Ну, то питаю знову, Krieg? На це Малий відповідає, аякже, війна, Krieg, п’ять років, вириває із зошита аркуш, малює, що Францію завойовано, Польщу, пів Росії, тож запитую, чи часом Сталіна, сучого сина, не повісили десь на Червоній площі, але ні, Малий запевняє, що Сталін unfortunately молодєц, зате Гітлер kaputt. Ну, можна було здогадатися, що старого лихий не візьме, певно, сидітиме там у Кремлі й заправлятиме повсякчас. А Малий розповідає далі, зненацька схвильований, ну, бо скільки ж разів на віку можна чєловєкові звітувати про останні сім років життя, тож розповідає, що бомби, що Японія, Америка, що Hitler kaputt, що Польща, Чехія, Угорщина — усе Сталінове, сучого сина, що совєцькі танки в Берліні, на вербі груші, а на осиці кислиці, а я раптом усвідомлюю, що мені похуй, усі ці розповіді похуй, що мені до того, що якась там бомба в якомусь Нагасакі, що начебто всіх євреїв Herr Hitler у таборах замкнув і повбивав, то й що, похуй, єдине, що хотів’єм його запитати, чи не знає, чи, бува, не чув о тім, щоб дев’ять років тому до такого норвезького міста Варде доплив невеличкий рибацький човен з хороброю жінкою на ім’я Софі й двома дівчатками, однією маленькою. Якщо знає, то хай мені це скаже.Це єдине, що мене хвилює. Решта похуй.
Ну Твардох🤌🤌🤌
Щодо мене особисто, то я людина міста! Я не знаю жадної назви дерева або рослини чи птаха. Це не мій фах. Знати їх це професія ботаніка, дендролога, міколога. Я не люблю природи, якою вона є. Вона діє прикро мені на нерви. Я витримую природу виключно тоді, коли її пристосовано вже для людських вигід. Краєвид повинен розкриватись з тераси ресторану. Природа повинна бути подана при столикові кав'ярні: добра кава, тістечка й довкола кольоровані тканини далечини. Асфальтовані пішоходи в цілинному лісі. Заплачений вхідний збір і поруччя, на які можна спиратися, зазираючи в безодню. Природа повинна бути комфортабельною.✍️📚 В. Домонтович «Без ґрунту», 1942 За що особливо люблю Домонтовича — так за оці суперечливі, неочевидні роздуми-зізнання його ексцентричних героїв. Думаю, серед нас знайдуться такі люди міста, хіба ні? 👩🎨🎨 Петро Столяренко «Тераса біля Чорного моря», 1950-тіКримський художник Петро Столяренко — геній пейзажів півострова. Квітучу терасу, «пристосовану вже для людських вигід», він малював багато разів, покажу ще пару робіт у коментарі. 👇
«Все пов'язане з усім, і все на світі є коло».Євген Лір «Степовий бог», 2019 (видання 2025) Я б сказав, що це одна з найатмосферніших книг в сучукрліт, а ще — це найкращий янгедалт, який я читав. Сторінки аж сяють вайбом темної таємниці. Книжка складається власне з роману і двох дотичних оповідань. 🤘 Роман про підлітка-неформала у 2007 році, який зустрічає загадкового травника і захоплюється ним — це чудова історія для молоді, я б дуже радив всім тінейджерам. Класний текст для роздумів про те, що впливає на що, для рефлексій на тему того, коли і чому саме у житті людини або країни все раптом звертає не туди, які потойбічні сили або реальні вчинки впливають на події.📖 Одне з оповідань «Степ» мені сподобалось навіть ще більше. Темна і жорстка історія про санаторій для дітей, у якому молоді викладачі стикаються з незвичайною дівчинкою. ☝️Єдине застереження для читачів, які люблять мати на все чіткі відповіді — тут їх не буде. And I think it's beautiful. 🙏 Дуже би хотілося продовження роману і ще подібних оповідань. І того, і того нам бракує, #раджу_почитати всім.А історії — це, зрештою, чи не єдине, що має сенс і цінність у цьому житті.
