«Він умре. Так, умре, але не тут. Не біля щурів. Не тут і не тепер. Вдома! Він умре вдома, переступивши поріг. Хоч на три сантиметри, але переступивши поріг...»Іван Багряний «Людина біжить над прірвою», 1949Прослухав у Абук цей навіть не роман, а гуманістичний трактат, госпел українського духу спротиву. Враження — неоднозначні. ✍ Багряний пише обільно, він проповідує через свого героя Максима, його меседжі розходяться один від одного, як гілочки — він нестримний у тлумаченні своїх ідей, перфразовуючи тричі, додаючи емоції, яка не завжди звучить природно. Якщо такий стиль до душі — зайде, як в суху землю.🫣 Зізнаюся, що люблю лаконічніший стиль, а Багряний у цьому романі — пафосний, аж на зубах скрипить.🤔 Головний герой Максим — класична багрянівська «душа одинока безмежно і незламно горда», виживає за межею можливого, невтомний і залізний. Теж, не мій улюблений типаж. ☝️ З того, що сподобалось — ключова мотивація героя повернутися додому, те, як цю ідею автор приносить через весь твір. Безперечно важливий сюжет. І цікаво зібрані різного роду другорядні типажі — зрадники й пристосуванці. #раджу_почитати прихильникам автора. Для решти, як на мене, не обов'язково. Гарна відсилка до Сковороди наостанок:Бо все минає і все проходить, але продовжується життя, джерело якого — любов.
«Острів — це не місце, а стан, острів — це як, а не де». Ганна Городецька «На захід від міста», 2026Можливо, Ганна Городецька — найсміливіша українська експериментаторка. Кожного разу вона знаходить собі виклик, і цього разу написала чудову повість геть без сюжету. Якщо для вас це проблема — навіть не дивіться в бік цієї книжки. 😌 Початок дуже спокійний, тихе еміґрантське життя, але вже у кінці 2 розділу Ганна підкидає крапельку неврозу. Це відчуття не покине до самого кінця і буде домінуючим — Ганна свідомо позбавила свій текст будь-яких твістів та очевидних інтриг. ✍️ Це знову дуже стильна і ритмічна проза, яка гойдає й заколисує, лоскоче звивини та відчуття, залишає максимум простору для інтерпретації, але при цьому — дозволяє не інтерпретувати себе ніяк. Це можна прочитати, як антиутопію а-ля «Оповідь служниці», і мені навіть здається, що Ганна грається з натяками на Етвуд, можна зовсім не виходити за межі метафори про «острівне» життя свідомих та вимушених експатів, а можна просто насолодитися текстом, тому що тексти Ганни Городецької — це завжди цінність сама по собі. 😎 Я отримав специфічне задоволення, але будьте пильні — це повість не для розваги. #раджу_почитати любителям медитативної прози з ледь окресленими образами і просто тим, хто любить стильні тексти. Я б назвав це outstanding у тому сенсі, що це мистецький твір ручної роботи, артхаус у своєму найкращому значенні.
🐦⬛️🌍 Ох, яка гарнота мені прийшла від видавництва Уроборос! Цей роман мене дуже зацікавив, лиш подивіться на набір тегів: 18+, вбивства, вибір, війна, горор, готика, драма, жахи, ЛГБТ+, магічний реалізм, наркотична залежність, трилер, хтонічне потойбічне. Франц Еверс — ветеран Першої світової, колишній військовий лікар і безнадійний морфініст, що живе на маргінесі суспільства. Він здає в ломбард рештки свого минулого життя й потопає у химерних сновидіннях, поки за стінами щодня змінюється курс марки та вирують політичні чвари. Зустріч із таємничим вороном, хранителем пам’яті людства, відкриває йому очі: атмосфера відчаю та божевілля, яка пожирає місто, — прояв набагато зловісніших сил, здатних розірвати тонку межу самого буття. Міфи й казки оживають, час і простір перетворюються на поле бою з первісною пітьмою, проте щоб вийти на нього, Франц мусить подолати темряву в собі та знищити власних демонів.
