📖🎧 Послухав у Абук роман Емі Тінтери «Прислухайся до брехні». Якщо коротко — для розваги норм. Це знову не прям трилер у моєму улюбленому розумінні, тут немає особливого саспенсу. Натомість, є дуже цікава форма роману, частина якого — це серії трукрайм-подкасту. Для аудіокниги взагалі ідеально, це дуже сподобалось. ☺️ Але найголовніше тут — сарказм, я назвав би це навіть якимось легким саркастичним трилером. Головна героїня знаходиться у доволі складних життєвих обставинах, але настільки легко, з філігранним сарказмом, на все реагує, що слухати варто лише заради цього — аби повчитися у неї. 😎 Загальна атмосфера — легковажне життя маленького містечка, де кожен на кожного щось має, плюс одна смертельна загадка з минулого, яку розплутує заїжджий подкастер за допомогою інтерв’ю з мешканцями. Сподобалось як описані пристрасні стосунки між різними героями різного віку, без романтичних або сексуальних банальностей. І взагалі, тут багато жартів про секс і дійові особи всі то сплять, то цілуються, то фліртують — цим розкручується інтрига, але воно якось все не вульгарно, а легко і збудливо. 🧐 З мінусів назву хіба те, що десь після середини інтрига трохи загрузає, стає доволі багато людей, серед яких треба розібратися, але блискавична й несподівана кінцівка все це компенсує. 🍸 Коротше, це нормальний варіант легкого чтива, #раджу_почитати для відпочинку.
📢 Кияни, приходьте на презентацію кураторського проєкту «Всередині мене чорна хата», кураторкою якого є Марина Гуц. Проєкт об’єднав 11 українських художниць, чиї мистецькі практики по-різному осмислюють досвід повномасштабної війни, втрати, пам’яті, дому та трансформації особистої ідентичності.👥 Учасницями проєкту стали: Ксенія Білик, Анна Бурячкова, Василина Врублевська, Анна Звягінцева, Аліна Земанова, Ольга Кузюра, Євгенія Лаптій, Павла Нікітіна, Марія Прошковська, Марія Стоянова та Ольга Штейн.🗓 Коли: 26 серпня, 18:00📍 Де: Kooperativ (вул. Січових Стрільців, 23A, Київ)🎟 Вхід вільний.ℹ️ Проєкт складається із серії відеоінтервʼю, а назва походить із поезії художниці Влади Ралко зі збірки «Рот і Хрест» (2020). Написані ще до початку повномасштабного російського вторгнення, ці рядки сьогодні звучать майже пророче, відкриваючи простір для розмови про війну як про глибокий внутрішній досвід, що змінює людину, її тіло, пам’ять і спосіб взаємодії зі світом.👉 Серія інтерв’ю досліджує теми, які часто залишаються поза межами публічної дискусії, але визначають сучасний досвід українських жінок: самотність і покинутість, міграцію та втрату дому, деколонізацію, волонтерство, материнство, тілесність, пам’ять під час війни. Кожна розмова розкриває окремий вимір цих тем через особисті історії художниць і їхню мистецьку практику.📹 Ці відео — простір для рефлексії, де мистецтво стає мовою осмислення реальності, а особистий досвід — способом говорити про колективну травму, пам’ять і майбутнє.🤝 Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми «Стипендія».💼 Партнер проєкту – рекламно-комунікаційний холдинг Havas Village.🏤 Інституційний партнер – офісний простір для креативного бізнесу Kooperativ.
📖👀 Я залип, відірватись неможливо! Роман Ольги і Арсенія Брильових «Зникнення Северина Рибалки» — вельми жорсткий детектив про розслідування вбивств у містечку Вільне, яке було звільнене від сепарів. За деякими ознаками чітко впізнається Слов'янськ.Так от, я маю дуже великі претензії до редакторів всіх рівнів і бетарідерів, які взагалі з текстом не працювали, але навіть попри це, мені подобається. Тут реалізовано дуже складну примарну мовну межу на Донбасі — українська це, чи сурж, чи якась діалектна суміш, тут передається багато, деякі герої говорять по-різному залежно від обставин, а деякі діалоги мене приводять у захват, як от, розмова слідчої з начальником транспортного цеху завода:— У вас є звичка казати на незнайомих людей «підор»?— Слухайте, я в транспортном отдєлє працюю. У мене така жизнь, шо я можу сказать на кого угодно шо угодно.
