Статистика telegram channel - @karpatska_sich

«...Я не можу битися зброєю. Але я б'юся різцем і долотом. Я каліка, б'юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива... Я хочу, аби світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються» ✋Ці слова Ніла Хасевича звучать так само гостро й нині, як і тоді, коли він вирізав повстанські гравюри в підпільних криївках.Учора ми згадували 120-ту річницю від дня його народження - митця світового рівня, члена ОУН, воїна УПА, який навіть після втрати ноги в дитинстві залишався в авангарді визвольної боротьби. Хасевич розумів силу образу, силу символу, силу мистецтва, що може тримати дух не гірше за зброю. Недарма він писав у часописі «Волинь» ще в 1941-му: Ніхто не заперечить можливостей графіки як зброї пропаганди й підтримки. Саме він і його учні створили той візуальний образ повстанця, який сьогодні знає кожен, хто бодай раз тримав у руках повстанську листівку, плакат чи агітку.120 років Нілу Хасевичу.Майстру, який загинув у бою з МГБ, але лишив по собі справжній код спротиву, який ми продовжуємо і сьогодні.🏴Приєднатись до наших лав 📱 Інстаграм 📱 Тік-ток

🔱Не знаємо, чи рухається кудись тема перемовин - бо довкола більше туману, ніж реальності. Але напевно одне: фронт рухається далі, хлопці продовжують гинути, проблеми нікуди не зникають. І поки частина суспільства втомлено зітхає, мовляв, «ось уже мирні пункти оприлюднили значить, скоро кінець», наш ворог лише посилює удари і перевіряє нас «на злам». Для значної частини людей війна «закінчилася» в момент появи нереалістичних для цієї війни пунктів “миру”. І саме в цьому - найбільша небезпека. Бо війна не закінчується на папері, вона не завершується відчуттям “ніби процес пішов” чи “десь там щось обговорюють”. Війна закінчується тоді, коли ворог реально зупинений, а наша держава стоїть на ногах і може диктувати умови, а не підписувати ілюзії.Ми маємо зібратися. Дослівно - зліпити себе докупи, вистояти, витримати, прожити цей період невизначеності, щоб дожити до реальних перемовин, а не до їх запаху. Бо запах може бути солодким, але завжди передує гниттю. Історія вже показувала, до чого приводять “гарні на папері” угоди, укладені під тиском втоми.Хасав’юртські домовленості 1996 року - живий приклад. Тоді росія, не здобувши перемоги у Першій чеченській війні, пішла на угоди, які мали створити враження завершення конфлікту. Втомлене суспільство вдихнуло з полегшенням, політики заявили про “мир”, а кремль тим часом просто перегрупувався, набрався сил і через три роки запустив нову, ще більш криваву війну. Виграний час використали для реваншу.Історія повторюється щоразу, коли хтось плутає паузу з миром. Не можна дозволити собі “мир”, після якого через три роки поллється у десять разів більше крові. Не можемо зараз дозволити собі самозаспокоєння. Бо ворог саме цього і чекає щоб ми розслабилися, опустили плечі, перестали тримати стрій. Сьогодні наше головне завдання - дожити до справжніх, чесних для нас перемовин, які спиратимуться не на ілюзії, а на позиції сили. Україна має підійти до будь-яких переговорів не знесиленою, не деморалізованою і не роз’єднаною. А вистояною, зібраною і внутрішньо твердою.Нам потрібна холодна голова, тверда спина і здатність бачити за межі сьогоднішнього шуму.КАРПАТСЬКА СІЧ 🇺🇦«WarWar»

