📰ДомівкаNews🐈🦉

😭 Народ, ми вже в клініці...Його оглянули, дали знеболювальне та антибіотик.. На лапи він досі не встає, вони ПОКУСАНІ та набряклі, тому йому боляче навіть просто рухатися..😭Зробили рентген.. На щастя, переломів немає. Також здали аналізи й тепер чекаємо результатів, щоб зрозуміти, що відбувається з організмом загалом...Є підозра на люмбосакральний стеноз.. це проблема в ділянці хребта, коли стискаються нерви, через що собака може відчувати сильний біль, слабкість задніх лап і мати труднощі з рухом. Але поки що це лише підозра, тому попереду ще дуже багато обстежень 😖Сьогодні не вдалося зробити УЗД... Клініка теж не резинова.. окрім нього там ще багато тварин, які також потребують допомоги. Тому УЗД плануємо вже на завтра і тоді ж дамо вам всі можливі апдейти..Знаєте.. поки їхали в клініку, вкотре думали про захоплення людей породами..Бо це ж не вперше.Не вперше ми бачимо стару породисту тварину в такому стані.. Дивишся на нього і розумієш, що колись його, мабуть, обирали. Можливо, довго шукали саме таку породу. Можливо, заплатили за нього чималі гроші. Комусь він був дуже потрібен.. А зараз він потрібен кому? Хіба що нам..Цей старий пес лежить виснажений, не може нормально піднятися, має болючі рани і засинає просто на руках від безсилля.Вкотре переконуємося, що проблема ніколи не була в породі..Коли тварині погано, коли вона хвора, стара чи потребує допомоги, людині стає байдуже на той родовід і "переваги"..Така правда 😭Ну а ми поки продовжуємо його обстеження і дуже просимо вашої підтримки, бо інакше просто не стягнемо 🙏🏻🙏🏻Просимо підтримки:5168752152962943 приват банкhttps://www.privat24.ua/send/jnxz55375414127340015 моно банкhttps://send.monobank.ua/jar/58FRC778mS

Вчорашній наш виклик: кішка і п’ятеро кошенят, які жили в закинутому авто… Маленька котяча сім’я ховалась серед бруду, сміття й купи металу. Цей старий покинутий автомобіль став для них єдиним місцем, де мама-кішка могла хоч якось сховати своїх малих від дощу, собак і постійної небезпеки вулиці..Але найсумніше – те, що вони зовсім не дикі😔 Кішка тягнеться до людей, не шипить, не тікає в паніці, а навпаки дуже спокійна та контактна. І це майже завжди означає одне – колись вона була домашньою.Колись вона жила вдома, спала в когось на ліжку, муркотіла на руках… А потім опинилась народжувати кошенят у старій машині серед вулиці.Ми ніколи не зрозуміємо, як так легко люди викидають тварин зі свого життя. Просто лишають, забувають і ці домашні, довірливі тварини вчаться виживати як можуть 🥺Зараз сім’я вже в Домівці. У теплі, безпеці й без постійного страху, що їх проженуть або з ними щось станеться. Мама нарешті може спокійно лежати біля своїх дітей, а не насторожено прислухатись до кожного звуку навколо.Кошенята поки ще зовсім маленькі, але коли трохи підростуть, ми почнемо шукати для них родини. І дуже хочеться вірити, що цього разу вони будуть справжніми та відповідальними, бо кожна така історія – це не лише про порятунок, а ще й про наслідки людської безвідповідальності!

Друзі, останнім часом ми отримуємо дуже багато повідомлень про лебедів із кільцями на шиї 🦢Люди хвилюються, думають, що це сміття або щось заплуталось і врізалось у шию птаха… І це абсолютно нормальна реакція, бо справді виглядає незвично.Але хочемо всіх заспокоїти 🙏🏻Це міжнародний метод наукового мічення (кільцювання). Такі кільця роблять легкими, безпечними і спеціально адаптованими для птахів. Вони не душать лебедя і не заважають йому їсти, плавати чи літати.Нашийні кільця орнітологи використовують, щоб бачити птаха здалеку, відстежувати його переміщення, маршрути міграції, місця зимівлі та гніздування, вивчати зміни популяцій, тривалості життя і т. д. Кожне кільце має свій номер або код, завдяки якому можна зрозуміти де саме цього птаха кільцювали і де його помітили потім.Тому якщо ви зустріли лебедя з кільцем на шиї, не потрібно ловити його чи намагатись зняти це кільце. Ми дякуємо всім людям, які не проходять повз і звертають увагу на стан тварин. Краще перепитати і переконатись, що все добре, ніж не зреагувати там, де справді потрібна допомога 💛