😍 Оформлення і верстка не дають відкласти, ілюстрації та фотопримітки притягують! Так як я на службі наразі можу читати лише електронки, чудове видавництво прислало мені також і секретний файл, тож я збираюся якнайшвидше відправитись на пошуки ворона-фамільяра.🫡 Замовити можна тут👉 https://ouroborosbooks.com.ua/product/svit-dlya-frau-evers/
📖🫣 Чи боїться Валерій Пузік мурах?Ключовою рисою мілітарних горор-оповідань мені видалося те, що автори говорять про власні страхи — принаймні, так здається. Це стирає межі між уявним і реальним, і як наслідок — з’являється ефект залученості та довіра до історії. Спільне майже для всіх: герметичність, сленг, дистанція між цивільними та військовими. Коротко про кожне: Пузік: Межовий стан наряду зацінив, локація перфектно горорна, розв’язка не з тих, що я люблю, але думав багато.Мартинюк: Приємно здивував ювелірною точністю передачі військового побуту. Цікаво, об'ємно і, як не дивно це звучить, позитивно.Дерев'янко: Ідеальний стиль, ідеальні образи і метафора кольорів, впізнавана авторська фішка з повторюваною ідеєю у кінці розділів. Дуже добре пропрацювана тема сімейних стосунків військовослужбовців. Ужасний: Один з моїх улюблених тропів у виконанні одного з улюблених горористів. Впізнав у Монахові сержанта-побратима. Насолода від цього твору. Рудий: На мою думку, оповідання «Межа» — взірець мілітарного горору. Тут закладено стільки страхів, що тільки лічи. Читається на одному диханні. Моє найулюбленіше у збірці, я хочу читати Федора ще!Брильова: Дуже цікавий детектив-горор з боєвичком, квазі мілітарний. Обов'язково читатиму роман Брильових, відчуваю хист авторки до жанрової прози.Кац: Найбільш імпресіоністське оповідання збірки. Події трохи вислизали крізь пальці, але пробрало.Лір: Запропади, меноніти Запоріжжя, і Лір — один з найкращих оповідачів у сучукрліт. Шикарне. Цитата: Можливо, когось і цікавить пітьма, але в нас борт лише з денною камерою. 💪💪 Збірка рівня «шедевр на роки». Я вражений. Дуже хочу, щоб таке виходило щороку. Дякую всім авторам!
🥶🫣 Насилу домучив цей роман одного зі своїх улюблених авторів. «Холод» — етнографічна подорож у брудних декораціях північної Азії 30-х-40-х. Епічно, жорстко, жорстоко і до дрижаків нудно. 🤔 Герой Твардоха, Конрад Відух, часом згадує книжки Карла Мая про Віннету, і «Холод» дуже на них схожий — чужинець потрапляє до племені тубільців — лиш етнографічних подробиць тут більше. Політично мова про територію росії, але Твардох цікаво ходить цими землями — з росіян тут хіба поліцаї та чекісти, герої є жителями окупованих територій, просто слів таких не знають. Йтиметься тут і про Гулаг, і про Україну. ☝️ Сюжет починається з випадкової зустрічі на Шпіцбергені, який нині називають однією з ймовірних наступних цілей русні, то ось вам цитата:Не знаєте ви, як приходить Росія, коли приходить. Росія як приходить, то приходить велика, хоча люди її марні, слабкі, але приходить велика й неспроможна витримати біля себе нічого, що не є Росією, тож перетворює все на Росію, розумієте, на Росію, тобто на гівно. Щоб усе було таке саме, як гівно те. Як з’їсиш багато ягід, то гівно буде чорніше, ніж якби тільки юколу, чи толкушу, чи молоко, чи копалгин їв’єсь, але гівно — це гівно, одне від іншого не відрізняється, так, як юкола від толкуші й від ягоди, розумієте ви це? І як прийде Росія, і зжере вас, і висере, то не буде більше різниці між льйаудīc, чукчею, коряком, юкагиром і руским, усе буде одним гівном, руским гівном, розумієте ви?