Допоможімо врятувати маленького Олега Ригана із Закарпаття❗️Шестирічний Олежик з Оноківців бореться з важким генетичним захворюванням – м’язовою дистрофією Дюшена. Діагноз підтвердили 23 березня 2023 року в обласній клінічній лікарні.Міодистрофія Дюшена – генетичне захворювання, що характеризується швидким прогресуванням м'язової дистрофії. Призводить до повної втрати здатності рухатися та в підсумку до смерті.Єдиний шанс зупинити прогресування хвороби – генна терапія Elevidys. Це одноразовий укол, який дає дитині можливість жити без постійного погіршення стану. Препарат вважається найдорожчим у світі, його вартість – понад 2 900 000 доларів, і він підходить лише дітям до семи років. Час спливає. Без лікування хвороба поступово вражає всі м’язи, зокрема серце та легені.Батько хлопчика – військовослужбовець ЗСУ, учасник бойових дій із 2014 року. З початком повномасштабної війни він знову став до лав захисників, але нині веде ще одну найважливішу боротьбу –за життя свого сина.Родина не в змозі самостійно зібрати таку суму, тож звертається до всіх небайдужих із проханням про підтримку, кожен переказ, кожне поширення мають велике значення для дитини💳 Реквізити для допомоги:ІPayPal: [email protected]Збір коштів на препарат Elevidys$ 2.900 000Дані для попровнення рахунків в Приватбанку: ₴ 4149 4975 0620 4660 $ 4149 4990 8548 5918€ 4149 4975 0752 0510Дані для попровнення рахунків в Монобанку: ₴ 4441 1144 1602 7819 $ 4141 1144 8510 1172€ 4141 1144 9341 1977Банка в Монобанку:https://send.monobank.ua/jar/71qGnvNH9eМама Олежика в соцмережах⬅️Контакти:0507081540

П’ять років боротьби, розвитку і зростання. Центурія відзначила свою річницю, показавши масштаб та силу, що здобула за цей час!Ми стали не просто організацією, а братерством, що формує нову культуру, виховує молодь і несе вперед Ідею Naціоналізму. Разом із нами святкували дружні організації: Авангард, STURM, Карпатська Січ, Галицька Молодь, Patriots 1654. Це ще раз довело, що Nаш Рух єдиний, сильний і готовий до нових перемог.Свято розпочалося урочистим Маршем Традиції — подією, що стала символом пам’яті та вдячності тим, хто віддав життя за Велику Україну. Піднявши прапори й пройнявшись вірою у краще майбутнє, яке подарували нам Nаші воїни, ми впевненим строєм крокували вулицями Львова, вшановуючи кожного героя, чия жертовність стала фундаментом Nашої свободи. Їхні імена живуть у серцях тих, хто продовжує боротьбу, і саме з цього моменту розпочалося святкування п’ятиріччя Центурії.Протягом двох днів вирувала боротьба характерів і сили: на майданчиках точилися запеклі поєдинки з мма і гремплінгу, де хлопці і дівчата виходили в октагон та доводили витривалість у кожному спарингу; поруч гуділи екрани з віртуальними битвами від CYBERION, що викликали не менше азарту; на ристалищі дзвеніли мечі, додаючи святу атмосфери середньовічної відваги. Ті, кому хотілося ще більшого адреналіну, занурювалися в страйкбол, випробовували себе на FPV-симуляторах від Генерала Черешні або відвідували тир. Усе це творило єдину атмосферу драйву, братерства та незламності.Найбільш вражаючим моментом стала заруба 120 на 120 — масштабна битва, де кожен відчув справжній дух команди, витривалості та сили.Окремим етапом стала традиційна містерія, під час якої вшанували полеглих легіонерів, чиї імена навіки вписані в Пантеон Центурії.Це була не просто річниця — це була демонстрація того, що Центурія живе, росте й стає ще сильнішою з кожним днем.Велика Україна починається з тебе — включайся в Центурії!Центурія в інших соціальних мережах:▫️Facebook▫️YouTube▫️Instagram ▫️TikTok▫️Сайт