✍❤️🩹 Цей вірш Дмитра Лазуткіна називається «Лабораторна робота». Точно передає мій настрій від всіх сьогоднішніх новин. вітаємо вас шановні гостітак сталося що нафти у нас немаєтому все що вам требами можемо відати кров'юкрові у нас вродило вдосталькров – наша національна валютабо чим нам розплачуватися щекров – наша національна ідеябо стрімко згортається і тече у сиру землюз крові наші автобусиз крові наші верстатинаші жінки найкращі – з крові і молокакров можна смоктати шприцамиа можна насосом качатиз відданістю вампіраз впевненістю бикаяк виявилося вишивати на рушникові теж треба кров'юбо інакше стежини долі заплутаються ніби студенти-хімікина лабораторній роботі з вступу до неорганікине требапідробляти кров —це заборонено законома пити – скільки влізе(вільний доступ до 23-00у всіх супермаркетах країни)кров – міцна мов ранкова кавакров дешева як ніколикров солодка і кров солонакров у зручній упаковціукраїнського солдатау нас навіть любов найлегше римується з неюкров – любовкров – любовкров – любовхоч до нестямихоч на одну нічвсе однолюбов і кров —хоч залийсяна крові наша вірана крові наша надіянаші провини і наша відданість холодній зброїтому шановні гостіне соромтеся сідайтеберіть пластикові стаканчикивмикайте улюблену музикуукраїна – золота рибкау чорній венозній воді
📖☠️ З «Мертвою Вітою» Анни Стаднік у мене дивні стосунки. Ми говоримо однією мовою, я розумію цю книжку, але замість містичного трилера я прочитав дещо інше. 🧐 Що саме? Для мене це така собі міська іронічна містика. Так, тут багато смертей — випадкових і ні, але реально мене вразила лише одна з них, і я вважаю, що саме для неї у авторки не було достатньо підстав, це брудний прийом. Решту подій я читав просто як головоломку, саспенсу зі мною не сталося. Для мене цей роман став оригінальною похмуро-іронічною грою з прикольними діалогами. ☝️ Багато що мені сподобалось: протистояння Шостого з батьком, його любов до книг і як це описано, цікава фішка з різнокольоровим димом (звертайте на це увагу), хороші атмосферні локації — гуртожиток, поліцейський відділок, ринок Почайна, темна сторона Києва. У романі є сміливі моменти тілесності та деякі горор-елементи, які я також хочу похвалити. 🫣 Найбільше мене обломала перша частина, яка спеціально написана короткими обрубаними реченнями. По три-чотири слова. Читається важко. Хоча, я чув і протилежні думки. Тож, це суто моя проблема. Ця частина доволі довга, 150+ сторінок. Також, трохи розчарувало те, що ключові розгадки Віті підказали видіння, хоча одна з них точно була цілком добре прописана і зрозуміла (чому помирали певні люди). 🎞 Я б сказав, що мені тут забракло кращого монтажу — десь обрізати, дещо переставити, щось підкреслити контрастом. Структурне рішення роману не видається мені ідеальним. 👻 Враження мої дивакуваті, я знаю. Це говорить про те, що «Мертва Віта» — цікавий експеримент для тих, хто до нього готовий. Чи може «Віта» налякати, чи це така розважалка — ось у чому питання. Відповідь — у кожного своя.
