистика telegram channel - @pagan_visnyk

Кукери – відомі південним слов'янам втілення Божественної Плодючості. У Болгарії ритуальне весняне дійство (різновид карнавалу) відбувається за сценарієм народного театру, де роль Кукера виконує людина, одягнена в овечу або козину шкуру, у рогатій масці та оперезана великим дерев’яним фалосом. Під час ритуалу різні фізіологічні акти, включно зі статевим актом, інтерпретуються як символ Божественної Ієрогамії, Священного Шлюбу Богів, тоді як символічна дружина, зображена вагітною, імітує пологові муки. Цей ритуал відкриває польові роботи (оранку, сівбу) і проводиться за участю численних алегоричних персонажів, серед яких імператор та його свита.Точне походження слова «кукери» невідоме. Термін міг бути утворений від праслов’янського *kuka («злий дух») із суфіксом *-ařь (тобто буквально означає «мисливець за злими духами»), або від теоніму праслов’янського Божества. Інша теорія припускає, що назва kuker походить від латинського cuculla, що означає «капюшон, покривало» або cucurum, «сагайдак» (скорочення від koukouros geros), хоча ця ритуальна практика передувала римському пануванню як мінімум на кілька століть.ЯВ

В часи християнізації Римської імперії однією найбільш значущих опозиційних по відношенню до чужорідної релігії сил був неоплатонізм - філософська система, що розвинула онтологію Платона, розглядаючи світ як еманацію надбуттєвого Єдиного, джерела всього сущого, а пізнання - як сходження на вищі рівні реальності.Неоплатонізм за своєю структурою є складною метафізичною системою, що базується на ідеї ієрархічної будови буття:1. Єдине - Абсолютне моністичне трансцендентне Джерело Буття, Божественне, Вища Досконалість, Немислима Всеєдність. Єдине еманує (випромінює) Буття подібно до того, як Сонце випромінює світло, не втрачаючи Своєї Природи. Цей процес еманації створює всі рівні реальності.2. Розум (Nous) - Сфера Чистого Розуму, Божественного Інтелекту, де містяться всі ідеї або форми у платонівському сенсі.Розум одночасно Мислить Себе і є Об’єктом Власного Мислення (пор. із герм. sjalfr sjalfum mér - Саможертвопринесенням Віщого Бога). Це Сфера вічних, незмінних ідей, які є зразками для матеріального світу.На відміну від Єдиного, Розум уже передбачає певний поділ (між мислячим і мислимим), але залишається близьким до Абсолютної Єдності.3. Душа - третій рівень буття, що походить від Розуму. Вона пов’язує Божественний світ ідей зі світом матеріальним.Душа поділяється на дві частини:Вища душа: пов’язана з Розумом, споглядає вічні істини.Нижча душа: взаємодіє з матеріальним світом, керуючи тілами і природою.Душа має здатність до руху і змін, що відрізняє її від Розуму. Вона також пов’язана з індивідуальними душами людей, які прагнуть повернутися до Єдиного через споглядання і очищення.4. Матеріальний світ - найнижчий рівень буття, найменш досконалий. Матерія, згідно з неоплатонізмом, не має самостійної реальності і є лише відображенням або тінню ідей, що існують у Розумі.Матерія пов’язана з нестачею буття, але не є абсолютним злом, як у деяких гностичних вченнях. Вона є необхідним елементом для прояву Божественного в різноманітті.Еманація пояснює, як множинність світу виникає з Абсолютної Єдності. При цьому неоплатонізм учить, що все суще прагне повернутися до свого Божественного Джерела. Для людської душі повернення до Єдиного досягається через:Очищення (катарсис): звільнення від прив’язаності до матеріального світу.Споглядання: філософське роздумування і містичний досвід, що дозволяють душі піднятися до Розуму і, зрештою, до Єдиного.Екстаз: найвищий стан, у якому душа зливається з Божественним, втрачаючи індивідуальність.ЯВ #теологія

