Коли ми говоримо про книжки

А що, як ставитися до читання як до бігу?І до чого тут @pocketbookua?Письменниця Наомі Олдермен розробила восьмитижневу програму для людей, які пам’ятають, що колись мали звичку читати, але потім вона кудись зникла. Система нагадує бігову програму Couch to 5K: ви поступово повертаєте собі час на читання (в оригіналі встаєте з дивану та тренуєтеся), наприклад, починаєте з 10 хвилин, а згодом доходите до 30 хвилин на день. Насправді там є різні підходи для читачів із різним рівнем підготовки. Якщо хочете, потім розкажу.Мені подобається ідея, що треба просто поступово замінити частину скролінгу читанням. Але я додам від себе суперлайфхак — електронні книжки. Читалка легша за пляшку води, займає приблизно стільки ж місця, скільки телефон, і її зручно всюди носити із собою. Не знаю, чи вдається нам обманути мозок тим, що це теж гаджет, але читати книжку точно корисніше, ніж гортати стрічку тредс. А щоб не витрачати заплановані на читання хвилини на вибір книжки, можна скористатися рекомендаціями каналу @pocketbookua. Там регулярно виходять тематичні добірки, новинки та готові списки цілих серій.Показую кілька: 📍Історії для читання у спеку:https://t.me/pocketbookua/835📍Похмурий польський детектив:https://t.me/pocketbookua/832📍Сім книжок до 300 сторінок, які можна прочитати за вихідні:https://t.me/pocketbookua/828Фото нагадує, що все ж літом найкраще читати на природі. #promo

Безперечно, будинок у Зеленому Гаю відзначався більшою розкішшю, ніж будівлі в ко-лодяжненському маєтку. Він мав свій архітектурний стиль, у якому відбився смак Ольги Петрівни, - чудовий зразок поєднання національної традиції заміського будівництва і ландшафтного влаштування. Навіть у будівлях другорядного призначення виявився її бездоганний естетичний смак. «Улаштовуючи домівку, мама у всьому не забувала про естетику, а не тільки про вигоду чи гігієну. Навіть такі прозаїчні спорудження, як льодовня чи купальня, - і ті в Зеленому Гаю були незвичайні: льодовня з майстерно зробленою соломʼяною стріхою і маленькими віконичками та ґаночком здавалась якоюсь таємничою хаткою в лісі, а купальня (властиво, роздягальня) поставлена під вербою, що похилилась над водою, з гладенько виструганих дощок з широким вікном в стіні, оберненій до річки, з лавками навколо й усередині та зручними східцями до води, вабила око. А що ці дрібниці характеризують особу, - то пригадується мені такий випадок: по сусідству вІд Зеленого Гаю купив собі дачу місцевий поміщик (граф Ламздорф), а тому, що він свого берега не мав, то поставив свою купальню загального користання на дорозі, що впиралася в річку й межувала з Зеленим Гаєм. Купальня його була звичайна, незугарна халабуда та ще й яскраво пофарбована вохрою, і дійсно - на тлі чудового берега Псла це було як "більмо на оці", мовляла наша мама. Коли це одного літа приїздимо до Зеленого Гаю, аж тої купальні нема - згоріла зимою. Ми були певні, що її хтось підпалив, і жартували, що це, очевидно, естетичне почуття гадячан не витримало такої наруги над їхньою природою. Мешканці Зеленого Гаю почували вдячність до цього невідомого естета». Дописую есей та дочитую трохи про Зелений Гай.І думаю про те, що через русню у нас про цей маєток є тільки спогади. Думаю, що росія намагається знищити нас так багато років, знищити нашу пам’ять, історію, наші будинки, книжки.Намагається вбити нас щоночі.