...уявляєте картину? Підходить до рядового генерал, опускається поруч на коліна і починає вчити стріляти з кулемета. Генерал валявся з нами у бруді, повзав по мокрій траві. Щоб зробити з нас хороших бійців, залучив найкращих інструкторів....він слідкував, щоб у солдатів було забезпечення. Сергій Петрович міг підійти до будь-якого бійця і запитати: «У тебе все нормально? Може, допомога потрібна?».... Наприклад, мені ніяк не могли підібрати взуття. Ну не шиють для солдатів черевики 49 розміру! Сергій Петрович заспокоїв: «Тобі замовимо окремо. Люди вже працюють». Я аж рот розкрив від подиву: генерал переживає, щоб боєць був взутий! Коли нам привезли форму і крапові берети, а це було пізно вночі, Кульчицький особисто контролював, щоб одяг підійшов за розміром кожному»Вже п'ять років, а ті, хто мав за честь знати генерала Кульчицького і досі згадують його добрим словом. Професійний військовий, з перших днів війни він став до захисту України. Не "паперовий", справжній бойовий офіцер, душею, серцем та власними руками генерал долучився до створення першого резервного батальйону Національної гвардії України, сформованого з добровольців Євромайдану.Генерал ніколи не цурався простих бійців і знаходив втіху у брудній повсякденній солдатській роботі. Сам генерал опікувався бійцями, завжди слідкував за тим, щоб у них було все необхідне й сам доправляв на позиції амуніцію, забезпечення та харчі. 29 травня 2014 року, під час одного з таких польотів на гору Карачун, що під окупованим тоді Слов'янськом, де наші бійці були тоді у оточенні, гелікоптер Нацгвардії втрапив у засідку. Терористи обстріляли борт з ПЗРК, баки гелікоптера вибухнули при падінні. Тоді загинули 12 чоловік, у числі яких і генерал Сергій Петрович Кульчицький.Сьогодні генерал відзначив би 56 років з Дня народження. Батальйон, створений Сергієм Кульчицьким, носить його почесне ім'я та прославився у ряді тяжких бойових операцій та зіткнень із ворогом, а ми ж маємо за велику честь періодично допомагати його бійцям необхідним спорядженням.Не забуваймо, хто напав на Україну та розпочав цю війну.Не забуваймо, за що і кого гинуть найкращі з українців.З Днем народження, Небесний Генерале.Світла пам'ять!

У руці хрестик мого бійця. На ньому сліди його крові. І ця крапля каже більше, ніж тисячі новин. Він на операційному столі. Поруч ще один наш братик, і за його життя теж зараз борються медики. Двоє інших бійців легкіші, з акубаротравмами. Ще один січовик лишився на полі бою, ми готуємо операцію з евакуації тіла з під рою fpv противника. Такий мій день, така наша реальність.І от тепер скажіть: ви справді думаєте, що війна закінчується? Що все буде добре само собою? БЛЯТЬ, відкрийте очі! Війна триває щодня і щохвилини. І буде тривати, доки існує росія. Це аксіома, яку треба вбити собі в голову.Або ви включаєтесь і допомагаєте армії, стаєте поруч із нами, підтримуєте тих, хто воює і тих, хто вже повернувся інвалідом, але продовжує боротись у громадському й спортивному житті в наших Ветеранському Хабі Закарпаття і CS Gladiator. Або ми всі разом програємо, бо інакше нам кінець.Тому не чекайте та не ховайтесь, робіть щось, допомагайте, ставайте в стрій уже сьогодні, зараз, негайно.Тарас ДЕЯК

Мода на націоналізм.Сучасному суспільству нав’язали хибну тенденцію, що громадянином держави людину робить лише наявність паспорта, а ріст популярності ліберальних і космополітичних ідеологій посіяв байдужість до будь-яких обов’язків, не говорячи вже про традиційні цінності та високі ідеали.Суспільство розглядає державу лише з перспективи соціальних благ та задоволення матеріальних потреб окремого індивіда. Фактично суспільство готове любити свою Батьківщину лише тоді, коли це вигідно або коли це стає суспільною модою. П’яне бидло кричить на вулиці «Слава Україні!» і називає себе патріотами, посилаючись на свою гордість за хлопців, які відбили черговий наступ росіян чи звільнили новий населений пункт. Симетрично постає питання: який внесок зробило це тупе стадо у вищезгаданий успіх на фронті? Все частіше на вулицях можна зустріти гламурних сучок і півників у шмотках від «Heyday brand» з національною символікою, розфарбованою у кольори ЛГБТ. Націоналізм скотився до свого роду моди, футболка з символікою - це більше не форма протесту, не виклик суспільству, що потопає в деградації, а лише жалюгідна данина моді. Називаючи себе націоналістами, ми перш за все ідентифікуємо себе з людьми елітарного світогляду. Ми любимо нашу країну незалежно від часу, погоди і пори року. Ми любимо її за будь-яких обставин, незалежно від того, процвітає вона чи переживає занепад. Ми дивимось на сьогоднішні труднощі не як на біду, а випробування, яке нас лише загартує і зробить сильнішими. Наш світогляд – не мода, а боротьба, щоденна і невтомна праця в ім’я наших ідей, постійні зусилля над собою, презирство до своїх слабкостей і змагання до ідеалу надлюдини. Наша ціль – могутня нація і держава, і вона залишається незмінною, незалежно від того, що модно в цьому сезоні. Щось модне, щось було модним, та є цінності, які не старіють ніколи.