✍ Тут багато любові, жорстокості й самопожертви, епічності та простору, дикого сексу, канібалізму, смертей, крові, холоду та голоду. Здається, що ім'я Конрад не випадкове. Мені відчулося, що це відсилка до «Серця пітьми» і не єдина.‼️ За що я люблю Твардоха навіть тут. Його розповідь будується на розшифрованих щоденниках Конрада. У післямові, автор задається питанням — чи не міг би він доказати цю історію, доповнити її домислами? І сам собі відповідає:Ну, що ж, якби я був представником польської школи репортажу, без сумніву, так би й зробив, зрештою, полягає вона у вигадуванні, а проте я лише романіст, і правда для мене важливіша від гарної історії. 💪 Наш слоняра! Або, як сказав би Конрад, кхолут. #раджу_почитати любителям жесті та етнографії.
😁😁 Нині протистояв нашестю ботів, і принагідно згадав оцю процесію з «Рекреацій» Андруховича:То були Ангели Божі, Цигани, Маври, Козаки, Ведмеді, Спудеї, Чорти, Відьми, Русалки, Пророки, Отці Василіани в чорному, Жиди, Пігмеї, Повії, Улани, Легіонери, Пастушки, Ягнята, Каліки, Божевільні, Прокажені, Паралітики на Роздорожжу, Вбивці, Розбишаки, Турки, Індуси, Січові Стрільці, Волоцюги, Кобзарі, Металісти, Самураї, Дармограї, Сердюки, Олійники, Мамелюки, Яничари, Манкурти, Ветерани, Афганці, Багатодітні Сім’ї, Сарацини, Євреї, Негри, Патриції в тогах, Хвойди, Писарі, Брехуни з висолопленими язиками, Дебіли, Козаки-Запорожці, Піхота, Музики, Магометани, Маланки, Маланці, Діптянки, Блудниці, Гуцули, Троянці, Сармати, Етруски, Гіппі, Сліпці, Трембітарі, Фіндюрки, Святі з картонними німбами, Гетьмани, Ченці, Панки, Клошари, Цьохлі, Трубадури, Різники, Юристи, Хапуги, Пияки, Лікарі, Ледарі, Араби, Кацапи, Опришки, Отці Домінікани в білому, Шльондри, Герої, Пиворізи, Мочиморди, Салоїди, Голодранці, Дуболоми, Сажотруси, Козолупи, Недоріки, Менестрелі, Проститутки — а всіх інших перелічити просто неможливо, бо були там ще Горили, Генерали, Гавіали, Павіани, Павликіани, Данайці, Нанайці, Німфи, Нівхи, Ассирійці, Арнаути, Торбохвати, Лірники, Сирники, Шинкарі, Македонці, Броварі, Анахорети, Пупорізки, Українці, Лесбіяни, Гноми, Мавки, Мавпи, Лилики, Чорні Коти, Грудні Жаби, Алхіміки, Шльохи, Профури, Татари, Бубабісти…
☝️ Раптом ви не знали, частину саме цього абзацу роману Юрій Андрухович використав для тексту пісні «Холодно» Мертвого Півня. Самоцитування у найкращих традиціях автора. 👌
Ну, то питаю знову, Krieg? На це Малий відповідає, аякже, війна, Krieg, п’ять років, вириває із зошита аркуш, малює, що Францію завойовано, Польщу, пів Росії, тож запитую, чи часом Сталіна, сучого сина, не повісили десь на Червоній площі, але ні, Малий запевняє, що Сталін unfortunately молодєц, зате Гітлер kaputt. Ну, можна було здогадатися, що старого лихий не візьме, певно, сидітиме там у Кремлі й заправлятиме повсякчас. А Малий розповідає далі, зненацька схвильований, ну, бо скільки ж разів на віку можна чєловєкові звітувати про останні сім років життя, тож розповідає, що бомби, що Японія, Америка, що Hitler kaputt, що Польща, Чехія, Угорщина — усе Сталінове, сучого сина, що совєцькі танки в Берліні, на вербі груші, а на осиці кислиці, а я раптом усвідомлюю, що мені похуй, усі ці розповіді похуй, що мені до того, що якась там бомба в якомусь Нагасакі, що начебто всіх євреїв Herr Hitler у таборах замкнув і повбивав, то й що, похуй, єдине, що хотів’єм його запитати, чи не знає, чи, бува, не чув о тім, щоб дев’ять років тому до такого норвезького міста Варде доплив невеличкий рибацький човен з хороброю жінкою на ім’я Софі й двома дівчатками, однією маленькою. Якщо знає, то хай мені це скаже.Це єдине, що мене хвилює. Решта похуй.