Розкажу про передзамовлення «Ще однієї сторінки». Бо вам це треба.Дженніфер Крофт — відома перекладачка. Саме вона перекладає англійською Ольгу Токарчук.«Бігуни» стали для Крофт великим проєктом, вона майже десять років шукала видавця для англомовного перекладу. Зрештою роман вийшов у британському Fitzcarraldo Editions у 2017 році, а згодом у США. Книжка отримала Міжнародну Букерівську премію, а Токарчук здобула значно ширшу міжнародну аудиторію. Та для Крофт ця історія стала і розчаруванням. Після років роботи над романом її ім’я не з’явилося на обкладинці.«Я більше не перекладатиму жодної книги без мого імені на обкладинці. Це не лише неповага до мене, а й ведмежа послуга читачеві, який має знати, хто обирав слова, які він читатиме», — напише вона у твітері. Пізніше вона написала для The Guardian есей «Чому імена перекладачів мають бути на обкладинках книжок» і разом із Товариством авторів та Марком Геддоном започаткувала кампанію #TranslatorsOnTheCover. Відтоді дедалі більше видавців почали вказувати імена перекладачів на обкладинках.А у 2024 році Крофт дебютувала як романістка.«Зникнення Ірени Рей» — це детектив про перекладачів.2017 рік. Емі, перекладачка з Буенос-Айреса, разом із ще сімома колегами приїздить до будинку знаменитої польської письменниці Ірени Рей у Біловезькій пущі. Вони мають перекласти її новий роман кожен своєю мовою. Усі майже обожнюють авторку, яку називають «Нашою Пані Літератури».Та коли Ірена безслідно зникає, перекладачі поступово втрачають не лише роботу, а й відчуття реальності. Так починається химерний літературний детектив. Мені здається, що треба брати. І це можливість підтримати видавництво.Апдейт: авторка свій аванс у рахунок роялті за цю книжку просила переказати на благодійність, видавництво від неї переказало «Повернись живим».

Мінкульт започаткував нову щорічну державну літературну премію «Воля», яка відзначатиме сучасну українську літературу і книжки про Україну.«Українська література потребує більше можливостей. Саме для цього ми в Мінкульті разом з Могилянкою й за підтримки ПриватБанку започатковуємо Volia Book Prize, побудовану на засадах співпраці держави, академії й бізнесу. “Воля” відзначатиме найкращу українську прозу й документалістику, а також найкращу книжку про Україну іноземного автора в українському перекладі. Вільно говорити, писати, видавати й читати — привілей незалежних. Я впевнена, що премія спонукатиме нас все глибше замислюватися над суттю волі для українців й пояснювати цей феномен іноземцям, а також просто говорити про хороші книжки», — повідомила заступниця міністра культури України, ініціаторка й кураторка премії Богдана Лаюк.Номінувати книжки зможуть лише українські видавництва. До участі приймають книжки, видані українською мовою в Україні від 1 травня 2025-го до 30 квітня 2026-го.@divochemedia

Франція першою в Європі заборонила користування соцмережами дітям до 15 років.Останнім часом про це говорять дедалі більше країн. Австралія взагалі першою зобов'язала технологічні компанії блокувати акаунти дітей. У Європі подібне рішення готує Греція. Аналогічні заходи також планують впровадити у Великій Британії, Ірландії, Данії, Іспанії та Австрії.Цю тему неможливо ігнорувати й в Україні, адже в нас є ще одна серйозна проблема: через соцмережі російські спецслужби вербують українських підлітків.Ірина Смирнова підготувала для DIVOCHE.MEDIA матеріал про те, як українські школи намагаються контролювати доступ дітей до телефонів і які законодавчі зміни готуються.Посилання на статтю. У квітні народна депутатка Юлія Гришина виступила у Верховній Раді із закликом законодавчо захистити дітей у соцмережах. У коментарі вона розповіла, що відповідний законопроєкт ще не зареєстрований, але вже перебуває на стадії інтенсивної підготовки. Команда завершила аналіз міжнародного досвіду й зараз працює над тим, щоб перетворити напрацьовану концепцію на конкретні законодавчі норми. Водночас назвати терміни реєстрації законопроєкту депутатка поки не змогла.Одним із ключових елементів законопроєкту має стати перевірка віку користувачів. За словами Гришиної, найперспективнішим рішенням є інтеграція з «Дією», яка могла б підтверджувати лише факт досягнення певного віку без передачі інших персональних даних.У законопроєкті закладена і "нічна тиша" з 22:00 до 07:00, схожу ініціативу ("нічну комендантську годину") наразі розглядає уряд Великої Британії. Це робиться для того, щоб соцмережі буквально не крали сон у дітей.За задумом авторів та авторок, відповідальність розподілять між трьома сторонами: технологічними платформами, батьками та державою. Окремий уповноважений орган має контролювати виконання нових вимог. Водночас законопроєкт не обмежуватиметься лише віковою перевіркою, він також передбачатиме розвиток програм цифрової грамотності для дітей, батьків і вчителів.Коли це все буде, не відомо. Що ви думаєте?Не про книжки, але ж цікаво.

