37.Абсолютно шалений і об'єктивно дуже важкий рік.Важкий, бо забрав у мене найкращого друга (хоча давайте чесно - забрали його росіяни, і вчора саме було 40 днів по Ігорю...). Це найстрашніші новини, з якими я досі не змирилася.Важкий, бо я вже забула, коли спала 5-6 годин, бо працюю я лише тоді, коли Тимур спить. А робота мене сама знаходить, і робота ця не ходить одна:) Саме тому я не маю часу тут розписувати про своє материнство і щиро заздрю тим жінкам, у яких дивовижним чином вдається все це якісно встигати. За цей свій рік я не встигла дописати книгу про Геловін (тому на цей жовтень точно не чекайте), зате встигла якимсь чудом провести лекцію про наших дарувальників у містечку Данфермлін під Единбургом і відвідати український читацький клуб у Лондонському коледжі, де обговорювали мої "Дреди, батли і стіли". Це було надзвичайно круто, бо про те, що я в цей час у Лондоні, знало 2 людини з групи. Рік був сповнений фантастичних пропозицій, і втілення деяких з них (зокрема щодо Витоків) ви побачите ближче до кінця року. І це якийсь абсолютно новий рівень зв'язків, ідей, довіри, обмінів досвідом і планувань. Я дуже радію, що стаю дотичною до таких проектів, але при цьому лишається зрозуміти, як еквілібристськи одночасно бути і достатньою мамою, і класною експерткою, і хоч інколи відпочивати.За рік було викладання антропології в КШЕ, про що абсолютна більшість з вас не знала, бо я банально не мала часу тут повідомити. Завдяки чудовій Тіні Полек я вела семінари за її програмою. І це суцільне задоволення. Я дуже сподіваюся, що все ще попереду. Була поїздка на фольклористичну конференцію до Ісландії (звідки й фоточки з Тимуром). Ба більше - це була перша моя конференція, де я організовувала панель, допомагаючи неймовірній Наталі Безбородовій та Ірині Коваль-Фучило. Ми зібрали фантастичних людей, і я хочу тепер ще і більше!Була також конференція в Тарту, але там за мене доповідав Мішель Бушар, бо туди я не встигала за моїх нинішніх умов дістатися сама. До речі, про Мішеля: я якраз допомагаю йому з книгою про меми війни. Ми пишемо її вже досить давно і нарешті точно видно завершення. Скоро розповім більше.Були записи подкасту Пороблено, і я зрозуміла, що лише про те, як ми з Анею все це менеджеримо, можна було б писати ще окремі випуски. Все це - без жодного гранту, в умовах, коли я з малюком, а Аня ще була вагітна, а тепер з немовлям. Якщо хочете привітати - розкажіть про подкаст, поширте наше відео з Льошею Савченком про каву у кримських татар і трошки докиньте нам на баночку (звісно, лише після того, як задонатили перевіреним волонтерам). Були різні лекції - публічні й не дуже, були інтерв'ю, були дуже класні запросини на телебачення, як оце вчора, коли Тимур на всю країну їв яблучко у мене на руках, поки я розповідала "Сніданку з 1+1" про традиції Спаса.Були чудові прогулянки з малюком та класні поїздки. Я щиро радію, що Тимур з самого малечку так залучений у все те, що роблять батьки та куди їх несе.Було мало зустрічей з друзями, але це ми будемо вже надолужувати наступного року.Я певна, що я забула ще з десяток речей, які мала б тут зараз навіть самій собі пригадати - якраз для того, щоб озирнутися і зрозуміти, які насправді цікаві речі я продовжую робити і в яких умовах. Але для цього треба взяти тепер за правило писати це в кінці кожного місяця, бо пам'ять не та, час не той, бажання радіти не завжди теж те.Дякую всім, хто завжди поруч, хто допомагає рости, ставити нові цілі та переконує, що і це мені до снаги. З такими рідними і друзями мені дійсно відчувається, що я можу втілити все, що задумала. Лишилося трошки вирулити питання сну:))))
Кримськотатарській каві майже пів тисячоліття — і головне в ній не рецепт, а контекст. Це неодмінна частина гостинності й етикету, політичної та родинної культури, а після депортації – ще й один зі способів зберегти зв’язок із Кримом.У цьому епізоді говоримо з Олексієм Савченком з @orientalistnotes – дослідником кримськотатарської спадщини, кандидатом історичних наук, заступником генерального директора з наукової роботи Національного музею історії України:☕️Як кава потрапила до Криму?☕️Як вона смакувала кількасот років тому?☕️У чому її готували?☕️Чому кав’ярні були передусім чоловічим простором і до чого тут казкарі, музиканти та мандрівники? ☕️Чи правда, що за чашкою кави слухали казкарів?☕️Де тим часом пили каву жінки? ☕️Як виглядали весільна кава, кава радісних новин та які ще бувають кави?☕️Які зміни переживає кавова культура кримських татар сьогодні?Вмикайте новий епізод “Пороблено, щоб дізнатися, як формувалася кримськотатарська кавова культура, як виглядала кавова культурна дипломатія та які ліки заміняла кава у XVIII столітті:https://www.youtube.com/watch?v=eQV1CQrytyI
