🎭🍷ОТАКОЇ, АНДРІЙКУ! 🍷🎭

Якщо не можете збагнути «Улісса» Джойса, то зверніться до хрестоматій Доктора Падлюччо «Шидеври вкраїнської та світової літератури». Саме шИдеври, бо написані вони стьобним суржиком 🤪Доктор Падлюччо – таке собі альтер-еґо сучасного українського письменника Михайла Бриниха. В масці цього екстраваґантного персонажа він бешкетливо, з шаленим гумором і без академічного занудства робить детальний розтин української та світової класики.Далекого 2013-го хрестоматії Падлюччо/Бриниха виходили друком трьома кишеньковими книжечками в «Laurus», які я придбав, наче свіжі пиріжки (праворуч на фото). А тепер Видавництво Старого Лева перевидає їх однією книгою і вже відкрило на сайті передзамовлення зі знижкою! 🔥Зрозуміло, що зі старих видань у перевиданні не буде Достоєвського й Набокова, але будуть нові есеї, зокрема про «Місто» Валер'яна Підмогильного.😎 Бриних дотепно і з користю для книголюбів розбирає на запчастини сюжети, вивчає героїв книг, розповідає смажені факти про авторів і бавиться цитатами.

Вкотре переконався, що в дитячих книжках заховано чимало дорослих речей. «Момо» Міхаеля Енде – повість-казка для дітей середнього шкільного віку. Втім, її цілком можна розглядати як антиутопію.У великому місті з'являються часокради – так звані Сірі пани – безбарвні, беземоційні, безволосі нікчеми, істоти з диму, які живляться людським часом. Вони впарюють дорослим містянам, що треба постійно квапитися, заощаджувати кожну секунду, аби багато встигати й досягати успіху. Та що більше люди заощаджують свій час, то більше втрачають – губляться у вічному поспіху, позбавляють уваги рідних, утрачають друзів і робляться роздратованими (то ж ми теперішні!).Лише загадкова маленька сирітка Момо, яка живе в старому амфітеатрі, усвідомлює справжню цінність часу й не піддається маніпуляціям Сірих панів, тож стає для них ворогом номер один. Попри небезпеку Момо рятує місто від часокрадів і повертає містянам вкрадений час.Автор оживлює час, надаючи йому форми квітки і змісту музики, що звучить у людських серцях.

📖 Ловіть досьє на збірку новел Хуліо Кортасара «Таємна зброя»🌌 Найзагадковіша новела: Оповідання «Вдруге». Досі цікаво, що це за будівля така, де люди пропадають?😬 Найкрінжовіший момент: Сцени між Пабло і Корою у «Сеньйориті Корі». Між підлітком і медсестрою постійно виникає дивна суміш сорому і сексуальної напруги. Попахує развратом малолєтки.🖤 Найбільш токсичні стосунки: Здається, у світі Кортасара не існує здорових стосунків, але мій вибір впав на новелу «Ріка». Там вкінці чудачка іде топитись, бо її чоловік ні риба, ні мнясо.❤️ Улюблений персонаж: Дядько з новели «Менади». Він один лишається адекватним, поки всі в театрі захотіли в дурку.🌀 Найбільший WOW момент:Чудак перетворюється на креветку у новелі «Аксолотль». Ну рілі, шооо? 🚩 Червоний прапорець: Чоловік у «Жовтій квітці» переслідує підлітка, бо він кагби в ньому побачив себе, ну але це типу фігня, а не виправдання для правоохоронних органів, нє? 🕳 Наймоторошніший момент: Проявлені кадри вбивств у новелі«Апокаліпсис Солентінаме». 😭 Момент, який зачепив за живе: Дитяча гра біля залізниці у новелі «Кінець гри». Три дівчинки, їхні ролі та фантазії. Гра, за якою проступають дорослі речі: ревнощі, бажання сподобатися, нерівність, самооцінка.  ✨ Найкраща новела у збірці:«Південна автострада». Кортасар перетворив буденний затор на окремий грандіозний світ зі своїми законами.🧠 Найсильніша думка:Де закінчується сон і починається реальність? — з новели «Вночі обличчям до неба».🗣 Цитата, яка залишилась у голові: Минуле не можна повернути, але можна в ньому залишитися. Герой новели «Мамині листи» фізично живе в теперішньому, але постійно повертається в минуле.🌫 Настрій збірки в трьох словах: Тривога, абсурд, самотність.🍊 Моя оцінка: Якби оцінював книгу якимись напоями, а не фруктами, оцінка була би значно більша. А так... не мій автор, не мій стиль.Ставлю збірці 🍊🍊 2/5 апельсинів! 🎯 Кому рекомендую: тим, хто любить сюр, психологічні забавки, абсурд і відкриті фінали, над якими хочеться подумати.🚫 Кому краще не читати: тим, хто любить чіткі сюжети, логічні пояснення й однозначні фінали.

