Сьогодні почув найобразливішу фразу в свій бік. Прям досі трохи трима. - А ти ж нє мєсний. Тобі взагалі байдуже. - Ти серйозно так думаєш?- Так а шо, не так? Це завжди так було. Кому ми треба? У тебе є дім, і він не тут.Справа в тому, що я і досі не знаю, де мій дім.Де дім мій?Я в 2019 році приїхав в Маріуполь і закохався в будинок зі шпилем.Ми з Нікітосом знімали там на третьому поверсі двохкімнатну квартиру з високими стелями, я курив голяка на своєму балконі і був безмежно щасливий. Ми гуляли там біля Драмтеатру, на площі Миру, на набережній. Декілька разів дрались в хаотичних пʼяних розбірках. Получали вдвох по обличчу в тих барах і нічних клубах - і були щасливі. Витирали з носу кров, і йшли спать, бо зранку - на службу.Я любив Маріуполь.Я вважав його своїм домом. Якщо чесно, я хотів купити там якусь квартирку, але вже після служби.Чи то після війни.Де мій дім? Я не знаю. Наче не в Києві, не в Одесі, і не у Львові, де теж трохи я пожив.В Вилковому? Не жив там з 2017 року. Може, в Бердянську? Навряд.В Покровську, куди я виїджав скупитись за роки, що ми стояли в Пісках? В Гуляйполі, де ми мерзли в підвалах девʼятиповерхівок?Ці міста, що врізались в памʼять і моє коротке життя. Всі вони мої: від Гірника до Покровського. Грає старе радіо, що ми відкопали в купі старезного хламу, світить нашвидкоруч прикручений переносний ліхтар біля літнього, садового рукомийника з потрісканим дзеркалом. Грає по хіт фм леді гага. Я підспівую. Падають на Краматорськ КАБи, тому я роблю на максимальну гучність. Де мій дім?Може, тут, в новій орендованій за 12 тищ хаті, в яку ми проводили воду, встановлювали бойлер, насоси, підключали світло, заправляли газові балони, створювали всі ці декілька днів елементарний побут?- Ти серйозно? На повному серйозі так вважаєш?
Я попросив захищати Карину Кольб своїх хороших друзів-адвокатів, які і мене успішно захищали в суді, а зараз представляють в справі, яка в Конституційному Суді.Вони погодились, бо це суспільно значуща справа, і за нашими спільними переконаннями, всі в цій країні мають право на захист, особливо коли звичайну людину ображає якийсь нарваний небожитель.Але я не про це. Ці декілька днів, одразу після оголошення що Карину захищатиме Addati Group, я спостерігаю навалу ботів всюди і погрози Анастасії Бурковській, яка вестиме цю справу.1. Запущено сотні ботів в тредс, з однаковими, типовими дописами про «повну довіру і підтримку» банку. 2. В фейсбуці бачу оголтєлі дописи мамкіних осінтерів, які вже повʼязали Бурковську з ТОВ «Ісландія», а Подворного Іллю - з ОПЖЗ. Що те, що інше - вигадки і брехня. 3. В фейсбуці бачу дописи «це мій друг і я його люблю, поддєржую, цілюю, уважаю». Та любіть, ніхто ж не забороняє, до чого тут постраждала сторона?Та й таке. По погрозах, які в приватні надходять Анастасії, я б звертався в Нацпол. Купити ботоферму - ну смішно ж, ми ж в 26 році, а не 17му. Тиснути таким чином на адвокатів - ницо. Моя їм підтримка і подяка за те, що захищатимуть цю дівчину.Небожителів в цій країні не має бути.
— відшкодування заподіяної шкоди, включно з грошовою компенсацією моральних та душевних страждань;— розблокування банківського рахунку клієнтки.Окремо нами буде направлено адвокатський запит до банківської установи щодо інформації, яка з’явилася у національних медіа, про можливе існування внутрішнього чату працівників банку, де можуть поширюватися фото та відео клієнтів, отримані під час проходження процедури ідентифікації (KYC), для обговорення та висміювання таких осіб.У разі відмови від досудового врегулювання спору і продовження комунікації в тому стилі, який ми спостерігали всі ці дні, ми залишаємо за собою право звернутися до суду та інших передбачених законом інституцій для захисту прав нашої клієнтки.Ми налаштовані робити все можливе і неможливе для відновлення справедливості та недопущення таких прецедентів у майбутньому.Права людини не можуть бути принесені в жертву припущенням, публічному тиску чи інформаційним хвилям у соціальних мережах. Закон однаковий для всіх — незалежно від посади, впливу чи кількості підписників. Голови ми про всяк випадок помили.