Наступна книжка Тейлор Дженкінс Рід матиме назву The Last Days of Vic & Coco («Останні дні Вік і Коко»).Історія про двох жінок, які подорожують дорогами Америки 1970-х, обдурюючи чоловіків під час гри в більярд і виманюючи в них гроші. Влітку 1974 року з причин, які відкриються згодом, вони оселяються в маленькому містечку Каньйонвілл у штаті Аризона. Там Вік закохується, а Коко дедалі більше бреше про свої справжні наміри. І саме це поступово підводить подруг до усвідомлення: їхня гра закінчилася, і жити так далі вже неможливо.Я читатиму і ось чому: «Коли до мене прийшла ідея про більярдних шахрайок, я подумала: “Я мушу написати цю книжку. Незалежно від того, чи вона комусь сподобається”. Почавши працювати над “Останніми днями Вік і Коко”, я зрозуміла, що ця книжка дає мені можливість нарешті написати те, що хотіла писати протягом усієї своєї кар’єри. Я завжди знала, що моя творчість буде неповною, якщо я хоча б раз не розповім історію про це. І це — жіноча дружба. Особливий спосіб, у який жінки люблять одна одну без романтики, і той біль, якого лише дружба здатна завдати людському серцю» Я дуже люблю тему жіночої дружби в романах. У Рід, до речі, читала тільки одну, але нещодавно подумала, що треба щось в аудіо послухати.

У Сан-Франциско у віці 80 років померла іранська письменниця, перекладачка та одна з найважливіших авторок сучасної іранської літератури Шахрнуш Парсіпур.Парсіпур була однією з основоположниць жіночої літератури в Ірані. У своїй феміністичній прозі вона критикувала патріархальну культуру країни, через що чотири рази була ув'язнена.Найвідоміший текст — роман «Жінки без чоловіків» — вона написала у Парижі у 1978 році. Через цензуру він зміг вийти друком в Ірані лише у 1989-му. Роман одразу викликав хвилю критики з боку консервативних медіа, які назвали його «антиісламським». Незабаром після публікації Парсіпур заарештували, а книжку заборонили. З 1994 року письменниця жила у політичній еміграції у США.Назва роману є відсиланням до збірки оповідань Гемінґвея «Чоловіки без жінок».Події розгортаються в Тегерані 1953 року під час державного перевороту. Історія поєднує долі п'яти жінок, які шукають свободи від патріархального насильства й знаходять прихисток у саду.У 2009 році режисерка Ширін Нешат екранізувала «Жінок без чоловіків». Фільм здобув «Срібного лева» за найкращу режисуру на Венеційському кінофестивалі.Книжку двічі перекладали англійською. Перший переклад, виконаний Камраном Талаттофом і Джоселін Шарлет, вийшов у 1998 році. Другий переклад Фарідуна Фарроха вперше опублікували у 2011 році, а перевидали у 2026-му. Саме ця версія увійшла до довгого списку Міжнародної Букерівської премії 2026 року.Ще у березні цього року в інтерв'ю The Guardian письменниця говорила про сучасний Іран: «Жінки Ірану дуже змінилися, так багато з них уже не носять хіджаб. Їм байдуже, що думає Ісламська Республіка. Саме жінки стануть причиною падіння Ісламської Республіки».Також Парсіпур написала мемуари Kissing the Sword: A Prison Memoir («Поцілунок меча: спогади з ув'язнення»), у яких розповіла про роки ув'язнення та боротьбу за свободу слова.Книгу «Чоловіки без жінок» я постійно бачу в різних добірках. Мені дуже хочеться, щоб вона з'явилися українською.