Не встиг я отямитись від Кортасара, як Отакої, Андрійку! вирішив знову випробувати мене на читацьку стійкість і запропонував новий експеримент під назвою «Покарання книжкою». Хотів би я сказати, що після дона Хуліо мене важко буде чимось здивувати, але Андрійко ще той хитрий лис 🦊 Пишучи цей допис, я ще не знаю, яку свинку Андрійко підсунув мені цього разу, але коли допис вийде у світ, я, мабуть, вже буду хапатись на голову і рвати на собі волосся. Але в чому я точно впевнений, що в шоці від вибору книжкової отрути буду не лише я. Бо ж і Андрій в межах експерименту прочитає книгу, яку зроду-віку би в руки не взяв. І тут вже не буде теплої ванни, як попереднього разу, ніяких радеків раків, покарання є покарання! 😈Отож, без зайвих слів, Андрійку, знайомся: корифей британської наукової фантастики Браян Олдісс і його шедевр постапокаліпсису під назвою «Теплиця». Повість вийшла у світ 1962-го року, але досі вражає своєю похмурою красою і тривожною поетичністю, за що удостоєна премією «Г’юго». Це історія про далеке майбутнє, в якому Сонце перетворилось на червоного гіганта, людство майже вимерло, а планету Земля захопили хижі і смертельно небезпечні рослини. P. S. Знаю, Андрійку, ти думав, що я тобі підсунув книжку про драконів, але ні, будеш в мене читав про вазонки та зелених чоловічків.

Можете мене привітати: я [за]кінчив читати Кортасара (лунають бурхливі оплески, на сцену летять букети квітів і ліфчики) Останні 4 новели збірки зірвав одним ривком, швидко, як пластир з рани, шоб менше боліло, книжку закрив та й ще довго дивився у стелю 👀Не знаю, шо це було, але ось вам останні відгуки цієї фантасмагорії ✍️Південна автострада. Купа людей застрягли у довжелезній пробці. Багато нервів, кіпішу і бєспрєдєла. Точна алюзія на колєйку в Шегинях 😂Сеньйорита Кора. Історія про нерозділене кохання і низькоякісну медицину. Пацан з апендиксом попав у больнічку і влюбився у санітарку. Але коли гормони попустили, попросився назад до мамці 🤒Апокаліпсис Солентінаме. Інтєлігєнт сфоткав картини з корівками і дітьми, але коли проявив плівку, то побачив на проекторі зовсім не те, шо фоткав. Побачене так його шокувало, шо він аж обригався 🫠Вдруге. Бідолашний Карлос приходить з повісткою у якусь дивну будівлю і пропадає безслідно, поки чорний Лопес робить каву підозрілим тіпам, які смокчуть папіроси. Наївна Марія-Єлена чекає на Карлоса, але той вже давно пройшов ВЛК і штурмує посадки 🪖Далі вже не буде. Хоча нє, буде ще останній загальний відгук по Кортасару, але то потім 🤝P. S. На фото — шоб не плакать, я сміявся, усмішка моя щира і зовсім не штучна, як би хтось собі таке подумав, половив усі букети (правда, ліфчики усі десь пропали, вони точно були, чесне слово, чи то я собі їх наганяв?) і зуби зціпив я суто від задоволення, отриманого від чтива інтелектуального, а ще більше від думки, що то вже минулось і слава богу. Певно, десь так і має виглядати інтелігенція, яка у вільний час мате ганяє, коньян сьорбає і читає про високі матерії.

🔥 Кортасаримо далі! Вйо до чергових новел дона Хуліо! ⬇️📖 «Жовта квітка». Старший пан побачив у підлітку себе колишнього – від зовнішності, поведінки до життєвих подій – і вирішив, що той хлопчина є наступним утіленням його душі. А жовта квітка підкреслює минущість життя людського.📖 «Менади». Про чоловіка, який намагається зберегти здоровий глузд серед ошалілого натовпу.📖 «Інше небо». Головний герой веде подвійне життя, намагаючись вгодити і своїй нареченій Ірмі, й повії Жозіані, в яку закоханий і, начебто, оберігає від маньяка. Балансує між двома світами – нудним і сповненим небезпек.📖 «Бабине літо». Випадкове фото й уважність фотографа до зникомого (бабиного літа як слини диявола) рятують від небезпеки неопереного парубійка. Після цієї новели й ви по-іншому дивитиметеся на світ.📖 «Таємна зброя». Психологічна травма не дає панянці Мішель розвивати любовні стосунки з П'єром. Схоже, вона кохає його, але через болючий спогад боїться П'єра, і той від нерозуміння втрачає над собою контроль.