Серед усіх важких історій і щоденних викликів - такі моменти то дійсно ковток свіжого повітря! Сьогодні ми випустили в поле зайця, який приїхав до нас із зламаною лапою. Для дикої тварини така травма - величезна біда, бо в природі без швидкості, спритності вижити просто неможливо.Коли його тільки привезли ми дуже переживали. Попереду був довгий шлях лікування, відновлення та карантину. Ну не поясниш ти абсолютно дикій, наляканій тварині, що їй треба посидіти спокійно, поки лапа повністю заживе 🥹. Але, дякуючи всім нашим спеціалістам, лапка зажила чудово, заєць зміцнів і показав усім своїм виглядом, що в карантинному боксі йому вже ну дуууже тісно.Тож ми перемістили його в переноску і випустили в полі, подалі від доріг і шуму. Він не одразу рвонув, спершу трохи посидів, здивовано поозирався по сторонах, оцінив масштаби свободи, а вже потім накивав п’ятами у високу траву! Тільки вуха десь далеко миготіли на сонці 😍Ми неймовірно щасливі, бо кожне таке врятоване життя, яке повертається у свою стихію - це величезна спільна перемога. Це саме те, що повертає сили і доводить, що вся ця робота та переживання мають величезний сенс! Живи на волі, малий, бігай швидко і більше ніколи не ламай лапки!

Він єдиний, хто вижив 🥺Його знайшли у ставку.. зовсім самотнього, виснаженого і дезорієнтованого. Поруч не було мами, не було жодної опори чи шансу вибратися самостійно. І вже згодом стало відомо, що на цій території знайшли мертву дорослу лисицю та ще одне лисеня, яке, ймовірно, загинуло від нападу собак... його просто пошматували 😓😭 Точні обставини ми не знаємо, але очевидно одне - якби цього малюка не помітили вчасно, то його б чекала така сама доля…Маленьке лисеня подолало довгий і складний шлях із Рівного до Львова і тепер нарешті з нами в Домівці. Тут йому нічого не загрожує, і воно матиме шанс просто жити й рости далі...Такі історії завжди залишають дуже важкий осад.. Бо життя, яке обірвалося в стресі, страху і муках майже завжди має в собі людський слід...Дикі тварини масово стають жертвами нашого егоїзму. Коли люди бачать лисячу родину біля міст чи доріг, перша реакція - позбутися. Прибрати з очей, вивезти, отруїти чи зацькувати собаками. За цим стоїть усе що завгодно: від тупої паніки до свідомої жорстокості. Ми витісняємо їх, наче вони не мають права на це життя. А наслідки цих рішень потім неможливо виправити. Ні за які гроші, ніякими сльозами..Давайте нарешті визнаємо.. це не вони прийшли до нас! Це ми залізли на їхню територію, забудували їхні ліси й поля. І наша відповідальність тепер не тільки вчасно підбирати тих, хто вижив, а нарешті перестати нищити все навколо себе 😓

