Зустрічаю колєгу, а на зупинці обстаканівка напряжонна.Стоять ВСПшники, пакують різних бідось за разні гріхи, одним словом, за порядочком слідять.Гнезділовщину побачили, так хижо, нехарашо на мене подивились.А я все згадую і не можу згадать: знайоме обличча, де я його бачив?А потім згадав.Дисклеймер: ВСП дуже хароші хлопці, чесне слово, але не всі, окрім цього пана.Після конфєрєнції на який я вирішив шо мені більше всіх нада і орав де терміни служби, прям наступного ранку, прислали до мене ВСП.Ну вони в двері постукали, я відкрив, кажу шо нада, дємони.- Нада пагаваріть. - сказав один з них. - А нам нема про шо гаваріть. - кажу я.- А начальство дуже хоче паабщаца па нармальнаму. - сказав цей падпілковнік.- А начальству нада - нехай і приїжає. Чо це я до них їхать маю? Мені не нада.- Ну пажалуста. Мене виїбуть. - сказав падпілковнік.А людей мені всігда жалко. Я майже погодився. І тут оцей військовий рядовий блюстітєль порядку вирішив мене за плече в моїй квартирі шарпануть. Таксказать, на моїй території. Ну я трішки на повишених їм такий:- А н@хуй не сходите шановні? Ану брись отсюдова, я щас охорону визову.- Ну нє нада.- Я шо, задєржаний?- Нє.- Ну всьо валі отсюдова, дємон, щас как заору шо ви ТЦКшники - габелі вам будуть, Ісуса побачите.Ну і поїхав їхній веселий бусік получать секси від начальства.- Шо ти, галава гавяжья? - кажу я старому знайомому.- Хіхіс. - засмущався він.Краматорськ робе людей добріше. Навіть таких ВСПшників як він.
Можна багато писати про відповідальність президента і перших осіб держави.Але, насправді, в першу чергу винні в тому, що відбувається - безпосередньо військові.Саме ми і винні в цьому. І якщо ти думаєш, що воно «справжніх бойових ваєнних»ю поважає - я тебе розчарую.Ні, зневажає точнісінько як і тих, хто зараз змушений служити в ТЦК, просто непублічно.В чому винні військові?В вірі що воно «якось само розсосеться». Що президент прийме вірне рішення. Що ми незламні тутка, а там, в тилу людоньки ж з розуму не зійдуть. Винні військові в відсутності системних вимог до суспільства. Так, в тому числі це і апозиційність щодо термінів служби в 2023 році [тоді головною проблемою війська ЧТС називали 8%, зараз - більше 40%, прозріння не за горами, шкода що дуже пізно].Захищати - це суспільний договір, якого в нас не існує. Це про мілітаризовану демократію, це про доктрину «воюватимуть всі». Коли нема вимог - оточуючі сприймають це як норму. Ось вона, наша нова норма і реальність.Те, що голоси розуму були загублені в хаотичному цирку і обіцянках швидкої потужної незламної перемоги - винуваті, в першу чергу, військові.
Мав сьогодні бути присутній онлайн на Стусівських читаннях, але чи то звʼязок поганий, чи то не можна в zoom з Донеччини, бо санкції, тож, прочитайте зі мною мій улюблений вірш Василя.Згадайте пророка і мученика Українського Донбасу. Подивіться на постать його несхилену. Сьогодні йому було б 88 років.Я йшов за труною товариша й думав:щастить — таки людям,задер ноги, і ніякого тобі клопоту,востаннє блиснув голими стегнами покійника,а світ хай собі ходить хоч на голові.Та коли ми прийшли на цвинтар,побачили стільки машин, фургонів, катафалків —не те підступитисяголови встромити немає де.Стояла величезна черга за ямами.Кожен намагався захопити шмат землі(на руки давали 1,5 х 2 метри).Наша черга була вісімсот шістдесят третя.Де його було дочекатисяколи полізло стільки горлохватівтой інвалід першої групив того право в тієї немовля на рукаха той просто так — залляв з самого ранку сліпиі суне куди втрапитьбайдуже за капустою чи по смертьМали вже повертатися додому ні з чимДумаю собі: приїдемо назадя й кину покійникові як з кілочка,буде тобі вилежуватись, уставай-нопотерпи днів зо три зо чотирипоки той плав спливеоднак спішити — якого чортаАж тут підступається до насбаба з двома кошиками(на цвинтарі випродує городину)вам ями треба питаєможу відступити своюкарбованців за сто п’ятдесятВоно можна знайти й дешевшеале ж то тільки звання що ямаа в мене просто тобі перина —і полежати і виспатисьтам самому чи й з молодицею(у баби весь металевий рот,що називаеться озброєна до зубів)Я відразу збагнув що це перекупка —скуповує й перепродує ці ямиале не торгуючисьвийняв з кишені гроші й віддав —на, щоб ти землі сирої наїлась.