Прийшла до вас з анонсом завтрашньої події:25 липня запрошуємо на розмову про те, як військова культура, її символи та ритуали стають невід'ємною частиною життя нашого суспільства.Деякі ритуали, що розвивалися виключно в мілітарному середовищі, поступово переходять у цивільне життя.Під час зустрічі поговоримо:- Чому захисники України стають прикладом для суспільства і як утримати цей кредит довіри?- Чи існують секретні військові ритуали, доступ до яких мають не всі?- Що буде з мілітарною символікою та ритуалістикою після війни?Ведучий:Руслан Халіков — релігієзнавець, кандидат філософських наук, дослідник традиціоналізму видавець.Спікери події:- Віталій Щепанський — кандидата філософ. наук, засновник тг «Обранці духів».- Дар'я Анцибор – кандидатка філолог. наук, наукова редакторка видання «Витоки. Мілітарний путівник» - Владислав «Доцент» Дутчак - ст.лейтенант, начальник Хорунжої служби 1-го Корпусу НГУ «Азов», кандидат філософ. наук.🔸25 липня о 16:00🔸«Книгарня «Є» на Лисенка, 3🔸Вхід вільний
А тепер про другий кейс, який змусив мене замислитися.2. Подорож Поділлям від "Вітер Віє".Чудовий первинний задум (і я трошки була обізнана з тим, як він готувався, в силу своєї залученості у "Витоки"). Ця агенція активно використовувала матеріали путівника для того, щоб інтегрувати елементи традиційного святкування Купала у свій маршрут Поділлям.Надзвичайно естетичні, мистецькі фотографії, прекрасні відгуки, дуже насичений маршрут — що ще треба?Мене тут цікавить один момент. У програмі було проведення водіння куста (!), але відбувалося це не на Поліссі у Сварицевичах чи сусідніх селах, а в с. Зіньків на Поділлі. Я розумію, що обряд популяризується. І це, до речі, інша складова питання: чи існував би він далі, якби не зацікавлення фольклористів, які щороку приїжджають на Зелені свята в ті краї, щоб його записати. Про те, що саме це слугує додатковим стимулом — бо люди з Києва їхали спеціально, — говорили неодноразово і Ірина Клименко, і Ірина Коваль-Фучило. Тобто тут ми заходимо в поле взаємовпливів респондентів на антропологів/фольклористів та навпаки. Як існував би далі цей обряд, якби люди ззовні (які очевидно, що знаходяться у вищій позиції, бо "з Києва приїхали") не приділяли б йому такої ваги? І коли ми бачимо водіння куста у Києві на Русаліях чи в с. Зіньків на Поділлі — це що? Це продовження традиції чи таки апропріація? Як розмежувати, коли ти ще зберігаєш і плекаєш, а коли вже паразитуєш?Тут нема єдиноправильних відповідей, і я нікого не змушую хейтити чи кенселити, бо і Витачів з Гончара, і Вітер Віє — це насправді щирі бажання популяризувати, знайомити з культурою, спроби подати це імерсивно. Але при цьому ми все ж повинні дивитися ширше і глибше, а найкраще — ще й з позиції місцевих громад.Ви приїжджаєте до місця, яке точно має свої усталені звичаї й практики святкування. Чому б замість водіння куста, яке тут ніхто ніколи не робив, не піти поспілкуватися з тамтешніми людьми, не спробувати спільно з ними щось провести в такому форматі, в якому воно дійсно там побутувало (чи побутує)?Як зі сторони (очима мешканців цього села) виглядають всі ці люди, які приїхали потусити біля церкви, провести обряд водіння куста (явно невідомий цим людям, явно чужий, ще й явно не в той час зроблений, бо Зелені свята вже минули, Розигри відійшли, а дати поїздки чітко прив'язані до Купала) і поїхали далі?Імерсивні досвіди — це прекрасно, потрібно та важливо, але я би хотіла, щоб ми у всіх цих прагненнях відтворити культуру, познайомитися з нею, відчути її тощо-тощо-тощо завжди ставити собі питання доречності, етичності та усвідомлювали ризики інвазивності, паразитування, комодифікації та апропріації. Бо виглядає так, що навіть дуже класні ініціативи впираються в ці проблеми. І поки що більшість ще не бачить, що з цим не так.Я вважаю, що повага до місцевих громад, сталий підхід у плануванні та боротьба з екзотизацією мають постійно триматися у фокусі. Можливо, тоді ми не будемо пересаджувати на чужий ґрунт інші звичаї та цінуватимемо те, що локально зберігається.