Щойно поговорив з Карина Кольб, дівчиною, яку зробив популярний допис Гороховського, зафактчекать зайняло буквально 5 хвилин.Ось, що вона мені розповіла.«В 2023 році я разом з мамою переїхала з Харкова до Словенії, як біженка. Там я прожила до 2024 року, потім переїхала до Німеччини, де знаходжусь і зараз.Я знаходилась вдома у подруги, яка зі Словенії, вона студентка, у неї і дійсно висить прапор Словенії. Я не очікувала що відеоідентифікація відбуватиметься так швидко, тож побігла якраз в ту кімнату, де висів прапор. Мені сказали, що рішення про розблокування картки буде прийняте протягом наступної доби.На ранок мені подзвонила мама і сказала, що я «тепер дуже відома».Мій батько - в Збройних Силах, я не розумію, як можна було звинуватити мене в прихильності до росії».Від себе додам, що двоххвилинний моніторинг сторінок Карини та її родини не підтвердив якусь «проросійськість».У брата на аватарці український прапор, у неї - нормальна проукраїнська сторінка, сама вона репостить групи пошуку зниклих безвісти, інформацію з українських джерел.Що тут може зробити очільник mono?- вибачитися,- пообіцяти як мінімум блюрити обличча своїх клієнтів, коли в майбутньому буде клєпати меми,- в майбутньому звертатись до правоохоронних органів, якщо є підозри в проросійськості його клієнтів. В противному випадку це може призвести до цікавого показового судового кейсу.UPD.Щойно говорив з паном Гороховським. За його словами, він на сто відсотків впевнений, що прапор - російський, а дівчина - бреше. Я точно не хотів би нашкодити mono, як банку, який багато робить для країни та Сил Оборони. Цей допис покликаний звернути увагу на проблему: дотримання банківської таємниці та конфіденційності клієнтських даних.
За роки війни я читав багато хороших текстів, які набирали багато репостів і обговорень.Проблема і авторів і текстів в тому, що вони апелюють до неіснуючої совісті громадськості, до чогось високоморального і світлого в людині, до возвишеного, героїчного, майже господнього.А воно ж все набагато простіше: лише у держави є монополія на насильство, а людинка, кожна, шукає як краще, як рибка, шо шукає де глибше.Коригувати де глибше і як краще і покликана держава.Людоньки ж бачать відношення до військових, ну і хто захоче полізти в цю сраку благородну, ба більш, якщо ухилятись - доволі безпечно і відносно дешево?Якщо ухилятись краще, ніж служити - у вас буде 5 млн ухилянтів.Якщо ходить в СЗЧ буде краще, ніж служить - у вас буде армія СЗЧшників.Якщо патріотом буть важкіше і непідйомно дорожче, ніж не буть - у вас весь фейсбук ряснітиме патріотами, сотні високоморальних дописів та перепоств, але військо без заміни та ротацій.Громадянське суспільство, взявши на себе непосильну ношу війни, чомусь почало вважати, що ті, хто прийшов до влади в 2019 - на їхньому боці. Ну, бо війна обʼєднує, блаблабла, єднаймось, до перемоги.Ой, не буде діла. Не буде натовпів іноземців, не приїдуть колумбійці перемагать нам війну за дві тищі баксів.Ця солодка брехня як жеш труїть мізки лінивих громадян, які звикли їхать на чужих шиях. Але це данина часу: виграє той, хто побільше набреше. От вони і змагаються, по всіх правилах «розсміши коміка».
