Леонід Нєвзлін

Україна ризикує протягом двох місяців залишитися без коштів для фінансування своєї оборони. Як пише Bloomberg, у Києва наразі є кошти лише до червня.Новий транш фінансування ЄС мав надійти вже наступного місяця — ще в грудні лідери союзу домовилися про надання кредитів на цей і 2027 рік. Однак ці плани опинилися під загрозою через вето Віктора Орбана, який фактично шантажує Брюссель, вимагаючи відновити транзит російської нафти.Доля кредиту, ймовірно, залишатиметься невизначеною щонайменше до виборів в Угорщині 12 квітня, зазначається в публікації. У цьому контексті показовим є свіжий матеріал Reuters, журналісти якого опитали високопосадовців ЄС щодо їхніх очікувань від голосування.У сухому залишку — в Брюсселі сподіваються на поразку Орбана, але ніхто не очікує різкої зміни курсу. Дипломати зазначають, що лідер опозиції Петер Мадяр належить до тієї ж політичної традиції. «Нам не варто очікувати занадто багато. Різниця буде радше в тоні, ніж у суті», — сказав один зі співрозмовників агентства.І це, по суті, ключова проблема. Можна сподіватися, що цього разу все складеться добре і Європа профінансує Україну, громадяни якої віддають життя не лише за свою країну, а й за безпеку всього континенту. Однак нинішня ситуація — лише симптом системної хвороби. Система ухвалення рішень у ЄС застаріла і не відповідає жорстким викликам часу.Розвал об’єднаної Європи — мрія Путіна. Йому значно простіше корумпувати або залякувати 27 розрізнених держав, ніж протистояти сильному об’єднанню. Євросоюзу необхідні внутрішні реформи — інакше він ризикує не вижити.Підписатися: Леонід Нєвзлін

Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр назвав війну США та Ізраїлю проти Ірану «порушенням міжнародного права» і «політичною фатальною помилкою». Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі не забарився з відповіддю — подякував Штайнмаєру та закликав інших політиків наслідувати його приклад.Коли іранський режим дякує німецькому президенту — це, мабуть, найкращий індикатор того, що щось пішло не так.Центральна рада євреїв Німеччини відреагувала зовсім інакше. Голова ради Йозеф Шустер заявив, що той, хто «легко називає війну проти режиму мулл порушенням міжнародного права, ігнорує історію». Він нагадав очевидне: знищення Ізраїлю є частиною державної доктрини Ірану з 1979 року. І додав, що війна дає іранському народу надію на припинення 47 років терору та утисків.Справді, розмірковувати про міжнародне право, ігноруючи режим, який десятиліттями фінансував терористів, убивав власних громадян і відкрито погрожував знищити сусідню державу, — це не правова позиція. Це моральна капітуляція.Підписатися: Леонід Нєвзлін

Союзники США в Перській затоці близькі до того, щоб приєднатися до війни з Іраном.Цікаво, що повідомлення про це з’явилися після заяви Дональда Трампа про «продуктивні» переговори з Іраном і ймовірність угоди.Чи то арабські монархії справді дозріли запізно. Чи то демонстративно розмахують кулаками, сподіваючись, що на бійку вже запізнилися. Чи то розуміють, що жодної угоди не буде — занадто різні позиції сторін.Вони поки не заходять так далеко, щоб відкрито розгортати свої збройні сили в бойових діях. Саудівська Аравія нещодавно погодилася дозволити американським військам використовувати свою авіабазу імені короля Фахда на західному узбережжі Аравійського півострова. Об’єднані Арабські Емірати починають вживати заходів проти активів, що належать Ірану.Обидві країни виступають проти припинення вогню, яке збереже частину військового потенціалу Ірану.Раніше вважалося, що країни Перської затоки та Ізраїль «тягнуть» Дональда Трампа в різні боки. Перші намагалися запобігти, а потім якнайшвидше згорнути кампанію проти Ірану, другий переконував скористатися можливістю і діяти рішуче.Але тепер, схоже, більшість союзників Вашингтона в регіоні виступають за те, щоб іти до кінця і максимально усунути загрозу з боку Ірану.Головне, щоб Дональд Трамп до них дослухався.Підписатися: Леонід Нєвзлін

