Статистика telegram channel - @komorabooks

📝 «Остання ніч на землі. Війна очима жінок з Вірменії, Грузії та України»⠀📚 Видавництво: Комора | 104с | ПридбатиВійни ХХ і ХХІ століття на просторах Кавказу та Східної Європи неможливо уявити без кривавої руки радянського режиму, що безперервно трансформувалася у руку російської федерації. Саме вона розпалює конфлікти, нищить народи та розриває долі. У збірці «Остання ніч на землі» за редакторства Міхеіла Ціхелашвілі поєднані три жіночі історії з Вірменії, Грузії та України. Це не вигадані сюжети, а свідчення справжніх війн, що залишили глибокі шрами на поколіннях. Сьогодні боротьба триває в Україні, і саме там вирішується майбутнє свободи, гідності й права жити.Мальопис «Людська ріка» належить журналістці й письменниці Екатеріне Тоґонідзе, із малюнками Луки Лашхі. Це історія про Абхазьку війну 1992–1993 років — протистояння, що забрало тисячі життів і змусило сотні тисяч людей залишити домівки.Головна героїня — Ніна, яка з’явилася на світ на кораблі під час евакуації матері з Абхазії. Її життя стало символом народження під знаком війни. У зрілому віці Ніна вирушає як волонтерка на російсько-українську війну, де бере участь у рятівних роботах після підриву Каховської ГЕС. Саме там її життя обривається. Трагічна доля жінки демонструє безжальність війни: навіть ті, хто з’явився у її тіні, залишаються заручниками до кінця.«Остання ніч на землі» від авторки Віри Курико й художниці Софії Покорчак — свідчення з перших місяців повномасштабного вторгнення 2022 року, коли російські війська намагалися стерти з лиця землі українські міста.Головна героїня, дівчина на ім’я Віра, прагне будь-що добратися до свого чоловіка, який від перших днів війни пішов захищати країну. Її шлях лежить до Констянтинівки, близько якої той тримає оборону. Ця історія — портрет тисяч жінок, чиї чоловіки, брати й сини пішли боронити рідну землю. Біль, страх, відчай і водночас незламність супроводжують кожен крок. Для Віри зустріч із коханим стає не просто особистою потребою — це питання виживання, адже без неї він може не витримати пекла війни. Така жіноча відданість віддзеркалює справжню силу українського народу.«За один мем до війни» — вірменський досвід через метафору, авторки Ані Асатрян та художниці Астгік Арутунян. На відміну від реалістичних сюжетів попередніх частин, ця історія набуває символічної форми. Вона переносить читача у «Сіру Зону» — алегоричний простір, що відображає Карабаську війну 1988–2023 років.Метою стає показати, як систематичне нищення, байдужість і соціальна інженерія перетворюють людей на «мемоїдів», позбавлених права ухвалювати рішення. Особливо вражає термін «автономіцид» — символ політики знищення права на самовизначення. Через метафори «Обраних», «Нікого» і «Декого» постає картина насильства, апатії та безсилля перед обличчям нелюдської імперської політики.Збірка поєднує три різні регіони, три різні історії та три голоси, але в кожній з них присутня одна й та сама отрута — війна, принесена російською імперією. Вірменія, Грузія, Україна — усі вони пережили однаковий сценарій: «визволення», яке виявилося окупацією, «миротворчість», що обернулася терором, «захист», який знищив життя. Жіночі долі у цих мальописах — це голоси тих, кого зазвичай змушують мовчати. Ці мальописи важкі, болючі, проте вони необхідні. Вони оголюють правду про те, як одна імперія систематично пожирає людські життя, перекреслюючи мрії, любов і надію.Сьогодні вирішується доля не лише України, а й усього вільного світу. Українці ведуть головний бій — за демократію, свободу та право на власний вибір. Цей бій точиться на полі бою, у містах, у серцях мільйонів людей. І саме там, де сходяться світло й темрява, український народ стримує криваву руку імперії, яка прагне задушити все живе. Голоси цих жінок звучать разом, як свідчення, як застереження, як заклик: криваву руку російської федерації треба зупинити раз і назавжди.— Переглянути фото видання —#відгук #останнянічназемлі #війна #міхеілціхелашвіліРоршах врятує нас | Канал про комікси