Вважалося, що Дух лісу любить тишу (у евенків Сибіру, шорців та інших народів Алтаю під час полювання забороняється голосно говорити, сміятися), слухати казки (у якутів, бурят, нанайців, долганів беруть на полювання казкаря). Осетинський Афсати «вимагає», щоб після полювання мисливець щедро нагодував усе своє село. Зі зміною сприйняття протиставлення «селище — ліс» у дусі все більшого розрізнення «місто — природне середовище» (відповідно «культура — природа») змінюється ставлення до лісу та його Хранителя. У римській міфології Сильван (буквально «Лісний», «Лісовик») виступає як одне з Втілень Бога заміських місць Фавна. Для деяких традицій характерне прагнення культурного героя нейтралізувати охоронця лісу, а сам ліс вирубати для будівництва в рідному місті. Гільгамеш у шумерській поемі «Гільгамеш і гора живих» у супроводі п’ятдесяти громадян свого міста та семи богатирів — чудовиськ здійснює складний похід до кедрового лісу, рубає кедри та вбиває за допомогою чудесних помічників хранителя кедрів — чудовисько Хуваву.ЯВ

Велика Богиня являє Себе амбівалентно, у дихотомії Чаруючих і Жахаючих Ликів. Морена відома як Божественне Джерело Родючості, як Божественна Матір, а також як Смерть у своїх Найстрашніших Явленнях (спільний індоєвропейський корінь: Мара, мор, морити, римський теонім Марс і т.д.). Фрея у германо-скандинавській міфології відома і як Богиня Плодючості, і як Покровителька Війни та Смерті. У індуїстському пантеоні особливо виразним є Образ Чамунди - Лику Великої Матері, у Якому Вона нищить ворогів Богів.Чамунду зображують зазвичай чорного або червоного кольору, з гірляндою з відрубаних голів або черепів. Вона має чотири, вісім, десять або дванадцять рук, які тримають дамару (барабан), трішулу (тризубець), меч, змію, булаву з черепом (кхатвангу), блискавку, відрубану голову та панапатру (судину для пиття) або чашу з черепом (капалу), наповнену кров'ю. Вона стоїть або сидить на трупі людини (шава або прета) чи поваленого демона. Вона прикрашена кістками, черепами та зміями. Богиня також носить Яджнопавіту (священну нитку) з черепів. Вона носить джата мукута, тобто головний убір, складений із зібраних в купу, сплутаних волосся, зв'язаних разом зміями або прикрасами у вигляді черепа. Іноді на Її голові можна побачити півмісяць. Її очниці горять полум'ям, що спалює світ. Її супроводжують духи. Вона також показана в оточенні скелетів, привидів і звірів, таких як шакали, які зображені поїдаючими плоть трупа, на якому сидить або стоїть Богиня. Шакали та її грізні супутники іноді зображуються п'ючими кров з її чаші з черепом або з відрубаної голови, яку Вона тримає. Богиня Смерті п'є кров переможених ворогів.ЯВ