🤪 Вибачте, грубо але життєво. 💪 Мені подобається, як Брильови працюють з мовним питанням у цьому романі (при тому, що саме по мові у мене в одному місці претензії до редакторів, але пофіг). Це поле, на якому нам ще сіяти і жати, воно наразі непахане.Слушай, — запитав раптом Антипенко, — а ти на мовє принципіально разговаріваєш ілі просто западєнєц? Данила наче зачепили гаком за живе м’ясо і смикнули донизу. Антипенко не мав на увазі нічого поганого. Зазвичай ніхто не має на увазі нічого поганого...— Звик, — сказав Данило.— А, понятно. Ну гляди, прішлі.
«Серед крові й лайна людина шукає чогось прекрасного. А даси їй це прекрасне — і вона знову шукатиме кров і лайно». Ольга Мерц «Світ для фрау Еверс», 2026Апокаліпсис від несвятого Франциска і (неймо)вірного крука, що першим вилетів з того самого Ковчега і бачив все. «Світ для фрау Еверс» — одна з тих книжок, про які я вже на 30 сторінці знав, що це 5 зірочок і що далі, то більше був того певен. Голосно скажу, що це наразі дебют року. 🏰 Ольга Мерц дарує нам екскурсію містечком Оснабрюк початку 1920-х років — час проклятий, непевний і брудний. Так, це саме екскурсія — місто є повноцінним героєм роману, Ольга все розкаже і покаже (в кінці книги на вас чекають фотографії всіх локацій). 🐀 Отже, Оснабрюк накрило божевілля, як і наш світ. Як і наша земля, Оснабрюк стає об’єктом інтересу зла, ціллю. Чому, звідки? Пам’ятаєте, я казав, що немає нічого небезпечнішого за дурні ідеї? Згадайте про це наступного разу, коли питатимете, звідки все це береться. Потворні режими, божевільні диктатори, руйнівні ідеології — словом, те, що спадає вам на думку, коли ви нарікаєте на «все це». Хочете знати, звідки воно? Виповзло з-за ДВЕРЕЙ і отруїло людські мізки через сни.
✍️ Ольга пише, як досвідчена авторка: стиль, мова, структура рівня топ-авторів, я клянуся! Загравання з культурними маркерами (здебільшого, німецькі легенди та Едгар По, але не тільки) та німецькою (і не тільки) мовою — дуже сексі, просто вогонь.🔥 У романі постійно змінюється оповідач, ним може стати майже будь-хто, але зроблено це дуже комфортно, монтаж філігранний. Працюючи з кроскультурним історичним фентезі, Ольга говорить як про нас, так і про загальнолюдське. Літає тут хіба що крук, ну а те, що мистецтво відкриває двері — хіба у цьому так вже й багато фантастичного? 🔈 Саундтреком роману мав би стати Джим Моррісон, але Ольга пропонує гурт ДК Енергетик. Нехай так, але для мене все це відбувалося під «This is the End». Ще з улюбленого — тут немає нецікавих персонажів, панує сіра мораль і одночасно — любов:Франциск казав, що любов неможливо заслужити. Що ніхто не достойний любові, і саме тому її потрібно давати без обмежень. Маєш — давай. Не торгуйся, як на базарі, не думай, чи воно себе виправдає — ні, не виправдає, любов ніколи себе не виправдає, але ти давай. Бо якщо кожен почне отримувати лише те, на що заслуговує, світ стане нестерпним місцем.