Виявляється, дві третіх цієї книжки Дмитра Кешелі, яка нещодавно вийшла друком у видавничому центрі «Академія», складають історії з його книги «Доживемо до зеленої травички». Тільки тут вони дещо скорочені і в іншому порядку. Та й не все з того видання ввійшло сюди.Все ті ж улюблені герої з «Родаків»: метка баба Фіскарошка, фантазер дідо Соломон, їхній онук – дотепний мрійник Митрик і колоритні закарпатці зі своїми духовними багатствами й недоліками. Ті ж карколомні пригоди, народна мудрість і соковитий гумор, закарпатський діалект, магія гірських краєвидів і безмежна любов до людей.Свіженьким бонусом щойно виданої книги пана Кешелі є «Небоголові» – майже 200 сторінок оповідок про жителів закарпатського села Прирічне. Химерна чарівна проза, за стилем ніби мікс «Кайдашевої сім'ї» Нечуя-Левицького і «Лебединої зграї» Земляка з нотками Гоголя. Поєднання сумного й комічного меланхолійного і карнавального. Тут усе має душу: не лише люди, тварини та нечиста сила, а й гори, дощ, ріки і дерева.

З цієї історії вийшло би непогане кіно, – подумав я, дочитавши дебютний пригодницький роман Олега Нападія «Ножове у Сент-Етьєні». Тут є інтрига, яка зберігається до фіналу, неочікувані сюжетні повороти, динаміка, драма, щаслива й водночас печальна love story, вишукані, не вульгарні інтимні сцени.Головні герої – двоє підлітків зі Львова, які у складі ансамблю приїхали до Франції виступати на фестивалі, але випадково загубилися в чужій країні. Халепа за халепою – і їм доводиться з них вибиратися. Один день змінює їх назавжди.Це роман про чоловічу дружбу, загартовану випробуваннями, про розхристану юність, яка залишає шрами на дорослому житті, про те, чому важливо зустріти свою людину.Мова жива, а текст дихає силою та добротою. Сюжет в'яжеться органічно, із періодичними стрибками в майбутнє, без занудства і переливань із пустого в порожнє, мимоволі стаєш учасником описаних подій. Щоправда, іноді, як на мене, губиться динаміка.Якщо любите ненапряжне чтиво з яскравими емоціями – то це те, що вам треба! 😎

«Усі спалені домашні бібліотеки Сараєва не можна ні переписати, ні запам'ятати. Та й нема заради кого. Але як пожежа всіх пожеж і вогонь усіх вогнів, як фінальний міфічний попіл і прах, пам'ятається доля сараєвської університетської бібліотеки, знаменитої Вечниці, чиї книжки горіли цілий день і цілу ніч. Вона спалахнула – отак, після свисту і вибуху – рівно рік тому. Можливо, саме в чергову річницю ти читатимеш це. Погладь ніжно свої книги, незнайомцю, і пам'ятай, що вони – тлін» «Темпора» перевидала «Сараєвські "Мальборо"» Мілєнка Єрґовича, які 2013-го року виходили у книзі «Історії про людей і тварин». Можна замовити на сайті. Зворушлива коротка проза про людяність під час війни. Про життя і смерть, любов і ненависть. Подружні пари, друзі, коханці, батьки й діти чи просто незнайомці, яких звела разом потреба вижити, ховаються у бомбосховищах, утрачають власні бібліотеки, улюблені бари, поспіхом уміщують усе своє життя в туристичні наплічники і вперто намагаються зберегти крихітні уламки нормальності.

Для горішків від лауреатів Нобелівської премії треба мати міцні читацькі зуби. Та це не про автора слів до національного славня Норвегії Б'єрнстьєрне Б'єрнсона, який у 1903-му році першим зі скандинавів отримав Нобелівку з літератури.Його оповідання зі збірки «Небезпечне сватання», що вийшла 1986-го року в моїй улюбленій серії «Зарубіжна новела» у перекладі Ольги Сенюк, насичені глибоким психологізмом і тонкощами людських взаємин, але читаються легко й цікаво.Вони – наче написані короткими реченнями уламки родинних саг із безліччю живих діалогів, особистих таємниць, яскравих метафор й алегорій. Наприклад, залицяння молодиць до несміливого парубка змальовано як розказування своїх снів, з яких парубок має обрати найкращий.🎯 «Тоді відьма засміялася, і йому здалося, наче гори заспівали. Він посадовив її собі на коліна. Яка ж гарна! От якби йому таку дружину!»Ще тут багацько норвезької атмосфери: одухотвореної природи з безкінечними лісами, засніженими горами, гучними водоспадами й розлюченими ведмедями.