Відкриваємо передпродаж книжки «Меланхолія опору» Ласло Краснагоркаї — лауреата Нобелівської премії 2025 та Букерівської премії 2015 року.У розпал зими в провінційному угорському містечку химерний цирк розставляє намети й розвішує нічними вулицями афіші — обіцяє показати опудало найбільшого у світі кита і загадкового карлика на ймення Князь. Разом з новинами про дивовижу починають ширитися тривожні чутки, мовляв, циркові працівники прибули з лихими намірами. І коли одні мешканці чіпляються за безпечний затишок дому та звичні ритуали, інші піддаються жазі до влади.Твори угорського письменника Ласло Краснагоркаї вже набули статусу класики світової літератури. Їх перекладено на понад 25 мов, серед яких відтепер і українська. Дякуємо усій команді, яка долучилася до створення цього видання 💌Переклад з угорської: Олександр ВешеленіВипускова редакторка: Ольга ЛиликЛітературна редакторка: Оксана БорисКоректорка: Алла КостовськаВерстка: Михайло ФедишакДизайн обкладинки та ілюстрації: Ілона Сільваші

У 2014 році вона збирала кошти на медикаменти у твіттері й доставляла їх до медпунктів на передовій, а тому багато разів їздила залізницею на Схід, хоч іноді добиралася автостопом. Аж поки одного дня вона не вирішила, що цього недостатньо, і їй потрібно «бути на війні», як вона сама це назвала. Так Аліна стала парамедикинею-доброволицею, після чого ухилялася від осколків «градів» у полях, ховалася від російських танків під мостом у Пісках і між евакуаціями поранених у підбитій машині вчилася рятувати поранених на ходу, а також жити з тим, що багатьох вберегти не вдалося.Солдати-добровольці. Досі це поняття звучало як фантастика. Звичайні чоловіки й жінки, які до того не тримали зброї в руках, пішли на війну і там вчилися воєнної справи — вони часто ставали снайперами, отримуючи снайперську гвинтівку в розпал бою, або танкістами, під кулями пірнаючи в покинуту бойову машину піхоти.«Їх усіх об’єднувала одна риса — потреба щось робити й бути частиною загальної справи». Уривок із «Плем’я війни» Джей Ті Блетті

​​Тамара Горіха Зерня, перекладачка книги «Племʼя війни» Джей Ті Блетті, про свої враження від книжки:«Друзі, візьму на себе сміливість порекомендувати ось цю книгу.І не тільки тому, що я її перекладала.Вона сама по собі нетипова. Авторка - американська ветеранка, учасниця бойових дій. Після демобілізації переживає певний світоглядний злам, і у якийсь момент опиняється в Україні.А далі - дуже цікава розповідь про наших і їхніх ветеранів, про наш добровольчий рух її очима - без зверхності, знецінення, але і без надмірного романтичного замилування. Багато порівнянь між досвідами військових в обох країнах, багато точок дотику, багато неочевидних висновків. Про війну, волонтерство, армійські порядки, про те, чим ветерани в усьому світі відрізняються від цивільних людей. Багато чого.Мені було цікаво працювати над цією книгою і водночас складно, бо деяких героїв я знала у реальному житті. Книга варта читацької уваги»Придбати книжку: https://komorabooks.com/product/plem-ya-vijny-spogady-z-afganistanu-iraku-ukrayiny/❤️‍🩹

​​🇷🇸 Горан Петрович - «Атлас, описаний небом» 1993 Одна із моїх улюблених книг народилась зі мною в один рік 🤭«Немає нічого такого, чий корінь важкості не можна розірвати ніжністю».Тотально новий досвід для мене. Нові емоції. Книга має 52 розділи, 52 примітки і 52 картини (які ви мусите намалювати у власній уяві).Спробуємо пройтись сюжетом?Одного погожого дня під одним дахом зібрались… Стоп. У них не було даху. Добре. Якось у будинку без даху зібрались 8 незвичайних… Чекайте, спочатку ще не вісім, а потім уже не вісім. Та й не збирались вони туди, а повноцінно жили, можливо навіть маючи якісь документи, що могли б це підтвердити. Треба тільки попросити. Отже, одного погожого дня у будинку без даху мешкала певна кількість особливих людей. Їхні заняття теж не мали нічого спільного з буденністю:💠хтось носив шпильку з місячного сяйва (а до цього її хтось інший викував зі зламаного місячного променя, який не встиг утекти з кімнати коли протяг зачинив вікно надтошвидко);💠 хтось літав за допомогою вій;💠 інший грав у піджмурки з коханою - навіть після того, як вона пішла;💠 хтось співав німих пісень;💠 а інший врівноважував дві корабельні скрині — з Елементарною Важкістю та Елементарною Легкістю;💠хтось мав родинку у формі гранатового зернятка (чи суниці?)О, бачу, у вас уже купа запитань. То краще зазирніть в енциклопедію Serpentiana - там зібрані всі знання світу (і насмілюсь припустити, що поза його межами - теж). А потім - до одного з магічних дзеркал: Східного, Західного, Південного чи Північного.Ця книга - наче п’янкий, кольоровий сон. Проте не позбавлений і соціальних тем - відкритих чи прихованих, вирішуйте самі.Милорад Павич назвав її «жменькою солі, залишеною на чорний день». І, до речі, сам Павич у цих сторінках справді час від часу проступає.У ній добрá - майже з вершечком, із малесенькими цяточками суму. Наче у ній де-не-де розписувалися Маркес, Кальвіно, Борхес, Павич та інші чарівники. (Можете вписати і Дамблдора він би тільки зрадів.)Мої стікери у книзі тут: 🌑 «Кожному місту загрожує небезпека стати лабіринтом, у якому губляться люди». 🌑 «Деякі люди, пізніше групи людей і навіть цілі країни вдають, що вони зробили певні речі». 🌑 «Бо спогади викидати не можна - інакше одного дня на смітнику могла би опинитися більша, ніж та, яка залишилась удома, частина самого себе. 🌑 «Чудеса згодом стоншуються, перетворюючись на зневіру (і викликають сумнів). 🌑 «Він успішно знаходив та знищував найдрібніші Порожнечі, які взагалі-то є найнебезпечнішими, бо здатні влізти поміж людьми й там спочатку муляти, а потім поєднуватись між собою, утворюючи справжні провалля». 🌑 «Завзято примножуючи пітьму, люди перестали її прибирати».Дякуємо нашій читачці koreiba_m за прекрасний відгук на нашу книжку✨️