📖 Окремо мушу сказати про мистецьку верстку та ілюстрації Сергія Мірчука — блискуче! Роман Ольги Мерц — дебют року наразі для мене, але важко повірити, що це дебют. Я взагалі думаю, що саме такі книжки варто писати і читати, тому #раджу_почитати всім, аби не забувати, що: …немає в світі більшої банальності, ніж зло. Воно банальніше за будь-який людський афоризм. Але, я не втримаюся, і дам у коментарі ще одну цитату. Хочу, щоб ви це побачили. Читайте Ольгу Мерц, це перлина!! Дякую видавництву Уроборос, неймовірна робота!💪
«Він умре. Так, умре, але не тут. Не біля щурів. Не тут і не тепер. Вдома! Він умре вдома, переступивши поріг. Хоч на три сантиметри, але переступивши поріг...»Іван Багряний «Людина біжить над прірвою», 1949Прослухав у Абук цей навіть не роман, а гуманістичний трактат, госпел українського духу спротиву. Враження — неоднозначні. ✍ Багряний пише обільно, він проповідує через свого героя Максима, його меседжі розходяться один від одного, як гілочки — він нестримний у тлумаченні своїх ідей, перфразовуючи тричі, додаючи емоції, яка не завжди звучить природно. Якщо такий стиль до душі — зайде, як в суху землю.🫣 Зізнаюся, що люблю лаконічніший стиль, а Багряний у цьому романі — пафосний, аж на зубах скрипить.🤔 Головний герой Максим — класична багрянівська «душа одинока безмежно і незламно горда», виживає за межею можливого, невтомний і залізний. Теж, не мій улюблений типаж. ☝️ З того, що сподобалось — ключова мотивація героя повернутися додому, те, як цю ідею автор приносить через весь твір. Безперечно важливий сюжет. І цікаво зібрані різного роду другорядні типажі — зрадники й пристосуванці. #раджу_почитати прихильникам автора. Для решти, як на мене, не обов'язково. Гарна відсилка до Сковороди наостанок:Бо все минає і все проходить, але продовжується життя, джерело якого — любов.
«Острів — це не місце, а стан, острів — це як, а не де». Ганна Городецька «На захід від міста», 2026Можливо, Ганна Городецька — найсміливіша українська експериментаторка. Кожного разу вона знаходить собі виклик, і цього разу написала чудову повість геть без сюжету. Якщо для вас це проблема — навіть не дивіться в бік цієї книжки. 😌 Початок дуже спокійний, тихе еміґрантське життя, але вже у кінці 2 розділу Ганна підкидає крапельку неврозу. Це відчуття не покине до самого кінця і буде домінуючим — Ганна свідомо позбавила свій текст будь-яких твістів та очевидних інтриг. ✍️ Це знову дуже стильна і ритмічна проза, яка гойдає й заколисує, лоскоче звивини та відчуття, залишає максимум простору для інтерпретації, але при цьому — дозволяє не інтерпретувати себе ніяк. Це можна прочитати, як антиутопію а-ля «Оповідь служниці», і мені навіть здається, що Ганна грається з натяками на Етвуд, можна зовсім не виходити за межі метафори про «острівне» життя свідомих та вимушених експатів, а можна просто насолодитися текстом, тому що тексти Ганни Городецької — це завжди цінність сама по собі. 😎 Я отримав специфічне задоволення, але будьте пильні — це повість не для розваги. #раджу_почитати любителям медитативної прози з ледь окресленими образами і просто тим, хто любить стильні тексти. Я б назвав це outstanding у тому сенсі, що це мистецький твір ручної роботи, артхаус у своєму найкращому значенні.
