Ну, то питаю знову, Krieg? На це Малий відповідає, аякже, війна, Krieg, п’ять років, вириває із зошита аркуш, малює, що Францію завойовано, Польщу, пів Росії, тож запитую, чи часом Сталіна, сучого сина, не повісили десь на Червоній площі, але ні, Малий запевняє, що Сталін unfortunately молодєц, зате Гітлер kaputt. Ну, можна було здогадатися, що старого лихий не візьме, певно, сидітиме там у Крем­лі й заправлятиме повсякчас. А Малий розповідає далі, зненацька схвильований, ну, бо скільки ж разів на віку можна чєловєкові звітувати про останні сім років життя, тож розповідає, що бомби, що Японія, Америка, що Hitler kaputt, що Польща, Чехія, Угорщина — усе Сталінове, сучого сина, що совєцькі танки в Берліні, на вербі груші, а на осиці кислиці, а я раптом усвідомлюю, що мені похуй, усі ці розповіді похуй, що мені до того, що якась там бомба в якомусь Нагасакі, що начебто всіх євреїв Herr Hitler у таборах замкнув і повбивав, то й що, похуй, єдине, що хотів’єм його запитати, чи не знає, чи, бува, не чув о тім, щоб дев’ять років тому до такого норвезького міста Варде доплив невеличкий рибацький човен з хороброю жінкою на ім’я Софі й двома дівчатками, однією маленькою. Якщо знає, то хай мені це скаже.Це єдине, що мене хвилює. Решта похуй. Ну Твардох🤌🤌🤌