Статистика telegram каналу - @divochiydvizh

Логотип телеграм спільноти - Дівочий Двіж – блог про стосунки 2021-11-25

Дівочий Двіж – блог про стосунки

Кількість підписників:
514
Фото:
10 
Відео:
 
Посилання:
41 
Категорія:
Блоги
Опис:
Авторський блог про стосунки. Хочу, щоб всі дівчата і жінки були щасливі ♥️ Пише киця @thisusername5 Підтримати кавою https://send.monobank.ua/jar/4QUg2roZez Голосові чати. Маєм стікери https://t.me/addstickers/divochiydvizh

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Дівочий Двіж – блог про стосунки
2024-04-30
Дівочий Двіж
2022-05-24

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала Дівочий Двіж - @divochiydvizh

📣 Голосовий чат у середу 21:00
Беріть навіть розряджений павербенк – нашому чатику не потрібне електрохарчування, бо ми самі кого завгодно зарядимо
Цього разу з моєю співведучою будемо обговорювати тему: «Що не так з Сутінками? А що насправді дуже так?». Тому беріть спогади про підліткові надії зустріти вічне кохання і бажання дати відсіч стереотипам масової культури.
«Якщо твої читачі і читачки приймають твої дописи, то можуть прийняти тебе у «сутінковому періоді», – сказала моя співведуча.
Тож перевіримо наскільки ви приймаєте Двіж вже завтра о 21:00!
79
24-07-23 11:33

Вчора почувалась дуже погано (як це завжди буває після візиту до ортодонтки), тому вирішила себе потішити якимось простим передбачуваним фільмом і літром дюшесу, бо ж їсти не можу. Словом, я пішла дивитись “Сутінки” і випадково подивилася дві частини))) Не кринжуйте, будь ласка, і не відписуйтесь. Я прочитала ці книжки ще до того, як вони стали мейнстрімом і кіно. Моя улюблена частина – де Белла переживає депресію, і мені це капець резонує. I feel your pain, girl.
Кожного разу, коли я переглядаю цей фільм, складаю якесь нове враження. Зараз мене не лише бісить пасивність головної героїні і цей постійний лейтмотив, що її мають захищати, бо вона собі не може дати ради. Але цього разу мене найбільше вкурвило інше. Якого біса вона вибрала Едварда? Ну попри очевидні причини того, що він сексі, має сріблясте “вольво” і його життя просякнуте оцим небезпечно-звабливим флером? Але насправді ця людина завдала їй найбільше болю – пішовши, не попрощавшись. І до того він теж так нормально погрався з нею у гойдалки. Я не думаю, що “кохання” – це причина пробачати такий біль. Я не пробачила б – а послала б із свого життя назавжди.
“Я вчинив так, бо тебе люблю”, “я тебе люблю, тому не дозволю тобі це зробити”, “я завдав тобі болю задля твого ж добра”. У фільмі це частина сценарію, але у реальності – контроль, виправдовування вчинків і емоційні гойдалки. Зараз я більше думаю, що кохання – це те, наскільки тобі добре з людиною, а не ефемерне святе відчуття, задля якого можна терпіти жахливі вчинки. Хоча з адекватним, теплим хлопцем ніколи не відчуєш цього магніту, яким тебе тягне до мудаків))
Словом, сьогодні я на боці Джейкоба і я обрала б його. Бо він мілашка і турботливий, він повільно ступає і змушений вигрібати після мудака-колишнього. Він більш послідовний і з такою людиною життя буде теплішим. Хоча емоційних гойдалок і сріблястого “вольво” немає – що шкода, звісно)
А на чиїй ви стороні? І кого обрали б собі у пару на місці героїні?