Ну Твардох🤌🤌🤌
Щодо мене особисто, то я людина міста! Я не знаю жадної назви дерева або рослини чи птаха. Це не мій фах. Знати їх це професія ботаніка, дендролога, міколога. Я не люблю природи, якою вона є. Вона діє прикро мені на нерви. Я витримую природу виключно тоді, коли її пристосовано вже для людських вигід. Краєвид повинен розкриватись з тераси ресторану. Природа повинна бути подана при столикові кав'ярні: добра кава, тістечка й довкола кольоровані тканини далечини. Асфальтовані пішоходи в цілинному лісі. Заплачений вхідний збір і поруччя, на які можна спиратися, зазираючи в безодню. Природа повинна бути комфортабельною.✍️📚 В. Домонтович «Без ґрунту», 1942 За що особливо люблю Домонтовича — так за оці суперечливі, неочевидні роздуми-зізнання його ексцентричних героїв. Думаю, серед нас знайдуться такі люди міста, хіба ні? 👩🎨🎨 Петро Столяренко «Тераса біля Чорного моря», 1950-тіКримський художник Петро Столяренко — геній пейзажів півострова. Квітучу терасу, «пристосовану вже для людських вигід», він малював багато разів, покажу ще пару робіт у коментарі. 👇
«Все пов'язане з усім, і все на світі є коло».Євген Лір «Степовий бог», 2019 (видання 2025) Я б сказав, що це одна з найатмосферніших книг в сучукрліт, а ще — це найкращий янгедалт, який я читав. Сторінки аж сяють вайбом темної таємниці. Книжка складається власне з роману і двох дотичних оповідань. 🤘 Роман про підлітка-неформала у 2007 році, який зустрічає загадкового травника і захоплюється ним — це чудова історія для молоді, я б дуже радив всім тінейджерам. Класний текст для роздумів про те, що впливає на що, для рефлексій на тему того, коли і чому саме у житті людини або країни все раптом звертає не туди, які потойбічні сили або реальні вчинки впливають на події.📖 Одне з оповідань «Степ» мені сподобалось навіть ще більше. Темна і жорстка історія про санаторій для дітей, у якому молоді викладачі стикаються з незвичайною дівчинкою. ☝️Єдине застереження для читачів, які люблять мати на все чіткі відповіді — тут їх не буде. And I think it's beautiful. 🙏 Дуже би хотілося продовження роману і ще подібних оповідань. І того, і того нам бракує, #раджу_почитати всім.А історії — це, зрештою, чи не єдине, що має сенс і цінність у цьому житті.
✍❤️🩹 Цей вірш Дмитра Лазуткіна називається «Лабораторна робота». Точно передає мій настрій від всіх сьогоднішніх новин. вітаємо вас шановні гостітак сталося що нафти у нас немаєтому все що вам требами можемо відати кров'юкрові у нас вродило вдосталькров – наша національна валютабо чим нам розплачуватися щекров – наша національна ідеябо стрімко згортається і тече у сиру землюз крові наші автобусиз крові наші верстатинаші жінки найкращі – з крові і молокакров можна смоктати шприцамиа можна насосом качатиз відданістю вампіраз впевненістю бикаяк виявилося вишивати на рушникові теж треба кров'юбо інакше стежини долі заплутаються ніби студенти-хімікина лабораторній роботі з вступу до неорганікине требапідробляти кров —це заборонено законома пити – скільки влізе(вільний доступ до 23-00у всіх супермаркетах країни)кров – міцна мов ранкова кавакров дешева як ніколикров солодка і кров солонакров у зручній упаковціукраїнського солдатау нас навіть любов найлегше римується з неюкров – любовкров – любовкров – любовхоч до нестямихоч на одну нічвсе однолюбов і кров —хоч залийсяна крові наша вірана крові наша надіянаші провини і наша відданість холодній зброїтому шановні гостіне соромтеся сідайтеберіть пластикові стаканчикивмикайте улюблену музикуукраїна – золота рибкау чорній венозній воді
TGLIST.COM.UA
