📖☠️ З «Мертвою Вітою» Анни Стаднік у мене дивні стосунки. Ми говоримо однією мовою, я розумію цю книжку, але замість містичного трилера я прочитав дещо інше. 🧐 Що саме? Для мене це така собі міська іронічна містика. Так, тут багато смертей — випадкових і ні, але реально мене вразила лише одна з них, і я вважаю, що саме для неї у авторки не було достатньо підстав, це брудний прийом. Решту подій я читав просто як головоломку, саспенсу зі мною не сталося. Для мене цей роман став оригінальною похмуро-іронічною грою з прикольними діалогами. ☝️ Багато що мені сподобалось: протистояння Шостого з батьком, його любов до книг і як це описано, цікава фішка з різнокольоровим димом (звертайте на це увагу), хороші атмосферні локації — гуртожиток, поліцейський відділок, ринок Почайна, темна сторона Києва. У романі є сміливі моменти тілесності та деякі горор-елементи, які я також хочу похвалити. 🫣 Найбільше мене обломала перша частина, яка спеціально написана короткими обрубаними реченнями. По три-чотири слова. Читається важко. Хоча, я чув і протилежні думки. Тож, це суто моя проблема. Ця частина доволі довга, 150+ сторінок. Також, трохи розчарувало те, що ключові розгадки Віті підказали видіння, хоча одна з них точно була цілком добре прописана і зрозуміла (чому помирали певні люди). 🎞 Я б сказав, що мені тут забракло кращого монтажу — десь обрізати, дещо переставити, щось підкреслити контрастом. Структурне рішення роману не видається мені ідеальним. 👻 Враження мої дивакуваті, я знаю. Це говорить про те, що «Мертва Віта» — цікавий експеримент для тих, хто до нього готовий. Чи може «Віта» налякати, чи це така розважалка — ось у чому питання. Відповідь — у кожного своя.