​​Вже у друкарні книжка, яку ми давно чекали — «Остання ніч на землі. Війна очима жінок з Вірменії, Грузії та України» 📖Це три мальописи, три країни й три голоси, які розповідають про війни минулого та сьогодення крізь призму жіночого досвіду. У цих історіях — біль, який триває десятиліттями; пам’ять, яку не можна заглушити; і надія, що проростає навіть у часи руйнування.Книжка створена в межах проєкту «Графічні історії з Вірменії, Грузії та України» за підтримки Європейського Союзу.Ми безмежно вдячні цілій команді авторів, ілюстраторів та редакторів із трьох країн, які працювали над виданням:Головний редактор: Міхеіл ЦіхелашвіліВипускова редакторка: Алла КостовськаДизайнерка: Катерина БазароваІлюстрація на обкладинці: Лука ЛашхіКаліграфія на обкладинці: Катерина ЯцушекПортрети у розділі «Автори»: Тіна ХуцішвіліЛЮДСЬКА РІКА (Грузія)Авторка історії: Екатеріне ТоґонідзеІлюстратор: Лука ЛашхіПереклад з грузинської на українську: Тамта ҐуґушвіліРедакторка: Наталя Трохим ОСТАННЯ НІЧ НА ЗЕМЛІ (Україна)Авторка: Віра КурикоІлюстраторка: Софія ПокорчакРедакторка: Марічка ПаплаускайтеЗА ОДИН МЕМ ДО ВІЙНИ (Вірменія)Авторка: Ані АсатрянІлюстраторка: Астгік АрутунянПереклад з англійської на українську: Ольга КаріРедакторка: Тетяна КалитенкоЦе книжка, яка поєднує особисте й колективне, пам’ять і сьогодення, три різні регіони, але одну й ту ж отруту війни, принесену російською імперією.Книжку можна буде придбати у двох мовних версіях — українській та англійській🙌Стежте за новинами — «Остання ніч на землі» зовсім скоро з’явиться у продажу, а детальніше про неї можете прочитати на нашому сайті👉 https://komorabooks.com/product/ostannya-nich-na-zemli ❤️

У п’ятницю, 22 серпня, у Львові на території Меморіалу Героїв Небесної Сотні, Оксана Забужко прочитає Лекцію Незалежності на тему «Незалежність – і що завтра?» Культура і безпека».Захід відбудеться о 18:00.Оксана Забужко пояснила, що темою лекції стане питання, яке у 1979 році поставив Юрій Шевельов в есеї, присвяченому незалежності Ісландії: як новоствореній політичній нації будувати свою ідентичність, коли її «будять окраденою» з історичної пам’яті.На лекції письменниця повернеться до цього питання, але вже на українському матеріалі. Забужко говоритиме про помилки в національному будівництві, які виключили культуру з «поясу безпеки» України, та про шляхи їх подолання у майбутньому.Для участі в заході необхідна попередня реєстрація. На випадок повітряної тривоги поруч обладнано укриття в Нижньому залі Театру ляльок. Онлайн-трансляцію лекції буде вести міський портал «Твоє Місто».Лекція організована Інститутом стратегії культури спільно з Фундацією ЗМІН за підтримки Львівської міської ради.