213
24-07-07 17:53
🤫 Про це не знатиме ніколи і ніхто
У спадок від усіх моїх романів і романчиків мені залишилися дрібнички, про які ніколи не дізнається наступний хлопець.
Він ніколи не знатиме, що кожного разу, коли я бачу марципани, я згадую свого першого хлопця, який привіз мені їх з Італії. Він ніколи не знатиме, що мені тьохкає, коли я проходжу попри місця, де працювали мої пасії – а у Львові, чорт, це на кожному кроці. Він ніколи не дізнається про прості листівки на моїй стіні з сакральним для мене вмістом. Від яких альбомів у моїй колекції платівок у мене на мить завмирає серце.
Не знатиме, які спогади спливатимуть у моїй пам’яті, коли простягатиме мені персик. Коли називатиме мене певними кличками, обійматиме в певних місцях. Він ніколи не знатиме, чому я насправді відмовилася йти саме у цю кав’ярню. Не знатиме, як мені тригерять татуювання, вельветові штани, деякі кольори, сезони, види спорту, напої та навіть деякі країни й міста. Половину мого плейлиста, у якому попри мою волю деякі пісні назавжди асоціюватимуться із людьми. Іноді доводиться добре попрацювати, щоб “відшкрябати” спогади і нарешті повернути улюблену пісню собі.
Усі ці дрібнички майже непомітні, неначе вітерець, що лише на маленьку долю секунди залетів під куртку. Наче привид минулого – забіг привітатися і зник. Я не проти цим гостям і навіть рада, що вони є, подарунки, нашаровані в моєму житті. Про них ніколи ніхто не дізнається – і це прекрасно, бо вони лише мої.
Я навіть маю поличку з подарунками, які залишися мені на пам’ять про цих людей: мирно розійшлися чи жахливо – не має значення, бо це згадка про найкраще що було у них і у нас. Гарна здатність: стерти мудаків, залишити ностальгію.
Та ще цей хлопець не дізнається, скільки нових дрібничок і нейронних зв’язків створить у моєму серці. І це приємно, що у мене є секретна частина, яка то ностальгує, то поколює – але це емоції, які нагадують, що я жива і щось відчуваю. "Чому ти раптом усміхнулась?" – "Нічого такого, це просто так"
166
23-11-11 12:37
💝 Голосовий чат у середу! Повідомляю про теревені завчасно, а не як зазвичай) Тож уже через добу поговоримо про помилки, які ви зрозуміли з часом. Я виписала свої і хочу їх обговорити з вами)) Цікаво, що відгукнеться, а з чим не погодитесь 👀 Які пріоритети…
347
23-08-23 16:01
💝 Голосовий чат у середу!
Повідомляю про теревені завчасно, а не як зазвичай) Тож уже через добу поговоримо про помилки, які ви зрозуміли з часом. Я виписала свої і хочу їх обговорити з вами)) Цікаво, що відгукнеться, а з чим не погодитесь 👀
Які пріоритети у стосунках були раніше, а що важливо тепер? Які ідеї у 20 видавалися логічними і класними, а у 30 ви зрозуміли, що це стосункова катастрофа?
Орієнтовано починаємо чатик в 20-21ій. Зорієнтуйте мені, о котрій вам зручніше ⬇️
63
23-08-22 16:13
👧 Переваги, коли тобі вже не 18
Колись давно був у мене один кучерявий тіндермерч. Ми зійшлися на спільній любові до музики, вінілу і цілодобових переписках бо-ще-є-що-сказати. Та за два місяці фльор поспішної закоханості вивітрився. І ми обоє погодилися, що краще нам не мутити, бо це наче вручити кулемети двом холеричним дітям – у кінці гри вони одне одного замочать.
Якийсь час ми не спілкувалися. А у мене змінилися фази від “буде сумно без тебе, кучерявий” до “от мудак! як він міг? ну нічого, ще лікті кусатиме” і зрештою перейшла у мирну “дякую за чудове проведення часу”. Тож коли він запросив мене на день народження свого сусіда (з яким я теж потоваришувала), я охоче прийняла запрошення.
Середина лютого, на вулиці улюблені сирість, холод і вітрюган, який гуляв між 9-поверхівками спального району на околиці міста. Я прийшла у светрі під горло і колготах під джинсами. Кучерик зустрів мене біля під’їзду та повідомив, що на днюсі буде ще однокласник іменинника і прикольна *умовна Марічка*, з якою він на днях познайомився у тіндері. Мабуть, сумний день народження, коли на свято приходить більше подруг твого сусіда, ніж твоїх друзів, – та що зробиш, це життя.
Хлопці часто не знають, що у нас, дівчат, є дивовижний нюх на інших дівчат і вміння за 10 секунд оцінити ситуацію. Так от, ця Марічка. Їй було лише 18, і я зразу ж внюхала ностальгію фатальних помилок у свої 18. Вона сиділа справа біля кучерика і дуже-дуже-дуууже старалася, хоч і не робила нічого. Та це було зрозуміло з її капронів, високих джинсових шортів а-ля “заціни мою попку”, напівпрозорої сорочки, яка ніжно натякала на мереживо, вирівняного волосся, тонну тоналки і миттєво згаслу усмішку, коли я зайшла до кімнати. Я була впевнена, що вона готувалася до вечора цілий день, і що сорочка позичена у сусідки. Словом, все як у тому дописі.
Але ми з собою це проходили. Надії на вечір, ревність і капрони взимку. І більше не хочем. Жоден хлопець, навіть кучерявий, не вартує моїх зусиль і простуджених яєчників. Я відчувала водночас жаль та потребу повідомити їй цю сакральну правду, а ще радість і мудрість отієї своєї внутрішньої тьоті, яка смачно курить і каже “ой, дівчинко, ні-ні...”