Індуїсти та буддисти знають також Явлення Віщого Бога Смерті - Змієбога, Царя Асурів, Якого називають Раху. Ми вже писали про відомий арійському населенню Шрі-Ланки дуалістичний космогонічний міф, де Раху - Темний Творець, а Вішну - Світлий.У давній традиції тибетського буддизму (Ньїнгма) Раху (Рахулу) шанують як Захисника навчань «розкритих скарбів» (терма). У буддійській іконографії Його зображують з нижньою частиною тіла нага та верхньою частиною тіла з чотирма руками, дев'ятьма головами, прикрашеними тисячею очей. Посередині живота знаходиться один Гнівний Лик.Обличчя на животі, череві, насправді є обличчям і головою Рахули. Дев'ять голів, зображених вище, — це дев'ять планет, які Змієбог Рахула затьмарив, або, радше, буквально проковтнув, з'їв, і тепер символічно з'являються на його власному обличчі та ненаситному роті - Одвічно Пожираючому Зеву Безодні. На вершині всіх голів знаходиться голова чорного крукаУ Пуранах описується, що під час Пахтання Молочного океану між девами та асурами зав’язалася битва за володіння отриманою амрітою - Божественним напоєм. Коли асури заволоділи амрітою, деви звернулися по допомогу до Вішну, Який прийняв форму Мохіні — дівчини незвичайної краси. Відволікши асурів, Мохіні вкрала у них амріту і роздала її девам, які змогли відчути небесний напій (пор. з міфом про Мед поезії). Тоді Раху прийняв вигляд деви, маючи намір таким чином випити нектару. Однак, Сур’я (Сонце) та Чандра (Місяць) впізнали самозванця і повідомили про нього Мохіні. Раху почав пити амріту, але перед тим, як Він зміг проковтнути її, Мохіні відрубала Йому голову. В результаті, вже торкнута нектаром голова Змієбога стала безсмертною і перетворилася на місячний вузол Раху, який, бажаючи помститися Сонцю та Місяцю, іноді поглинає Їх, викликаючи таким чином сонячні та місячні затемнення (пор. з міфом про викрадення Світил Велесом у балто-слов'янській традиції та семантично тотожним міфом у тюркській і ведичній релігіях).ЯВ

Структура пантеону ведичних аріїв відповідала спільній індоєвропейській "трифункційній" моделі. Так Божественне покровительство над силою військовою та фізичною (II функція) і також над плодючістю (III функція) пов'язувалося с Громовержцем Індрою, образ Якого походить від спільного індоєвропейського культу Громовика. Його культ споріднений з культом Перуна, Тора і Зевса.Давньоіндійській теонім Indra знаходить найближчу відповідність у імені давньоіранського Дева [Ind(a)ra], епітет Індри «Врітрахан» — «вбивця Врітри» відображений в імені авестійського Бога війни Веретрагни; ім'я Indara було відомо ще раніше мітаннійським аріям. Слов'янське jedrъ, «ядрёный», споріднене теоніму Indra.У «Рігведі» лише Йому присвячено близько 250 гімнів. Верховне положення Індри відображене в епітетах «Цар Богів» і «Цар всього всесвіту» (III 46,2; VI 46,6). Окрім цього, у Індри є епітети: «Асура», «Цар», «Добрий», «Владар», «Самодержець», «Вседержитель», «Щедрий», «Дарувальник», «Друг», «П'ючий сому», «Володіючий ваджрою» та ін.Він народжений для битв, Мужній, Войовничий. Індра — Бог битви, бере участь у численних сутичках проти демонів або проти чужих аріям племен.ЯВ

Хакасам відомий дуалістичний космогонічний міф, тотожний за своєю структурою до міфу у індоєвропейців.Віщий Бог Смерті Ерлік-Хан разом із Громовержцем Кудаєм (також відомий як Ульгень - Величний) творили світ. Ерлік занурився у Глибини Первісний Вод Хаосу і дістав звідти мул, з якого Кудаєм була створена земля. Однак Віщий Бог приховав залишок мулу в роті, а потім вивергнув його на рівну поверхню, створену Ульгенем. В результаті на землі з'явилися нерівності — гори, сопки та болота. На думку Ульгеня, цим Він зіпсував ідеально гладку поверхню землі. Цей самий космогонічний міф (але з категоріальним апаратом і теонімікою відповідної традиції) відомий також балто-слов'янській системі, де у фольклоризованих формах зберігалася пам'ять про Божественне Творіння і Протистояння Велеса (Велняса) і Діва (Дієваса) чи Перуна (Перкунаса).Згідно з міфом Ерлік впросив у Кудая Місяць і Сонце на деякий час і не хотів їх повертати, тоді Кудай, схопивши світила, швидко піднявся на землю і прибив їх до синього неба.У латвійському фольклорі є сюжет, де Велнс і Дієвас «жили дружно», але Велнс ховає Сонце і Місяць. Перкунас або Дієвас згодом повертають світила.ЯВ #Велес