Нашому Бісквітику більше не болить 😭😭💔Сьогодні один із тих днів, коли нестерпно важко навіть просто писати ці слова, бо разом із ними доводиться визнавати те, у що до останнього так не хотілось вірити.Бісквітик помер. Маленький, виснажений, знівечений більшим жахом, ніж має витримувати будь-яка жива істота. Крихітний котик, у якого майже не було шансу ще в ту мить, коли його знайшли. Повністю зламана щелепа. Рот, роз’їдений личинками. Нирки, які вже майже не справлялись. Тіло, яке мало би пізнавати тепло - замість цього вчилося виживати серед нестерпного болю та жаху... 😓Ми знали правду від самого початку. Знали, що шанси мізерні. Що, можливо, ми боремось уже не за порятунок, а за диво. Але як дивитися на це маленьке скалічене створіння й просто змиритися? Як прийняти, що його життя може закінчитись, так і не встигнувши стати хоч трохи добрим? Як не спробувати, коли перед тобою дитина, якій світ від самого початку показав тільки жорстокість??Тому ми боролись. До останнього подиху. Хапались за кожну крихту надії, за кожен шанс, за кожну хорошу зміну, навіть якщо вона була майже невидимою. Ми так сильно хотіли, щоб хоч раз усе було інакше... щоб він витримав, щоб вижив.. Щоб одного дня ми написали вам не цей текст, а історію про те, як котик, якому майже не залишили шансів, усе ж дочекався любові 😪Але дива не сталось 😭Чесно, сьогодні навіть немає сил вкотре говорити всі ті правильні слова про відповідальність, стерилізацію, самовигул і байдужість. Не тому, що це раптом стало менш важливим... А просто тому, що ми теж люди. І коли днями дивишся, як десятки життів згасають на очах - це страшенно боляче. Настільки, що іноді хочеться просто мовчати 💔Ми не віримо, що люди досі не знають, до чого призводять нестерилізовані тварини, самовигул чи викинуті кошенята. Про це сказано вже так багато, що, здавалось би, кожен мав би давно зрозуміти. Але якщо це досі продовжується, якщо такі історії, як у Бісквітика, стаються знову і знову, то значать одних слів усе ще недостатньо.Тому сьогодні ми просимо не тільки поспівчувати. Ми просимо діяти заради нього і таких, як він... Говоріть про це зі своїми сусідами, знайомими, родичами. Переконуйте стерилізувати, а не плодити приречених на страждання тварин. Не мовчіть, коли бачите безвідповідальність. Не проходьте повз. Бо поки закон не змушує, систему змінити можуть тільки люди, а особливо такі, як ми з вам 🥺Пробач нам, маленький 😭За цей світ, у якому тобі випало так мало любові й так багато болю. За цей світ, який ми так відчайдушно намагаємося змінити.. колись все буде по-іншому, але, на жаль, ти цього не зможеш побачити 💔💔😭

Близько 100 укусів та ран😭Ця козуля (а точніше самець козулі), має дуже сильне бажання жити.. бо ви гляньте, його кусали, їли, а він все одно вибрався і втік... Втік просто в місто, до людей 💔Шансів направду мало, але хто ми тоді, щоб не спробувати? Кістка - ціла, сухожилля - ціле.. І він так хоче жити.. Нам кажуть, що це знущання - не евтаназувати одразу, але повірте, коли вже точно нічого не вдієш.. ми знаємо що робити 😓 Ми розуміємо такі думки, бо мабуть легше дивитись на то все з екрану, коли ти не є поруч з твариною від початку, коли тримаєш її голову, її роги, коли її кров тече тобі по руках і це дихання, яке не сплутаєш ні з чим. Дихання чистого болю і безвиході, а одночасно покладання на тих чужих (а тобто - нас), хто зараз тебе тримає... це просто наш обов'язок, дати мінімум, якимй можемо - дати ШАНСТож лікарі поставили дренаж і зашили те, що змогли. Більше в ньому немає цієї наскрізної дірки, і розірваної шкіри, а далі - обробка ран, антибіотики та знеболення..Ми дуже віримо, дуже хочемо, щоб він жив, робимо все, що в наших силах.. Та все ж ви знаєте, які козулі тендітні створіння і передбачувати щось важко...Тож триматимемо в курсі 😓Дякуємо, що ви нас підтримуєте, поширюєте і донатите.. Це дійсно дає силу продовжувати 💔💔Просимо підтримки:5168752152962943 приват банкhttps://www.privat24.ua/send/jnxz55375414127340015 моно банкhttps://send.monobank.ua/jar/58FRC778mS