Я щас доварюю на пузіціях свій черговий борщ, цього разу з індички, і не можу понять чо всі так збудились на того Клопотенка.Більшість наших пілотів - експіхотинці. Оця мода на енергетики і триразове харчування на позиціях ковбасою і мівіною вбиває шлунки і бойові одиниці.Особисто я радий, що є подібні ініціативи, бо тут дійсно потрібні зміни в цьому напрямку.Я б навіть із задоволенням подививсь якийсь подкаст «Готуєм на позиціях», де на таганку з обмеженої кількості продуктів два військових готують щось корисне і смачне.Щодо піхоти: сподіваюсь, цьогоріч кількість українських піхотинців невпинно зменшуватиметься і заміщуватиметься НРК з турелями та іншими технічними засобами. Поки це мої мрії, але колись, впевнений, ми до цього дійдем.Станом на зараз - не вся українська армія це піхотинці, і навіть не найбільша її частина.Клопотенко я не люблю канєшно за надмірні експерименти над класичною українською кухнею, але ж тут ДОТ вийшов з чудовою ініціативою, шо ви всі їй-богу, робить вам нема шо, піздуйте в армію, готуйте на позиціях борщі з індейки і не вийобуйтесь.
О, високоповажний ясновельможний пане Президенте.Тривожні новини продовжують надходити з моєї малої Батьківщини, що зветься ще Українською Венецією. Міська рада утретє не може зібратися на сесію, і є всі підстави стверджувати, що вона неспроможна та недієздатна, як сьогодні заявив Вилківський міський виконком.Рахат-лукум серця мого!Хумус похудівшого пуза Гнезділовича: віддай наказ!Твій медаленосець покірно готовий очолити міську військову адміністрацію в тих далеких неспокійних прикордонних землях Буджаку.- Хто скаже зле про тебе - покараний буде, як і місцеві депутати від партії СН, які вирішили зривать процес місцевого самоврядування.- Іванов сидіть буде, забезпечу доступ громадськості і обʼєктивне розслідування його злочинів, вчинених під час «керування»- Виделкаfest проведем - всі будуть плакать боятись і заздрити. - Одну з вулиць назвем в імʼя твоє, о падишах!- секретарку міськради від клятої партії СН - привселюдно набутилим!- Безуглу з Ради заберу, буде в нас браконьєрів ганять, електровудками їхніми ж їх катувать.Та й таке.
Це березень, 2022.Все та сама позиція «Мерседес», але під час повені її дуже сильно затопило. Води було майже по пояс, лежиш на нарах - 10см і вона.Добре що вже не було морозів. Ми оплакали затонувшу субмаріну яка колись була буржуйкой і пересувались на зроблених наспіх кладках.- Кладки? Це де таке?- Це в мене на родінє так називають дерев’яні тротуари. У нас тут метрів десять - а там 60 км, прикинь.Командир взводу, який заступав з нами на позиції, той самий Бариста, почав називать Мерседер «рєчкой-вонючкой».На нарах сиділи, саме собою, раки, тобіш ми.Раки придумували рацькі пєсні, а гімном підземного озера було обрано пісню Жадана «Ріка», яка якраз нещодавно тоді вийшла, вродіби перед вторгненням.Ми страшно коверкали слова і хто в ліс, хто по дрова завивали той наш гімн, поки не набридало. Сергію Вікторовичу б точно не сподобалось те святотатство і отсєбятіна.Хтось ще «клацав клєшнямі». Просиділи ми там майже до літа, і навіть ніхто не заболів туберкульозом.Фотку мені скинув мій екс-командир Бариста та нині хресний.Згадуєм іноді ту рєчку-вонючку.І вроді і є шо вспомнить - нема шо дітям розказать: бо лисі будуть.