Символізм ворона у язичницьких традиціях - ч. IIВ грецькій міфології ворони асоціюються з Аполлоном, Богом, Образ Якого тісно пов'язаний із пророчими здібностями. Згідно з міфом, Аполлон послав білого ворона, щоб шпигувати за Своєю коханою Коронідою. Коли ворон приніс звістку про те, що Короніда була йому невірна, Аполлон у гніві обпалив ворона, зробивши пір’я птиці чорними.За словами Лівія, у римського полководця Марка Валерія Корва (близько 370–270 рр. до н. е.) під час бою з гігантським галлом на шолом сів ворон, який відволік увагу ворога, летючи йому в обличчя.Ворон - Мудрець. Через довгі роки життя та надзвичайні інтелектуальні здібності широко відомим є образ мудрого ворона, який дає поради, є джерелом древньої мудрості та свідком важливих для історії народу подій.У індуїстській міфології відомий дуже давній мудрець у формі ворони - Бхусунда. Він пережив кілька всесвітніх руйнувань, живучи на Дереві, що виконує бажання, на Світовій Горі Меру. Ворони також вважаються предками в індуїзмі, і під час Шраддхи до сих пір популярна практика підношення воронам їжі.Індуїстське Божество Шані (Божественне Втілення Сатурна) часто зображується на гігантському чорному вороні. Ворон – це Вахана Шані. Будучи Захисницею власності, Шані здатна пригнічувати крадійські нахили цих птахів.У Бутані ворон вважається Втіленням Махакали.ЯВ

На давньогерманських жрецях лежала відповідальність за проведення публічних обрядів, жертвопринесень, посвячення королів та освячення мертвих тіл; ймовірно, жреці також проводили ритуал вінчання, закріплювали клятви та виконували інші священні обов'язки. Про одяг германських жреців, їх відмінні знаки та ієрархію відомо абсолютно нічого; Тацит одного разу згадує (Tac., Germ., XLIII) про «sacerdos muliebri ornatu» [жреця в жіночому вбранні].Жреці безумовно складали самостійний суспільний стан, можливо — з передачою священного обов'язку у спадок; германські жреці були значно менш могутніми та впливовими в порівнянні з галльськими. Можливо, окрім звання sacerdos civitatis, існували й більш високі, і більш низькі ступені жречества. Варто згадати свідчення Іордана про те, що готські жреці називалися pileati [ті, що носять головні убори] на відміну від решти народу, capillati [простоволосі] — під час жертвоприношень голови жреців були покриті шапками. Один із теонімів Вотана - Sîđhöttr, Широкошляпий.ЯВ

Загальним для всіх міфологій, в яких дракон виступає як окремий персонаж, є міф про вбивство дракона/Змія героєм (або Богом), який тим самим звільняє проковтнуту Змієм воду (спадок індоєвропейського "основного міфу"), скарб та викрадених людей (найчастіше дівчину). Широко поширений мотив викрадення драконом дівчини, можливо, походить від жертвопринесення дівчин духам вод (духи вод нерідко зображувалися у образі змій). Так у Китаї найкрасивішу дівчину вінчали з Хуанхе, кидаючи у воду; в Давньому Єгипті перед посівом кидали в Ніл дівчину, вбрану у весільний одяг, щоб забезпечити розлив Нілу; у майя дівчат кидали у священну водойму Чичен-Іци.Міф, що відповідає цьому обряду, зазвичай виступає у формі розповіді про дракона, що вимагає від себе дівчат як щорічної данини. Міфологічний мотив боротьби героя-змієборця з з драконом отримав у подальшому широке поширення у фольклорі, а потім проник і в літературу у вигляді легенди про св. Георгія, який переміг дракона і звільнив захоплену ним дівчину.ЯВ #Змій