На її жах кучерик посадив мене поруч і ми, як у старі часи, тринділи про музику і улюблені альбоми. Перспектива встановити флагшток у його холостяцькому бунгало згасала. За годинку щоки Марічки надулися, губи зів’яли і вона демонстративно пішла “відпочити” у іншу кімнату (сподіваючись, що хтось побіжить її втішати, звісно ж, що ж я на її місці ніколи не була?). Їй було боляче і сумно, а нам було все зрозуміло.
Іменинник, курячи біля вікна, зреагував дуже точно: “Дитина”.
121
23-08-19 17:08
😏 П'ятниця, а отже Двіж включається у роботу.
Як часто вам трапляються люди, до яких відчуєте дикий потяг? Але не такий, коли людина просто приваблює, а коли прям аж криє? Для мене це супер рідкість. Ду-у-уже складно знайти людину, до якої притягує саме тілесно. Здебільшого я більше цікавлюся особистістю і тим, як чувак думає – і якщо кльово, то вже аж тоді включається потяг, але не навпаки.
За все своє життя я зустріла лише трьох таких чуваків. Теншен невимовний, розум виключається, перед очима – пелена. З двома я познайомилася за кордоном, двоє іспаномовні, але загалом типаж “чорні брови, карі очі”, кожен щось мав до музики, два слова докупи зліпити не міг і з отаке-е-енними тарганами у голові 👀
І от нещодавно, (поки я тусуюся у Берліні), в одному барчику я зустріла четвертого і це вже не смішно – він басист з Бразилії 🫣
Викликайте мені швидку))
167
23-08-11 18:35
🫡 Нічка на вулиці, тож Двіж на зв'язку.
Нещодавно почистила свій твіттер від всякого компромату, який там накопичився за купу років, і знов почала туди писати. Для мене це супер незвично: у голові з'являється якась думка і її можна зразу ж висловити кудись і вона перестає турбувати. На диво, розгружує))
Бо раніше думки у голові не було куди так легко викинути, тож я мусолила їх тижнями, збирала у голові аргументи і контраргументи, цікавилася думками інших людей, поки не виливала все у цілий вилизаний допис на Двіж. Тепер хочу спробувати писати сюди невилизано)
Цікаво, що ви робите, коли вам терміново треба висловитися? Чи є у вас така потреба взагалі? Чи переслідують вас нав'язливі думки? Ви пишете кудись у нотатки, тероризуєте друзів чи соцмережі? Чи просто чекаєте тиждень, поки можна буде це все вивалити психотерапевту? (Для мене це не варіант, бо всі думки не вміщаються у годинну сесію)
142
23-08-09 20:37
💫 Хочу сьогодні голосовий чат-підтримку!
Дуже хотіла сьогодні влаштувати такий чат, щоб накрити вас ковдрою підтримки. Особливо запрошую тих людей, чиє життя кардинально змінилося за останні півтора роки. Хто переїхав у зовсім інше місто чи країну, кому довелося шукати нову роботу, хто втратив когось важливого чи щось цінне для себе.
Як ви адаптуєтеся? Що допомагає вам вижити і боротися зі стресом? Які нові сенси відкрилися?
Чекатиму всіх за годину, о 20:30 за Києвом.
207
23-07-19 16:37
Я знаю свою відповідь за 6 секунд
Обожнюю перші тіндер-свіданки. Ніколи не знаєш, чи попадеться хтось хоча би більш-менш адекватний. Здебільшого ні. Але серденько хоче вірити, що буде весело, тож перед виходом з дому я завжди прибираю безлад – на випадок продовження вечору у мене.
Мені вистачає одного погляду на чувака, щоб знати, чи захочу я мати з ним що-небуть. У момент, коли ми тільки зустрілися і він ще навіть не встиг промовити своє ім’я, я уже знаю відповідь. І якщо це "ні" – то як би він не старався, мій вердикт це уже не змінить. А якщо це "так" – то майже все, що він далі мені розкаже, тільки це “так” підсилить.
Ну чому зразу “ні”? Чи може хлопець змінити мою думку? Навряд чи, бо це щось підсвідоме, інстинктивне і майже тваринне. Це не про зовнішність, це про feeling. Наче той чувак, жарти якого ти просто обожнюєш, але від вигляду його мокрих губ під вусами тебе аж тіпає.
Якщо я відчуваю “ні”, то з 6 секунди нашого знайомства побачення перетворюється у дружню зустріч (хоч він ще про це не знає). Я поводжуся вільно, невимушено і інколи трохи нахабно чи навіть агресивно. Так, як здебільшого поводжуся з брательніками. Якщо хлопець запитає, то я не приховуватиму своєї позиції. Сорі, не цікавить, немає хімії, ми розглянули вашу заявку, але ви нам не підходите.
Це “так” зі мною траплялося значно рідше. Але воно п’янить мозок і одразу побачення перетворюється у гру, а це найцікавіше. З такими хлопцями я почуваюся максимально безпечно, мене тягне і навіть, якщо він тупо пожартує, я буду щиро сміятися із тупого жарту, а не з того, який він дурний.
Тож хлопці, ось вам мій секрет. “Переламати” неможливо. Тому це все лотерея. Якщо ви не сподобалися комусь, то не партеся – таке буває. Краще скіпнути оці проміжні варіанти лиш-би-було, бо рано чи пізно відчуєш таке “так”, що сидітимеш з цією людиною за душевною розмовою на підлозі кухні до 7-ї ранку.
А як у вас це працює?
165
23-07-17 20:29