Друзі, ми раді анонсувати третю камерну зустріч і познайомити з нашою наступною гостею:Ярина Сізик – фольклористка, популяризаторка української традиційної культури, консультантка брендів з питань культурної спадщини, учасниця гурту ЩукаРиба.24 червня о 19:00 поговоримо про тяглість традиції та етику відродження: 🔸 Як правильно популяризувати українську традиційну культуру і робити це етично?🔸 Які помилки ще досі роблять бізнеси, інфлуенсери та медіа у цих комунікаціях та як цього уникати?🔸 Яка межа декоративності, трендовості та заглиблення у прагненні відтворювати культуру сьогодні?Запрошуємо всіх наших спонсорів від «Мольфарів-хмаридників».🔸 Посилання на зустріч розішлемо додатково. Також продублюємо у дописах для спонсорів на Патреоні, BuyMeACoffee, YouTube i Монобазі. Якщо раптом не знайдете запрошення там чи на пошті — напишіть нам.Якщо Ви ще досі не з нами і хочете доєднатися до нашої спільноти, будемо щиро раді:https://linktr.ee/porobleno (у вкладці "Підтримати нас")До зустрічі 💛
Вкотре пропала, бо готуюся до чергової конференції, де буду розповідати про сакралізовані ландшафти у фольклорі часів війни. А поки паралельно несеться кілька інших проектів, то постійно треба освіжати традиційні фольклорні тексти на дуже різні теми. І ось бачу варіацію всім добре відомих "ладусь" з с. Геніївка Чугуївського району Харківської області, тільки зацініть закінчення:Ладки, ладки, а де були?— В бабки.А шо їли?— Кашку.А шо пили?— Бражку.Кашку поїли, бражку попили, і бабку набили!І бабку набили, на сніг положили.Сніг розтане, а бабка встане! (подивитися всі деталі про запис можна тут)Я періодично згадую то тут, то у "Пороблено" про символічні похорони зими як чогось старого, віджилого, які у нас часто були приурочені до Масляної. Ось це може бути щось рудиментарно збережено чи франкенштейно (як каже Тоня Віннік))) причеплено. Тут можна пригадати і похорони Савки. Цитну тут свій уривок з весняних "Витоків":Дослідник Юрій Пуківський зафіксував обряд «хованняСавки», що є подібним до ритуалу поховання колоди (Хмельниччина, Славутський район).У Масничний четвер жінки ловили чоловіка і закопували його у сніг. За Савку могли часом брати жінку, яку клали на лавку й оплакували. Раніше на Київщині «хованням діда» називалося гуляння жінок в масничний четвер, під час якого вони обіцяли «відкопати» старого до Великодня
Плюс не забуваймо про завивання Федора у гуцулів на першому тижні Великого посту (або у різдвяно-новорічний період, до речі), коли колоду пеленають і кладуть біля печі.Тож оця баба, яка знову встане після того, як зійде сніг, дуже мені перегукується з тим дідом з Київщини, якого до Великодня відкопають))
Повернути ріки вспак, створити чи висушити моря – це не лише фантастичні проекти столітньої давнини, але й експерименти, які втілювалися в радянські часи надвисокою ціною. 6 червня 2026 року минає три роки відколи росіяни підірвали Каховську ГЕС. Тоді чимало хто вперше за десятки років побачив землі, які колись були їхнім домом.Як пам’ять про ці місця може бути і формою спротиву, і психологічною підтримкою та як насправді водосховища впливають на нашу культуру? У гостях подкасту “Пороблено” – Ірина Коваль-Фучило, фольклористка, кандидатка філологічних наук, старша наукова співробітниця Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАН України, авторка монографії “Затоплені села: пам’ять наративу”. Вона розповідає: 💦Як радянська влада пояснювала необхідність будувати ГЕС і коли саме почали цей проект?💦Чим офіційний радянський наратив відрізнявся від реального досвіду людей, яких переселяли із зон затоплення?💦Які мотиви найчастіше з’являються у спогадах і фольклорі про затоплені села?💦Як змінюються поминальні практики, коли нема місця, де традиційно поминають?💦Які больові точки пам’яті оголив підрив росіянами Каховської ГЕС у червні 2023 року? Вмикайте новий епізод “Пороблено” і дізнавайтеся, як пам’ять про затоплені села сьогодні стає формою спротиву — поверненням історії, яку колись намагалися змити водою:https://youtu.be/X6TBV3B5qk4Серед коментарів під відео ми розігруємо книгу з автографом Ірини Коваль-Фучило про затоплені села.