Це провокація, дешева, брудна, добре зрежисована. Ми чудово розуміємо, звідки ростуть ноги.Головний режисер усіх цих «підпалів» і «написів» – російська федерація. Це її почерк. Вона роками намагається розхитати Закарпаття руками агентури, через телеграм-канали, через дешеві трюки. Їй не дає спокою наше мирне співжиття, бо сильна і єдина Україна – її найбільший страх.Угорські політики просто підхопили, бо їм це вигідно. Хтось хоче виграти вибори, хтось набрати бали на «турботі» про закарпатських угорців. Але коли Україна кричить про допомогу, коли вирішується наша доля, то вони стабільно проти.Закарпаття не сцена для чужих політичних вистав і не іграшка в геополітичних іграх. Тут живемо ми: українці, угорці, словаки, румуни. Нам не потрібна зовнішня пропагандистська «підтримка», яка існує лише в новинах і демотивує тих, хто ведеться на ці вкиди. Ми розуміємо, з чим маємо справу, і не будемо піддаватись на подібні провокації. Ми самі розберемося з тим, що відбувається у нас вдома, бо ми знаємо правду. А тим, хто дивиться здалеку, угорцям з-за кордону, цього не видно.Я прошу лише одного – ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. Від журналістів, від коментаторів, від усіх, хто присутній у публічному просторі. Бо невчасне слово чи перекручений заголовок – це тільки їм на руку. І кожен має розуміти, в чиїх руках ця зброя.Не ведіться. Ми добре знаємо, що це провокація москви з подачі її союзників. І ми не дамо себе зламати.Це не перша спроба. Були підпали СЦБ на залізниці, підпали машин військовослужбовців, вбивство полковника СБУ і цілий ряд інших провокацій по всій країні.Це давно продуманий ланцюг і ми маємо залишатися пильними.Тарас ДЕЯК

14 липня. Два роки, як з нами немає Анатолія Тегзи.Два роки, як серце не приймає цього «немає».Два роки, як він тримає свій фронт уже з неба.Анатолій Тегза. «WarWar». Командир тактичної групи підрозділу «Карпатської Січі». Побратим. Друг. Людина, яка не чекала наказу, бо завжди йшла першою. Людина, що завжди думала не про себе, а про справу, про підрозділ, про організацію, про побратимів.В останньому бою, як і в кожному до того - він був до кінця. Загинув від прямого попадання осколком під час штурму ворожих позицій на околицях міста Бахмут, Донецької області поблизу Берхівського водосховища.Перед смертю врятувавши побратима Івана «МС» Куклишина та командира суміжного підрозділу з 57 ОМПБр.Йому посмертно присвоїли звання Героя України. Але ми знали, ким він є, задовго до указів.І чим далі минає час - тим гостріше це відчуття порожнечі. Бо вже не просто сум, а усвідомлення: Толік не повернеться.Але він поруч. В нашому строю, в наших рішеннях, у кожному ризику, який ми беремо, бо так би зробив він.Ми продовжуємо його справу.Герой. Брат. Наш.Назавжди в строю💔

Північ Італії спалахнувМісто П'яченца, що в Італії, вже тривалий час потерпає від злочинності, яку несуть із собою нелегальні мігранти з Північної Африки. Пограбування, наркотики, напади з холодною зброєю — у тому числі з мачете — стали буденністю для мешканців. Коли держава бездіяльна, на захист порядку виходять самі люди.Італійські націоналісти та ультрас "Інтера" провели антиміграційну акцію та створили добровільні патрулі, аби повернути безпеку на вулиці міста. Під час одного з таких патрулів по них було вчинено напад — з автомобіля, що проїжджав повз, у бік активістів полетіли пляшки.Націоналісти не залишили провокацію без відповіді: вони зупинили авто, з якого нападники діяли. Всередині — троє північноафриканців, яких витягли з машини та провчили. За кілька хвилин підтягнулася ще група агресивних мігрантів, озброєних та готових до бійки. Але італійці не відступили.Почалась масова сутичка — близько 40 людей. Внаслідок зіткнення двоє нападників-мігрантів були серйозно поранені. Серед італійських патріотів — жодного постраждалого. Міністерство внутрішніх справ Італії лише після цього пообіцяло провести розслідування.