Зайшов в прифронтовий магазин шоб скупитись.В телевізорі грає Ірина Федишин, біля прилавку стоїть воєнний і дивиться на продавчиню.Успіх прифронтового магазину, шановний читачу, дуже завісить від зовнішнього вигляду продавчині і від того ледь вловимого пофігізму, яким вона награждає кожного посітителя. А ще в неї має буть як мінімум психологічна освіта. В цієї, напевно, є. Воєний в окулєрах і з ніфіговим пузєком розповідає їй історію, а вона його уважно слухає, уставившись на Ірину Федишин. - Ну оце я кувбасу по Вінниці, по магазах возив. Дивлюсь: облава, тецека. Всіх останавлюють. Мене теж зупинили. «Служить будете» - кажуть. А я їм кажу: «та куди мені, мужики. Я вже в возврасті. 47 год, сімʼя, робота. Ну куди я піду?» А вони мені і кажуть: «куди підеш це воєнкому рішать». Отак, Людочка, я тут і опинився.- Здрасьтє. Лате іксіксєль. - кажу я. - Будь ласка.Людочка мовчки натискає дві кнопки на кофейному апараті та продовжує спостерігати дригання в кліпі української певиці. - Я ж до війни нікуди далеко і не їздив, розумієш? Ну, в Крим, в Ялту, на пару днів, по молодості ще, в 90х. Там красіво. У вас тут тожє красіво. Ніколи не думав, шо домбас тоже красівий. Ну ладна, Людочка, я піду. В тебе тут он які мальчікі молоді, не то шо я.- А я нє прєтєндірую. - кажу йому я.- Ахах, не прєтєндіруєт він, Людочка! Ти чула??? На таку жінку - і не прєтєндірує!!! От молодьож пошла, я не можу. Ти дивись на неї уважно! Яка женщіна!Людочка несхвально мотає головою, чи то бо я не прєтєндірую, чи то бо очкарік їй вже пурєдно набрид:- Ну всьо, Пєтруша, іді, мені людей отпускать нада.- Харашо, гарного тобі дня. Я завтра прийду, Люд.- Давай, Пєтруша, пока, дарагий.Вона закатує очі, наче я зірвав їй непогане побачення, і вопрошає:- Шото єщо вам надо, мущіна?
- Я вже не той, ким колись був - сказав мені на днях колега. Я не знайшов, що йому тоді відповісти. А потім, через пару годин, я застав його за таємним почісуванням кота за вушком. Побачивши мене, він забрав руку, зробив вигляд, наче ніц не було, і він працює.Ти все той самий школяр, якому стало шкода безхатню собачку. Ось, ти несеш її додому, знаючи, що батьки нагримають. Собака важка, портфель заважає займатись богоугодною справою. Ти залишаєш його за гаражами. Пєсди получів, але добру справу - зроблено.Ти все той самий мрійник про справедливість. Ще зі школи, коли ображали ту дивну дєвочку з рудим волоссям - ти єдиний заступився, хоча знав, що будуть проблеми.Ти все так само хочеш миру. Але мир - це не капітулювати перед агресором. Мир - це знищити його.Ти все так само кажеш «шо ти там, зай» ввечері в телефон. Ти так само, поки ніхто не бачить, слухаєш улюблену пісню, коли їдеш з позицій.Ти все так само, коли знаєш, що попереду дуже небезпечно і може в будь-який момент прилетіти, врубаєш «Весну» Шмальгаузена.«Вір до тих пір тим, хто не тимМир - командир кат напрокатДні на коні, сни восениКнут - Робін Гуд, Вексель БейрутПерепишеться весна, чорнила - тесакСамотня весна приходить самаМоя самотня весна трактує ВерсальЛісабон-океан, мій милий корсар»Це я тебе на неї підсадив. Ти натискаєш «тапку в пол» і автівка рве куряву. В посадках - прильоти, і ми мчим, жартуючи свій чорний гумор. Треба ще чорніше, бо ось буде ще прильот, а ми можемо не встигнути придумати найчорніший жарт на планеті, про страпони та жопи. Ти все той самий. Просто війна свої корективи внесла. Трішки помотала і відчуттям постійної втоми нагородила. Але ти все той самий. Той самий, настоящій.
Інституція військово омбудсмена, звісно ж, більш на часі. Радий, що про це нарешті згадав Президент України, сподіваюсь, що це не чергова імітація бурхливої діяльності.Більше тисячі днів повномасштабного вторгнення минуло і влада визнала; військові-найбільше дискримінована верства нашого суспільстваЗахист прав військовослужбовців - це не упорядкування інформаційних брошур і не промови про повагу до захисників. Можна завішати всю країну бігбордами «Будь собою», «Обери свій підрозділ», але це не змінить очевидний факт: українське суспільство поділили на касти. Одягаючи військову форму, громадянин прирікає себе на строкову службу без права на ротацію, не кажучи вже про інші проблеми. Ухиляючись від виконання обов’язку, громадянин отримує штраф. Це точно рівність?Ті, хто відвоював 36 місяців, заслужили право на демобілізацію. Війна не закінчиться післязавтра. Нам треба це визнати та готуватися, готувати українське суспільство до найгіршого. Повага до військовослужбовців — це в першу чергу визначені строки їхньої служби, це розуміння, що кожен громадянин — захисник, а не лише той, хто добровільно ніс тягар війни на своїх плечах всі ці роки.
TGLIST.COM.UA