Нам вже не лише накипіло.. то все вже ллється через край. Але пробуємо розказати пристойно, бо в цій історії стільки шарів людського лайна (вже вибачте на слові), що навіть не знаєш, з якого боку підійти, аби не влізти в нього..Ситуація: дуже пізній вечір. Робочий день давно закінчився. Але маєм виклик - кіт у капкані. Їдемо, бо коли така справа - сидіти не будеш котра б то година не була, тут кожна хвилина критично важлива..Приїжджаємо.. Кіт головою і половиною тіла застряг у загорожі, а іншою половиною та лапою в капкані. Капкан на ланцюгу, вбитий у землю... Знімаємо, як і завжди, щоб потім розповісти його історію, перекушуємо ланц і тут нам прилітає від людей кілька чарівних слів з розряду «а нащо ви знімаєте?» «а ми кота вам не віддамо, це НАШ кіт!», а коли пояснюєш, то чуєш ще й вкиди, що поки ми це говоримо, то могли б врятувати ще чотирьох... Тому хочемо раз і назавжди все прояснити..Перше. Ви викликаєте волонтерів до «якогось кота», а потім виявляється, що це ВАШ кіт. Ваш. Жива істота, за яку ви взяли відповідальність. Ви бачили, як він вже ГОДИНАМИ розривався від болю в тому капкані. Як годинами тварина божеволіла, а потім застрягла головою в паркані з покаліченою лапою, а ви стояли і дивилися? Чому не летите трощити двері сусіду, не викликаєте поліцію, не робите хоч щось, а просто чогось чекаєте? ЧОГО?Особливого запрошення? Команди згори?Чи, може, думали, що кіт сам якось розрулить ситуацію? Це не любов, навіть не прихильність. Ви лицеміри, бо то абсолютна, рафінована байдужість. Ви не господарі, ви просто люди, у яких випадково з'явилвсь жива іграшка, на яку вам начхати.Друге. Передаємо окремий привіт геніям, які розставляють капкани. Треба бути реально особливими персонажами, щоб тикати це там, де ходять живі істоти. Ви взагалі усвідомлюєте, що робите? Ставити знаряддя тортур у себе на городі в ХХІ столітті. Вам заважають коти? Пташки? Чи, може, чекаєте, поки туди вскочить дитина, яка випадково перелізе через паркан за м’ячем? Це незаконно і жорстоко. Ви садисти, які отримують задоволення від того, що хтось помирає в муках...Третє. Скільки разів ще треба написати, щоб до вас дійшло: вулиця - не місце для прогулянок домашнього кота чи собаки. Вулиця - це, на жаль, капкани, машини, отрути... Ви випустили його «погуляти» і власноруч підписали смертний вирок. І коли щось стається, не шукайте винних, а подивіться на свої руки, вони в крові вашої тварини...І останнє. Для тих, хто не розуміє пріоритетів.Ми НЕ ВИЇЖДЖАЄМО на виклики до домашніх тварин. Крапка. У домашньої тварини є ВЛАСНИК - людина, яка має гаманець і обов’язок рятувати свою тварину самостійно. Наші ресурси, наш час і наші нерви належать тим, у кого немає нікого, крім нас. Тим, хто помре під парканом, бо ніхто не вийде і не винесе йому навіть води. Поки ми їдемо знімати вашого кота з капкана, десь інший кіт залишається без допомоги...І коли нам ще й закидають: «ви б за цей час поки пояснюєте могли б чотирьом допомогти».. хочеться запитати - а що зробили ви? Крім того, що три години спостерігали за агонією власного кота і хамили людям, які приїхали його рятувати замість вас? Нам огидно. Нам боляче за кота, який змушений повертатися в такий дім... чи взагалі не дім, а двір.. Нам соромно за те, що ми живемо поруч із такою байдужістю. Майте якусь людськість врешті, відповідальність.. або не заводьте тварин взагалі...Тому якщо після цього вам стане неприємно, можливо, це й на краще. Можливо, той дискомфорт хоча б трохи допоможе зрозуміти такі прості речі 😐Бо якщо ваша любов до тварин закінчується там, де треба реально щось зробити, то.. ну, маємо для вас погані новини...