Трамп оголосив про «дуже хороші й продуктивні переговори» з Іраном щодо «повного й остаточного врегулювання» та відклав удари по іранській енергетичній інфраструктурі на п’ять днів. Іранське агентство Fars негайно повідомило, що жодних контактів зі США взагалі немає.Хтось говорить неправду. Але важливіше інше: Трамп шукає вихід.Це тривожний сигнал. Три тижні тому він обіцяв «беззастережну капітуляцію» Ірану. Тепер — пауза в ударах і розмови про «врегулювання». Режим не знищений. Ормузька протока не відкрита. Ядерна програма не ліквідована. Іранські ракети продовжують падати на ізраїльські міста. Роботу не завершено — а Вашингтон, схоже, втомився.Зупинитися зараз — означає залишити Іран ослабленим, але не зламаним. За кілька років він відновиться, зробить висновки й повернеться. Саме так працюють режими, які виживають після поразок.І тут якраз на горизонті з’являється Росія. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Аракчі зателефонував Лаврову — одразу після заяви Трампа про переговори. Лавров закликав до «негайного припинення бойових дій і політичного врегулювання, що враховує законні інтереси всіх залучених сторін, передусім Ірану».Москва, яка постачала Тегерану розвіддані та озброєння протягом усієї війни, тепер виступає миротворцем. Очікуваний результат такого «миру»: агресор отримує перепочинок, а проблему консервують до наступного разу.Підписатися: Леонід Нєвзлін

Вчора стало відомо, що Іран намагався завдати удару балістичними ракетами середньої дальності по американо-британській базі Дієго-Гарсія. Як заявив начальник Генштабу Ізраїлю Еяль Замір, ці ракети не призначені для ударів по Ізраїлю: «Їхня дальність досягає столиць Європи — Берлін, Париж і Рим перебувають у зоні прямої загрози».Офіційно Іран не підтверджував наявність ракет, здатних долати відстань у 4 тисячі кілометрів. Однак цей злочинний режим мав можливості для їх створення і, схоже, реалізував цей потенціал.Навіть невдала спроба застосування озброєнь такого класу — це ще один крок до ескалації війни на Близькому Сході. Ба більше, сам факт наявності в Ірану подібної зброї після 12-денної війни та трьох тижнів інтенсивного знищення військової інфраструктури викликає багато запитань.Застосування балістичних ракет середньої дальності — це кошмар часів холодної війни, який тоді намагалися стримати дипломатичними механізмами. Ці заборони зруйнував Путін, застосовуючи такі системи у своїй злочинній війні проти України. Тепер цю практику починають закріплювати й іранці.Ракетну «скриньку Пандори» відкрито. І якщо в Берліні, Парижі та Римі ще сподівалися, що внаслідок своєї «великої політики» не почують сирени повітряної тривоги через російські БРСД, то для них є погані новини. Іранські «стражі» вже точно вписали європейські столиці в сценарій ескалації заради порятунку свого режиму.Підписатися: Леонід Нєвзлін

У розпал війни з Іраном, після двох років боїв у Газі та на півночі, Ізраїль посів восьме місце у світовому рейтингу щастя.Це не випадковість і не статистичний курйоз. Це дещо говорить про природу ізраїльського суспільства.Дані охоплюють 2023–2025 роки — тобто період, що включає 7 жовтня, війну на кількох фронтах, судову реформу та місяці вуличних протестів. І попри все це — восьме місце серед майже 150 країн. Ізраїльтяни до 25 років, які несуть непропорційно велику частку воєнного тягаря, посіли третє місце у світі за рівнем щастя серед молоді.Для порівняння: Іран — на 97-му місці. США — на 23-му.Ці цифри можна пояснювати по-різному — економічною силою, соціальними гарантіями, навіть кількістю сонячних днів на рік. Але є й дещо, що не піддається вимірюванню: суспільство, яке вміє триматися разом під тиском. Яке, перебуваючи в укриттях і проводжаючи дітей до армії, все одно цінує своє життя і проживає його з гідністю.Це і є відповідь на питання, за що ми воюємо.Підписатися: Леонід Нєвзлін

Іран атакував Рас-Лаффан — найбільший у світі СПГ-термінал у Катарі. Масштабні пожежі, серйозні пошкодження, об’єкти Shell виведені з ладу. Абу-Дабі закрив газовий комплекс Хабшан і нафтове родовище Баб — також після іранського удару.Світові ринки відреагували негайно. Нафта марки Brent зросла на 8% — до $116 за барель, тобто майже на 60% з початку війни 28 лютого. Європейські оптові ціни на газ підскочили на 24%. Британські ціни на газ більш ніж подвоїлися з кінця лютого. Біржі по всьому світу падають.Це і є енергетичний терор у дії. Режим, який десятиліттями називали «партнером по переговорах» і «країною, з якою можна домовитися», методично б’є по енергетичній інфраструктурі регіону — а відлуння відчувається по всьому світу.І тут доречне незручне запитання: звідки в Ірану ці можливості? Десятиліття нафтових доходів, частково збережених завдяки м’яким санкціям і численним виняткам. Роки, протягом яких монархії Затоки воліли торгувати з Тегераном, а не протистояти йому. Кілька американських адміністрацій, які переконували себе, що ядерна угода вирішить проблему, — поки Іран методично добудовував свою військову машину.Умиротворення агресора не робить його більш поміркованим. Воно дає йому час і ресурси. Сьогодні весь світ платить за цю політику — буквально, на автозаправках і в рахунках за електроенергію.Підписатися: Леонід Нєвзлін