Вчора почала читати «Некровет», а сьогодні запрошую вас на зустріч з авторкою.На запрошення видавництва «Жорж» авторка «Некровету» Йоанна В. Ґайзлер вийде на зв’язок з українськими читачами.🗓 12 липня (субота), 14:30📍 Київ, книгарня «КнигоЛенд», вул. Жилянська, 5/60Модеруватиме зустріч письменник Володимир Аренєв, перекладатиме Марія Шагурі — перекладачка та редакторка видавництва «Жорж», яка працювала над циклом «Некровет». Усі охочі зможуть поставити свої запитання.У нас виходив текст про Йоанну В. Ґайзлер, і він щиро надихає взятися за її книжки. У дитинстві вона мріяла опанувати одразу дві професії — письменниці й ветеринарки. Її бажання справдилося: вона навчалася на письменницю в Лодзькому університеті, а ветеринаркою справді працювала.«Некровет» — це книжка про ветеринарну клініку, де лікують не зовсім звичайних тварин. Текст дуже милий, але водночас моторошний. Не знаю, як їй вдається так поєднувати ці настрої.І ще один факт, який, думаю, вам буде цікавий. Йоанна В. Ґайзлер активно займається мистецтвом, створюючи диджитал-арт під псевдонімом Вініфреда. А у 2025 році вона започаткувала ініціативу Przez ludzi dla ludzi («Людьми для людей»), що виступає проти використання штучного інтелекту в креативних сферах.

«піхотацетакі оптимістиякі щоранку дивуютьсящо знов прокинулись»«Нора забере відчуття голоду, але посилить відчуття холоду. Вона подарує тобі втому, що тепер буде завжди в тобі. І, вдивляючись у тунель, у його темну масу, у його безодню, ти бачитимеш себе, усе своє життя, усіх рідних, дітей, згадуватимеш мрії (які нора, до речі, теж захоче з’їсти), а потім губитимуться слова. Важкість цієї землі нависатиме в тебе над головою. Ти засинатимеш з нею й прокидатимешся.»Людська нора — це заглиблення або бліндаж в окопі на передовій. Це місце, що рятує. Але й місце, яка стає могилою. Укриття і пастка водночас. «Людська нора, голод і Бог на війні» Валерія Пузіка — це страшний текст, але обов'язковий. Я вже прочитала «Мисливці за щастям. Якщо треба буде помирати, я тебе розбуджу», ще в процесі читання «Ким ми були», бо ридаю кожні 5 сторінок. Окремі фрагменти із цієї наступної книжки Валерія я вже теж читала, але цільний текст мені поки важко осягнути — там дуже багато такого, чого ми уникаємо в цивільному житті під час війни. 9 липня передзамовлення. Книжка буде на початку вересня. ➡️ Нора. Валерій Пузік про 40 днів піхотинської сраки, голод, окопозалежність і нестерпну красу посадок https://www.pravda.com.ua/articles/2026/03/02/8023391/

У червні ЛГБТІК+ спільнота та її союзники відзначають Місяць гордості. Прайд-місяць — спадкоємець Стоунволлських протестів, що прокотилися Нью-Йорком у червні 1969 року. Протести були реакцією на поліцейський рейд у гей-бар «Стоунволл-інн». Отож, події «Стоунволлу» увійшли в американську історію як важлива частина руху за громадянські права 1950—1960-х років. І закріпили для всього світу червневий Місяць гордості як час пам’яті, освіти, вшанування і святкування ЛГБТІК+ історії та культури.Тиск із боку противників спільноти подекуди відчувається і у книжковій сфері. В такому контексті українські письменниці створюють свої книжки, що містять квір-персонажів і любовні квір-лінії.DIVOCHE.MEDIA поговорило про квір-репрезентацію у жанровій літературі з п’ятьма письменницями, що мають у своїх текстах квір-персонажів: Павлою Вільною, Дар’єю Чайкою, Оленою Кузьміною, Валерією Савотіною та Іриною Грабовською.Любити вільно і бути собою. Сучасні письменниці — про квір-репрезентацію в українській жанровій літературі