🐦⬛️🌍 Ох, яка гарнота мені прийшла від видавництва Уроборос! Цей роман мене дуже зацікавив, лиш подивіться на набір тегів: 18+, вбивства, вибір, війна, горор, готика, драма, жахи, ЛГБТ+, магічний реалізм, наркотична залежність, трилер, хтонічне потойбічне. Франц Еверс — ветеран Першої світової, колишній військовий лікар і безнадійний морфініст, що живе на маргінесі суспільства. Він здає в ломбард рештки свого минулого життя й потопає у химерних сновидіннях, поки за стінами щодня змінюється курс марки та вирують політичні чвари. Зустріч із таємничим вороном, хранителем пам’яті людства, відкриває йому очі: атмосфера відчаю та божевілля, яка пожирає місто, — прояв набагато зловісніших сил, здатних розірвати тонку межу самого буття. Міфи й казки оживають, час і простір перетворюються на поле бою з первісною пітьмою, проте щоб вийти на нього, Франц мусить подолати темряву в собі та знищити власних демонів.
😍 Оформлення і верстка не дають відкласти, ілюстрації та фотопримітки притягують! Так як я на службі наразі можу читати лише електронки, чудове видавництво прислало мені також і секретний файл, тож я збираюся якнайшвидше відправитись на пошуки ворона-фамільяра.🫡 Замовити можна тут👉 https://ouroborosbooks.com.ua/product/svit-dlya-frau-evers/
📖🫣 Чи боїться Валерій Пузік мурах?Ключовою рисою мілітарних горор-оповідань мені видалося те, що автори говорять про власні страхи — принаймні, так здається. Це стирає межі між уявним і реальним, і як наслідок — з’являється ефект залученості та довіра до історії. Спільне майже для всіх: герметичність, сленг, дистанція між цивільними та військовими. Коротко про кожне: Пузік: Межовий стан наряду зацінив, локація перфектно горорна, розв’язка не з тих, що я люблю, але думав багато.Мартинюк: Приємно здивував ювелірною точністю передачі військового побуту. Цікаво, об'ємно і, як не дивно це звучить, позитивно.Дерев'янко: Ідеальний стиль, ідеальні образи і метафора кольорів, впізнавана авторська фішка з повторюваною ідеєю у кінці розділів. Дуже добре пропрацювана тема сімейних стосунків військовослужбовців. Ужасний: Один з моїх улюблених тропів у виконанні одного з улюблених горористів. Впізнав у Монахові сержанта-побратима. Насолода від цього твору. Рудий: На мою думку, оповідання «Межа» — взірець мілітарного горору. Тут закладено стільки страхів, що тільки лічи. Читається на одному диханні. Моє найулюбленіше у збірці, я хочу читати Федора ще!Брильова: Дуже цікавий детектив-горор з боєвичком, квазі мілітарний. Обов'язково читатиму роман Брильових, відчуваю хист авторки до жанрової прози.Кац: Найбільш імпресіоністське оповідання збірки. Події трохи вислизали крізь пальці, але пробрало.Лір: Запропади, меноніти Запоріжжя, і Лір — один з найкращих оповідачів у сучукрліт. Шикарне. Цитата: Можливо, когось і цікавить пітьма, але в нас борт лише з денною камерою. 💪💪 Збірка рівня «шедевр на роки». Я вражений. Дуже хочу, щоб таке виходило щороку. Дякую всім авторам!
🥶🫣 Насилу домучив цей роман одного зі своїх улюблених авторів. «Холод» — етнографічна подорож у брудних декораціях північної Азії 30-х-40-х. Епічно, жорстко, жорстоко і до дрижаків нудно. 🤔 Герой Твардоха, Конрад Відух, часом згадує книжки Карла Мая про Віннету, і «Холод» дуже на них схожий — чужинець потрапляє до племені тубільців — лиш етнографічних подробиць тут більше. Політично мова про територію росії, але Твардох цікаво ходить цими землями — з росіян тут хіба поліцаї та чекісти, герої є жителями окупованих територій, просто слів таких не знають. Йтиметься тут і про Гулаг, і про Україну. ☝️ Сюжет починається з випадкової зустрічі на Шпіцбергені, який нині називають однією з ймовірних наступних цілей русні, то ось вам цитата:Не знаєте ви, як приходить Росія, коли приходить. Росія як приходить, то приходить велика, хоча люди її марні, слабкі, але приходить велика й неспроможна витримати біля себе нічого, що не є Росією, тож перетворює все на Росію, розумієте, на Росію, тобто на гівно. Щоб усе було таке саме, як гівно те. Як з’їсиш багато ягід, то гівно буде чорніше, ніж якби тільки юколу, чи толкушу, чи молоко, чи копалгин їв’єсь, але гівно — це гівно, одне від іншого не відрізняється, так, як юкола від толкуші й від ягоди, розумієте ви це? І як прийде Росія, і зжере вас, і висере, то не буде більше різниці між льйаудīc, чукчею, коряком, юкагиром і руским, усе буде одним гівном, руским гівном, розумієте ви?