«Велика війна складається з десятків тисяч особистих внутрішніх воєн». Богдан Коломійчук «Хороші передчуття», 2025Найкращі 90 сторінок цього року! Книжка з категорії «чому всі про неї не говорять і не вручають всі премії»??? Топ взагалі всього. Якщо ви шукаєте ідеальний вхід у ветеранську прозу — це він! ✍️ У 9 коротеньких есеях Богдан Коломійчук говорить з нами тихим, спокійним голосом європейського інтелектуала — про мистецтво і гуманізм, про війну і музику, про літературу та творчість, власний бойовий досвід та цивільне життя, і багато чого іншого. Ця книжка цілком руйнує стереотип про комбатантську літературу, як про щось грубе і жорстке. 📖 Кожен з 9 есеїв обов’язково має ключову ідею, яскраву фразу-хук, відсилки до наших улюблених письменників — Камю, Рушді, Токарчук, Геллер, Твардох, Тракль, Зонтаґ, Рот і багато інших. Автор розкаже про виставку і конкретну картину Брейгеля, про свій улюблений роман Твардоха, який ще не перекладений українською, і дуже інтеліґентно у цьому монолозі буде присутня війна. 🎻Бачу цю книжку, як сюїту з 9 частин, щось в стилі, можливо, Гріга, але камерне — ідеальний баланс, точне послання і майстерний стиль. Метафора не випадкова, класична музика присутня тут буквально і між рядків. ‼️ Книжка, про яку хочеться розповідати всім, яку хочеться читати вголос, вивчати. Богдан Коломійчук показав колосальний масштаб, вдавшись до камерних засобів. Аплодую стоячи, #раджу_почитати всім, всім, всім! Оформлення Марії Білінської — шедевр.🫶Водій тоді відчайдушно і брудно лається, чергуючи матюки з молитвами. В душі його, мабуть, гризе сумління за ці дві одночасні крайнощі. Але ми на Донбасі, на краю світу. Крайнощі — це наш хліб насущний.
📖🤌 Я послухав «Великого Ґетсбі» у Абук і мені страшно сподобалося, я у захваті. Диктор Дмитро Бузинський — прекрасний і неймовірний! Замість відгуку, розкажу вам дві історії. 📘 Про оригінальну обкладинку роману 1925 року. Фіцджеральд почав роботу над першим рукописом роману у 1924 році, і його видавець став шукати ілюстратора. Знайшовся художник Френсіс Кугат, ноунейм з Барселони, який отримав короткий виклад роману, а також робочу назву «Серед долини попелу і мільйонерів» (відсилка до району проживання Вілсонів). На основі цього він створив картину гуашшю «Небесні очі» — обличчя флеперки над смугою вогнів Нью-Йорка, на фоні блакитного неба. З листів Фіцджеральда до редактора відомо, що він навіть навмисне підкорегував рукопис, або міцніше пов’язати його з обкладинкою, настільки йому сподобалось — унікальний випадок у літературі. 📚 Друга історія — з прекрасного подкасту Ірини Славінської «Книгосховище»: Вийшовши у 1925 році, «Великий Ґетсбі» був здебільшого добре прийнятий критиками, але зовсім не продавався. Фіцджеральд був страшно розчарований комерційною невдачею і помер у 1940 році, вважаючи, що цей роман провалився. 1942 року США вступили у Другу світову війну, і у них запрацювала ініціатива, подібна нашій «Книзі на фронт». Протягом наступних років популярність та тиражі росли невпинно, і вже у 70-х роках твір набув статусу літературного шедевру. ‼️ Сьогодні кожен може відправити книгу на фронт. Інструкція тут 👉 Книга на фронт 🫶
📘🍓 Кожен розділ у новому романі Ганни Городецької починається словом «часом». Люблю книжки Ганни — вона завжди придумує щось несподіване. Крім того, це завжди хороша проза, авторка має чудовий індивідуальний стиль. Метафоричність нової повісті видно вже з анотації: Надія працює в готелі на острові. Вона живе там уже давно, тож, здається, призвичаїлась до нового ритму життя. Проте на острів прибуває щоразу більше переселенців, які часто не можуть навіть вийти з автобуса — тримаються за минуле, яке заледве вмістили в одну валізу. І цим людям потрібно допомогти адаптуватися, прилаштуватися до чужого простору.Острів здається тихим, але за цією тишею та спокоєм — втома, розгубленість і вперте бажання вижити. За тихими розмовами біля теплого каміна, за чаєм у маленьких чашках — очікування й питання: хто ти тепер? І скільки часу потрібно, щоб острів прийняв тебе за свого?