Сімнадцятий день війни. Витрачено 16,5 млрд доларів. Знищено 90% іранської ППО, весь флот, вбиті ключові генерали КВІР. Вбитий верховний лідер Алі Хаменеї.І при цьому Іран продовжує стріляти.Дані, що накопичилися станом на 16 березня, малюють складну картину. Коаліція США та Ізраїлю домінує в повітрі й на морі — це беззаперечно. Але Іран знайшов спосіб залишатися у війні. Касетні бойові частини — приблизно половина всіх ракет по Ізраїлю — розкидають суббоєприпаси на вісім кілометрів і методично виснажують цивільне населення. Ізраїльська ППО перехоплює 85–90% ударів. Водночас кожна ніч оборони обходиться у 285 млн доларів.Ормузька протока закрита з 4 березня. Нафта зросла на 68%, а світовий видобуток скоротився на вісім мільйонів барелів на добу. Розвідка США попереджає: частину урану було вивезено ще перед війною 2025 року і вона залишається в невідомому місці, а запаси, що лишилися в Ісфагані, потенційно доступні режиму. Реальний відкат ядерної програми — можливо, місяці, а не роки.Восьмого березня в Ірані обрано нового верховного лідера. Армія і КВІР негайно присягнули йому.Трамп обіцяв коротку війну. Її немає. Це не означає, що коаліція програє — вона завдає Ірану безпрецедентних збитків. Але це точно не швидка перемога. А повільна війна із закритим Ормузом і наростаючим економічним тиском на весь світ — це зовсім інша історія, ніж та, що планувалася.Питання в тому, чи готовий Трамп іти до кінця.Підписатися: Леонід Нєвзлін

Посол Ізраїлю в Росії Одед Йосеф дав велике інтерв’ю RTVI. Читати його важко.Росія, за численними даними, передає Ірану розвідувальні дані про американські військові цілі та ділиться досвідом застосування дронів, отриманим в Україні. Вона також постачає Ірану озброєння. Тобто фактично допомагає країні, яка обстрілює Ізраїль. На запитання про це посол відповідає, що Росія — «дуже сильний і важливий друг Ізраїлю» і що він «дуже здивований» офіційними заявами Москви.Путін, за його словами, — «великий друг Ізраїлю» і «завжди бажаний гість».Можна зрозуміти дипломатичну мову. Але є межа, за якою дипломатія перетворюється на щось інше.Країна, яка постачає розвіддані ворогу, що атакує твоїх громадян, — це не «друг із розбіжностями в позиціях». Це співучасник злочинів проти твого народу. Називати її «дуже хорошим другом» у розпал війни, коли ізраїльтяни сидять в укриттях, — це не дипломатія. Це ганьба.Ізраїль підтримує відносини з Москвою з багатьох причин. Але публічно розсипатися в компліментах режиму, який допомагає Ірану вбивати, — це вже занадто. Навіть для посла.Підписатися: Леонід Нєвзлін

Біньямін Нетаніягу провів першу з початку війни пресконференцію, але не втримався від того, щоб використати її для підняття найважливішої для себе теми. Не знищення іранського режиму — а власне помилування.Прем’єр назвав свою кримінальну справу «абсурдним цирком» і заявив, що президент Іцхак Герцог «просто має зробити те, що потрібно» і закрити процес. Нетаніягу пояснив це необхідністю зосередитися на війні та дипломатії: «Я хотів би бути повністю вільним від кайданів».Варто зазначити, що судові слухання у справах про корупцію та підрив суспільної довіри, у яких Нетаніягу є обвинуваченим, під час війни не проводяться. А отже, «кайдани», про які говорить прем’єр-міністр, — це виключно його власні роздуми про те, як вибратися з такої делікатної ситуації.Міністерство юстиції вже висловилося проти помилування: без визнання провини, згоди на відставку або судового вироку — відмовити. Але Нетаніягу, схоже, розраховує на інший тиск. У лютому Дональд Трамп заявив, що Герцог «має соромитися» і що нібито обіцяв помилування «п’ять разів» — твердження, яке президент Ізраїлю не підтвердив.Це фірмовий стиль Нетаніягу: використовувати будь-яку кризу для вирішення особистих проблем. Країна перебуває у стані війни, громадяни в укриттях — а прем’єр проводить пресконференцію, щоб тиснути на президента щодо власної кримінальної справи.Підписатися: Леонід Нєвзлін