На фотці зі мною - Назарчик.Його обличча замазане, бо він повернувся із СЗЧ, а у цієї абревіатури є тільки одне рекламне обличча, якщо вірить гівнотелеграм-каналам. [це канєшно же я].Історія повернення Назарчика не така вже й унікальна.Або дуже унікальна, якщо вірити провладним джерелам інформації.Він бездоганно служив собі службу в одному з підрозділів ЗСУ з 2016 року.Прийшов служить, як і ваш покірний слуга, добровільно, в юності.Але, склались певні обставини, які спонукали його покинути підрозділ, і піти світ за очі.Звісно ж, це і проблема відсутності перепочинку та термінів служби.Але, допис не про це.Назар міг уникнути СЗЧ, якби в ЗСУ була прозора і адекватна система переведень. Якби командир тричі не ставив на рапорті про перевод кляте «недоцільно», хоча і комплектність підрозділу дозволяла, і були вони на той час не в самій гарячій пиздячкє.Просто Назарчик хороший пілот, ну хто його відпустить, раба сістєми?В результаті - програли Збройні Сили, бо Назарчик понад рік був в СЗЧ. В жовтні він погодився повернутися на службу в наш підрозділ, але лише нещодавно отримав згоду суду. Чому?Справу затягували перевантажені слідчі, прокуратура, і врешті решт, суд. 5 місяців зайняв процес «переводу після СЗЧ», як то кажуть.Бо нема закону про спрощенне повернення. Повірте, статистика повернень з СЗЧ - більше ніж плачевна, готовий про це говорити годинами, бо маю дуже широкий досвід спілкування з чудовими панами, які здійснили цей злочин з абсолютно різних причин.Ще й ВР не ворушиться в цьому напрямку.Як мінімізувати це явище?Дозволити перевод з тотожної посади на тотожну в межах сформованого корпусу.Часто погода в підрозділі дуже неекологічна, а зміни в армії - ну я осьдо чекаю сьомий рік.Якщо дозволити перевод в межах корпусу - це значно спростить існуючу систему рабовласництва. Тобто: шановний пілоте, тобі погано в цій бригаді? Ну у нас ще 4 бригади є, де тобі буде краще? Раз на два роки, наприклад, маєш повне право. «Недоцільно» ставить не будем, навпаки, досліджуватимемо, чому з одного підрозділу на напрямку всі втікають в інший.Ми продовжуємо акцію «повернись з СЗЧ пілотом», нас розширили ще більше, тож, ваканти знову є)Повертаємо наразі через суд, процес може тривати декілька місяців, нажаль.Дуже потрібні зміни.Інакше будуть габелі, мої дорогі. Буде і півмільйона СЗЧ. Вам воно треба?
23.02.222, о 10 вечора ми були як завжди, в Пісках на нашій позиції.Вона називалась Мерседес, бо на той час у нас був самий дебільний з усіх начальників розвідки за всю мою жизнь.Він зараз цілий комбат і може даже образиться, але це правда. Мерседесом вона називалась, бо він все шо тільки можна називав «Мерседес», мрія у нього була така, не знаю, купив чи нє.Ми сиділи в 300 метрах від Донецького Volvo-центру, на яких на днях приїжала Чічєріна співать в підвалі «народному ополчєнію донбасу».Про це ми дізнались з рускіх новин, саме собою, а в той день стілять було ще не можна, було перемирʼя, нам платили якісь жалкі гроші за те шо ми не стріляєм і соблюдаєм мір.Чічєріна вродіби і досі жива: страшна шо чума і така ж живуча.Ми смажили яєшню на пательні, по черзі мінялись на СПшці в найкращому з усіх бліндажів, який був у мене за всю службу, з двома просторими кімнатами.Позаду нас ще були дві нещасних і сонних піхотних позиції, і усі ми троє були фалічним символом на карті, клином, вбитим по Пісківській вулиці Миру в ворота Донецька.Всю ніч було гучно, але не те щоб прям дуже. - Розійшлися, гля на них. - казав Сем. - Стріляють, наче в них БК завалісь, не економлять.О 10й ранку нас поміняли. Ну як поміняли: прибіжав з круглими очима Одеса і почав волать шо почалась війна.Він був дружньо послан нхй, а потім ми йшли по дорозі життя безпосередньо в наше розташування, в підвал, на Ібіці, здається, чи може далі, і думали шо Одеса хотів нас наїб@ть.А наїб@ть нас дуже сложно, ми бивалиє.Я відкрив стрічку новин як тільки дістався єдиного ротного старлінку.Одеса був правий.Почалася війна. Ми чомусь усі понімали, шо помрем дуже скоро, і від того тоді було даже якось спокійно. Бо їх безліч, і в них дхя БК, а у нас шо?Нам даже стрілять нізя, бо непонятно, досі те бляцке переміріє, чи вже можна.А якщо і можна, шо у нас, арти дхя? Будем пулять по приходах з автоматів?- Главне знаєш шо? - казав Сем.- Шо?- Шоб бистра смерть була. Бо коли мєдлєнна - сама нагла. Лежиш оце, стікаєш, больно тобі. Краще ррраз - і все. І тішіна.- Навєрно. - казав я. Помирать воно вродіби і не хотілось, но понімав, шо прийдеться.Так вона і почалась, та війна.
TGLIST.COM.UA