А тепер про синхронічність. З Ляною мене познайомила свого часу Оксана Брошнівська, а з Оксаною мене звела любов до Куншта. І ось пару місяців тому Оксана з командою придумала запустити в окреме плавання подкаст "Екзистенція". Перший випуск був з генетиком і патофізіологом Віктором Досенком (я тут трошки вище писала), а другий, як ви вже, певно, здогадалися, — зі мною🤭І оце щоб ви не сумнівалися, ми (Оксана, Ляна і я), не зголошуючись, випустили відео з нами трьома в один час, хоча записували в дуже різних умовах і казна-коли.Тому після вінтажу переходьте до екзистенційного вінтажу: про уявлення про спілкування з померлими у традиційній культурі, потреба поминання, страшилки про відьом, які не можуть померти, фольклорні мотиви про гриби і русалок, про вже тут колись обговорювану землю з могил для судів та інші цікавинки, бо куди нас тільки не завело це спілкування про той світ!Дивитися і коментувати можна і треба (бо переглядів поки реально мало) тут:https://www.youtube.com/watch?v=akXHVO8Kli8П.С. І так — ми реально знімали цей епізод у природничому музеї, і це просто вау! Я побувала у печері і давала звідти інтерв'ю! Тому тепер у нас з Оксаною є внутрячковий мем про печерних людей))
Готуюся зараз до наступних записів подкасту і читаю роботу Ірини Коваль-Фучило "Українські голосіння: антропологія традиції, поетики тексту".Колосальна праця, дуже якісно і чітко структурована. Я би навіть сказала, що місцями тут не про антропологію традиції, а справжню археологію. Ірина згадує про всі жанрові різновиди української голосильної традиції, символіку та постать плакальщиць. З такого, що може здатися не всім очевидним, то йдеться тут не лише про похоронні, поминальні чи рекрутські голосіння, але й про пародійні та навіть сороміцькі. Звісно, ось вам цитата щодо останніх, бо я ж точно знаю, що вас це цікавить найбільше:)))«Формальною підставою для утворення сороміцького голосіння є відповідне еротично-сексуальне тлумачення певних реплік голосільниці, які вона начебто сказала під час оплакування. Основними ядерними темами для утворення варіантів цього жанрового різновиду стають мотиви непотрібних яєць, сумного коничка (зменшено-пестливе від кінь) і подертої діри:"Розказували всєкі. Такий плач, що до сміху доходило. Наймили, а жінка розказує, що він ще хотів їсц. “Я йому зварила їсц, а я поставила, тай на полици стоїт”. А ця голосит:Чо ти мене лишив,Єйця на полици, ти на лавици"...»або ось:«Чоловік розшив кусок хати, щоб підшити там, де протікало. Рано встав, натер табаки, щоб нюхати. Жінка зварила пару яєчок на сніданок. Чоловік ще до сніданку поліз хату вишивати. Впав з хати і вбився. Як вже нарядили чоловіка, поклали на лавці, то жінка плаче, аж вмиває:Чоловіче мій, зоря моя!А ти ж вбився й осталась дира твоя!І яєчка лежать і табачка стоїть ненюхана.А куди ж ти вибираєшся й на кого ж ти мене, молоду, покидаєш?А хто мене провчить, а хто мене порадить?А хто мені тепер диру залатає?А ти лежиш байдужий до всього й на мій плач не зважаєш.Чоловіченьку мій, голубе мій!»А я тим часом нагадую, що про сороміцький фольклор у нас на Пороблено теж був випуск з Михайлом Красиковим, але там ми тоді пропустили поговорити про такі евфемізми з нюханням табака.
Навколо ромів та їхньої культури досі існує надто багато міфів і упереджень — настільки стійких, що вони й сьогодні можуть обертатися переслідуваннями і мовчазною згодою суспільства на дискримінацію. У новому випуску «Пороблено» ми говоримо про ромів без екзотизації й без стереотипів — натомість із повагою до історії, пам’яті та реального досвіду громади.Гостя епізоду — Наталя Зіневич, кандидатка історичних наук, головна редакторка медіа «Погляд». Разом із нею розбираємося у найпоширеніших запитаннях про ромів в Україні:☸️Звідки походять назви «роми» і «цигани»?☸️Яку назву коректно вживати сьогодні? ☸️Коли й за яких обставин ромські громади з’явилися на українських землях? ☸️Як жили і чим традиційно займалися роми?☸️Як європейське і радянське мистецтво впливало на сприйняття ромської культури?☸️Які чинники історично впливали на закритість певних ромських громад сьогодні?☸️Які труднощі переживали роми спільно з українцями?Наталя та Анна говорять про історію, яка надто довго залишалася на маргінесі, геноцид ромів і пам’ять про нього. Вмикайте епізод, щоб розвінчувати стереотипи про екзотику ромів через обізнаність і вміння бачити в інших — своїх співгромадян.Дивитися за посиланням:https://youtu.be/K3BrQZ9vL0k
TGLIST.COM.UA