😻 Мені це дуже цікаво. Придивіться тут👉 https://starylev.com.ua/knyga-na-zaxid-vid-mista✍️ Мої відгуки на попередні книжки Ганни Городецької: тут «Інклюзія», тут «Господь не любить веганів».
Це місто втрат. Добре б його зрівняти з землею. Насадити знову дрімучі фінські ліси, які тут були раніше, розвести ведмедів, лосів, косуль — хай пасуться довкола порослих мохами кремлівських уламків, хай плавають окуні в ожилих московських водах, дикі бджоли хай зосереджено накопичують мед у глибочезних пахучих дуплах. Треба цій землі дати спочинок від її злочинної столиці. Може, потім вона спроможеться на щось гарне. Бо не вічно ж їй отруювати світ бацилами зла, пригнічення й агресивного тупого руйнування!І в цьому, мої дами й панове, полягає завдання завдань, неодмінна передумова для виживання людства, і на цьому хай зосередить свій пафос уся цивілізація великих народів сучасності — без краплі пролитої крові, без тіні насильства, із застосуванням гуманних парламентських важелів, зрівняти Москву, за винятком, можливо, декількох церков та монастирів, із землею, а на її місці створити зелений заповідник для кисню, світла та рекреацій. Тільки в такому випадку може йти мова про якесь майбутнє всіх Нас на цій планеті, майне дамен унд геррен! Дякую за увагу. (Загальні оплески, усі встають і співають «Оду до радості» Бетховена, слова Шіллера).✍️📚 Юрій Андрухович «Московіада», 1992 Згадалося під час перегляду ранкових новин. Хороша мантра. Най би збулося. 👩🎨🎨 Казимир Малевич «Місто», 1910Картина московського періоду життя художника. Настрою відповідає!
📖🐍 Прочитав «Гада Звіринецького» Клима Поліщука — прекрасне! Те саме, з епіграфу до роману «Лазарус. Змій» Світлани Тараторіної. Це оповідання на основі українських «лєґенд», написане 1921 року, про те, як під час протистояння петлюрівців большевикам у Києві, оповідач добрався до Звіринецького печерного монастиря і там йому розповіли історію про Гада, себто змія. — Ой, ворушиться Гад звіринецький, ворушиться!… — шептав поблідлими устами старий чернець. — І як тільки терпить це все наш святий Київ!…Я мовчки слухав його зітхання і не казав нічого. Як зачарований, дивився на червону заграву над Київом і не міг одвести од неї очей своїх. В моїй уяві стояли золотоверхі собори в руїнах, свята Софія в огні і схвильовані юрби людей в сірих, чотирокутних кашкетиках, які панічно гналися кудись… Не було змоги дивитися, не було сили терпіти і я пішов звідти — куди очі бачать, аби лише знайти десь затишний закуток, щоб хоч зітхнути можна було.
🤔 Можна було б подумати, що це і є основа «Лазаруса», тим паче, що тут також мова йде про книгу, у якій все записано, але у Світлани Тараторіної легенда сягає давніших часів, ніж у Поліщука, наскільки я можу судити, та і сама історія складніша. Мотиви тут також різні, хоча у дечому мені схожі, і це прикольно. Оповідання є у відкритому доступі, почитайте. 😉🤌 Коротше, я у захваті від прози Поліщука, замовив собі збірку у Ще одну сторінку, хоч саме цього оповідання у ній і немає. 🎨 Хто автор шикарної обкладинки «Лєґенд» — не знаю, але дозволю собі припустити, що це або Нарбут, або Микола Бутович. Цей трикутник мені дуже Нарбутівський, він таке любив.
TGLIST.COM.UA