Уявіть собі гуркіт стадіону, натовпи людей, постійний рух машин... А посеред усього цього хаосу, в самій глибині телевізійної машини серед сплетіння дротів - кішка народила трьох малят.Вона не обирала це місце, просто іншого затишного куточка на всій величезній Арені Львів для неї не знайшлося. Ця машина мала за кілька днів виїжджати зі Львова, а охоронець погрожував втопити їх... Небайдужі люди били на сполох, писали в усіх групах, намагалися врятувати їх, поки не стало пізно 😪 Ми розуміли, що якщо не ми - тоді хто? Хоч ми і зупинили прийом нових котів.. Як це могло б закінчитись?А скільки ще таких історій залишаються за зачиненими дверима, у підвалах чи на промислових об’єктах? Ми бачимо лише верхівку айсберга, а тисячі тварин щодня ведуть свою боротьбу за виживання там, куди ніхто не зазирає... Про багатьох із них світ так ніколи і не дізнається, бо не кожному щастить взагалі хоча б залишитись ЖИВИМ.Малят вдалося забрати одразу, але мама була настільки залякана, що не йшла до рук. В її очах навіть здалека було видно дикий смуток і бентежність, ніби весь світ для неї є суцільною загрозою. Ми розуміли, що не можна просто забрати дітей і залишити її там саму. Вона б повернулася в порожні дроти і цей розпач було б неможливо навіть уявити 🥺Тому довелося встановити котоловку прямо в машині... і вже сьогодні нарешт ми забрали і її.Тож кішка зараз у Домівці, поруч зі своїми дітьми. Мотря все ще здригається від кожного звуку і поки не знає, що таке людська ласка, але вона вже нарешті в безпеці... Де точно ніхто не стане загрозою..Звісно, попереду ще багато всього.. кошенята підростуть і будуть шукати домівки, а на маму чекає обов’язкова стерилізація, щоб цей цикл виживання в страху нарешті зупинився...Але сьогодні ми просто тішимося, що ця історія закінчилася саме так...

У нас зараз близько сотні котів. І чесно, ми вже просто не знаємо, де взяти сили й місце для всіх.Багато з них шукають дім, але ще більше сидять на карантині, проходять лікування, відновлюються після операцій або чекають стерилізації чи кастрації. У кожного своя історія. Хтось приїхав із важкими травмами, хтось виснажений, хворий, наляканий, хтось пережив таке, після чого ще довго здригається від людського дотику. І кожен із них потребує часу, уваги, ліків, нормального догляду й хоча б трохи спокою.Але якого спокою, коли всі бокси зайняті, клітки стоять одна на одній, а ми постійно думаємо, куди ще можна поставити чергову переноску чи як розтягнути гроші хоча б на найнеобхідніше…І при цьому сьогодні нам знову підкинули кошеня 🥵 Просто залишили. Бо для багатьох це дуже зручно - принести тварину під двері Домівки й перекласти відповідальність на когось іншого. Бо «ну ви ж допомагаєте». І ніхто не думає про те, що ми не чарівники. Що в нас немає безкінечних приміщень, безкінечних грошей і людей, які ніколи не втомлюються. Ми вже давно працюємо на межі своїх можливостей. І морально, і фізично, і фінансово.Народ, коли ми відмовляємо в прийомі тварини, це не через байдужість і не тому, що нам шкода місця. Повірте, якби ми могли, ми б забрали всіх. Але інколи ми реально не маємо куди посадити ще одну тварину, не маємо за що купити ще один курс ліків та не маємо як розірватися між десятками котів, яким уже потрібна допомога тут і зараз.Нам дуже важко це писати, бо кожна така відмова розриває нас самих. Але ми просимо хоча б трохи розуміння замість злості й звинувачень.І ми вкотре просимо вашої підтримки, бо самі вже просто не витягуємо😭🙏🏻Просимо підтримки:5168752152962943 приват банкhttps://www.privat24.ua/send/jnxz55375414127340015 моно банкhttps://send.monobank.ua/jar/58FRC778mS