✍ Тут багато любові, жорстокості й самопожертви, епічності та простору, дикого сексу, канібалізму, смертей, крові, холоду та голоду. Здається, що ім'я Конрад не випадкове. Мені відчулося, що це відсилка до «Серця пітьми» і не єдина.‼️ За що я люблю Твардоха навіть тут. Його розповідь будується на розшифрованих щоденниках Конрада. У післямові, автор задається питанням — чи не міг би він доказати цю історію, доповнити її домислами? І сам собі відповідає:Ну, що ж, якби я був представником польської школи репортажу, без сумніву, так би й зробив, зрештою, полягає вона у вигадуванні, а проте я лише романіст, і правда для мене важливіша від гарної історії. 💪 Наш слоняра! Або, як сказав би Конрад, кхолут. #раджу_почитати любителям жесті та етнографії.
😁😁 Нині протистояв нашестю ботів, і принагідно згадав оцю процесію з «Рекреацій» Андруховича:То були Ангели Божі, Цигани, Маври, Козаки, Ведмеді, Спудеї, Чорти, Відьми, Русалки, Пророки, Отці Василіани в чорному, Жиди, Пігмеї, Повії, Улани, Легіонери, Пастушки, Ягнята, Каліки, Божевільні, Прокажені, Паралітики на Роздорожжу, Вбивці, Розбишаки, Турки, Індуси, Січові Стрільці, Волоцюги, Кобзарі, Металісти, Самураї, Дармограї, Сердюки, Олійники, Мамелюки, Яничари, Манкурти, Ветерани, Афганці, Багатодітні Сім’ї, Сарацини, Євреї, Негри, Патриції в тогах, Хвойди, Писарі, Брехуни з висолопленими язиками, Дебіли, Козаки-Запорожці, Піхота, Музики, Магометани, Маланки, Маланці, Діптянки, Блудниці, Гуцули, Троянці, Сармати, Етруски, Гіппі, Сліпці, Трембітарі, Фіндюрки, Святі з картонними німбами, Гетьмани, Ченці, Панки, Клошари, Цьохлі, Трубадури, Різники, Юристи, Хапуги, Пияки, Лікарі, Ледарі, Араби, Кацапи, Опришки, Отці Домінікани в білому, Шльондри, Герої, Пиворізи, Мочиморди, Салоїди, Голодранці, Дуболоми, Сажотруси, Козолупи, Недоріки, Менестрелі, Проститутки — а всіх інших перелічити просто неможливо, бо були там ще Горили, Генерали, Гавіали, Павіани, Павликіани, Данайці, Нанайці, Німфи, Нівхи, Ассирійці, Арнаути, Торбохвати, Лірники, Сирники, Шинкарі, Македонці, Броварі, Анахорети, Пупорізки, Українці, Лесбіяни, Гноми, Мавки, Мавпи, Лилики, Чорні Коти, Грудні Жаби, Алхіміки, Шльохи, Профури, Татари, Бубабісти…
☝️ Раптом ви не знали, частину саме цього абзацу роману Юрій Андрухович використав для тексту пісні «Холодно» Мертвого Півня. Самоцитування у найкращих традиціях автора. 👌
TGLIST.COM.UA