​​Збірка есеїв Оксани Забужко – це не просто літературний твір, а глибока інтелектуальна та моральна розвідка в теми пам’яті, спадщини, ідентичності та відповідальності. Авторка знову й знову закликає нас не миритися з забуттям, байдужістю та самообманом – і що найголовніше, вона показує, що думати — це дія. Особливу силу мають її слова про необхідність самим “прокладати міст на Захід” — не просто пояснюючи себе іншим, а очищаючи мову, уявлення і навіть свідомість від колоніальних токсинів. Її фраза про те, що ми починаємо «не з нуля, а з мінуса», не просто гірка констатація, а виклик: до осмислення, переписування, свідомого опору нав’язаному образу себе. Ці есеї – це також і крик попередження. Забужко болісно точно зауважує: «непокаране зло повертається», і з історичного погляду ця фраза звучить, мов вирок нашому ХХІ століттю. Вона нагадує, що забуття — це сприяння злу, і що ностальгія за “величчю” може бути отрутою, небезпечною для цілого людства. Надзвичайно точно авторка вказує й на симптоми деградації культури — згортання ролі літератури, нехтування читанням, спрощення освіти. Це не просто культурна занепадність, а, за її словами, “пастка” — розставлена для суспільства, яке перестає мислити критично. Забужко у своїй збірці виконує роль вартової пам’яті, культури та відповідальності. Це книга, яку потрібно не просто читати — її слід осмислювати, обговорювати, поширювати. Бо вона — про те, хто ми є і ким можемо (або не зможемо) бути завтра.Дякуємо нашому читачеві Олексію за відгук на книжку❤️

Запрошуємо до перегляду розмови двох українських коміксисток — Жені Олійник та Юлії Вус про досвід монетизації навичок у сфері коміксів та ілюстрації Модераторка зустрічі — Алла Костовська, редакторка видавництва «Комора». 📌 Женя Олійник — ілюстраторка, коміксистка, культурна критикиня. У своїх візуальних історіях часто порушує складні соціальні й культурні теми. Працює у сферах редакційної та комерційної ілюстрації, книжкового оформлення та графічної журналістики. 📌 Юлія Вус — ілюстраторка, авторка коміксів. Її роботи набули міжнародного розголосу завдяки влучним коміксам про життя під час війни. У 2025 році вийшла графічна книжка «Коротка історія довгої війни» (у співавторстві з Маріам Найем та Іваном Кипібідою). Розмова доступна англійською мовою з українськими субтитрами. Вебінар організовано в рамках проєкту Графічні історії з Вірменії, Грузії та України» і спрямований на підтримку розвитку жанру коміксів. Цей проєкт міжнародної співпраці спільно втілюють: ARI Literature Foundation (Вірменя), Literature Initiative Georgia (Грузія), Видавничий дім «Комора» (Україна) та платформа графічної журналістики MediaRidders' Drawing the Times (Нідерланди).Докладніше про проєкт: https://komorabooks.com/visual-stories-from-armenia.../Проєкт втілюється за фінансової підтримки Європейського Союзу. Погляди та думки, висловлені в цій публікації, належать виключно авторам і не обов’язково відображають позицію Європейського Союзу. Європейський Союз не несе за них відповідальності.

#відгук_книгонос"Походження" Саши СтанішечаЯк описати книжку, яка схожа на мозаїку спогадів, іронії, втрат, вдячності, несподіваного сміху й неочікуваного болю? Книжку, яка здається легкою, але пробиває в саме серце?Саша Станішич — письменник, який у 14 років втік із батьками з Боснії в Німеччину, маючи за плечима розпад Югославії, двоетнічне походження і лише два німецькі слова: Mercedes і Bayern München. Це не лінійна історія. В окремих розділах автор говорить то про дитинство в боснійському селі, то про старі речі бабусі Крістіни, яка поволі втрачає пам’ять, то про те, як соромно бути біженцем, і як він прикидався словенцем, бо ті асоціюються з лижами, а не з війною. Тут історія про тата, який зміг приїхати до них у Німеччину пізніше, і в якого на нозі — шрам, про який Саша не питає, але вже знає, що він означає. Це книжка, яку неможливо звести до резюме. Це і про війну, і про вимушену втечу, і про багатомовне, багатокультурне, розірване дитинство. Але найбільше — про спробу зрозуміти себе. Станішич не дає відповідей. Він дозволяє прожити з ним цю історію, і в якийсь момент зловити себе на думці: «Це теж про мене».Ще одна річ, яку я для себе відмітила — це рівень рефлексії. Ця книжка — гарний приклад того, як особистий досвід може стати літературою. Станішич не просто «переказує спогади», він їх прожив і перетворив на текст, який має форму. Тут є вибір кінцівки. Тут є речення, які хочеться підкреслити. Є ситуації які хочеться зачитати і обговорити. Кому сподобається:- тим, хто живе між двома (чи більше) культурами;- тим, хто любить автофікшн, але без зайвої сповіді;- тим, хто цікавиться країнами Балкан;- тим, кому болить «звідки ти?»;- тим, хто любить рефлексувати над екзестенціальними питаннями.КнигОнОс